Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

Згідно оцінки Всесвітньої асоціації агентств зі сприяння інвестицій, загальний обсяг трансграничних прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в світі у 2008 був приблизно таким, як і 2007 році, коли за даними ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку), він складав 1, 83 трлн.дол. Найменшою серед основних макрорегіонів, які отримують із-за кордону прямі інвестиції, залишається частка Африки - 3%, хоча, в абсолютному вимірі, згідно оцінки ЮНКТАД вони зросли з 17 млрд.дол. у 2004 році до рекордної величини в 53 млрд.дол. у 2007 році.

2. ТНК та вивезення капіталу

Прямі інвестиції здійснюють різного роду міжнародні корпорації. Міжнародна корпорація - форма організації компанії, яка здійснює, зокрема, прямі інвестиції в різні країни світу. Виділяють два види міжнародних корпорацій:

1. Транснаціональні компанії (ТНК) - головна компанія належить одній країні, а прямі інвестиції здійснюються у велику кількість країн світу.

2. Багатонаціональна корпорація (БНК) - головна компанія належить капіталу двох або більше країн і прямі інвестиції також здійснюються по всьому світу.

Значна більшість сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК. До числа ТНК прийнято відносити компанії, в яких на частку зарубіжних операцій приходиться не менше чверті їх обороту. Відділення ТНК в Секретаріаті ЮНКТАД запропонувало спеціальний показник - індекс транснаціоналізації, розрахований як середньоарифметичне значення трьох показників: частка зарубіжних активів, частка зарубіжних продаж і частка працюючих за кордоном співробітників відповідно в загальній величині активів, продаж і загальній чисельності персоналу ТНК. Так, середній індекс транснаціоналізації для 100 найбільших нефінансових ТНК світу складав на початок XXI ст.53%, ТНК із країн, що розвиваються - 39%, із країн Центральної і Східної Європи - 32%. Особливо високим рівнем (85-95%) він характеризується для ТНК з малих високо розвинутих країн, таких як Голландія, Швеція, Швейцарія та ін.

Значна частина трансграничних інвестицій здійснюється ТНК, багато з яких є приватними. За оцінкою ЮНКТАД, за станом на початок 2007р. в світі діяли більше 79 тисяч ТНК контролюючи біля 790 тисяч іноземних філій. Із 790 тис. зарубіжних філій ТНК 270 тис. були розміщені у розвинутих країнах, 360 тис. - в країнах, що розвиваються і 160 тис. - в країнах з перехідною економікою. За даними ЮНКТАД, зарубіжні активи ТНК збільшилися із 2, 206 трлн.дол. в 1982р. до 6,036 трлн.дол. в 2007 році. Кількість співробітників, зайнятих в дочірніх компаніях і філіях за кордоном, дорівнювало 21, 524 млн. осіб у 1982 році і досягли 81, 615 млн. осіб у 2007 році.70% міжнародних компаній зайняті у сфері виробництва, 37% - сфері послуг і 3% - у видобувній промисловості і сільському господарстві.

Розвинуті країни домінують не тільки за кількістю ТНК, а й як реципієнти і джерела прямих іноземних інвестицій. (Див. таблицю 1.)

Таблиця 1.

Основні країни реципієнти і донори прямих іноземних інвестицій

Країни-реципієнти ПІІ (млрд.дол.)			Країни-донори ПІІ (млрд.дол.)
	2004р.	2005р.			2004р.	2005р.
Великобританія	56,2	164,5		Нідерланди	17,3	119,5
США	122,4	99,4		Франція	57,0	115,7
Китай	60,6	72,4		Великобританія	94,9	101,1
Франція	31,4	63,6		Японія	31,0	45,8
Нідерланди	0,4	43,6		Німеччина	1,9	45,6
Гонконг	34,0	35,9		Швейцарія	26,3	42,9

Джерело: БИКИ, №130, 14 ноября 2006 г. - с.3.

Більше 70% всіх прямих іноземних інвестицій здійснюється завдяки злиттям і поглинанням переважно серед фірм в розвинутих країнах. Загальна тенденція - чим більш розвинута ТНК, тим більше вона не тільки вкладає, а й отримує прямі інвестиції (виключення складає Китай).

3. Міжнародне виробництво

Поява у світовому господарстві міжнародних корпорацій означало вихід підприємницьких структур на якісно новий рівень, характерною рисою якого стає втрата капіталом своєї виключно національної природи. Таким чином, ТНК створюються як національні, відносно капіталу і контролю і міжнародні за сферою своєї діяльності.

В залежності від природи капіталу і виду господарської діяльності ТНК виступають у вигляді картелів, синдикатів, пулів, трестів, концернів, консорціумів, холдингів, стратегічних альянсів тощо. В сучасних умовах переважаючим типом ТНК стали міжнародні багатогалузеві концерни. Одночасно широке розповсюдження отримали холдингові компанії і диверсифіковані конгломерати. Це обумовлено посиленням концентрації виробництва і капіталу під впливом НТП, диверсифікацією виробництва, постійною зміною стратегії розвитку компаній і концентрацією зусиль на перспективних зростаючих сегментах ринку. Так, наприклад, кожна із 500 найбільших транснаціональних корпорацій США має в середньому підрозділи в 11-15 галузях. А найбільш могутні охоплюють по 30-50 галузей. В числі 100 провідних промислових фірм Великобританії багатогалузевими є 96, в Німеччині - 8, у Франції - 84, в Італії - 90.

Транснаціональні корпорації стали головними суб’єктами руху не тільки міжнародних інвестицій, технологій, а й функціонування міжнародного виробництва. Міжнародне виробництво - це виробництво, яке організовують або контролюють ТНК. Іншими словами, під міжнародним виробництвом розуміється виробництво товарів і послуг за участю іноземного підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій. Міжнародне виробництво охоплює ту частину виробництва товарів і послуг країн, яка контролюється та управляється фірмами, що мають штаб-квартири в інших країнах. Саме міжнародний рух підприємницького капіталу, зокрема прямих іноземних інвестицій, стали базою для формування всесвітньої системи філій та міжнародного виробництва ТНК.

Ще в середині XIX ст. у всьому світі переважало місцеве виробництво, приблизно 90% усіх товарів і послуг вироблялося тоді на основі сировини і матеріалів, які фірми купляли в радіусі 150 км., і в таких же межах реалізовувалася значна частина їх продукції. Нині у розвинених країнах в середньому більше половини продукції виробляється закордонними філіями і дочірніми компаніями. Приблизно також частка сировини і матеріалів імпортується або виробляється закордонними філіями. Залежно від галузевої спрямованості ТНК, міжнародне виробництво охоплює різні види діяльності, що створюють або додають вартість - виробництво готової продукції та напівфабрикатів, надання різноманітних послуг, здійснення наукових розробок та ін.

Важливу роль у формування і диверсифікації міжнародного виробництва належить спільним підприємствам (СП) та вільним економічним законам (ВЕЗ). Спільні підприємства створюються в таких формах: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства, холдинги тощо. Вони характеризуються трьома визначальними ознаками: спільним майном, спільним управлінням і спільним розподілом прибутку.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного виробництва створюються у вільних економічних зонах. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг, імпортно-промислові зони. За оцінками експертів, у світовій економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують 10% світового товарообороту.

Питання для обговорення:

1. Поняття "міжнародні інвестиції" та їх структура. За яким критерієм інвестиції поділяються на "прямі" і "портфельні"?

2. Сутність і мотиви міжнародної інвестиційної діяльності.

3. Регулювання міжнародної інвестиційної діяльності на наднаціональному рівні.

4. Позитивні і негативні сторони міжнародної інвестиційної діяльності.

5. Дайте характеристику основних способів здійснення прямих інвестицій.

6. Назвіть основні риси за якими прямі інвестиції відрізняються від портфельних.

7. Яка роль ТНК у здійсненні міжнародних інвестицій?

8. Яка географічна структура прямих іноземних інвестицій?

9. Назвіть основні групи інституціональних інвесторів.

10. Що розуміють під інвестиційними ресурсами та які їх джерела?

Тема 6. Міжнародний кредит

1. Форми й види міжнародного кредитування

Міжнародний кредит - це рух позичкового капіталу, пов’язаний із наданням валютних і товарних активів одними суб’єктами світової системи господарювання іншим на умовах платності, строковості, поворотності.

Суб’єктами міжнародних кредитних відносин є:

• банки, що працюють на грошовому ринку (грошовий кредит);

• промислові компанії (товарний або комерційний кредит);

• державні установи, уряди;

• міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації.

Джерелами міжнародного кредиту є:

• тимчасово вільні кошти підприємств;

• грошові накопичення держави;

• грошові заощадження населення.

Міжнародне кредитування здійснюється у різних формах та видах. Головною ознакою класифікації є поділ кредитів за об’єктами кредитування, у відповідності з якими міжнародний кредит (як і внутрішній) виступає у двох основних формах:

• товарного або комерційного кредиту;

• грошового або банківського кредиту.

Існує змішана форма міжнародного кредиту - фірмово-банківські кредити.

Крім цього, міжнародний кредит класифікують ще за такими ознаками:

1. За призначенням:

• комерційні кредити, які обслуговують міжнародну торгівлю товарами і послугами;

• фінансові кредити, які використовуються для інвестиційних об’єктів, купівлі цінних паперів, погашення зовнішнього боргу, проведення валютної інтервенції центральним банком;

• проміжні кредити для обслуговування змішаних форм експорту капіталів, товарів, послуг (наприклад, у вигляді підрядних робіт - "інжиніринг").

2. За видами:

• товарні, при експорті товарів із відстрочкою платежу;

• валютні - видаються банками в грошовій формі.

3. За технікою надання кредитів:

• готівкові (фінансові) кредити, що зараховуються на рахунок позичальника в його розпорядження;

• акцептні у формі акцепту (згоди платити), тратти імпортером чи банком;

• депозитні сертифікати;

• облігаційні позики;

• консорціональні кредити - кредити, що надаються двома або більше кредиторами, тобто синдикатами (консорціумами) банків одному позичальнику.

4. За валютою позики:

• у валюті країни боржника;

• у валюті країни - кредитора;

• у валюті третьої країни;

• у міжнародних розрахункових валютних одиницях (СДР.).

5. За терміном:

• найкоротші - на одну добу, тиждень, до трьох місяців;

• короткострокові - до 1 року, інколи до 1,5 роки;

• середньострокові - від 1до 5 років;

• довгострокові - більше 5 років.

6. За забезпеченістю:

• забезпечені кредити - де в якості забезпечення використовуються товари, товаророзпорядчі та інші комерційні і фінансові документи, цінні папери, векселі, нерухомість, інші цінності, інколи золото;

• бланкові кредити - надаються під зобов’язання боржника погасити його в певний термін.

7. За об’єктами кредитування:

• інвестиційні кредити - при експорті товарів інвестиційного призначення;

• неінвестиційні кредити - при експорті сировини, палива, матеріалів, споживчих товарів.

8. Лізинг - угода про оренду рухомого і не рухомого майна терміном від 3-х до 15-ти років.

9. Факторинг - форма кредитування, що виражається у інкасуванні кредиторської заборгованості клієнта (купівля спеціалізованою фінансовою компанією або банком усіх грошових вимог експортера до іноземного імпортера у розмірі до 70-90% суми контракту до настання терміну їх оплати).

10. Форфейтинг - форма кредитування експорту банком або фінансовою компанією (форфейтером) шляхом купівлі ними векселів (трат) та інших боргових вимог по зовнішньоекономічним операціям. Форфейтер може держати їх у себе або продати на міжнародному ринку та ін.

Міжнародний кредит виконує наступні функції, які відображають особливості руху позичкового капіталу:

• перерозподіл позичкового капіталу між країнами для забезпечення потреб розширеного відтворення;

• економія витрат обігу у сфері міжнародних розрахунків шляхом використання кредитних коштів (трат, векселів, чеків, переказів та ін.), розвитку і прискорення безготівкових платежів;

• прискорення концентрації та централізації капіталу завдяки використанню іноземних кредитів;

• регулювання економіки.

За своїм значенням функції міжнародного кредиту нерівноцінні і змінюються по мірі розвитку національного і світового господарства.

2. Світова криза заборгованості

Міжнародний ринок кредитів є одним із найбільш рухливих і мінливих видів ринків, так як постійно змінюються форми взаємодії, роль і ступінь активності його учасників. Основним кредитором з кінця Другої світової війни виступали США. У 70-х роках ХХ століття до них приєдналися країни-експортери нафти, а основними позичальниками в цей період були країни, що розвиваються. З часом новими світовими кредиторами стають Японія, Канада, а також окремі європейські країни. У 2007 році трійку основних країн-кредиторів очолили - Китай (21,3 % від світового експорту капіталу), Німеччина (14,5%) і Японія (12,1%). Більше 17% світових кредитів приходилося на чотири країни - Саудівську Аравію, Росію, Швейцарію, Норвегію.

Характеристики

Список файлов книги