Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності уповноважених банків, які пов’язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13–1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13–2), Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валют ними операціями окремих банків.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку. Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.

Аналіз валютної позиції та управління нею тісно пов’язані між собою. У процесі аналізу виявляються ті складові валютної позиції, що містять у собі можливість отримання для банку як додаткових прибутків, так і збитків. Ці компоненти необхідно згрупувати в однорідні групи й оцінити їх вплив на прибуток. Управління валютною позицією передбачає прийняття рішень щодо її зміни з метою досягнення запланованого результату і безпосередньо реалізацію такого результату.

2.3 Аналіз ефективності валютних операцій

Завершальним етапом аналізу валютних операцій є оцінка їх ефективності, яка здійснюється через аналіз доходів та витрат банку від операцій з іноземною валютою.

На цьому етапі необхідно визначити, яка частка доходів від операцій в іноземній валюті у загальному обсязі доходів банку та за якими операціями вони отримані. Аналогічні аналітичні процедури здійснюються за витратами від операцій в іноземній валюті. При цьому слід мати на увазі, що доходи та витрати від валютних операцій формуються в національній та іноземній валюті. Відповідно до чинного законодавства банку згідно із власними тарифами дозволяється утримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов’язані зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту (здійснення переказу, документарні операції, операції з чеками, що прийняті на інкасо, операції з пластиковими картками міжнародних платіжних систем тощо) та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв’язку за користування їхніми послугами.

Ті доходи і витрати, що отримані або нараховані банком в іноземній валюті, відображаються у балансі банку у валюті операції з одночасним перерахуванням їх у національну валюту за офіційним курсом на день здійснення операції. Облік доходів і витрат в іноземній валюті здійснюється за окремими аналітичними рахунками технічного рахунка №3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів», з одночасним їх відображенням на рахунках 6-го класу, що дає можливість аналізувати їх у валюті операції та в еквіваленті за поточним офіційним курсом НБУ.

Розглянемо основні види доходів від валютних операцій:

• проценти за наданими кредитами суб’єктам підприємницької діяльності;

• проценти за міжбанківськими кредитами та депозитами;

• доходи від операцій із цінними паперами;

• проценти за кредитними картками;

• проценти за овердрафтами;

• комісійні доходи від операцій із чеками;

• комісійні доходи за переказами фізичних осіб;

• комісійні доходи за відкриття та ведення поточних і депозитних рахунків клієнтів;

• доходи від операцій купівлі-продажу іноземної валюти;

• доходи за агентськими угодами.

Додатково можна визначати питому вагу доходів у розрізі операцій та валют, з тим щоб визначити прибутковість операцій у розрізі валют.

Розрахунок абсолютного приросту та темпу приросту доходів від валютних операцій характеризує тенденції у прибутковості валютних операцій.

Важливим показником ефективності використання валютних коштів банку є показник дохідності валютних операцій. Необхідно проаналізувати його динаміку порівняння з аналогічним показником за операціями у національній валюті, визначити, за рахунок яких факторів відбулися зміни абсолютного та відносного приросту доходів від валютних операцій:

• приріст ресурсної бази;

• збільшення (зменшення) обсягів валютних операцій;

• зміни у клієнтській базі;

• тарифна політика;

• наслідки політичної та економічної ситуації у країні;

• зменшення (збільшення) вартості валютних ресурсів;

• зміни у кредитній, депозитній та курсовій політиці банку;

• структурні зміни у розміщенні чи залученні валютних ресурсів.

Аналогічно здійснюється структурний аналіз витрат за операціями в іноземній валюті. При цьому необхідно порівняти доходи і витрати банку від операцій в іноземній валюті в абсолютній величині та у динаміці.

Завершальним етапом аналізу валютних операцій є розрахунок відносних показників дохідності та витратності. Це:

– питома вага валютних доходів у загальному обсязі доходів банку;

– питома вага валютних витрат у загальному обсязі витрат банку;

– доходи від валютних операцій на 1 грн валютних активів;

– доходи від валютних операцій на 1 грн активів банку, всього;

– доходи від валютних операцій на одного працівника валютного відділу (управління);

– валютні витрати в розрахунку на 1 грн залучених ресурсів в іноземній валюті.

Використання відносних показників дохідності та витратності дає змогу зробити порівняльний аналіз ефективності роботи з валютою різних банків та їхніх структурних підрозділів (філій). Перелічені показники повинні аналізуватись у динаміці для оцінки загальної тенденції їх зміни.

2.4 Методи управління неторговими валютними операціями

2.4.1 Обмінні операції з готівковою іноземною валютою

Існують «Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної їм із-за кордону валюти», затверджені Правлінням НБУ від 17 січня 2001 року №18, які регулюють перекази фізичних осіб за операціями неторговельного характеру і не поширюються на перекази, що пов’язані з підприємницькою та інвестиційною діяльністю.

Розглянемо документи, які подає в банк фізична особа для здійснення переказу:

а) платіжне доручення в іноземній валюті, оформлене згідно з вимогами Положення про оформлення та подання клієнтами платіжних доручень в іноземній валюті або банківських металах, заяв про купівлю/продаж іноземної валюти до банків;

б) документ, що ідентифікує особу (паспорт, посвідчення).

Щоб здійснити переказ без відкриття поточного рахунку фізична особа подає працівникові банку: заяву на переказ; документ, що ідентифікує особу (паспорт, або документ, що його замінює).

Для одержання суми переказу з поточного рахунку фізична особа подає заяву на видачу готівки та документ, що ідентифікує особу. Ці грошові кошти, переказані в Україну із-за кордону, можуть бути виплачені фізичній особі в іноземній валюті або у гривнях на підставі її заяви.

Перекази іноземної валюти за межі України з поточних рахунків в іноземній валюті фізичних осіб-нерезидентів здійснюється в межах залишку, що є на їх рахунках. Іноземна валюта, що переказана в Україну на користь фізичних осіб-нерезидентів або резидентів, зараховується на їх поточні рахунки в іноземній валюті без обмежень сум.

3. Проблеми та перспективи розвитку валютних операцій у банках України

3.1 Проблеми на валютному ринку в сучасних умовах

Фінансова допомога національним економікам в умовах кредитної кризи має на увазі введення урядами різних виняткових заходів. У числі їх – пряме вливання ліквідності, видача гарантій по позиках, викуп акцій банків, викуп іпотечних зобов'язань, інвестиції в інфраструктуру і забезпечення інших потреб фінансового ринку. Україна – єдина країна, яка прібігла до зовнішніх позик для виходу з кризи.

Сьогодні Україна немов повернулася в 90-ті роки минулого століття – курс валют міняється щогодини, багато промислових підприємств на межі зупинки, а деякі вже відправили своїх співробітників до неоплачуваної відпустки. У міському транспорті обговорюють масові скорочення працівників і урізування зарплат щасливчикам, що залишилися, а в інтернет-форумах сперечаються про те, який банк збанкрутить першим і де зупиниться падаюча гривна. Загроза масового безробіття і різкого зростання злочинності стала сповна відчутною, а головне – у багатьох вже немає упевненості в завтрашньому дні.

Якщо вірити вітчизняним політикам і телевізійним новинам, то причиною нинішніх економічних неладів в Україні є світова криза. Та варто копнути глибше – і стає ясно, що нас знову намагаються обдурити: необхідно все ж розділяти світову кризу і проблеми української економіки.

Глобальна економічна криза, яка фактично почалася кілька років тому, для широкої публіки став очевидний відносно недавно. Для більшості країн «золотого мільярда» (і перш за все для США) «економічний шторм» на даному етапі має ознаки фінансової суперкризи, викликаної масовими втратами фінансових структур від спекулятивних операцій. Збитки досягають фантастичних величин, що викликає так званий ефект стискування ліквідності – «зайвих» грошей в банків немає, до того ж американська валюта стає все «дорожчою».

Ситуація посилюється кризою довіри: нікому не відомо, хто завтра стане банкротом, тому навіть крупним фінансовим структурам зайняти гроші дуже складно. І дорого. Цю проблему вирішують центробанки провідних країн світу, надаючи кредити національним фінансовим структурам. Але грошей все одно не вистачає, що викликає результат фінансів з ринків, що розвиваються, у тому числі і з України.

Втім, світова криза, хоча він і заслуговує на окрему і грунтовну розмову, до теперішніх економічних проблем України має лише опосередковане відношення. Корінь цих проблем – в тому, що «помаранчевими» побудована збиткова система фіктивного економічного зростання, яка характеризується надмірним вжитком зовнішніх фінансових ресурсів при одночасній лібералізації внутрішнього ринку і створенні сприятливих умов для вступу імпортних товарів. Починаючи з 2005 р. економічне зростання нашої країни базується на вливанні зовнішніх фінансових інвестицій, які в значній мірі використовуються на вжиток іноземних же товарів. Укупі з одночасною лібералізацією вступу імпорту на ринок це привело до стрімкого зростання негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу. Результатом такої політики стали зовнішньоторговельний дефіцит, високий зовнішній борг, скорочення виробництва в багатьох галузях промисловості під пресом конкуренції з аналогічними імпортними товарами, а також хвора залежність всієї економіки від зовнішніх валютних вступів.

Небезпека цього полягає в тому, що країна перестає бути економічно самодостатньою, а її економіка стає чутливої до зміни кон'юнктури зовнішнього ринку і до зменшення вступів іноземних інвестицій.

Рано чи пізно економіка «кредитного зростання» стикається з так званою пасткою ліквідності – ситуацією масового відходу іноземних інвестицій у зв'язку з різким «дорожчанням» грошей на міжнародному фінансовому ринку, посилюваною, як правило, зниженням доходів від експорту у зв'язку із зміною кон'юнктури в ключових експортних галузях. Вихід тут один – дефолт.

Саме з такою ситуацією зіткнулася нині Україна. З одного боку – масова втеча капіталів у зв'язку з процесами на глобальному фінансовому ринку, а з іншої – різке зменшення зовнішнього припливу валюти, що в сукупності поставило вітчизняну фінансову систему на грань дефолта. Отже, в сучасних фінансово-економічних бідах країни винна авантюрна і безвідповідальна економічна політика, що проводилася в останні чотири роки.

А світова економічна криза лише зіграла роль детонатора. Але в той же час він виявився своєрідним дарунком для «помаранчевих», надавши їм можливість списати на нього їх власні помилки або ж наслідки явно антидержавних рішень, що підривають економіку країни.

Втім, Україна не самотня в своїх теперішніх проблемах: доларова петля затягнулася довкола багатьох країн, уряди яких ради віртуальних цінностей глобалізації нехтували елементарним здоровим глуздом в економіці. Хто скільки заплатить за минулу можливість витрачати більше запрацьованого, ми побачимо вже скоро: по прогнозах аналітиків, в багатьох країнах світу, у тому числі і східноєвропейських, дефолти вибухнуть вже найближчими місяцями.

У нас об'єктивні економічні проблеми посилюються черговою політичною склокою з тих, що стали вже звичними за чотири роки. Схоже, в останні місяці основним каталізатором розвитку кризисних процесів служить якраз політичний чинник. Принаймні, якщо проаналізувати алогічні дії Нацбанку у вересні-жовтні, які фактично і стали причиною валютної паніки в країні, на розум приходить саме чинник політичної доцільності.

Отже, у вересні НБУ зіткнувся з різким збільшенням попиту на валюту на міжбанківському валютному ринку. Багато аналітиків прогнозували це давно: дане явище обумовлене цілим рядом причин, у тому числі відпливом іноземного капіталу з українського ринку, а також закупівлею валюти. Зокрема, аналізуючи можливі сценарії розгортання кризи в Україні, ще в серпні відзначали, що до кінця цього року «НБУ може зіткнутися з «азіатським дежавю» – масовими заявками від нерезидентів, а також українських банків і компаній на продаж гривні і покупку валюти, що викличе необхідність валютних інтервенцій з резервів Нацбанку і падіння курсу гривні». Але при цьому передбачалося, що всі суб'єкти ринку поводяться раціонально. Раціональність в політиці НБУ полягає в тому, що нацрегулятор повинен був докладати зусилля по захисту фінансової системи, максимально довго утримуючи курс гривні за допомогою валютних інтервенцій, тоді як уряд знаходив би дороги виходу з кризи.

Але вітчизняний Нацбанк повівся інакше: практично відмовився від валютних інтервенцій і підтримки курсу гривні, епізодично виходячи на ринок з мізерною валютною пропозицією (загальний об'єм валютних інтервенцій НБУ на міжбанківському ринку у вересні склав лише 150,3 млн. дол.). Як причини такої поведінки керівництво НБУ називало небажання субсидувати валютних спекулянтів, що виходять з вітчизняного ринку, а також стимулювати приплив імпортних товарів, витрачаючи золотовалютні резерви (ЗВР).

Характеристики

Список файлов курсовой работы