Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

(2.1)

де k_a – поправочний коефіцієнт (квантіль), що показує положення значення випадкової величини (симетрично в обох хвостах розподілу) відносно середнього, вираженого в кількості середньоквадратичних відхилень. Так, для найчастіше використовуваних значень довірчого інтервалу в 95 та 99% відповідні квантілі будуть дорівнювати 1,65 і 2,33 середньоквадратичних відхилень;

Т – середньоквадратичне відхилення (одноденна волатильність) валютного курсу у відсотках.

Деякі автори вважають, що інколи доцільно відмовитись від цього спрощеного варіанту формули, в якому ступінь хаотичності валютних курсів, курсів цінних паперів та інших даних– експонента Херста (Н) – приймається рівною 0,5 [4, c. 300]. Цей показник показує, чи є дані персистентними (Н>0,5), або навпаки (Н<0,5), або хаос відсутній (Н=0,5). В першому випадку за періодами зростання (падіння) випадкової величини йдуть в основному періоди подальшого зростання (падіння), в другому випадку – навпаки, за періодами зростання (падіння) йдуть переважно зворотні тенденції падіння (зростання) – все це випадки процесу, що характеризується деякою пам'яттю і називається фрактальним броунівським рухом. При Н=0,5 відсутній хаос і має місце класичний броунівський рух, що не передбачає пам'яті.

Слід зазначити, що оцінка VAR за формулою (2.1) є прийнятною лише для порівняно невеликих інтервалів часу, при цьому її точність зменшується із збільшенням часового горизонту.

Оцінка валютного ризику комерційного банку із застосуванням VAR–технології здійснюється в декілька кроків.

Перший крок – визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Ці позиції мають бути перераховані в національну валюту за офіційними валютними курсами на момент оцінки ризику(цей процес називається mark-to-market або розрахунок ринкової вартості позиції). Другий крок – визначення мінливості (волатильності) валютних курсів, тобто того наскільки сильно можуть змінитись валютні курси. Найчастіше за міру мінливості обирається середньоквадратичне відхилення у відсотках, яке може бути розраховане на основі історичних даних. Третій крок – розрахунок VAR кожної з відкритих позицій, виражених в національній валюті. Він дорівнює добутку ринкової ціни позиції на мінливість валютного курсу. Четвертий крок – визначення валютного ризику комерційного банку, який не дорівнює сумі VAR кожної з відкритих валютних позицій, тому що коефіцієнт кореляції між курсами валют, як правило, не дорівнює 1 або -1.

Валютний ризик щодо загальної відкритої валютної позиції комерційного банку, VAR може бути визначений за такою формулою [15, c. 402]:

(2.2)

де S – загальна сума відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту;

– максимально можлива зміна курсу і-тої(j-тої) іноземної валюти по відношенню до національної за період дії кредитного договору (у відсотках };

– частка (питома вага) і-тої, j-тої іноземної валюти в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту в загальній сумі відкритої валютної позиції банку в гривневому еквіваленті на момент видачі кредиту;

_P – коефіцієнт кореляції між курсами і-тої та j-тої іноземних валют по відношенню до національної валюти.

Слід зазначити, що при зайнятті банком довгої валютної позиції за певною іноземною валютою (активи банку в цій валюті перевищують його пасиви в цій валюті) в формулу (2.2) максимально можлива зміна курсу даної іноземної валюти по відношенню до національної підставляється із знаком «+», а при зайнятті короткої валютної позиції (пасиви банку в цій валюті перевищують активи в цій валюті) - із знаком «-».

Таким чином, для зниження валютного ризику АКБ «Базис» використовувує такі прийоми:

1. Надання позички в одній валюті з умовою її погашення в іншій з урахуванням форвардного курсу, зафіксованому в кредитному договорі. Такі заходи дають змогу банку застрахуватись від можливого падіння курсу валюти кредиту.

2. Хеджування за допомогою деривативів (форвардних контрактів, ф'ючерсів, опціонів).

3. Диверсифікація коштів банку в іноземній валюті. Суть цього методу зниження валютного ризику полягає в здійсненні операцій не з однією, а з декількома валютами, які не є корельованими.

4. Страхування валютного ризику. Страхування валютного ризику передбачає передачу банком всього ризику страховій компанії.

3. Удосконалення управління валютним ризиком в банку

3.1 Удосконалення механізму грошових переказів в іноземної валюті

Одним із актуальніших напрямків розвитку діяльності комерційних банків на валютному ринку є грошові перекази в іноземної валюті.

Ринок грошових переказів та одержання іноземної валюти на сьогодні є досить актуальною темою як для споживачів послуг з переказу та одержання, так i для уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, що надають ці послуги. На цей час в Україні існують різні міжнародні системи з надання послуг на ринку грошових переказів, наприклад, Western Union, Money Gram та ін.

Правила здійснення переказів іноземної валюти за межі України за дорученням фізичних осіб та одержання фізичними особами в Україні переказаної з-за кордону іноземної валюти, затверджені постановою Правління Нацбанку України від 17.01.2001 р. № 18 (далі – Правила), чітко регламентують порядок, умови та норми здійснення переказу та одержання іноземної валюти.

Для здійснення переказу іноземної валюти за межі України фізична особа (резидент чи нерезидент) подає до банку (установи):

а) документ, що засвідчує особу (паспорт або документ, що його замінює);

б) заяву-доручення довільної форми на переказ коштів.

У заяві зазначається, що операція не пов’язана із здійсненням підприємницької діяльності. Крім того, заява-доручення повинна містити такі реквізити:

1. прізвище, ім’я, по батькові, документ, що засвідчує особу відправника переказу (серія, номер, дата, ким видано, адреса за місцем проживання), номер рахунку в банку (якщо переказ здійснюється з поточного рахунку), прізвище, ім’я, по батькові, повна адреса одержувача переказу;
   країна, місто, банк – одержувач коштів, номер рахунку, на який перераховуються кошти;

2. сума i мета переказу відповідно до Правил;

3. дата i підпис фізичної особи – відправника переказу.

При здійсненні банком (установою) переказу з використанням міжнародних систем грошових переказів фізична особа замість заяви заповнює встановлений відповідною системою бланк на відправлення переказу i зазначає в ньому потрібні реквізити. Крім того, на цьому ж бланку вона зазначає, що операція не пов’язана з підприємницькою діяльністю i засвідчує його своїм підписом.

Перекази іноземної валюти за межі України з поточних рахунків в іноземній валюті фізичних осіб – нерезидентів здійснюються в межах залишку, що є на їх рахунках.

З поточних рахунків в іноземній валюті фізичні особи – резиденти можуть здійснювати за межі України такі перекази:

а) на користь фізичних осіб, які постійно або тимчасово проживають за кордоном, – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Нацбанком на день здійснення операції, на місяць без підтвердних документів про родинні стосунки фізичних осіб;

б) з метою допомоги родичам (чоловіку, дружині, батькам, дітям, рідним сестрам i братам, онукам, діду, бабі), які постійно або тимчасово проживають за кордоном, – суму не більше 1 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності документів, що підтверджують родинні стосунки фізичних осіб (паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб);

в) на оплату витрат, пов’язаних зі смертю громадян за кордоном (транспортні витрати i витрати на поховання), на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунків-фактур);

г) на оплату витрат судовим, арбітражним, слідчим, нотаріальним та іншим повноважним органам (у тому числі сплата податків, зборів, державного мита й інших обов’язкових платежів відповідно до законодавства іноземних країн) на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів;

д) на оплату адвокатських послуг у разі порушення судових справ за кордоном, у яких позивачем або відповідачем є фізична особа – резидент України, – суму не більше ніж 5 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів про надання адвокатських послуг (лист-розрахунок іноземної адвокатської компанії, в якому має зазначатися сума до сплати відповідно до законодавства іноземної країни, позовна заява);

е) на оплату витрат за лікування в медичних закладах, що знаходяться за кордоном, на рахунки цих закладів – суму не більше ніж 20 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності документів цих закладів (виклик чи запрошення медичного закладу іноземної країни на лікування, рахунок-фактура) та копії наказу Міністерства охорони здоров’я України про направлення громадянина на лікування за кордон відповідно до Положення про порядок направлення громадян на лікування за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.12.95 р. № 991, або копії з протоколу засідання комісії Міністерства охорони здоров’я України з питань направлення громадян України на лікування за кордон або виписку з цього протоколу;

є) на оплату витрат за проведення тестів, іспитів та інші платежі, пов’язані із зарахуванням фізичних осіб на навчання до навчальних закладів, що знаходяться за кордоном, на рахунки цих закладів – суму не більше ніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів цих закладів (виклик чи запрошення, в якому зазначається сума до сплати);

ж) на оплату участі в міжнародних симпозіумах, семінарах, конференціях, виставках, що відбуваються на території іноземних країн, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 2 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за наявності підтвердних документів юридичних осіб – нерезидентів – організаторів цих заходів (запрошення, в якому має зазначатися сума до сплати, рахунок-фактура);

з) на оплату витрат за придбання літератури та передплатних видань, що видаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 500 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);

и) на оплату інших послуг, що надаються за кордоном, на рахунки юридичних осіб – нерезидентів – суму не більше ніж 300 дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності підтвердних документів цих юридичних осіб – нерезидентів (рахунок-фактура);

i) у разі виїзду за кордон на постійне місце проживання – в межах залишку коштів на рахунку при пред’явленні ними паспорта громадянина України для виїзду за кордон з відміткою про виїзд на постійне місце проживання із зазначенням країни виїзду, а також довідки органу державної податкової служби про відсутність заборгованості щодо сплати податків. Банк здійснює перерахування коштів протягом 90 днів з дня видачі цієї довідки; на оригіналі довідки він робить відмітку про перерахування коштів;

ї) на власні рахунки, відкриті в закордонних банках, інших кредитних установах, філіях українських банків за межами України, які використовуються відповідно до чинного законодавства України, – суму не більше ніж 9 тис. дол. США або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті на місяць за наявності індивідуальної ліцензії Нацбанку України на відкриття рахунків за межами України та розміщення на них валютних цінностей.

У разі потреби здійснити переказ у сумі, що перевищує встановлені норми правил здійснення переказів, а також на цілі, не передбачені Правилами, фізичні особи – резиденти i нерезиденти здійснюють переказ іноземної валюти на підставі індивідуальної ліцензії Нацбанку України. Ліцензію на суму, що перевищує 25 тис. дол. США або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті, та на цілі, не передбачені Правилами, але не більше ніж 25 тис. дол. США, або еквівалентну суму в іншій іноземній валюті видає територіальне управління Нацбанку за місцем проживання фізичної особи; якщо сума переказу перевищує 25 тис. дол. США, індивідуальну ліцензію видає Департамент валютного контролю та ліцензування Нацбанку України.

На валютному ринку Національний банк України проводив операції переважно з купівлі іноземної валюти для формування золотовалютного резерву Національного банку України.

Проведення зазначеної політики дозволило уникнути зовнішніх шоків та втримати інфляцію, незважаючи на динамічне зростання монетарних агрегатів, зростання світових цін на енергоносії та негативні результати в аграрному секторі. Номінальний обмінний курс гривні залишався ціновим якорем для економіки та цільовим орієнтиром для проведення Національним банком України грошово-кредитної політики [6, c. 50].

Така політика суттєво впливала на зростання сальдо поточного рахунку платіжного балансу, а відтак і на збільшення надходжень валюти в Україну.

3.2 Удосконалення стратегії управління валютним ризиком у банку

Індикатором валютного ризику банку є валютна позиція. Валютна позиція визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій самій валюті: VP = А_V – L_V. Валютна позиція банку може бути відкритою або закритою і розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку. Валютна позиція називається відкритою, якщо сума активів в іноземній валюті не збігається з сумою пасивів у тій самій валюті. Існують два види відкритої позиції [23, c. 89]:

• чиста довга валютна позиція (А _V > L_V) – сума активів в іноземній валюті перевищує суму відповідних пасивів (показник валютної позиції має знак "плюс");

• чиста коротка валютна позиція (А _V < L_V) – сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій самій іноземній валюті (показник валютної позиції зі знаком "мінус").

Якщо сума активів в іноземній валюті врівноважена сумою пасивів в тій самій іноземній валюті (А _V = L_V), то така позиція називається закритою, або позицією зведення чи відповідності. У такому разі валютного ризику майже немає, адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаково позначається і на вартості активів, і на вартості пасивів, а це не спричинить ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.

На валютну позицію банку впливають операції:

1. купівля, продаж готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні та строкові операції, за якими виникають вимоги й зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів і форм розрахунків за ними;

2. одержання та сплата іноземної валюти у вигляді доходів, витрат і нарахування відсоткових доходів і витрат;

3. надходження коштів у іноземній валюті до статутного фонду;

4. погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті;

5. купівля та продаж основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

6. інші обмінні операції з іноземною валютою.

Не всі з цих операцій однаковою мірою можуть бути використані для регулювання валютної позиції банку та її швидкого увідповіднення до нормативних вимог, оскільки потребують певного часу, підготовчої роботи і не завжди проводяться з ініціативи банку.

Проблема управління ціновими ризиками, до яких належить і валютний, полягає в тому, що категорія ризиковості пов'язується передусім з можливими фінансовими втратами, а отже, логічно вважати ризиком лише ситуацію зниження показників прибутковості (недоодержання доходів, збитки, зменшення вартості капіталу, невиправдане підвищення витрат). Водночас точно визначити, додатним чи від'ємним буде майбутній результат, одержаний від переоцінювання фінансових інструментів за ринковим валютним курсом, досить складно, адже це потребує точного прогнозу динаміки валютних курсів. Оскільки можливість точного визначення майбутніх змін у валютних курсах існує далеко не завжди, індикатором рівня валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості структури та обсягів активів і пасивів в іноземній валюті, вважають валютну позицію.

Маючи відкриту валютну позицію, банк може отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу з огляду на закономірність:

довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;

коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків у разі підвищення курсу.

Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть "грати" на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком. Що більший ризик бере на себе учасник, то більший прибуток він може отримати від "гри" на валютних курсах. Однак за несприятливих змін на валютному ринку втрати, спричинені взятим валютним ризиком, також будуть суттєвими. Обмеження рівня валютного ризику означає зменшення можливостей отримання і прибутків, і збитків.

Важливим аспектом управління валютним ризиком є практика централізованого регулювання валютної позиції уповноважених банків. У загальному випадку учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти для отримання прибутків. Однак для тих суб'єктів господарської діяльності, фінансовий стан яких зачіпає інтереси великої частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано встановленням нормативів і певних вимог. До цієї категорії належать передусім комерційні банки. Такий підхід базується на тому, що банківський бізнес полягає у наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов'язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк є посередником між клієнтом і валютним ринком, тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватися від спекулятивних операцій обмеженням величини відкритої валютної позиції. Утім, досить часто банки все ж проводять такі операції, використовуючи сприятливу кон'юнктуру валютного ринку для отримання додаткового (спекулятивного) доходу.

Практика обмеження валютного ризику комерційних банків у різних країнах відрізняється. Подекуди функцію управління валютними позиціями комерційних банків виконують центральні банки, установлюючи нормативні вимоги щодо їх максимально допустимого розміру.

Наприклад, у Великий Британії розраховується норматив достатності капіталу банків для здійснення операцій з іноземною валютою. В інших країнах, наприклад у США, валютна позиція банків централізовано не регулюється, управління нею керівництво банку здійснює самостійно, встановлюючи ліміти експозиції та валютного ризику для дилерів різних рангів. Водночас валютна експозиція банку має бути оголошена на ринку, щоб акціонери і клієнти знали про рівень валютного ризику цієї кредитної установи. Оскільки американські банки не виключають повністю валютного ризику, то для страхування створюється резерв на покриття втрат від валютних операцій, який становить у середньому до 8% величини капіталу банку [23, c. 100].

В Україні діяльність комерційних банків на валютному ринку регулює Національний банк України через ліцензування валютних операцій та встановлення обов'язкових нормативів. Починаючи з 2002 року для контролю за рівнем валютного ризику комерційних банків запроваджено норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції, у тому числі норматив для обмеження ризику загальної довгої валютної позиції і норматив для обмеження ризику загальної короткої валютної позиції банку.

Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції за всіма іноземними валютами в гривневому еквіваленті та регулятивного капіталу банку. Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин (без урахування знака) усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті за всіма іноземними валютами. Для цього розраховують валютну позицію окремо за кожною іноземною валютою (щоденно) і за спотовим курсом визначають її еквівалент у гривнях. Суму регулятивного капіталу розраховують за балансом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку нормативів. Норматив ризику загальної відкритої валютної позиції розраховується уповноваженим банком щоденно за формою № 540 "Звіт про відкриті валютні позиції".

Всі нормативи ризику валютних позицій контролюються щоденно і за кожний випадок порушення нормативів Національний банк України застосовує штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій). Менеджмент банку має приділяти належну увагу контролю за дотриманням нормативів валютної позиції. Якщо впродовж робочого дня величина відкритої валютної позиції може відхилятися від установлених норм, наприкінці дня необхідно увідповіднити його до чинних вимог.

Для запобігання можливості валютних спекуляцій комерційними банками НБУ не лише контролює дотримання ними встановлених нормативів відкритої валютної позиції, а й суворо обмежує перелік операцій, які банки можуть здійснювати власним коштом. Сукупний вплив обмежень і правил здійснення валютних операцій призводить до того, що навіть маючи можливість провести операції з іноземною валютою власним коштом на міжбанківському ринку, банки часто відмовляються від цього. Наприклад, виступаючи як покупець валюти, банк зобов'язаний сплатити збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1% суми (в гривнях), витраченої на купівлю валюти, що зазвичай перевищує суму доходу від курсової різниці за зовнішньою та внутрішньою угодами [4, c. 340].

Правила валютного регулювання, затверджені НБУ, практично повністю унеможливили проведення спекулятивних операцій з валютою. Дилери банків вважають, що для проведення арбітражних операцій ринок став неліквідним, і динаміка внутрішнього валютного курсу за таких обставин цілком залежить від кількості заявок на купівлю чи продаж валюти. Ці зусилля спрямовано на забезпечення поступового та прогнозованого руху обмінного курсу гривні з орієнтацією валютного ринку на обмеження спекулятивної діяльності. Проте централізоване регулювання валютної позиції комерційних банків встановленням обов'язкових нормативів лише обмежує валютний ризик, але ще не означає його уникнення. Тому перед менеджментом банку постійно постає завдання регулювання величини та виду (довга чи коротка) позицій за різними іноземними валютами.

Характеристики

Список файлов курсовой работы