Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Умовно фактори інвестиційної привабливості іноваційних проектів і програм можна розділити на дві групи: фінансово-економічні і позаекономічні. У більшості випадків інвестора залучають високі фінансові показники, однак існують ситуації, при яких іноватор змушений реалізувати нововведення, незважаючи на його пряму економічну непривабливість. Наприклад, якщо мова йде про екологічні заходи, що практично завжди мають негативні фінансові показники. Проте, промислові фірми, що піклуються про свій високий імідж, ведуть активну діяльність у цій області.

До інших позаекономічних факторів інвестиційної привабливості іновації може бути віднесена галузева приналежність як ідея для наступної практичної реалізації, дуже привабливий іноваційний проект може бути не прийнят тільки тому, що у фірми – іноватора немає достатнього досвіду роботи в тій галузі, де необхідно реалізувати проект. Чи, навпаки, фірма змушена шукати альтернативні сегменти ринку, якщо мова йде про міжгалузеву диверсифікованість.

В умовах структурних перетворень, характерних для економіки перехідного періоду, в Україні 16, с.411 в кращому фінансово-господарському положенні виявилися організації, що зуміли оперативно перемінити свій ринковий сегмент відповідно до попиту, що змінився.

Галузева інвестиційна привабливість визначається стратегією фірми-іноватора. Тому на ринку новацій для забезпечення конкурентноздатності нововведення проводиться маркетинговий галузевий аналіз, розробляються різні рейтинги галузевої інвестиційної привабливості. Так, досліджуючи потенціал залучення іноземних інвестицій, було встановлено найбільш інвестиційно привабливі галузі української економіки: електроенергетика, металургія.

Істотним позаекономічним фактором, що визначає привабливість іновації для інвестора, є імідж і репутація іноватора.

З економічного погляду, інвестиційна привабливість визначається як внутрішніми характеристиками іновації (прибутковість інвестицій, термін реалізації проекту й ін.), так і умовами залучення фінансових ресурсів і їхніх джерел (рис 1.5.).

Недостатній розмір дивідендів може привести до того, що акції, що знову випускаються, для фінансування іноваційної діяльності виявляться нерозміщеними. У Росії корпоративні відносини знаходяться в стадії формування, тому емісії цінних паперів під іноваційну діяльність проводяться досить рідко.

Рис 1.5. Класифікація джерел інвестицій для іноваційної діяльності

За винятком безпроцентних позичок притягнутий капітал видається на умовах зворотності, терміновості і платності, тобто являє собою кредити в різній формі. Поряд із традиційною формою кредитування в іноваційній діяльності широке поширення одержали лізинг, форфейтинг і франчайзинг.

Лізинг – довгострокова оренда машин і устаткування на термін до 20 років. Орендодавець за свій рахунок здобуває необхідне устаткування і здає його орендарю. При цьому права власності на устаткування залишаються в орендодавця. По закінченні лізингового договору орендар може повернути орендодавцю орендоване майно чи викупити об’єкт лізингу по залишковій вартості. Протягом усього терміну експлуатації орендар перелічує плату за користування орендованого майна, що включає амортизацію і дохід орендодавця.

Форфейтинг – фінансова операція, що перетворює комерційний кредит у банківський. Інвестор при відсутності достатніх засобів для іновацій виписує комплект векселів. Терміни погашення векселів рівномірно розподілені в часі. Таким чином, інвестор одержує відстрочку в платежах і гарантії банку по забезпеченню платежів. Форфейтингові операції для іноватора є гарантією надійності фінансового партнера.

Найбільш повною фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів в іноваційну діяльність є франчайзинг. Франчайзинг передбачає тиражування іновацій із залученням великого капіталу. Крім фінансових засобів за договором франшизи іноватору можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговий знак і репутація фірми і т.п. Франчайзинг сполучить у собі переваги кредиту і лізингу.

Рушійні мотиви фінансування іноваційної діяльності істотно залежать від того, чи реалізується іновація на свої чи притягнуті засоби. Однак для більшості іновацій у випадках фінансування і за рахунок власних коштів, і за рахунок залучення фінансових ресурсів в основі лежить показник ціни капіталу.

Ціна капіталу (Cost of Capital) – відношення загальної суми платежів за використання фінансових ресурсів до загального обсягу цих ресурсів.

(1.1)

Де WACC (Weighted Average Cost of Capital) – зважена ціна капіталу; k_i – ціна і-го джерела; d_i – частка і-го джерела в капіталі компанії.

Ціна власного капіталу визначається дивідендною політикою іноватора (ціна залучення акціонерного капіталу) пропорційно частці акціонерного капіталу у власних засобах організації.

C_s = р * ( U / U + A + M + B) (1.2.)

Де C_s – ціна власного капіталу; р – відношення суми дивідендів до ринкової капіталізації компанії, U – акціонерний капітал; А – амортизаційний фонд; М – прибуток; В – безоплатні надходження.

Ціна власного капіталу для самофінансування іновацій є нижньою межею рентабельності: рішення про реалізацію іновацій при прибутковості менш ціни капіталу може серйозно погіршити основні фінансові показники компанії, привести до неплатоспроможності і банкрутства іноватора. Для зовнішнього інвестора є гарантією повернення вкладених коштів, показником достатності фінансової надійності об’єкта інвестицій.

Ціна залученого капіталу розраховується як середньозважена процентна ставка по залучених фінансових ресурсах.

(1.3.)

Де С_inv – ціна залученого капіталу; k_j – ставка залучення фінансового капіталу (k_j = 0 для безоплатних позичок) V_j – обсяг залучених засобів; m – кількість джерел залучених засобів.

Ціна залученого капіталу залежить від внутрішніх і зовнішніх факторів. До внутрішніх факторів у першу чергу відноситься ділова репутація іноватора. На ділову репутацію фірми впливають не тільки фінансові показники її діяльності, але й авторитет вищого менеджменту, система взаємин з партнерами і конкурентами, імідж, політична підтримка й ін.

Зовнішні фактори, що впливають на ціну залученого капіталу, визначаються макроекономічною ситуацією (рівнем інфляції, ставкою рефінансування Центрального банку, темпами росту ВВП, ін.), державною інвестиційною політикою і ситуацією на фінансовому ринку.

Ціна капіталу визначає нижню границю прибутковості іноваційного проекту – норму прибутку на іновацію. Таким чином, іноватор, приймаючи рішення про початок реалізації проекту, повинний враховувати наступні фактори:

1. ціну власного капіталу;

2. ціну залученого капіталу;

3. структуру капіталу (співвідношення власних і притягнутих засобів).

Інтеграція цих факторів у показнику ціни капіталу є базою для визначення інвестиційної привабливості іноваційного проекту. Як інвестор, так і іноватор при ухваленні рішення про реалізацію нововведення зіштовхуються з проблемою визначення нижньої границі прибутковості інвестицій, у якості якої, як правило, виступає норма прибутку.

Рис 1.6. Фактори, що визначають норму прибутку іноваційного проекту

Норма прибутку визначається іноватором і інвестором з різних точок зору (рис 1.6). Організація, що реалізує нововведення, виходить із внутрішніх обмежень, до яких у першу чергу відносяться ціна капіталу, внутрішні потреби виробництва (обсяг необхідних власних засобів для реалізації виробничих, технічних, соціальних програм), а також зовнішні фактори, до яких відноситься ставка банківських депозитів, ціна залучення капіталу, умови галузевої і міжгалузевої конкуренції.

Керівництво підприємства – іноватора як мінімум зіштовхується з однією альтернативою інвестицій – укласти тимчасово вільні засоби в банківські депозити чи державні цінні папери, одержуючи гарантований дохід без додаткової високо ризикової діяльності. Тому прибутковість іноваційних проектів повинна перевершувати ставку по банківських депозитах і прибутковість до погашення державних цінних паперів.

Механізм впливу конкуренції на визначення внутрішньої норми прибутку не працює лінійно: галузева прибутковість може бути вище, ніж виробнича рентабельність іноватора. Це зв’язано з різними масштабами виробництва: зберігаючи конкурентноздатність продукції й утримуючи під контролем значну частину ринку, велика компанія може навмисне збивати ціни, забезпечуючи достатній обсяг прибутку значними обсягами продажів. Тому, установлюючи норму прибутку за середнім значенням рентабельності (табл. 1.1), її, як правило, порівнюють з масштабами виробництва.

Зовнішній інвестор, визначаючи норму прибутку іноваційного проекту, керується альтернативними вкладеннями засобів (рис 1.6). При цьому порівнюється ризик вкладень і їхня прибутковість: як правило, інвестиції з меншим ризиком приносять інвестору менший дохід. Тому ухвалення рішення про фінансування іновації інвестор погодить зі своєю фінансовою стратегією (схильність до ризику, відраза до ризику). Ризик інвестицій у фінансові інструменти оцінюють фінансові менеджери. Інвестори, що прийняли рішення про фінансування іноваційних проектів, рівень ризику закладають як надбавку до норми прибутку (табл. 1.2).

Таблиця 1.1

Прибутковість світових компаній по деяких галузях економіки

Галузь	США		Японія		Європа
	К-ть компа ній	Дохід ність, %	К-ть компа ній	Дохід ність, %	К-ть компаній	Дохід ність, %
Компютерні послу-ги та програмне забезпечення	22	21,2	3	4,9	13	23,1
Засоби звязку	30	19,1	6	9,0	10	15,5
Електроніка	15	17,7	24	5,4	5	16,5
Багатогалузеве хі-мічне виробництво	13	17,7	15	3,3	16	13,7
Видавнича справа	11	13,9	2	8,4	12	27,9
Електротехнічна промисловість	7	12,7	11	4,0	7	11,2
Машини і устаткування	9	12,2	22	4,3	14	12,4
Автомобілі, будівлі	4	10,5	9	7,6	6	6,7
Банки	45	8,8	43	2,6	57	19,6
Фінансові установи	15	7,5	13	4,8	4	4,8

Таблиця 1.2

Вимоги до норми прибутку для різних груп інвестицій

Група інвестицій	Необхідна норма прибутку
Інвестиції, що заміщають, - категорія І (нові машини чи устаткування, транспортні засоби і т.і., що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, що заміщається)	Ціна капіталу
Інвестиції, що заміщають, - категорія ІІ (нові машини чи устаткування, транспортні засоби і т.і., що будуть виконувати функції, аналогічні устаткуванню, що заміщається, але є технологічно більш зробленими, для їхнього обслуговування вимагаються фахівці більш високої кваліфікації, організація виробництва вимагає інших рішень)	Ціна капіталу +3%
Інвестиції, що заміщають, - категорія ІІІ (нові потужності допоміжного виробництва: склади, будинки, що заміщають старі аналоги; а також заводи, розташовані на новій площадці)	Ціна капіталу +6%
Нові інвестиції – категорія І (нові потужності, чи зв’язане устаткування, за допомогою якого будуть вироблятися продукти, що раніше випускалися)	Ціна капіталу +5%
Нові інвестиції – категорія ІІ (нові потужності, чи машини, що тісно зв’язані з діючим устаткуванням)	Ціна капіталу +8%
Нові інвестиції – категорія ІІІ (нові потужності, чи машини, чи поглинання придбання інших фірм, що не зв’язані з діючим технологічним процесом)	Ціна капіталу +15%
Інвестиції в науково – дослідні роботи – категорія І (прикладні НДР, спрямовані на визначені специфічні цілі)	Ціна капіталу +10%
Інвестиції в науково – дослідні роботи – категорія ІІ (фундаментальні НДР, мети яких точно не визначені і результат заздалегідь невідомий)	Ціна капіталу +20%

Поряд з технічними критеріями вибору іновації інвестори проявляють економічні обмеження на іноваційні процеси, прагнучи забезпечити собі гарантію не тільки повернення вкладених коштів, але й одержання доходу. Важливим фактором є те, що інвестори враховують при прийнятті рішень про фінансування іновації; є період, протягом якого будуть відшкодовані понесені витрати, а також період, необхідний для одержання розрахункового прибутку. Тому серед великого числа методів оцінки економічної ефективності реалізації іновацій найбільш популярними є:

1. метод чистого дисконтованого доходу (ЧДД);

2. метод строку окупності;

3. метод індексу прибутковості і рентабельності проекту;

4. метод внутрішньої норми прибутковості;

5. розрахунок крапки беззбитковості проекту.

1.3 Сучасні проблеми банківського інвестування

В загальному обсязі інвестицій більшості підприємств України переважають реальні інвестиції у виді капітальних вкладень. Що ж стосується інвестицій у фінансові активи, то їхня частка несуттєва, оскільки більшість директорів підприємств намагаються уникнути концентрації акцій у руках великих зовнішніх інвесторів (у тому числі банків) під час розміщення акцій.

Характеристики

Список файлов курсовой работы