2533 (599716), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Факторинг реверсивний (в інтересах покупця) передбачає, що Банк (Фактор) допомагає Дебіторам отримати відстрочку платежу, що не надавалася Вами раніше з будь-яких причин.

Факторинг у формі управління дебіторською заборгованістю передбачає контроль зі сторони Фактора за своєчасною оплатою поставок покупцями (Дебіторами), прогнозування термінів інкасації, процедуру нагадування Дебіторам про зобов'язання при затримках оплати, надання Фактором щомісячних детальних звітів про стан Вашої дебіторської заборгованості.

Стартовий факториг використовується у випадках, якщо Ви маєте бажання працювати з покупцем товарів (послуг) на умовах відстрочки платежу, при цьому раніше з цим покупцем Ви працювали на умовах передплати або взагалі не співробітничали.

1. Здійснити поставку товару (надання послуги, виконання робіт) покупцю на умовах відстрочки платежу (товарного кредиту);

2. Підтвердити факт поставки шляхом надання в Банк відповідних документів та відступити Банку свої грошові вимоги до покупця (дебіторську заборгованість);

3. Банк перераховує підприємству авансовий платіж в розмірі до 95% від суми, вказаної в документах;

4. Дебітор сплачує суму поставки на спеціальний транзитний рахунок Банку;

5. Банк перераховує підприємству залишкову частину суми по документу.

2. Якісний аналіз ризику факторингової діяльності

2.1 Сутність та види ризиків

В економічній літературі та практиці термін "ризик" вживають досить часто і залежно від контексту в це поняття вкладається різний зміст, оскільки визначення ризику багатогранне. У найширшому розумінні ризиком називають невизначеність щодо здійснення тієї чи іншої події в майбутньому. У сучасній банківській практиці процес управління ризиками розглядається як ключовий напрям менеджменту. Велика увага приділяється вивченню ризикових сфер і основних видів ризиків, пошуку ефективних методів їх оцінювання, контролю та моніторингу, а також створенню відповідних систем управління.

Ризик вимірюється ймовірністю того, що очікувана подія не відбудеться і не призведе до небажаних наслідків. У банківській справі, як і в інших видах бізнесу, ризик пов'язують передусім з фінансовими втратами, що виникають у разі реалізації певних ризиків. Оскільки повністю уникнути ризиків неможливо, ними можна і потрібно свідомо керувати, пам'ятаючи про те, що всі види ризиків взаємопов'язані і їхній рівень постійно змінюється під впливом динамічного оточення.

У цілому банківська сфера характеризується вищою ризиковістю порівняно з іншими видами діяльності. Ця особливість зумовлена специфікою тих функцій, які виконує кожний комерційний банк. Банки мають багато партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їхнє становище. Діяльність банку дуже різноманітна і включає операції залучення коштів, випуск і купівлю цінних паперів, видачу кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів готівкою та ін. Здійснення кожної банківської операції пов'язане з можливістю реалізації кількох ризиків. Через те, що банк одночасно здійснює і активні, і пасивні операції, виникають додаткові ризики, такі як ризик незбалансованої ліквідності, ризик розриву в строках залучення та розміщення коштів, валютний ризик. Це спонукає до пошуку особливих підходів до обмеження їхнього впливу, які одержали назву "управління активами і пасивами банку". Діяльність операційних підрозділів, обов'язковість застосування високотехнологічних інформаційних і телекомунікаційних систем, необхідність постійного контролю, реалізація функцій маркетингової служби супроводжуються низкою функціональних банківських ризиків, яких можуть уникнути інші суб'єкти підприємницької діяльності. Нарешті, саме банківська система в більшості країн світу підлягає жорсткому регулюванню з боку держави та спеціальних органів нагляду. Банк наражається на низку зовнішніх щодо нього ризиків, причому деякі з них, такі як ризик невідповідності умовам державного регулювання, мають першочергове значення в діяльності банку.

Незважаючи на те, що банківська діяльність супроводжується численними ризиками, саме банки покликані уособлювати надійність і безпеку. Оскільки банкіри працюють здебільшого з чужими грошима, то мають намагатися знизити ризиковість своєї діяльності навіть більше, ніж інші підприємці. Отже, управління ризиками розглядається як один із важливих напрямів фінансового менеджменту в банку.

Банківські ризики поділяють на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать ризики, які виникають у зовнішньому щодо банку середовищі і безпосередньо не залежать від його діяльності. Це політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у разі загострення економічної кризи в країні, політичної нестабільності, війни, заборони на платежі за кордон, консолідації боргів, запровадження ембарго, скасування імпортних ліцензій, стихійного лиха (пожежі, повені, землетруси), приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання та ін. Вплив зовнішніх ризиків на результативність роботи банку вкрай високий, управління цими ризиками найскладніше, а іноді й неможливе. Для їх оцінювання застосовують в основному логічні методи аналізу.

До внутрішніх належать ризики, що виникають безпосередньо у зв'язку з діяльністю конкретного банку. Що ширше коло клієнтів, партнерів, зв'язків банку, банківських операцій, послуг, то більше внутрішніх ризиків супроводжує його роботу. Порівняно із зовнішніми внутрішні ризики краще піддаються ідентифікації та квантифікації. Завдання менеджменту полягає в тому, щоб виявляти, оцінювати, мінімізувати та постійно контролювати внутрішні ризики за допомогою відповідних методів.

Проблемам ризику присвячено багато наукових праць і досліджень, в яких наведено різноманітні підходи до класифікації ризиків. Класифікація ризиків проводиться залежно від покладеної в основу класифікаційної ознаки, але багатогранність такого явища, як ризики, створює грунт для різноманітних підходів до вирішення цього питання, хоча навряд чи зможе охопити його повністю.

Кредитний ризик – це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов’язання, виконати умови будь-якої фінансової угоди із банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов’язання.

Ризик зміни процентної ставки – це наявний або потенційний ризик для надходжень або капіталу, який виникає внаслідок несприятливих змін процентних ставок. Основними типами ризику зміни процентної ставки, на які зазвичай наражається банк, є:

1) ризик зміни вартості ресурсів, який виникає через різницю в строках погашення (для інструментів з фіксованою процентною ставкою) та переоцінки величини ставки (для інструментів із змінною процентною ставкою) банківських активів, зобов’язань та позабалансових позицій;

2) ризик зміни кривої дохідності, який виникає через зміни в нахилі та формі кривої дохідності;

3) базисний ризик, який виникає через відсутність достатньо тісного зв’язку між коригуванням ставок, отриманих та сплачених за різними інструментами, усі інші характеристики яких щодо переоцінки є однаковими;

4) ризик права вибору (опціону), який виникає з наявності права відмови від виконання угоди (тобто реалізації права вибору), яке прямим чи непрямим чином наявне в багатьох банківських активах, зобов’язаннях та позабалансових портфелях.

2.2 Причини виникнення ризиків

Таблиця 1

Причини виникнення ризику

№з/п	Класифікаційна ознака	Вид ризику
1.	Причина виникнення	Непевність майбутнього
		Непередбачуваність
		Недостатня інформація

За відповідну винагороду банк приймає на себе ризики підприємства, пов’язані з постачанням товарів з відстрочкою платежів, які за інших обставин могли б призвести до нестачі коштів у самого підприємства для розрахунків з постачальниками. У переліку ризиків, які приймає на себе банк, виділяють:

• кредитні – ризики несплати покупцями за поставлені клієнтом товари;

• ліквідні – ризики несвоєчасної оплати поставок покупцями;

• процентні – ризик різкої зміни ринкової вартості ресурсів;

• валютні – ризики зміни валютного курсу в період відстрочення платежу за поставлені товари.

Факторингові операції існують двох типів – з правом регресу і без. Якщо договір про факторингове обслуговування укладається з правом регресу, банк має право зворотної вимоги до клієнта (продавця) про відшкодування сплаченої суми. Якщо без права регресу, то банк такого права не має. Останній варіант вважається менш поширеним, та на українському ринку присутні обидва. „Укрсоцбанк”, наприклад, здійснює факторингове обслуговування з регресом, у договорах „Приватбанку” не передбачається права банку на регресну вимогу до клієнта.

Факторинг є беззаставною формою фінансування. Забезпеченням повернення коштів банку є, власне, сама дебіторська заборгованість покупців. Це в ідеалі. Реальна банківська практика передбачає масу винятків з цього правила. Банки можуть вимагати додаткове забезпечення: якщо у банку є підстави вважати пропоновану клієнтом дебіторську заборгованість недостатньо якісною, якщо передбачена у договорі постачання відстрочка в оплаті за відвантажені товари перевищує певний термін, встановлений практикою банку, якщо розмір потрібного фінансування перевищує розрахунковий ліміт фінансування та в інших випадках — на розсуд банку.

Факторинг надає переваги як клієнтам банку (продавцям), так і покупцям продукції. Продавцям він забезпечує:

• збільшення обсягів продажу завдяки додатковій можливості надання відстрочки в оплаті товарів (застосування товарного кредиту);

• розширення клієнтської бази та встановлення стабільних відносин з покупцями, які матимуть постійну можливість закупати товар з відстрочкою оплати;

• планування фінансових потоків без урахування платіжної дисципліни покупців;

• можливість здійснювати оптові закупки за більш вигідними цінами та підтримувати розширений асортимент продукції;

• створення власного ділового іміджу завдяки можливості своєчасно розраховуватись по своїх зобов’язаннях.

З переваг, що отримує внаслідок використання факторингу клієнт банку, випливають і вигоди для його контрагентів (покупців) – вони дістають можливість співпрацювати з продавцем на умовах товарного кредиту, збільшуючи таким чином обсяги закупок без залучення додаткового капіталу.

Плануючи скористатися факторингом, слід мати на увазі, що не всяку дебіторську заборгованість банки приймають на обслуговування. Як правило, не приймається:

• прострочена дебіторська заборгованість;

• заборгованість покупців, які є пов’язаними з продавцем особами;

• заборгованість по договорах, що передбачають бартерні розрахунки;

• заборгованість покупців з невідомою платіжною дисципліною.

Цей список може змінюватись і доповнюватися у кожному конкретному банку і випадку.

У роботі банки надають перевагу клієнтам, які реалізують ліквідну продукцію зі стійким ринковим попитом, мають стабільні обороти коштів по рахунках, стабільний фінансовий стан та диверсифіковану дебіторську заборгованість (з метою недопущення концентрації ризиків). Намагаються мінімізувати частку дебіторської заборгованості покупців, з якими клієнт не мав попереднього досвіду співпраці (невідома платіжна дисципліна).

„Недоліком” факторингу є його вища, порівняно з кредитами, вартість. Формують її зазвичай дві складові. Перша – це безпосередня плата за фінансування. Її визначення близьке до відсоткової ставки по кредиту, а величина тісно пов’язана з терміном авансування, наданого банком. Друга – комісійні винагороди банку за додаткові послуги та прийняття ризиків.

Тож перш ніж скористатися факторингом, варто сісти і порахувати, чи виправдана для вашого підприємства така різниця в ціні, беручи при цьому до уваги реальне прискорення товарообігу, вплив факторингу на ліквідність балансу, можливість і вартість оформлення забезпечення тощо. А може, вирішальним для вас стане саме підвищення платіжної дисципліни покупців.

Кредитний ризик є в усіх видах діяльності, де результат залежить від діяльності контрагента, емітента або позичальника. Він виникає кожного разу, коли банк надає кошти, бере зобов’язання про їх надання, інвестує кошти або іншим чином ризикує ними відповідно до умов реальних чи умовних угод незалежно від того, де відображається операція – на балансі чи поза балансом.

2.3 Фактори ризику

Дуже великий вплив на ризик факторингової діяльності має діловий ризик з яким у процесі ведення справи зустрічаються банківські працівники (позичальники). Даний ризик витікає з того, що компанія інколи не може завершити обіг своїх активів, що може бути пов’язано з багатьма факторами: діяльність компанії, характер галузі та ін.

Таблиця 2

Фактори впливу на фінансове становище позичальника

Недосконалий менеджмент	Причина – нестача глибокої і різнобічної управлінської експертизи, незадовільні служби фінансів та планування, загальна некомпетентність. Як правило швидко зростаючи фірми стикаються з проблемою управління, що не здатне охопити всі деталі господарського процесу
Неадекватний первинний капітал	Причина – недооцінка починаючими фірмами вартості бізнесу в якому розпочинається їх діяльність, а також невірне визначення строків окупності вкладених в бізнес грошей. Дана проблема як правило визнається фірмами занадто пізно , коли акціонерний капітал вичерпано , а з отриманням кредитів існують певні проблеми .
Високі темпи росту обсягу реалізації продукції	Коли компанія дуже різко збільшує темпи реалізації це як правило приводить до втрати контролю над підбором покупців та незвертанню уваги на їх платоспроможність. Тому зростає ризик невчасної оплати або взагалі неоплати продукції.
Конкуренція	При виході на нові ринки, а також при відстоюванні старих фірма може стикнутись з настільки сильними конкурентами , що буде змушена ПРИПИНИТИ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ АБО НАВІТЬ ЗБАНКРУТУВАТИ. .
Коливання в економіці	Більшість мілких фірм не мають достатньо ресурсів для протистояння наслідкам спадів та депресій

Перераховані фактори, що впливають на погіршення господарської діяльності позичальника діють автономно, незалежно від банку. Але керівництво знаючи слабкі сторони позичальника, може і повинно дати відповідні рекомендації, що допоможуть запобігти появі несвоєчасно повернених позичок. Головним завданням науково обґрунтованого управління ризиковими операціями страхової компанії є визначення ступеня допустимості та виправданості того чи іншого ризику і прийняття практичного рішення , спрямованого або на використання ризикових ситуацій , або на вироблення системи засобів, що зменшують небезпеку виникнення збитків від проведення тієї чи іншої операції.

Для оцінки кредитного ризику наглядовці мають враховувати викладені нижче фактори. Ці фактори є рекомендованими критеріями; їх перелік може бути розширений наглядовцями в разі потреби. Вони є оглядом моментів, які можуть допомогти наглядовцю приймати рішення в межах системи оцінки ризиків. Фактичні дані наявної в банку постійно діючої системи оцінки та контролю ризиків мають забезпечувати прийняття керівництвом адекватних та ефективних рішень і враховуються наглядовцями під час оцінки ризику банку.

Фактори оцінки такі: існування адекватної, ефективної, доведеної до виконавців внутрішньої нормативної бази (положень, процедур тощо) щодо управління кредитним ризиком, затвердженої відповідними органами банку, виходячи з принципів корпоративного управління, а також відповідної практики виконання її вимог; склад портфелів активів (кредитний, інвестиційний тощо) та існування концентрацій. Суттєві фактори включають такі: продукти; види економічної діяльності; класифікація/рейтинги ризику; походження заборгованості; клієнти; розмір кредитів; географічні регіони; непов’язані/споріднені контрагенти; джерела погашення; застава; рівень забезпечення кредитного ризику заставою.

Під час оцінки застави наглядовці мають аналізувати вид застави, якість, рівень покриття заборгованості заставою, адекватність та періодичність переоцінки застави, можливість реалізації, а також рівень і характер винятків у документації; обсяг умовних зобов’язань банку (гарантій, непокритих і резервних акредитивів, кредитних ліній, обов’язкових та не обов’язкових до надання тощо); тенденції щодо зростання обсягів активних операцій, прострочень, негативно класифікованих кредитів і збитків від активних операцій; достатність резервів банку під можливі втрати за активними операціями; наявність своєчасної, достовірної та повної управлінської інформації; ефективність кредитного адміністрування, включаючи кредитний аналіз, моніторинг, роботу з проблемними активами, оцінку застави і документальне оформлення застави; адекватність методів, що використовуються для визначення кредитних проблем; рівень комплектації і кваліфікація кадрів, зважаючи на обсяг та складність активних операцій банку; чи застосовуються належні облікові підходи щодо балансових та позабалансових активів та резервів; наявність належних механізмів контролю (аудит, внутрішні перевірки кредитної діяльності, відповідні процедури тощо) для класифікації портфелів, забезпечення точності даних і моніторингу дотримання положень або законів.

Характеристики

Список файлов курсовой работы