Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 10)

5. рівень криміногенних, екологічних і інших ризиків.

Під час аналізу і оцінювання ступенів криміногенних, екологічних та інших ризиків вивчають ступінь безпеки інвестиційної ( а згодом виробничої ) діяльності в регіоні, і зокрема, розглядають такі показники:

° рівень економічних злочинів ( по основних видах і в цілому ) в розрахунку на 100 тис. мешканців;

° питому вагу підприємств з шкідливими викидами, що перевищують гранично допустимі норми, в загальній кількості промислових підприємств;

° середній радіаційний фон у містах регіону;

° питому вагу незавершених будівельних об"єктів в загальній кількості розпочатих будівельних об"єктів за останні три роки.

ОЦІНКА НВЕСТИЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ КОМПАНІЇ.

Оцінювання інвестиційної стратегії компанії може здійснюватись за багатьма критеріями, виходячи із загальної і стратегічної спрямованості:

• узгодженість інвестиційної стратегії з загальною стратегією економічного розвитку компанії. При цьому досліджується узгодженість цілей, спрямованостей і етапів реалізації цих стратегій;

• внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії. Під час цього визначається, наскільки узгоджені між собою окремі стратегічні цілі і спрямованість інвестиційної діяльності, а також послідовність їх виконання;

• узгодженість інвестиційної стратегії з зовнішнім середовищем.

Оцінюється, наскільки інвестиційна стратегія відповідає прогнозним змінамекономічного розвитку, а також кон" юктурі інвестиційного ринку;

• можливість інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу. Тут в першу чергу розглядаються потенційні можливості компанії щодо формування фінансових ресурсів за рахунок власних джерел. Окрім цього, рівень кваліфікації виконавців щодо реалізації інвестиційної стратегії. Розглядається також можливість залучення до реалізації інвестиційної стратегії необхідних фінансових технологічних, сировинних, енергетичних та інших ресурсів;

• допустимість ступеня ризику, пов"язаного з реалізацією інвестиційної стратегії. Розглядаються ступені основних ризиків і можливі небажані фінансові наслідки для компанії;

• результативність інвестиційної стратегії. Оцінка результативності інвестиційних програм базується перш за все на визначенні економічної ефективності їх реалізації. Оцінюються також і позаекономічні результати (зростання іміджу компанії, покращання умов праці працівників, покращання обслуговування клієнтів тощо). Таким чином, розробка інвестиційної стратегії дозволяє прийняти ефективне управлінське рішення, що пов"язане з розвитком компанії за умов динаміки та невизначеності зовнішніх та внутрішніх чинників, що визначають цей розвиток.

Окрім того, одним з найбільш важливих факторів формування інвестиційної стратегії фірми виступає формування інвестиційного портфелю. Це одне з центральних питань в процесі аналізу діяльності стосовно операцій з цінними паперами. Тому наступним питанням потрібно розглянути принципи формування інвестиційного портфеля.

Більшість інвесторів для реального чи фінансового інвестування обирають більше ніж один об"єкт, тобто формують певну їх сукупність. Цілеспрямований підбір таких об"єктів становить процес формування інвестиціїїного портфеля.

Інвестиційний портфель становить цілеспрямовано сформовану множину об"єктів реального і фінансового інвестування, призначених для здійснення інвестиційної діяльність в середньотерміновому періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією компанії.

Головною ціллю формування інвестиційного портфеля компанії є забезпечення реалізації її інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних (з допустимим рівнем ризику) інвестиційних проектів і фінансових інструментів. 3 урахуванням сформованої головної цілі будується система

часткових цілей з урахуванням обраної стратегії і особливостей щодо здійснення інвестиційної діяльності. Так, систему цілей щодо формування інвестиційного портфеля можна представити в таблиці.

Таблиця 14.

ГОЛОВНА ЦІЛЬ

(забезпечення реалізації інвестиційної стратегії компанії - підбір найефективніших,

з допустимим ступенем ризику, об’єктів

інвестування).

Наведена система цілей може бути значно розширена. Слід зазначити, що різні цілі щодо формування інвестиційного портфеля в значній мірі є альтернативними, суперечать одна одній. Так, зокрема, забезпечення високих темпів зростання капіталу досягається зниженням рівня поточної дохідності портфеля. Зростання капіталу і зростання доходів знаходяться в прямій залежності з рівнем інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності не дозволяє залучати до портфеля високоприбуткові інвестиційні проекти, а також проекти, що забезпечують значний приріст капіталу в довготерміновому періоді.

Враховуючи альтернативність цілей можна говорити також про ризик, що спричиняється невизначеністю, суперечливістю цілей. Враховуючи конфліктність цілей формування інвестиційного портфеля, можна визначити їх пріоритети зокрема експертним методом.

Основні цілі формування інвестиційного портфеля закладаються в основу відповідних критеріальних показників які компанії необхідно розробити, користуючись відповідною методикою та математичним апаратом. Зокрема, кожна компанія може розробити актуальні на певний період часу та прийнятні для неї нормативні показники:

° мінімальних темпів зростання капіталу;

° мінімального рівня поточного доходу;

° максимального ступеня інвестиційного ризику;

° мінімальну за капіталомісткістю частку високоліквідних інвестиційних проектів.

Ті чи інші конкретні значення критеріальних показників можуть використовуватись не лише до портфеля в цілому, але й під час оцінювання окремих інвестиційних проектів (фінансових інструментів інвестування), з яких, власне, і повинен сформуватись портфель. Відмінності цілей (їх питомої ваги), видів об"єктів інвестування, що залучаються до портфелів, та і нші умови визначають різноманіття варіантів спрямованості і складу портфелів окремих компаній, що може бути певним чином типізоване.

Типізація інвестиційних портфелів за їхніми видами пов"язані зі спрямованістю і обсягом діяльності компанії.

Портфель доходу формується в основному з об"єктів інвестування, котрі забезпечують досягнення високих темпів зростання доходу і обтяжені досить значним ступенем ризику.

Консервативний портфель формується в основному з об"єктів інвестування з середнім та незначним ступенем ризику. Відповідно темпи зростання доходу і капіталу за такими об"єктами є значно нижчими. Існує ряд проміжних портфелів, а також інші принципи та критерії типізації проектів та інвестиційних портфелів.

Розглянемо основні етапи формування інвестиційних портфелів.

Таблиця 15.

1. Формування та деталізація цілей інвестеційних стратегій з урахуванням зовнішних умов і кон" юктури інвестеційного ринку.

2. Визначення множини приоритетних цілей щодо формування інвестиційного портфеля

3. Оптимізація пропорцій формування інвестиційного портфеля за його основними видамиз урахуванням обсягу і структури інвестеційних засобів (ресурсів)

4. Формування окремих видів портфелів що забезпечують встановлені критерії доходу,

ризику і ліквідності.

5. Забезпечення необхідної диверсифікаціі інвестиційного портфеля.

6. Оцінки доходностi, ризику та ліквідності проектованого інвестйційного проекту портфеля.

7. Завершальна оптимізація структури портфеля за критеріями доходності, ризику і

ліквідності.

Формуючи інвестиційний портфель, важливо брати до уваги те, що закони ринкової економіки вимагають постійного обігу засобів з урахуванням платоспроможності. За цих умов визначення фінансової стійкості, маневреності компанії допустимого рівня ризику, яким вона обтяжена, важливими ознаками є, зокрема, її платоспроможність, наявність ресурсів для розвитку, які, відносяться до найважливіших не лише фінансових, але й загальноекономічних проблем.

3.5. АНАЛІЗ ПОЛІТИКИ ВИПЛАТИ ДИВІДЕНДІВ.

Дивідендна політика, як і управління структурою капіталу, справляє істотний вплив на ціну акцій підприємства. Дивіденди являють собою грошовий доход акціонерів і певним чином сигналізують їм про те, що підприємство в акції якого вони вклали свої гроші, працює успішно. Спрощену схему розподілення прибутку звітного періоду можливо представити таким чином: частина прибутку виплачується в вигляді дивідендів, залишена частина реінвестується в активи підприємства. Реінвестована частина прибутку є внутрішнім джерелом фінансування діяльності підприємства, тому очевидно, що дивідендна політика визначає розмір залучаємих підприємством зовнішніх джерел фінансування.

3 теоретичної позиції вибір дивідендної політики дає можливість вирішити, два ключові питання:

• чи впливає величина дивідендів на зміну сукупного багатства акціонерів?

• якщо так, то якою повинна бути їх оптимальна величина?

ФАКТОРИ, ЯКІ ВИЗНАЧАЮТЬ ДИВІДЕНДНУ ПОЛІТИКУ.

В будь-якій країні є певні нормативні документи, які тією чи іншою мірою регулюють різні сторони господарської діяльності, в тому числі й порядок виплати дивідендів. Існують і деякі інші обставини формального та неформального, об"єктивного та суб"єктивного характеру, які впливають на дивідендну політику. Наведемо найбільш характерні з них.

1. Обмеження правового характеру.

Власний капітал підприємства складається з трьох елементів:

° акціонерний капітал;

° емісійний дохід;

° нерозподілений прибуток.

А тому в більшості країн законом дозволена одна з двох схем - на виплату дивідендів може розподілятися тільки прибуток(прибуток звітного періоду та нерозподілений прибуток минулих періодів), або прибуток та емісійний дохід.

2. Обмеження контрактного характеру.

В багатьох країнах величина виплачуємих дивідендів регулюється спеціальними контрактами в тому випадку, коли підприємство хоче отримати довгострокову позику. Щоб забезпечити обслуговування такого боргу, в контракті, як правило, обумовлюється або межа, нижче якої не може опускатися величина нерозподіленого прибутку, або ж мінімальний процент реінвестуємого прибутку. Але в Україні така практика відсутня.

3. Обмеження в зв"язку з недостатньою ліквідністю.

Дивіденди в грошовій формі можуть бути виплачені лише в тому випадку, якщо у підприємства є гроші на розрахунковому рахунку достатні для виплати.

4. Обмеження в зв"язку з розширенням виробництва.

Багато підприємств, особливо на стадії становлення стикаються з проблемою пошуку фінансових джерел для розширення виробничих потужностей. В таких випадках часто застосовують практику обмеження дивідендних виплат.

5. Обмеження в зв"язку з інтересами акціонерів.

Визначаючи оптимальний розмір дивідендів, директорат підприємства та акціонери повинні оцінити, як величина дивідендів може вплинути на ціну підприємства вцілому. Остання ж виражається ринковою ціною акцій, яка залежить від багатьох факторів: загального фінансового стану компанії на ринку товарів та послуг, розміру виплачуємих дивідендів, темпу їх зростання і т.д.

6. Обмеження рекламно-фінансового характеру.

В умовах ринку інформація про дивідендну політику компанії відсліжується аналітиками, менеджерами, брокерами і т.д. Тому збої у виплаті дивідендів можуть призвести до зниження ринкової ціни акцій.

ВИДИ ДИВІДЕНДНИХ ВИПЛАТ ТА ІХ ДЖЕРЕЛА.

Згідно до чинного законодавства джерелами дивідендів можуть виступати: чистий прибуток звітного періоду, нерозподілений прибуток минулих періодів та спеціальні фонди, створені для цієї мети ( останні використовуються для виплати дивідендів по привілейованним акціям у випадку обмеженості прибутку та збитковості товариства ). Тому теоретично підприємство може виплатити загальну суму поточних дивідендів в розмірі, який перевищує прибуток звітного періоду. Але базовим є варіант розподілу чистого прибутку поточного періоду.

В світовій же практиці розроблені різні варіанти дивідендних виплат. Охарактеризуємо деякі з них.

Методика постійного процентного розподілу прибутку.

Як відомо, чистий прибуток розподіляється на виплати дивідендів по привілейованним акціям ( Дпа ) та прибуток, доступний власникам звичайних акцій( Пза). Остання, в свою чергу, розподіляється рішенням зборів акціонерів на дивідендні виплати по звичайним акціям ( Дза ) та нерозподілений прибуток

( ПН ).

Одним з основних аналітичних показників, які характеризують дивідендну політику, є коефіцієнт "дивідендний вихід", який представляє собою співвідношення дивіденда по звичайним акціям до прибутку, який доступний власникам звичайних акцій ( в розрахунку на одну акцію ). Дивідендна політика постійного процентного розподілу прибутку зумовлює незмінність значення коефіцієнта "дивідендний вихід" тобто:

Характеристики

Список файлов курсовой работы