Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, пов’язаних із прийняттям банком на себе зобов’язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов’язань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю, а також чинних законів і нормативно-правових актів.

Принцип 18. Фінансові зловживання. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності. Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду. Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність. Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

Принцип 22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується в світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

Принцип 23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій. Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість, там де це потрібно, відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

Принцип 24. Консолідований нагляд. Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг і там, де це потрібно, застосовуючи відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

Принцип 25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування. Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, що залучені до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування. Органи банківського нагляду повинні вимагати здійснення іноземними банками операцій у відповідній країні з дотриманням тих же стандартів, які застосовуються до національних установ.

Основні принципи є нейтральними в плані різних підходів до питань нагляду, доки не досягнуті першочергові цілі.

2. Грошово-кредитна політика Національного банку України в ринкових умовах

2.1 Зміст грошово-кредитної політики НБУ

Змістом грошово-кредитної політики Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти. Діяльність Національного банку яскраво підтверджує добре відомі у світі істини – коли працюють інструменти грошово-кредитної політики, то і грошова система функціонує нормально і вартість національних грошей стабілізується як на внутрішньому ринку через зниження темпів інфляції, так і на зовнішньому – через укріплення її обмінного курсу¹⁰.

Для регулювання стану грошово-кредитного ринку Національним банком України використовуються наступні інструменти грошової політики:

1. Облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;

2. Обов’язкове резервування залучених коштів комерційних банків;

3. Операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО;

4. Запровадження в обіг державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;

5. Операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти¹¹.

На сьогодні можна сказати, що Національний банк України володіє всіма методами та інструментами по забезпеченню регулювання грошово-кредитного ринку.

Гроші – важливий елемент ринкової системи народного господарства будь-якої держави, і стабільність грошової системи – обов’язкова умова нормального функціонування всієї національної економіки країни. Розлад грошового обігу визиває значні темпи інфляції, підриває ринкові механізми, економіку в цілому. Тому виникає об’єктивна потреба у створені механізму державного контролю за кількістю грошей в оберті, на що і спрямована грошово-кредитна політика НБУ¹².

Банки – основна складова частина кредитно-фінансової системи. Вони створюють, акумулюють і надають грошові кошти. Кредитні системи розвинутих держав мають різноманітну структуру, але є і загальні риси. Такі, як: кредитна система складається із центрального банку, комерційних банків, спеціалізованих банківських установ (інвестиційних, зовнішньоторгових, іпотечних та інших), а також кредитно-фінансових установ небанківського типу: страхових, фінансових компаній, пенсійних фондів, ощадних кас¹³.

Значне місце в державному регулюванні грошового обігу належить центральному банку в силу його ключового положення в національній системі кредитно-грошових відносин¹⁴. Його можливості контролю за приростом грошової маси дуже великі: непрямий вплив на грошову базу (суму готових грошей, залишки на резервних рахунках комерційних банків в центральному банку) через надання своїх ресурсів, зміну норми проценту, проведення операцій на відкритому ринку, рефінансування, зміна рівня банківської ліквідності – безпосередній шлях до досягнення бажаних результатів.

Покладену на нього функцію контролю за грошовим обігом центральний банк може здійснювати в декількох формах.

По-перше йому підпорядкована грошова емісія. Для ефективного виконання центральним банком своїх задач необхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку уряду чи інших державних структур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій, так як подібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідності банківської системи. Дана обставина викликає законодавчого регулювання банківської системи.

По-друге, центральний банк здійснює непрямий контроль над грошовою масою через вплив на процентну ставку – норму мінімальних обов’язкових резервів на рахунках в центральному банку для комерційних банків, який здійснюється законодавчо, з диференціацією за видами депозитів і кредитних інститутів¹⁵.

В цілому можна сказати, що вплив центрального банку на ринок грошового обігу в країні значний, але не має вирішального значення. При проведенні грошово-кредитної політики по усуненню інфляції в масштабі цілої держави, слід відзначити, що грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного і соціального життя країни. Активні дії, що проводяться виключно в рамках можливостей центрального банку, без інших комплексних заходів можуть не мати потрібної дії, і навіть викликати зворотній ефект. Обмеження емісії, підвищення мінімальних обов’язкових резервів і зменшення попиту на кредити, особливо в умовах олігополістичної структури ринку, може призвести до скорочення інвестицій і об’ємів виробництва¹⁶.

Забезпечення стабільності національних грошей та їх реальної ціни неможливе без відповідної валютної політики. Тому на початку 1993 року Уряд України прийняв Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», в якому визначив Національний банк України, як головний валютний орган держави¹⁷.

Основною складовою частиною валютної політики є впровадження механізму регулювання платіжного балансу України, що є одним з найважливіших макроекономічних аспектів діяльності НБУ¹⁸. Для визначення стратегії проведення валютної та грошово-кредитної політики, реформування зовнішнього сектору економіки Національний банк України розробляє також прогноз платіжного балансу, що використовується і як основа для переговорів з міжнародними організаціями про надання країні фінансової допомоги та визначенні тиску обслуговування зовнішнього боргу на національну економіку.

Протягом останніх років Національним банком України було здійснено цілий ряд заходів по забезпеченню поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, що сприяло, насамперед, уникненню різких коливань курсу національної грошової одиниці до іноземних валют, переходу до реальних цін, забезпеченню стабільних умов функціонування валютного ринку України¹⁹.

Адміністративна фіксація в Україні валютного курсу, що тривала з серпня 1993 до жовтня 1994 року, призвела до зниження ефективності експорту з оплатою в іноземній валюті і збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, зниження обсягу виробництва на імпортнозалежних підприємствах, «втечі» капіталів за кордон²⁰.

Відповідно до Указу Президента України «Про вдосконалення валютного регулювання» з 31 жовтня 1994 року офіційний курс української валюти почав визначатись на підставі відновлених торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. Водночас було розформовано тендерний комітет, який виконував продаж частини заробленої резидентами валюти за завищеним валютним курсом карбованця з метою оплати контрактів «критичного імпорту». Відновлення торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) відкрило Національному банку можливість встановлювати реальний курс української гривні відносно іноземних валют, що позитивно вплинуло, як на економічне становище в Україні, так і на її відносини з іншими державами. Обсяги торгів на валютній біржі постійно зростають. З метою розширення біржової мережі були відкриті філії УМВБ у Харкові, Дніпропетровську, Донецьку та Львові, запрацювала Кримська міжбанківська валютна біржа.

Уповноваженим банкам було надано дозвіл приймати заявки клієнтів на купівлю іноземної валюти для здійснення про ліцензованих Нацбанком валютних операцій, пов’язаних із рухом капіталу.

З лютого-березня 1995 року уповноваженим банкам надано право здійснювати на міжбанківському валютному ринку України операції купівлі-продажу доларів США, євро, російських та білоруських рублів, які підлягають вільному продажу²¹.

З метою подальшої децентралізації валютного ринку Національним банком України з травня 1995 року дозволено здійснювати обов’язковий продаж валютних надходжень та вільних валютних коштів резидентів України, як через Українську міжбанківську валютну біржу, так і безпосередньо через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України в межах ліміту відкритої валютної позиції та скасовано обов’язковий викуп до Офіційного валютного резерву Національного банку України 10 відсотків валютних надходжень від суб’єктів господарської діяльності²².

З вересня 1995 року уповноваженим банкам надано дозвіл купувати безготівкову іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку під реалізацію готівки в обмінних пунктах та навпаки з дотриманням ліміту відкритої валютної позиції. З 1 серпня 1995 року припинено використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території нашої держави²³.

Одним із головним індикаторів ефективності проведення валютної політики є курс національної грошової одиниці. Здійснення подальшої лібералізації валютного ринку України та зняття валютних обмежень, зокрема, на операції, пов’язані з рухом капіталу, доступом нерезидентів на валютний ринок України тощо, потребує посилення контролю за суворим дотриманням суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного законодавства України, заходів, передбачених в Указах Президента України, Кабінету Міністрів України та Національного банку щодо децентралізації і лібералізації валютного ринку.

2.2 Проведення кредитної політики центральним банком комерційних банків

Основним індикатором економічного розвитку країни є стан банківської системи. У державі, яка переживає загальну фінансову кризу, насамперед комерційні банки потрапляють у скрутне фінансове становище. Отже основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і спрямована його діяльність.

Національний банк як центральний банк держави постійно здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків. Для сприяння підвищення рівня їхньої ліквідності та надійності Національний банк України не раз підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків. З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100% норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських об’єктів. З кінця 1995 р. почалася практика обов’язкового резервування валютних депозитів²⁴. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

Характеристики

Список файлов курсовой работы