179637 (596382), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Агресивний підхід полягає в мінімізації усіх форм страхових резервів за окремими видами оборотних активів. При відсутності збоїв у ході операційної діяльності він забезпечує найбільш високий рівень ефективності їх використання. Проте будь-які збої в ході операційної діяльності призводять до суттєвих фінансових втрат через скорочення обсягу виробництва та реалізації продукції.

Отже, вищеназвані принципові підходи щодо формування оборотних активів підприємства, відображуючи різні співвідношення рівня ефективності їх використання і ризику, у кінцевому рахунку визначають суму цих активів і їх рівень відносно обсягу операційної діяльності.

3) Оптимізація обсягу оборотних активів.

Така оптимізація повинна виходити з вибраного підходу щодо формування оборотних активів, забезпечуючи заданий рівень співвідношення ефективності їх використання і ризику. Процес оптимізації обсягу оборотних активів складається з трьох основних етапів.

Перший етап. За результатами аналізу оборотних активів у попередньому періоді визначається система заходів щодо реалізації резервів, спрямованих на скорочення тривалості операційного, а в його рамках – виробничого та фінансового циклів підприємства. При цьому скорочення тривалості окремих циклів не повинно призводити до зниження обсягів виробництва та реалізації продукції.

Другий етап. На основі вибраного підходу до формування оборотних активів, запланованого обсягу виробництва й реалізації окремих видів продукції та розкритих резервів скорочення тривалості операційного циклу оптимізується обсяг і рівень окремих видів цих активів. Засобом такої оптимізації виступає нормування періоду їх обороту та суми.

Третій етап. На даному етапі визначається загальний обсяг оборотних активів підприємства на наступний період:

ОАп = ЗСп + ЗГп + ДЗп + ГАп + Пп , (1.29)

де: ОАд – загальний обсяг оборотних активів підприємства на кінець аналізованого наступного періоду;

ЗСп – сума запасів сировини та матеріалів на кінець наступного періоду;

ЗГп – сума запасів готової продукції на кінець наступного періоду з включенням до неї обсягу незавершеного виробництва;

ДЗп – сума дебіторської заборгованості на кінець наступного періоду;

ГАп – сума грошових активів на кінець наступного періоду;

Пп – сума інших видів оборотних активів на кінець наступного періоду.

4) Забезпечення необхідної ліквідності оборотних активів.

Усі види оборотних активів тією або іншою мірою є ліквідними, крім витрат майбутніх періодів і безнадійної дебіторської заборгованості. Загальний рівень ліквідності повинен забезпечувати необхідний рівень платоспроможності підприємства за поточними фінансовими зобов'язаннями. З цією метою з урахуванням обсягу й графіка майбутнього платіжного обороту повинна бути визначена частина оборотних активів у формі коштів, високо- і середньо-ліквідних активів.

5) Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

Оборотні активи повинні приносити визначений прибуток при їх використанні у виробничо-збутовій діяльності підприємства. Водночас окремі види оборотних активів можуть приносити підприємству прямий прибуток у процесі фінансової діяльності у формі відсотків і дивідендів. Тому складовою частиною розроблюваної політики є забезпечення своєчасного використання тимчасово вільного залишку грошових активів для формування ефективного портфеля короткострокових фінансових вкладень.

7) Оптимізація структури джерел фінансування оборотних активів. На основі раніше визначених принципів фінансування у процесі розробки системи управління оборотними активами формуються підходи до вибору конкретної структури джерел фінансування, їх приросту з урахуванням тривалості окремих стадій фінансового циклу й оцінки вартості залучення окремих видів капіталу.

На управління оборотними активами здійснює вплив система розроблених на підприємстві фінансових нормативів. Основними з таких нормативів є: норматив власних оборотних активів підприємства, система нормативів оборотності основних видів оборотних активів і тривалості операційного циклу в цілому, система коефіцієнтів ліквідності оборотних активів, нормативне співвідношення окремих джерел фінансування оборотних активів та інші.

Цілі та характер використання окремих видів оборотних активів мають суттєві відмінні риси. Тому на підприємствах з великим обсягом щодо використання оборотних активів розробляється система управління окремими їх видами:

1) запасами товарно-матеріальних цінностей;

2) дебіторською заборгованістю;

3) грошовими активами, до яких також прирівнюються й короткострокові фінансові вкладення як форма тимчасового використання вільного залишку грошових активів.

Особливості управління запасами

Управління запасами має велике значення як у виробничому, так і у фінансовому аспектах. Використання запасів підпорядковане єдиній меті – забезпеченню безперебійного процесу виробництва та реалізації продукції.

Ефективне управління запасами дозволяє знизити тривалість виробничого та всього операційного циклу, зменшити поточні витрати на їх збереження, визволити з поточного господарського обороту частину фінансових засобів, реінвестуючи їх в інші активи. Забезпечення цієї ефективності досягається за рахунок розробки й реалізації спеціальної фінансової системи управління запасами.

Система управління запасами представляє собою частину загальної системи управління оборотними активами підприємства, що полягає в оптимізації загального розміру й структури запасів товарно-матеріальних цінностей, мінімізації витрат на їх обслуговування та забезпечення ефективного контролю за їх рухом.

Система управління запасами охоплює такі основні етапи робіт:

1. Аналіз запасів товарно-матеріальних цінностей у попередньому періоді.

2. Визначення цілей формування запасів.

3. Оптимізація розміру основних груп поточних запасів.

4. Оптимізація загальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів.

5. Формування ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

6. Реальне відображення у фінансовому обліку вартості запасів товарно-матеріальних цінностей в умовах інфляції.

Запаси товарно-матеріальних цінностей, що включаються до складу оборотних активів, можуть створюватися на підприємстві з різними цілями:

а) для забезпечення поточної виробничої діяльності: поточні запаси сировини й матеріалів;

б) для забезпечення поточної збутової діяльності: поточні запаси готової продукції;

в) для накопичення сезонних запасів, для господарського процесу в майбутньому періоді: сезонні запаси сировини, матеріалів, готової продукції тощо.

Для оптимізації розміру поточних запасів товарно-матеріальних цінностей використовується "Модель економічно обґрунтованого розміру замовлення" [Eco-nomіc orderіng quantіty – EOQ model], яка серед інших набула найбільшого поширення. Вона, як правило, використовується для оптимізації розміру виробничих запасів і запасів готової продукції.

Розрахунковий механізм моделі EOQ заснований на мінімізації сукупних операційних витрат для закупівлі та збереження запасів на підприємстві. Ці операційні витрати поділяються на дві групи:

а) сума витрат на розміщення замовлень, включаючи витрати для транспортування та приймання товарів;

б) сума витрат для збереження товарів на складі.

Механізм моделі EOQ розглянемо на прикладі формування виробничих запасів. З одного боку, підприємству вигідно завозити сировину й матеріали якомога більшими партіями. Чим більший розмір партії постачання, тим менший сукупний розмір операційних витрат на розміщення замовлень у визначеному періоді: оформлення замовлень, доставку замовлених товарів на склад і їх прийняття на склад.

Сума операційних витрат на розміщення замовлень визначається за такою формулою:

, (1.30)

де: ОВрз – сума операційних витрат на розміщення замовлень;

ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;

РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

Врз – середня вартість розміщення одного замовлення.

З наведеної формули видно, що при незмінному обсязі виробничого споживання й середньої вартості розміщення одного замовлення загальна сума операційних витрат на розміщення замовлень мінімізується з ростом середнього розміру однієї партії постачання товарів.

За цією залежністю сума операційних витрат для збереження товарів на складі може бути визначена за такою формулою:

, (1.31)

де: ОВзт – сума операційних витрат на збереження товарів на складі;

РПП – середній розмір однієї партії постачання товарів;

Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.

Формула доводить, що при незмінній вартості збереження одиниці товару в аналізованому періоді загальна сума операційних витрат на збереження товарних запасів на складі мінімізується при зниженні середнього розміру однієї партії постачання товарів.

Таким чином, зі збільшенням середнього розміру однієї партії постачання товарів знижуються операційні витрати на розміщення замовлення та зростають операційні витрати на збереження товарних запасів на складі підприємства і навпаки. Модель EOQ дозволяє оптимізувати пропорції між цими двома групами операційних витрат таким чином, щоб сукупна їх сума була мінімальною.

Математично модель EOQ виражається такою принциповою формулою:

, (1.32)

де: EQQ(РППо) – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ);

ОВС – обсяг виробничого споживання товарів (сировини або матеріалів) в аналізованому періоді;

Врз – середня вартість розміщення одного замовлення;

Вз – вартість збереження одиниці товару в аналізованому періоді.

Відповідно оптимальний середній розмір виробничого запасу визначається за такою формулою:

, (1.33)

де: ВЗо – оптимальний середній розмір виробничого запасу (сировини, матеріалів);

ОРППо – оптимальний середній розмір партії постачання товарів (EOQ).

У рамках цієї теорії розроблені й схеми управління замовленнями, що дозволяють за допомогою ряду параметрів формалізувати процедуру відновлення запасів, тобто визначити рівень запасів, при якому необхідно робити таке замовлення. Одна із цих схем виражається системою моделей:

;

;

, (1.34)

де: РЗз – рівень запасів, при якому робиться замовлення;

МПс – максимальна денна потреба в сировині, од.;

МДз – максимальна кількість днів на виконання замовлення;

СЗ – найбільш імовірний мінімальний рівень запасів (страховий запас), од.;

Сдс – середньоденна потреба в сировині, од.;

СПз – середня тривалість виконання замовлення (від моменту розміщення до моменту одержання сировини), дні;

РЗмакс. – максимальний рівень запасів, од.;

ДПмін. – мінімально денна потреба в сировині, один.;

Дмін. – мінімальна кількість днів виконання.

Для запасів готової продукції задача мінімізації операційних витрат щодо їх обслуговування складається у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо виготовляти товар дрібними партіями, то операційні витрати на збереження його запасів готової продукції (Вх) будуть мінімальними. Але при такому підході до операційного процесу суттєво зростуть операційні витрати, що пов’язані з частим переналагодженням устаткування, підготуванням виробництва й інші (Врз). Використовуючи замість показника обсягу виробничого споживання (ОВС) показник планованого обсягу виробництва продукції, на основі моделі EOQ аналогічно визначається оптимальний середній розмір партії виробленої продукції й оптимальний середній розмір запасу готової продукції

Розрахунок оптимальної суми запасів товарно-матеріальних цінностей у цілому і за основними їх групами здійснюється за формулою:

Зк = (Нпз х Оо) + Зсз + Зсз + Зцп, (1.35)

Характеристики

Список файлов ВКР