27305 (597100), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Б) Конституційна монархія – монарх здійснює владу в межах встановлених конституцією.

Ознаки:

1. Наявність конституції.

2. Наявність парламенту ( Данія, Норвегія, Японія, Іспанія)

Конституційна монархія є:

I. Дуалістична – перехідна від абсолютної до конституційної ( Марокко, Кувейт)

Ознаки:

1. Наявність парламенту з широкими повноваженнями.

2. Уряд формує монарх який перед ним підзвітній і парламент не впливає на уряд.

3. Монарх має право розпустити парламент

4. Церемональна роль монарха.

II. Парламентська – така форма правління при якій монарх – політичний глава держави, у нього немає реальних повновадень.

Ознаки:

1. Парламент має партійну більшість.

2. Більшість формує уряд і главою уряду стає голова партії, яка перемогла.

3. Укази монарха потребують узгодження з міністром.

4. В законодавчій, виконавчій і судовій участь монарха символічна.

5. Формально монарх має абсолютне вето.

6. Всіх членів уряду призначає монарх.

7. Уряд несе відповідальність перед парламентом.

8. Дуже сильна виконавча влада.

9. Головна особа – прем’єр – міністр.

III) Нетрадиційні види монархій:

1. Теократична – різновид абсолютної – в руках монарха крім виконавчої, законодавчої, судової є релігійна влада.

2. Монарх з елементами виборності – монарх – президент обирається на 5 річний термін, його вибирають 7 емірів- недоторкані, влада в нього необмежена.

Монарха не можна усунити від влади

-3-

Республіка ( суспільна справа) – така форма правління при якій державна Влада здійснюється виборними органами які обираються, насамперед на певний строк.

Ознаки:

1. Існування або одноособового або колегіального глави держави.

2. Вибрність глави держави.

3. Виборність всіх представницьких органів.

4. Здійснення влади з волі народу.

5. Юр. відповідальність глави держави за прийняття рішення.

6. Обов’язковість рішень верховної представнцької державної влади для всіх інших гілок влади.

7. взаємна відповідальність особи і держави.

8. Гарантованість прав людини і громадянина.

9. послідовна реалізація принципу поділу влади на основі принципу стримань і противаг.

А) США

- конгресс обирається народом – палата представників, сенат обирає колегія виборців, дві палати є рівними;

- конгресс ніхто не може розпустити;

- парламент може порушити питання імпічменту президента;

- міністрів призначає президент і звільняє їх без згоди парламенту;

- судова Влада незалежна ( президент пропонує, конгресс затверджує, звільняти можна тільки в процедурі імпічменту);

- дуже сильна виконавча Влада;

- кишенькове вето.

Б) Парламентська республіка ( Туречинна, Ліван)

Принцип верховенства парламенту.

Ознаки:

1. Парламент обирається народом.

2. парламент формує уряд.

В) Змішаний тип:

- президент має право вето;

- президент має великі повноваження в судовій владі;

- -//- у виконавчої влади необмежена Влада;

- ВРУ формує уряд, затверджує і президент може звільнити будь – кого з уряду.

Г) Радянська республіка:

- повністю заперечує принцип поділу влади;

- ігнорювання прав і свобод людини і громадянина;

- класовий підхід до вирішення державних засад;

- заперечується принцип верховенства права;

Ґ) Теократична (Іран) – головною особою є духовна глава держави.

- свіцький парламент обирається народом – Межеліс;

- народ вибирає на 4 роки свіцького президента;

- вищі духовні органи – рада експертів – вищий релігійний орган: 93 мислителі, які мають майже необмежені права, які обмежені релігією.

Рада експертів вибирає імама довічно.

Це недемократична влада, бо існує духовна і світська влада.

-4-

Політичний режим практикується в 2 аспектах;

Державний режим – це закріплена в конституції система методів здійснення державної влади. Це фактична система методів здійснення влади – політичний режим.

Демократія – влада всіх.

Аристократія – влада більшості.

Олігархія – влада меншості.

Тиранія – влада однієї особи.

Охлократія – влада натовпу.

Політичний режим залежить від наявності або відсутності політичної системи.

Однопартійність – Китай, Камерун.

Двопартійні системи – США, Англія.

Багатопартійні – Італія, Франція.

Політичні партії впливають через участь своїх представників у органах управління.

Демократичний режим – демократія – правління народу і вибране народом і для народу ( Лінкольн). Є конституційним.

В недемократичних режимах держава контролює всі сфери життя, повністю – тоталітаризм або частково – авторатаризм.

Тоталітаризм:

1. Влада у політичної номеклатури або військових чиновників;

2. Народ усунутий від влади.

3. Відсутність ознак громадянського суспільства.

4. Тотальний контроль ( Туркменістан. Півн. Корея).

5. Передається влада у спадщину.

6. Будь – які думки, які не збігаються з державною ідеологією – інакомислення.

7. Розвинуті каральні органи.

Авторитаризм:

Лекція №5

Територіальний аспект органів публічної влади в державі.

1. Загальна характеристика територіальних органів публічної влади.

2. Форми територіального устрою держави:

А) Федералізм;

Б) Унітаризм.

-1-

Територіальний устрій – це система взаємовідносин між різними рівнями публічної влади в державі, тобто між державою в цілому і окремими частинами її території ( між. центр. владою і місцевими владами.

Розрізняють:

1. Адміністративно – територіальні одиниці – це такі території, які управляються з зверху і не мають ніякої самостійності.

2. Політико – територіальні одиниці – мають відносну самостійність і вплив центральної влади зведено до мінімуму

Розрізняють дві форми територіального устрою:

1. Федералізм;

2. Унітаризм.

Головна різниця у федеральні держави складаються з суб’єктів федерації, які мають ознаки держави, а унітарна з адміністартивних одиниць.

Федералізм – це така форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є носієм складається з державно – подібних утворень ( суб’єктів федерації).

Класифікація федерація:

I. На яких юридична підставах утворені федерації:

1.Договірні ( США).

2. Конституційні ( СРСР, Бельгія).

II. залежності від мети:

1. Утворення за територіальними принципами ( США).

2. Утворення для вирішення національних питань ( Югославія, Індія).

Розмежування компетенції між федерацією і суб’єктів федерації.

I.Виключна компетенція, якісь питання можуть вирішуваи або федерація або суб’єкти федераціх ( чеканка монет, війни і миру – федерація, місцеве самоврядування та ін. )

II. Сумісна компетенція, перелік питань, які вирішують і федерація і суб’єкти федерації( федерація видає закон. Принцип, а суб’єкти федерації видає свої закони на основі цього принципу, враховуючі місцеві обставини).

III. Залишкова компетенція – я, вона, прямо не знаходить свого відображення, а виглядає у формі представництва ( якщо федерація по питанню не вирішує, то це вирішує суб’єкти федерації).

Унітаризм – це форма територіального устрою, яка передбачає, що держава, яка є її носієм складається з адміністративних, в ряді випадків, автономних утворень, або взагалі не ділиться на територіальні одиниці ( Ватикан).

В залежності від ступеню самостійності і тер. одиниць:

1. Децентралізовані держави;

2. Централізовані;

3. Відносно – централізовані.

Децентралізовані – всі тер. одиниці, від общинного рівня до обласного, є самоуправні ( Японія, Франція, Італія)

Відносно – централізовані – передбачають наявність місцевого самоврядування на общинному або районному рівня, але не вище ( Болгарія, Польща, Великобританія).

Централізовані – заперечують місцеве самоуправління ( Тропічна Африка).

Представницька і безпосередня демократія в державі

1. Зміст принципу народного суверенітету.

2. Вибори в зарубіжних країнах ( виборче право, виборчий процес і виборча система)

3. Референдум і плебісцит та ін. види народних голосувань.

-2-

Зміст народного суверенітету:

1. Єдиним джерелом влади є народ.

2. Народ здійснює цю владу через:

• представницьку демократію;

• безпосередню демократію.

Представницька демократія – народ обирає представників публічної влади.

Безпосередня демократія – проявляється у виборах, референдумах, відзові посадових осіб, зібрання, сходи, мітинги, бойкутування.

-3-

Вибори – це процедура формування органів публ. Влади або наділення повноваженнями посадової особи, яка здійснюється шляхом голосування уповноважених осіб – виборців, при умові, що на кожний мандат претиндує декілька представників.

Вибори виконують 4 соціальні функції:

1. Важливий засіб забеспечення легітивності влади.

2. Виступають барометром політичного життя в країні.

3. Це засіб відбору політичних лідерів.

4. Це важливий засіб формування демократичного режиму.

Види виборів:

1. За територією:

1. Національні ( вибори Парламенту, вищих органів).

2. Регіональні ( стосуються суб’єктів федерації).

3. Місцеві ( місцеве самоврядування).

1. За часом проведення:

1. Чергові ( закріплюються в законах)

2. Позачергові.

1. За макс. Можливими кіл. Турів:

1. Однотурні ( 10 % 1 голос)

2. Двохтурові ( спочатку більшість, потім відносна більшість).

3. Багатотурові.

1. За кількістю мандатів:

1. Унімандатні ( один).

2. Поліномінальні ( декілька).

1. Залежно від ролі населення:

1. Прямими ( прямо видає голос).

2. Непрямими ( народ вибирає виборців, а вони – президента).

Складові елементи виборів:

1. Виборче право.

2. Виборчий процес.

3. Виборча система.

Виборче право – використовується в двох значеннях:

1. Об’єктивне: - це система правових норм. Які регклюють відносини повязані з виборами.

2. Суб’єктивні: - це комплекс юр. можливостей людини, а також суб’єктів виборів.

• АКТИВНЕ ВИБОРЧЕ ПРАВО ( МОЖЛИВІСТЬ ОБИРАТИ)

• Пасивне виборче право ( можливість бути обраним)

Принципи виборчого права ( в демократичних державах):

1. Принципи свободи волевиявлення – вибори повинні бути добровільними і контоль є неможливим з боку держави.

2. Загальне виборче право – у виборах можуть приймати участь всі громадяни за винятком неповнолітні і недієздатні.

3. Рівне виборче право:

   1. Рівна кількість голосів виборців ( 1 виборець – 1 голос_

   2. Рівна вага цього голосу.

4. Пряме виборче право – виборці голосують особисто за вибраного кандидата чи партію.

5. Таємність голосування – кожен виборець має право особисто заповнювати бюлетень.

Лекці №6

Виборчий процес

Виборчий процес – це врегульована на норми КП діяльність різних суб’єктів по підготовці і проведені виборів.

Є 9 стадій виборчого процесу:

1. Призначення виборів ( вст. дати голосування).

Характеристики

Список файлов книги