3062 (599942), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов'язкових норма­тивів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено по­няття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комер­ційних банків.

Регулятивний капітал розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом балансової вартості таких ак­тивів:

• акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у портфелі банку на продаж і на інвестиції, випущені банками;

• інвестиції в капітал (що не консолідуються) інших установ у розмірі 10 % і більше їх статутного капіталу в дочірні установи;

• кошти, вкладені і інші банки на умовах субординованого боргу.

Більшість банків в Україні — це відкриті акціонерні товариства. Основні переваги відкритого акціонерного товариства такі:

1. Досить гнучка процедура збільшення, у разі потреби, статутного фонду

1. Можливість одержання банком або акціонерами додатко­вого емісійного доходу у випадку зростання курсової ціни ак­цій.

1. Можливість використання акціонерами акцій як інстру­мента застави для мобілізації додаткових обігових коштів.

1. Можливість вільної купівлі-продажу акцій на вторинному ринку без необхідності перереєстрації товариства.

1. Котирування акцій на біржовому та позабіржовому ринку, у тому числі й міжнародному, сприяє підвищенню іміджу банка) і є додатковою рекламою, яка допомагає розширювати клієнт­ську базу і, відповідно, підвищувати потужності банку.

Водночас при збільшенні статутного фонду банку шляхом нового випуску акцій для старих акціонерів можуть виникнути й негативні моменти:

1. зменшення своєї частки в статутному фонді банку і, відпо­відно, ступеня контролю над акціонерним товариством;

1. перерозподіл акцій на користь нових акціонерів і втрата старими акціонерами контрольного пакета акцій.

Разом з тим, за правильної організації випуску нових акцій ці питання контролюються.

1.2. Загальна методика аналізу власного капіталу КБ

Власний капітал банку — це величина, яка визначається шля­хом розрахунку. Вона містить ті статті власних коштів (і навіть залучених), які за економічним змістом можуть виконувати функції капіталу банку. Основні елементи власних коштів, тобто основні фонди, створені згідно із законодавством, і ре­зерви, утворені за рахунок внутрішніх джерел з метою підтри­мання діяльності банку, входять і в капітал банку, якщо вони в доповідають таким принципам:

• стабільність;

• субординація стосовно прав кредиторів;

• відсутність фіксованих нарахувань доходів.

Під власним капіталом банку слід розуміти спеціально створювані фонди і резерви, призначені для забезпечення його еко­номічної стабільності та погашення можливих, збитків, які пе­ребувають у користуванні банку впродовж усього періоду його функціонування. Капітал банку містить: статутний капітал, Ре­зервний капітал, засновницький прибуток, нерозподілений прибуток поточного і минулого років, залишений у розпоря­дженні банку, резерви на покриття різноманітних ризиків і виконує ряд найважливіших функцій у діяльності банку.

Власний капітал банку складається із статутного фонду, спе­ціальних фондів банку, загальних резервів, нерозподіленого фінансового результату минулих років, фінансового результату поточного року і фонду переоцінки основних засобів. Статут­ний фонд є основним компонентом власного капіталу банку, а інші елементи в сукупності — додатковими компонентами. При цьому додатковий капітал, за міжнародними стандартами, не може перевищувати основний капітал.

Формула визначення власного капіталу банку така:

К=ОК+ДК

де К— власний капітал банку;

ОК— основний капітал банку;

ДК—додатковий капітал банку.

У фінансовій звітності власний капітал банку являє собою нефіксовану, неконтрактну частину вимог до активів банку. Та­кі вимоги виникають на момент внесення власниками коштів у статутний фонд банку. Тому власний капітал банку можна та­кож обчислювати за формулою:

К=А-З

де К— власний капітал банк);

А — активи банку;

3 — зобов'я­зання банку.

Власний капітал банку є тим фундаментом, на якому будуєть­ся вся споруда банківських операцій. Чим міцніший фундамент, тим міцніший банк. Основними функціями власного капіталу банку є: захисна, регулятивна та оперативна.

Звідси випливає регулятивна функція власного капіталу бан­ку, яка полягає в принципі адекватності або достатності, — об­сяг власного капіталу повинен відповідати обсягу активів банку з урахуванням ступеня їхнього ризику. Ця функція пов'язана із зацікавленням суспільства у підвищенні надійності банківської системи країни. Центральний (національний) банк звичайно регламентує діяльність комерційних банків, виходячи з розміру власного капіталу кожного банку. Як правило, при цьому вста­новлюються вимоги до мінімального розміру статутного фонду і власного капіталу, а також припустимі співвідношення між власним капіталом і активами з метою обмеження кредитних та інвестиційних операцій.

1.3. Методи оцінювання достатності банківського капіталу

Величина банківського капіталу істотно впливає на рівень на­дійності та довіри до банку з боку суспільства. Саме тому проб­леми об'єктивного оцінювання величини банківського капіталу та методи визначення його достатності залишаються актуальни­ми як у міжнародній, так і у вітчизняній банківській практиці.

У процесі управління капіталом банку важливе значення має метод оцінювання його вартості. У банківській практиці існує кіль­ка методів обчислення вартості власного капіталу банку.

Метод балансової вартості. Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали на момент придбання або випуску. За основу прийнято бухгалтерську модель, де величина власного капіталу банку ви­значається із базового балансового співвідношення:

_A=L+K

де А — активи; L — зобов'язання; К — капітал банку, звідки:

K=A-L

Отже, капітал банку розраховують, виходя­чи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оці­нювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та рин­кова вартість активів і зобов'язань банку не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня за­хисту вкладників від ризику.

Метод ринкової вартості. Цей метод полягає в тому, що ак­тиви та зобов'язання банку оцінюють за ринковою вартістю, ви­ходячи з якої розраховують і капітал банку. Такий метод оцінювання банківського капіталу найкорисніший як для інвесторів та вкладників, так і для менеджерів банку. Рин­кова вартість капіталу достатньо точно відбиває реальний рівень захищеності банку від ризику банкрутства. Крім того, розгляду­ваний метод оцінювання є найдинамічнішим, оскільки ринкова вартість активів і зобов'язань, а отже і капіталу, може змінюва­тися щодня. Менеджмент банку має змогу приблизно оцінити зміну ринкової вартості капіталу, виходячи з поточної курсової вартості акцій банку та їх кількості на ринку.

Метод «регулюючих бухгалтерських процедур». Сутність методу полягає в обчисленні розміру капіталу за правилами, які встановлено регулюючими інстанціями. Правила в різних країнах неоднакові, але часто такий підхід є спробою зробити банки на­дійнішими для сторонніх спостерігачів. За методом «регулюючих бухгалтерських процедур» капітал банку розраховується як сума низки складових: акціонерного капіталу, нерозподіленого прибу­тку, резервних фондів, зокрема на покриття кредитних і валют­них ризиків, субординованих зобов'язань і т. ін. Такий підхід має істотні недоліки, котрі полягають у розгляді боргових зо­бов'язань та резервів на покриття збитків як капіталу банку. Саме з цієї причини метод «регулюючих бухгалтерських процедур» критикують зарубіжні економісти.

Питання про рівень достатності капіталу, який забезпечив би довіру до банку з боку вкладників, інвесторів, кредиторів та ор­ганів нагляду, є найсуперечливішим у теорії банківської справи. В економічній літературі це питання називають проблемою адек­ватності капіталу. Термін «адекватність капіталу» містить уяв­лення про банківський капітал як джерело покриття збитків і ві­дображає рівень надійності та ризикованості банку.

Для реєстрації банку необхідно забезпечити мінімальний обо­в'язковий розмір статутного капіталу і підтримувати встановлені нормативи достатності капіталу впродовж усього періоду діяль­ності.

Розділ ІІ. Аналіз банківського капіталу на прикладі Полтавської філії – ЗАТ КБ “Приватбанк”

2.1. Загальна характеристика банківської установи – об’єкту дослідження

Полтавське обласне управління ЗАТ "КБ Приватбанк" створене наказом № 2-к від 02.01.92 року. Управління здійснює банківську діяльність у відповідності до Закону України "Про банки та банківську діяльність" та Положення про філію - Полтавське обласне управління.

Управління з відокремленим госпрозрахунковим підрозділом, що входить в єдину організаційну структуру і здійснює його функції на території Полтавської області, має окремий баланс, який входить в консолідований баланс.

Обласне управління має свій субкореспондентський рахунок в ОПЕРУ Полтавського облуправління НБУ №29091061 та МФО 333368. Метою діяльності облуправління є одержання прибутку в інтересах КБ Приватбанк. Предметом діяльності є організація та координація діяльності підпорядкованих установ (відділень, філій), виконання банківських та інших; операцій, а також надання послуг згідно з дозволом, наданим Приватбанком.

Банк входить до складу банківської системи України, має самостійний баланс. Метою діяльності Банку є одержання прибутку від виконання банківських операцій та від надання банківських послуг. Предмет діяльності Банку - виконання банківських операцій та надання банківських послуг згідно з наданими Національним банком ліцензіями та провадження іншої діяльності в порядку, передбаченому законодавством. З метою забезпечення статутної діяльності Банк формує статутний, резервний та інші фонди відповідно до законодавства, в тому числі нормативно-правових актів Національного банку. Банк може змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду в порядку, визначеному законодавством. Резервний фонд Банку створюється у розмірі не менш як 25% статутного фонду. Розмір щорічних відрахувати, до резервного фонду становить не менш як 5% суми чистого прибутку.

Банк відповідно до наданих йому Національним банком дозволів і ліцензій з додержанням вимог законодавства та нормативно правових актів Національного банку може здійснювати такі операції:

1. залучення і розміщення грошових вкладів та кредитів;

1. здійснення розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування;

1. ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;

1. фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників інвестованих коштів;

1. купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операцій з ними;

1. придбання за власні кошти засобів виробництва для передачі їх в оренду (лізинг);

1. купівля в організацій і громадян та продаж їм іноземної валюти готівкою і валюти, що перебуває на рахунках і вкладах;

1. купівля і продаж банківських металів;

1. залучення і розміщення дорогоцінних металів на рахунки і вклади та інші операції з цими цінностями відповідно до міжнародної банківської практики;

1. довірчі операції (залучення та розміщення коштів, управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

1. надання консультаційних послуг;

1. проведення операцій з касового виконання державного бюджету за і дорученням Національного банку;

1. здійснення інших операцій з дозволу Національного банку.

Банк на підставі наданих Національним банком дозволів і ліцензій провадить діяльність, пов'язану із зберіганням та обслуговуванням обігу цінних паперів на рахунках у цінних паперах та операціями емітента з випущеними ним цінними паперами, веденням реєстрів власників іменних цінних паперів, відповідальним збереженням цінних паперів (сертифікатів цінних паперів) або обліком прав власності на ні папери, та інші вили діяльності, що не суперечать законодавству.

Облуправлінню заборонено займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва, торгівлі та страхування. Взаємовідносини між облуправлінням і клієнтами будуються на договірних засадах і здійснюються на платній основі.

Бухгалтерський облік в Полтавському облуправлінні ведеться
згідно з Положенням «Про організацію бухгалтерського обліку та звітності в
установах КБ Приватбанк», затвердженого постановою № 53 від
30.09.1999р. Правління Приватбанку.

Організація управління банком здійснює значний вплив на діяльність банку. На сучасному етапі організація управління Приватбанком здійснюється наступним чином (рис 2.1).

Рис. 2.1. Організація управління Приватбанку

Характеристики

Список файлов курсовой работы