2519 (599707), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Для того щоб відповідати таким вимогам як надійність і значущість, фінансова звітність повинна містити інформацію, яка базується на певних розрахунках (наприклад, можливість повернення боргів, строки "життя" виробничих активів). З метою уникнення матеріальної недооцінки або переоцінки позицій фінансової звітності при розрахунках необхідно керуватися принципом "обережності".

Порівнянність фінансової звітності забезпечується у тих випадках, коли: є можливість порівняти фінансову звітність комерційного банку, що аналізується, з аналогічною звітністю інших комерційних банків для порівняльного оцінювання їх фінансового стану і результатів їхньої діяльності; можна порівняти фінансову звітність комерційного банку протягом певного періоду для визначення тенденцій у фінансовому стані і результатах діяльності банку.

Дотримання наведених вимог до фінансової звітності комерційних банків перевіряється в процесі перевірки її достовірності.

Перевірка звітності може бути:

формальна;

логічна;

обліково-контрольна.

Формальна перевірка звітності банків передбачає перевірку повноти складу наданих документів відповідно до їх складу, передбаченого Правилами організації фінансової та статистичної звітності банків України, які затверджені постановою Правління Національного банку України від 12.12.1997 р. № 436. Крім того, за формальної перевірки звітності перевіряється правильність її оформлення відповідно до вимог, викладених у згаданій вище постанові Національного банку України.

Логічна перевірка передбачає перевірку взаємоув'язки ідентичних показників у різних формах звітності.

Обліково-контрольна - це перевірка правильності розрахунку окремих показників комерційних банків.

Основним джерелом аналізу банківської діяльності є банківський баланс та спеціалізовані форми звітності. Форми звітності комерційних банків поділяються на щоденні, щомісячні і щоквартальні.

У додатку Б наведено звіт про фінансові результати, додатку В – баланс, додатку Д - звіт про власний капітал «Райффайзен Банк Аваль».

За рейтингом Асоціації Українських банків «Райффайзен Банк Аваль» вже на протязі багатьох років практично по всіх показниках займає 2 місце, уступаючи тільки ЗАТ КБ «ПриватБанк», про що свідчать дані з приведених таблиць у додатку Д. Для наочності нами побудовані графіки основних фінансових показників п’яти великих банків України (див рис.1.3)

а) Депозити фізичних осіб

б) Депозити юридичних осіб

в) Фінансовий результат

г) Капітал

д) Структура кредитно - інвестиційного портфелю

ж) Активи та зобов'язання

Рис.1.3. Основні показники діяльності великих українських банків за станом на 01.01.2008 р.

Розділ 2. Управління ресурсами банку

2.1 Управління капіталом у банку

Джерела формування банківських ресурсів відображаються у правій частині балансового звіту і називаються пасивами банку. За джерелами формування пасиви не однорідні і складаються з власного капіталу та зобов’язань банку перед вкладниками і кредиторами.

За економічним змістом капітал банку — це власні кошти засновників або акціонерів (власників банку), внесені ними на свій ризик для отримання доходів. Ризик власників полягає в тому, що рівень дохідності капіталу може бути низьким або діяльність спричиниться до збитків, банк збанкрутує, через що вони можуть втратити свої кошти.

Зобов’язання — це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження банку на певних умовах.

Банківський капітал відіграє визначальну роль у процесі створення та функціонування комерційного банку, хоча за величиною становить незначну частину сукупних ресурсів банку. Частка власного капіталу у ресурсах банку має бути не нижчою за 8 %, тоді як для промислових підприємств це співвідношення, як правило, становить 50 % і вище.

Формування власної капітальної бази є необхідною умовою майбутньої діяльності банку. Тому одна з найсерйозніших проблем, що постають перед менеджментом банку, полягає у залученні та підтримці достатнього обсягу власного капіталу.

Власний капітал банку виконує такі функції:

1) захисну;

2) оперативну;

3) регулюючу.

Власний капітал комерційного банку може також використовуватися для участі у власності акціонерних та спільних підприємств.

Банківський капітал неоднорідний за своїм складом і включає основний капітал та додатковий капітал.

Основною складовою власного капіталу банку, як за значенням, так і за величиною, є статутний капітал, що формується з акціонерного або приватного капіталу емісією акцій чи внесків засновників. Статутний фонд може створюватися лише за рахунок власних коштів учасників чи акціонерів. Не допускається його формування за рахунок банківських кредитів, коштів неприбут­кових організацій (таких, які за статутом не мають права на здійснення комерційної діяльності та отримання прибутку), бюджетних коштів, які мають інше цільове призначення.

За рахунок прибутку комерційні банки створюють також спеціальні фонди, що включаються до складу капіталу і призначені для виробничого та соціального розвитку банківської установи.

Оскільки власний капітал є основою діяльності банку, то до нього ставляться спеціальні вимоги у формі обов’язкових нормативів. Для цього у вітчизняну банківську практику введено поняття регулятивного капіталу банку, який використовується Національним банком України для регулювання діяльності комерційних банків.

Національним банком України встановлюються обов’язкові вимоги щодо розміру регулятивного капіталу, які зобов’язані виконувати комерційні банки. Норматив мінімального розміру регулятивного капіталу банків (Н1) визначається в грошових одиницях (тис. євро) диференційовано для діючих і новостворених банків, які поділено на три групи залежно від масштабів діяльності.

Для забезпечення процесу реальної капіталізації банківської системи НБУ розроблено систему заходів щодо визначення рівня достатності та поповнення капіталу банків. Згідно з цим підходом за рівнем достатності капіталу всі банківські установи поділяються на п’ять груп: добре капіталізовані; достатньо капіталізовані; недокапіталізовані; значно недокапіталізовані; критично недокапіталізовані.

Для характеристики власного капіталу банку розглянемо таблицю 2.1, яка складена згідно балансу банку за 2005-2007 рр.

Таблиця 2.1

Власний капітал

На рис.2.1. наочно видна динаміка збільшення обсягу власного капіталу банку на протязі 2005-2007 рр.

Рис.2.1. Динаміка власного капіталу банку

2.2 Формування ресурсів банку з депозитних та недепозитних джерел

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки. Структура зобов'язань банку наведена на рис.2.2.

Рис. 2.2. Структура зобов'язань банку

Оскільки банк - це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами, то співвідношення між балансовим капіталом та зобов'язаннями має бути не менше ніж 1: 5

Аналіз зобов'язань банку починають з визначення їх суми за балансом, для цього обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов'язань банку у динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов'язання банку класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів тощо.

Так, за якісним складом зобов'язання поділяються на такі групи:

• цінні папери власного боргу;

• субординована заборгованість;

• депозити;

• кошти до запитання клієнтів та коррахунки інших банків;

• строкові депозити;

• депозити та кредити інших банків;

• кредити, отримані від міжнародних фінансових організацій;

• кредиторська заборгованість банку;

• за податками до бюджету;

• позабюджетним фондам;

• працівникам банку;

• інша кредиторська заборгованість.

Цей аналіз дає змогу визначити, з яких секторів економіки, на який строк, у якій формі залучається основна маса коштів.

В економічній літературі зобов'язання поділяють на залучені та запозичені кошти.

Депозит (вклад) - кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно з законодавством України, або нерезиденту на строк та під відсоток. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - Кабінетом Міністрів України.

Депозити заведено поділяти на такі:

- до запитання;

- строкові на визначений термін;

- ощадні внески населення;

Характеристики

Список файлов курсовой работы