10275 (600362), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Способи дослідження перельотів. Явище перельотів птахів давно хвилювало людину. Воно і зараз залишається ще загадковим, хоча ми вже багато знаємо про міграції. Не з'ясовано до кінця, як виникли міграції птахів, залишається невідомим, як орієнтуються птахи під час своїх мандрівок, як вони безпомилково знаходять місця зимівлі та як за тисячі кілометрів точно визначають шлях і час повернення до своєї батьківщини. Адже більшість птахів після зимівлі в далеких краях повертається знову на ті самі місця, де вони вивелися.
Вивчаючи міграції птахів, вчені користуються сучасними методами досліджень із застосуванням складної техніки (напр., радарів, космічних кораблів). Проте найпоширенішими методами вивчення цього явища залишаються методи візуального спостереження та методи мічення птахів. Спостерігаючи за мігруючими птахами за допомогою бінокля чи просто неозброєним оком, можна багато чого дізнатися нового щодо міграції птахів, напрямку перельоту, висоти польоту, чисельності зграй тощо. Дуже корисними є фенологічні спостереження за термінами міграції птахів (тобто визначення термінів прильоту чи відльоту птахів). Серед методів мічення птахів є багато тих, що використовуються для вивчення їхніх міграцій. Найпопулярнішими з них е кільцювання птахів. Цей метод полягає у тому, що на ногу птаха одягається легке металеве кільце, на якому обов'язково мають бути вказані номер та адреса центру кільцювання. Існують певні правила, яких потрібно дотримуватися при кільцюванні птахів. Із цими правилами можна ознайомитися в Українському центрі. Може статися таке, друзі, що до вас потрапить птах із кільцем на лапці, який живий і може далі летіти. Отож, якщо таке трапиться, обов'язково прочитайте надпис на кільці, не знімаючи його, перепишіть все, що зазначено на ньому, на окремий аркуш паперу, спробуйте визначити вид птаха. Цю інформацію надішліть до Українського центру кільцювання, додавши ще такі відомості: де і коли ви побачили птаха, а також свою адресу. Вам згодом надішлють відповідь про те, де й коли цей птах був окільцьований. Птаха з кільцем слід випустити, щоб експеримент продовжувався у природі. Якщо вам трапиться окільцьований поранений або мертвий птах, чи птах із кільцем, добутий на полюванні, треба спробувати визначити його вид і зняти з нього кільце. Кільце разом із вашою адресою та повідомленням про те, де і коли було знайдено птаха, перешліть до Українського центру кільцювання. За цього випадку ви теж тримаєте відповідь із центру кільцювання.
Метод кільцювання передбачає те, щоб птах потрапив до рук дослідника А ось метод кольорового мічення дозволяє зчитувати інформацію, не відловлюючи птахів, тільки за допомогою бінокля. В Україні часом можна побачити лебедів, які мають кольорові ошийники з буквами чи цифрами. Це – мічені птахи. Якщо комусь пощастить побачити таких птахів, спробуйте прочитати те, що зазначено на ошийнику,
Метод кільцювання птахів існує вже понад 100 років. Винахідником його був датський шкільний вчитель Мортенсон. Цікавлячись міграціями пернатих, він прикріплював до ніг птахів тонку металеву пластинку, на якій було вибито його адресу. Коли до людей потрапляли мічені таким чином птахи, Мортенсону надсилали відповідь. Такий метод кільцювання птахів та отримання інформації щодо їхньої міграції швидко поширився в Європі на початку XX сторіччя і досі використовується вченими.
Але слід згадати, що майже за півстоліття до Мортенсона в Україні було проведено вдалий експеримент із міченням журавлів. Його автором був відомий барон Ф. Фальц-Фейн, чиє ім'я носить степовий природний заповідник «Асканія-Нова» на Херсонщині. Ф. Фальц-Фейн вирішив помітити журавлів, що гніздувалися в його маєтку, надівши їм на шию мотузок із невеликою металевою трубочкою. Мотузок проходив через трубку, обидва кінці якої заклепувалися. Усередину Фальц-Фейн вкладав листа, в якому чотирма європейськими мовами звертався з проханням повідомити про знахідку мічених птахів.
Міграції птахів. Із настанням осені мігруючі птахи збираються у вирій. При цьому в багатьох із них змінюється оперення. У хижих птахів, у горобиних зміна старого оперення на нове відбувається поступово і малопомітно. У качок, гусей та лебедів линяння здійснюється таким чином, що всі махові та рульові пера замінюються одразу. А це означає, що поки не виростуть нові пера, птахи не в змозі літати. От і збираються вони на період линяння в певних місцях. Птахи вибирають такі місця, де можна прогодуватися і де їм ніщо не загрожує. Для качок це можуть бути очерети, для лебедів – відкриті водні простори з мілинами. Після линяння птахам легше перелітати під час міграції.
Осілі та кочові птахи також змінюють своє оперення. Новий пір'євий покрив пристосованіший до зимівлі: він густіший і має добре розвинений пуховий прошарок.
Осіння міграція у пернатих схожа на їхню весняну міграцію. Але вона більш масова, оскільки в ній беруть участь і молоді птахи, які народилися влітку. Першими відлітають ті птахи, що весною прилетіли пізніше від усіх, і навпаки, ті, що прилетіли першими навесні, відлітають восени пізніше за всіх. Восени птахи можуть перелітати іншими шляхами, ніж вони летіли весною на місця свого гніздування. Восени цих птахів можна побачити у значній кількості на великих річках, озерах. Летять вони у напрямку до Середземномор'я через Чорне море. Навесні гагари перелітають із Середземномор'я через країни Західної Європи до півночі. Птахи України зимують у різних країнах, здебільшого в Середземномор'ї, на Африканському континенті або на Близькому Сході. Сільські ластівки чи, наприклад, білі лелеки зимують у Центральній та Південній Африці. Ближні мігранти мають недалекі місця зимівлі. Граки, що виводяться на півдні України, на зиму перелітають до Румунії, Греції. Качки-крижні можуть залишатися зимувати в Україні, але, якщо зима холодна і всі водойми вкриваються кригою, вони відлітають на південь до Чорного моря. Зима для птахів небезпечна не холодом, а голодом. Птахи можуть витримувати великі морози тільки тоді, коли у них є достатньо їжі.
2.2 Приліт та гніздування гусака сірого
Гніздиться сірий гусак по всій Європі, у значній частині Сибіру, на Далекому Сході, у Середній і Передній Азії, у Кашгарії, Джунгарії, МНР і північної частини Китаю. Будучи колись усюди численним, у даний час він у багатьох місцях став рідким чи зник взагалі. У межах великої гніздової області селиться ізольованими колоніями. Падіння чисельності і повне зникнення особливе помітно в західній половині ареалу.
Найбільш типовими місцями перебування сірого гусака є річкові заплави, озера і лимани з густими заростями очерету й іншої водяної рослинності, трав'янисті болота, мокрі луги. Усюди для гніздування вибирає лише самі недоступні і непролазні місця і притім по сусідству з заболоченими трав'янистими лугами, на яких він годується.
Описуваний вид – перелітний птах. Зимує на Британських островах, на європейському й африканському узбережжях Середземномор`я, в Ірану, Афганістану, Індії, Індокитаї й у південній частині Китаю. У межах нашої країни на зимівлях зустрічається на Каспії, у невеликому числі на Чорному морі, у Середній Азії.
Навесні сірі гусаки прилітають дуже рано, коли величезна більшість водойм ще під льодом, багато снігу і є лише невеликі проталини. У південних районах гніздової області це спостерігається приблизно в першій половині березня, у північних у квітні. На прольоті птаха тримаються зграями, вибудовуючись клином, шеренгою. Чисельність птахів у зграї дуже різна, від декількох штук до декількох сотень. Під час зупинок на відпочинок і годівлю зграї збираються разом, і тоді утворяться тисячні скупчення птахів, що представляють дуже ефектне видовище, що і дотепер можна спостерігати подекуди в глухих степових районах Казахстану.
На місця гніздування гусаки прилітають, уже розбившись на пари, і тільки в частини птахів пари утворяться на місці. До розмноження приступають тільки на третьому, а деякі, може бути, і на четвертому році життя, при досягненні статевозрілості.
Відразу після прильоту пари займають гніздові місця, але до будівлі самого гнізда приступають тоді, коли сніг уже майже цілком зійде і більшість водойм звільниться від льоду. Для гнізд вибирають сухі гриви, бугри, купини, купи старого очерету, сплавини і т.п. Гніздо будує одна самка, переважно зі стебел і листів очерету й інших водяних рослин, хоча місцями використовуються деревні гілки і суки.
Саме гніздо являє собою циліндричну купу з рослинних матеріалів, більш грубих і недбало складених зовні, більш м'яких і ретельно звитих зсередини. Лоток круглої форми, ретельно вистелений м'якими листами і пухом, яким обкладаються і краю гнізда. Розміри гнізда в різних умовах сильно варіюють, досягаючи 60–100 см в основі, 40–100 і навіть 120 см висоти; діаметр лотка від 18 до 30 см, глибина лотка від 6 до 20 см.
2.3 Строки прильоту та будування гнізд у сірого журавля
Гніздові біотопи сірого журавля різноманітні, але завжди зв'язані з болотистими ділянками. На півночі це верхівкові і сфагнові болота з пригнобленою сосною й очеретом, у середній смузі – заболочені, що поростили вільшняком, осокою й очеретом долини рік, на півдні – болотисті приозерні луги з високою рослинністю.
На місця гніздування сірі журавлі прилітають рано, наприкінці березня – першій половині квітня і майже відразу приступають до пристрою гнізда. Воно являє собою щільно утрамбовану купу стебел осоки й очерету, часто з домішкою шматочків моху, з невеликим поглибленням посередині. Журавлі щорічно займають ту саму ділянку й іноді використовують повторно старе гніздо, однак частіше будують нове по сусідству зі старим. Гніздо може розташовуватися як на деякім підвищенні, так і прямо серед води, і дуже часто в самому глухому, захаращеному і зарослому місці. Гніздові ділянки птахи охороняють, однак не так ревно, як деякі інші види журавлів. Відстань між сусідніми гніздами можуть бути усього біля кілометра, однак звичайно значно більше.
2.4. Будування гнізда у великого строкатого дятла
Веде дятел осілий спосіб життя, але в холодний час при неврожаї насінь хвойних дерев робить кочові перельоти.
Навесні (у лютому, березні, квітні) дятли стають особливо крикливими і рухливими. Самці часто видають «трель». Сидячи на стовбурі, самець швидко вдаряє по сухому сучку дзьобом, і вібруючий під цими ударами сук видає своєрідну трель – «барабанний дріб», щось начебто «тра-та-та». Ця трель заміняє у великого строкатого дятла пісню. Чутно її далеко навіть у густому лісі. На цю «пісню» прилітає самка, і відбувається утворення пари. Пара, що сформувалася, завзято захищає свою гніздову ділянку, виганяючи з неї всіх інших дятлів.
Десь у середині ділянки птахи влаштовують собі гніздо. Для цього вибирається дерево з м'якою гниючою деревиною. Найбільше часто використовується осика, рідше вільха, ще рідше береза, дуб і інші породи з твердою деревиною. Звичайно на стовбурі, на висоті 2 – 8 м від землі, часто під капелюшком гриба-трутовика, дятли видовбують собі дупло. Поперемінно змінюючись, самець і самка без утоми довбають по дереву, відриваючи шматочки деревини довжиною 2– 4 см, що відразу скидають униз. На засохлій торішній траві, а якщо весна пізня – на снігу біля стовбура дерева валяється свіжа світла тріска. Дупло має глибину 28–35 см, вхідний отвір – льоток має діаметр 5–5,6 см.
3. Кладка яєць, висиджування і вигодовування пташенят
3.1 Загальна будова яйця птахів, період розмноження
Відкладені яйця усередині мають зародок, утворений ще до їхнього відкладання. Зародок має вигляд диска, що лежить на поверхні жовтка. Жовток розміщується в центрі рідкого білка і становить собою запас поживної речовини для зародку, що розвивається. Жовток у яйці підвішений; на так званих халазах – білкових канатиках. Як яйце не оберталось би у гнізді, зародковий диск завжди буде зверху жовтка в положенні, найближчому до джерела тепла (обігрів відбувається зверху). Цьому сприяють халази. Білок виконує роль захисної оболонки жовтка і постачальника рідини для зародку. Під шкаралупою на тупому кінці яйця знаходиться повітряна камера із запасом повітря для зародку, що утворена внаслідок розходження двох підшкаралупових оболонок. Шкаралупа надає певної форми яйцю та захищає його від механічних ушкоджень. Крім того, кальцій, що міститься у ній, використовується ембріоном для побудови скелета. Тому наприкінці інкубації шкаралупа стає рихлою, менш міцною. Це полегшує вихід пташеняти з яйця. Шкаралупа з підшкаралуповими оболонками запобігає проникненню волога та повітря всередину яйця. Тільки під кінець інкубації крізь неї проходить повітря до пташеняти, яке вже дихає легенями.
Перед вилупленням пташеня, пробиваючи шкаралупу, робить у ній отвір для дихання. У пташеняти на наддзьобку утворюється тимчасовий яйцевий зуб, яким воно надрізає шкаралупу зсередини і полегшує собі вихід назовні.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
