Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Отже, необхідна державна програма удосконалення системи банківського кредитування позичальників, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечити таке:

1. Покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, прийняти Закон України "Про банківське кредитування" з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави тощо.

На мій погляд, Закон України "Про банківське кредитування" має:

— охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені, — іпотечний кредит, консорціумні кредити, довготермінове кредитування, форми і методи кредитування (кредитна лінія, овердрафт, контокорент);

— регулювати проведення інших активних операцій, що не належать до категорії банківського кредиту, але, здійснюючи які, банки набувають прав кредитора, а особи, на чию користь проведено операцію, зобов'язані згідно з укладеною угодою сплачувати певні грошові кошти (факторинг, форфейтинг, лізинг, авалювання, акцептування і врахування векселів, надання гарантій, порук тощо);

— визначити організацію контролю у процесі кредитування (обсяг контролю, аудит кредитних операцій);

— передбачати інфляційні моменти;

— розкривати проблеми страхування кредитних ризиків та інші важливі питання.

2. Сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо). Так, Національний банк України має розробити:

— методику оцінювання кредитного ризику та управління ним;

— рекомендації з аналізу кредитного портфеля тощо.

3. Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Швидке зростання банківського кредитування потребує проведення адекватної макроекономічної політики (в тому числі фіскальної, монетарної та курсової) і відповідного банківського нагляду. Адміністративні заходи (кредитні ліміти, обмеження на рух капіталу) слід застосовувати в останню чергу, коли можливості макроекономічної політики вичерпано. Потрібні додаткові заходи щодо контролю динаміки внутрішнього кредиту, зокрема його структури. Тому на часі впровадження дієвих важелів економічної політики, спрямованих на активізацію кредитування інвестиційної діяльності (особливо стосовно модернізації виробництва, обладнання і технологій). Вирішення цих проблем неможливе без комплексного застосування як інструментів грошово-кредитного регулювання, так і податкових стимулів, упровадження низки інституційних змін, спрямованих на поліпшення інвестиційного клімату в країні.

Висновки та пропозиції

Провівши аналіз кредитних операцій комерційних банків України можна зробити висновки, що кредитні операції мають досить стійку позицію і становлять більшу частину в активах банків. При чому, протягом останніх років ринок кредитування в країні стрімко зростає, приріст кредитного портфеля значно перевищує приріст ВВП, що є досить негативним для поточного балансу країни. Деяке зниження кредитної активності прослідковується тільки в 2004 році, це пояснюється політичною нестабільністю в країні, що викликала недовіру населення до банківської системи. Однак, вже в 2005-2006 роках попит на кредити різко піднявся. Необхідно зазначити, що на ринку має місце "кредитний бум", який, зважаючи на дослідження світової економіки, завжди передував банківській кризі.

Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження кредитоспроможності підприємств (фірм). По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі.

Більшість проблем у діяльності вітчизняних комерційних банків у сучасних умовах пов'язано з проведенням ризикованої кредитної політики [8,35].

Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне досягнення в Україні фінансової і макроекономічної стабільності, проведення раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам — відновити свою кредитоспроможність.

Кредит має створювати сприятливі умови для розвитку всіх сфер і галузей національної економіки України.

В економічному сенсі було б важливо здійснити такі заходи:

1. Знизити ціну кредиту та розширити його доступ для ширшого кола клієнтів. Процентні ставки банків за кредитами можна зменшити, якщо клієнт приносить банку значні доходи за валютними операціями, акредитивами, гарантіями тощо. Така політика потребує диверсифікації банківських операцій, надійної та ефективної системи контролю відносин з кожним клієнтом. Процентна ставка банків за кредитами може бути зменшена, якщо позика диверсифікує кредитний портфель банку. Пропонується при укладанні кредитних договорів передбачати постійне коригування процентної ставки у випадку зміни облікової ставки Національного банку України, темпів інфляції тощо.

2. На сучасному етапі для стимулювання надання банками довготермінових позик на інвестиційну діяльність необхідно таке: по-перше, вирішити питання надання пільг щодо створення обов'язкових резервів, оподаткування доходів і використання прибутку банків; по-друге, створити умови для акумуляції у банках значних вкладів, щоб забезпечити необхідний обсяг кредитів, котрі мають надавати банки. Для цього необхідно стимулювати формування термінових депозитів шляхом диференціації норм обов'язкових резервів залежно від складу депозитів, зниження податку на прибуток за процентами на термінові депозити.

3. На мою думку, українським банківським установам у сучасних економічних умовах основний акцент під час вибору рішення про надання кредиту позичальникам — юридичним особам необхідно робити на якість менеджменту, аналіз фінансових звітів і рахунків і, лише в останню чергу, на забезпечення.

4. Здійснити адаптацію міжнародного досвіду кредитування до української банківської практики, звернувши особливу увагу на розвиток кредитних ліній, овердрафтів, контокоренту, консорціумних кредитів.

Для забезпечення стабільного економічного зростання України перспективним напрямом досліджень є насамперед питання рівня капіталізації і зміцнення довіри до банківської системи з боку вкладників та інвесторів, збільшення банківського капіталу шляхом залучення довгострокових депозитів від населення і суб'єктів господарювання та їх трансформація в кредити для реального сектору економіки. Комерційним банкам слід пропонувати підприємствам якомога більшу кількість механізмів кредитування для повнішого і якіснішого їх обслуговування. Для чого науковцям та фінансистам варто звернути увагу на практичний досвід іноземних держав, які досягли у кредитуванні значних успіхів.

Важливу роль у подальшому розвитку банківської системи відіграє розроблення ефективних форм, методів та умов підтримки стабільності національної грошової одиниці. Банківський капітал і кредитування економіки нормально функціонують за розвиненої та стабільної грошової системи. Перед наукою гостро постає питання оцінки ризиків банківської діяльності, а для його вирішення треба максимально враховувати реалії теперішнього економічного життя, щоб вивести Україну на шлях економічного зростання.

Список використаних джерел

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 р.

2. Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджено постановою Правління НБУ від 06.07.2000р. №279.

3. Положення Про кредитування, затверджено постановою Правління НБУ від 28.09.1995р. №246 із змінами та доповненнями.

4. Аванесова І. Передумови регулювання кредитної діяльності в Україні: історія і сучасність // Банківська справа .-2002.-№4. – с. 64-79.

5. Бутинець Ф.Ф., Герасимовича А.М. Аналіз діяльності комерційного банку: навчальний посібник. – Житомир: ПП. "Рута", 2001. – 384с.

1. Герасимович А.М., Алексєєнко М.Д., Парасій-Вергуленко І.М. Аналіз банківської діяльності. – К.: КНЕУ, 2003. – 599 с.

2. Даниленко А., Шулудько Н. Тенденції та наслідки активізації споживчого кредитування в Україні // Вісник НБУ . – 2006. – №5. – С. 36–39.

3. Дугін І. Врахування чинників зовнішнього середовища в процесі управління кредитним портфелем комерційного банку // Вісник НБУ. – 2006. – №6. С. 32-37.

4. Зимовець В., Шелудько Н. Макроекономічні аспекти активізації банківського кредитування в Україні // Вісник НБУ. – 2006. – №11. С. 54-58.

5. Міщенк В., Кравець О. Удосконалення управління банківським кредитуванням на прикладі країн Центральної та Східної Європи // Вісник НБУ. – 2006. – №9. С. 5-10.

6. Мороз А. М., Савлук М. І., Пуховкіна М Ф Банківські операції: Підручник. 2-ге вид., випр. і доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 430 с.

12. Олексієнко С.М. Особливості кредитування за поточними рахунками // Фінанси України. – 2004. - №7. – с. 116-122.

13. Онікієнко С. Банківський кредит як об’єкт оцінки економічної ефективності // Вісник НБУ .- 2004. - №10. – с. 30-33.

14. Оплачко Л. Правове забезпечення ролі кредиту у формуванні ринкової економіки України. // Право України. – 2003. - №9. – с. 61-64.

15 Фастовець М. Проблемні аспекти ризиковості кредитування малого бізнесу в України // Вісник НБУ. – 2007. – №2. С. 38-45.

1. Филюоли Л., Лисоволик Б. Как сохранить высокие темпы экономического роста в Украине? // Зеркало недели. – 2004. – С. 17.

2. Шнипко О.С. Національна конкурентоспроможність: сутність, проблеми, механізми реалізації. – К.: Наукова думка, 2003. – 334 с.

Характеристики

Список файлов курсовой работы