179563 (596361), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Крім того, Україна має конкурентоспроможні технології в аерокосмічній галузі, ракето- та суднобудуванні, виробництві нових матеріалів, біотехнології, регулюванні хімічних, біохімічних та біофізичних процесів. Великий потенціал мають також агропромисловий та енергетичний комплекси України. Але поряд з цим існує досить велике технологічне відставання в харчовій промисловості, ряді галузей машинобудування, виробництві інформаційно-обчислювальних систем тощо [16].

Досягнення цього можливе лише за умови проведення відповідної експорторозширюючої політики, коли поруч з розвитком традиційного експорту розвиватимуться й потенційні експортні галузі відповідно до тенденцій на світовому ринку. Цього можна досягти при сприянні у структурній політиці виробництву товарів високого ступеня переробки шляхом використання провідних технологій, які дозволять ефективніше використовувати наявні ресурси [3].

На основі аналізу класифікації факторів, що впливають на конкурентоспроможність країни, визначено основні напрями формування стратегії українських підприємств на міжнародних ринках:

• наука і технологія - з одного боку, Україна має певні наукові й технічні розробки, а з іншого – досить велике відставання в деяких галузях, насамперед в харчовій;

• капіталовкладення - для подолання технологічного відставання необхідні відповідні капіталовкладення, які значною мірою, можуть бути досягнуті за рахунок іноземних інвестицій. Важливішими заходами є: кредити, позики та гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо; прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, у тому числі спільних підприємств; портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;

• інфраструктура та інформація - експортери мають низький рівень кваліфікації і інформованості щодо ситуації на міжнародних ринках. В результаті, дуже часто це призводить до невиправданого заниження цін і проведення демпінгових торговельних операцій на світовому ринку, що веде до відповідної реакції з боку інших держав і створює для наших експортерів імідж "нечесних конкурентів";

• фактор робочої сили – Україна має досить великий науково-технічний потенціал та велику кількість дешевої кваліфікованої робочої сили, але залишається проблема "відтоку умів", яка може бути успішно вирішена лише шляхом створення сприятливих умов для кваліфікованих кадрів [4].

Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки України, яка відповідала б її ресурсотехнологічному рівню. У зв'язку з цим, слід переосмислити традиційні підходи щодо цілей та умов формування національної моделі відкритої економіки. Така модель може бути створена на основі врахування очевидних кореляційних взаємозв'язків внутрішньої та зовнішньої макроекономічної політики. Так, структурна перебудова позначається на параметрах конкурентної продукції, а розширення експорту є позитивним фактором її проведення. Вирішити цю проблему можна лише на основі системного підходу. Такий підхід може бути реалізований на основі послідовної структурної політики, яка орієнтована на реалізацію національних переваг, забезпечення економічної безпеки України, прискорення її інтеграції у світову економічну систему. Для цього необхідно створити сприятливі передумови для досягнення конкурентних переваг в усіх детермінантах „національного конкурентного ромбу”, визначити конкурентоспроможні галузі (підприємства), організувати процес раціонального використання коштів державного бюджету на поетапному перетворенні цих галузей у галузі, які мають реальні конкурентні переваги. Необхідні умови для підвищення конкурентоспроможності українських корпорацій можуть бути створені в результаті проведення більш чіткої фіскальної та грошово-кредитної політики, податкової політики та активної інвестиційної політики, яка гарантує досягнення макроекономічної стабілізації. Україна залишається непривабливою для прямих іноземних інвестицій. Дають взнаки традиційні фактори інвестиційної непривабливості - недостатні надійність і авторитетність законодавчої бази, порівняно низька рентабельність галузей і конкретних об'єктів інвестування, перепони адмінстративно-бюрократичного характеру тощо [2].

Серед внутрішніх умов досягнення міжнародної конкурентоспроможності українських підприємств не останню роль відіграє соціальний фактор. Для працівників вітчизняних підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію на експорт, повинні бути створені такі умови, за яких вони відчували б позитивний вплив на свій рівень життя результатів цієї діяльності [18].

Щодо зовнішніх умов міжнародної конкурентоспроможності продукції українських підприємств, то на їх формування можуть впливати як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники.

Об'єктивні чинники виникають під дією загальних закономірностей розвитку міжнародного ринку. Найважливішим з них є конкретна ситуація на ринку тієї чи іншої продукції. А тому нашим підприємцям необхідно вивчати цю ситуацію і в своїх діях пристосовуватися до неї.

Суб'єктивні чинники повністю залежать від дії вітчизняних підприємців на міжнародному ринку. Тут найважливішим чинником може бути позитивний імідж вітчизняного підприємства, надійність його як партнера і висока якість його продукції [4].

2.3 Позиції України у рамках Світової організації торгівлі

Одним із пріоритетів зовнішньоекономічної політики України, що розглядається як системний фактор розвитку національної економіки, лібералізації зовнішньої торгівлі і створення передбачуваного прозорого середовища для залучення іноземних інвестицій є співробітництво України в рамках Світової організації торгівлі (СОТ).

Багатосторонню міжнародну торговельну систему, у центрі якої знаходиться СОТ, у широкому розумінні можна визначити як сукупність міжнародних правил, яких мають дотримуватися країни в торговельних відносинах між собою. Правила ці спрямовані на всебічне сприяння відкритій і ліберальній торгівлі. СОТ служить як форумом для переговорів, так і арбітром у врегулюванні торговельних суперечок між країнами-членами.

Основними принципами і правилами СОТ є:

• торгівля без дискримінації, тобто взаємне надання режиму найбільшого сприяння (РНС) у торгівлі і взаємне надання національного режиму товарам і послугам іноземного походження;

• регулювання торгівлі переважно тарифними методами;

• відмова від використання кількісних і інших обмежень;

• транспарентність торговельної політики;

• врегулювання торговельних суперечок шляхом консультацій, переговорів і т.д.

Після вступу до СОТ країна отримує рівні з усіма членами організації права, що практично означає припинення її дискримінації на зовнішніх ринках [1].

Процес приєднання України до системи ГАТТ/СОТ почався 30 листопада 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було направлено офіційну заяву Уряду про намір країни приєднатися до ГАТТ. Робочу групу з питань розгляду заяви України створено 17 грудня 1993 р. Наступним кроком відповідно до процедури стало представлення на розгляд Робочої групи Меморандуму про зовнішньоторговельний режим України.

Процес приєднання України до СОТ тривав більше 14 років .

5 лютого 2008 року на засіданні Генеральної Ради СОТ було підписано Протокол про вступ України до СОТ. Відповідно до типової процедури приєднання до СОТ після засідання Генеральної Ради Протокол про вступ України до СОТ з додатками має бути ратифіковано Верховною Радою України.

10 квітня 2008 року Верховна Рада України прийняла Закон України “Про ратифікацію Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі”. Таке рішення підтримали 411 народних депутатів.

16 квітня МЗС офіційно нотою повідомив Генерального директора СОТ стосовно завершення внутрішньодержавних процедур набуття членства в СОТ. Таким чином, через 30 днів, 16 травня 2008 р. Україна набула членства у Світовій організації торгівлі. Світова організація торгівлі як організація практично не бере безпосередньої участі у переговорних процесах між країнами щодо взаємного доступу на ринки товарів і послуг. Такі рішення приймаються індивідуально і тільки між представниками зацікавлених сторін. Разом з тим правила СОТ є гнучкими і передбачають використання надання пільг, зокрема для країн, які тільки увійшли у СОТ. Саме від вміння проводити національну митну політику, вести переговори і відстоювати національні інтереси залежить те, на яких умовах вступають нові країни у Світову організацію торгівлі і як вони будуть проводити свою зовнішньоторговельну діяльність [3].

Серед заходів щодо захисту та підтримки національного товаровиробника, можливість застосування яких передбачена в межах угод СОТ, слід виділити такі:

• введення тимчасових обмежень імпорту з метою вирівнювання платіжного балансу;

• підвищення імпортного мита та застосування кількісних обмежень

імпорту;

• обмеження імпорту сільськогосподарської продукції;

• Угода про субсидії та компенсаційні заходи і Угода про застосування

антидемпінгових та компенсаційних заходів як ефективний

інструмент боротьби зі заниженням цін на імпортовані товари.

Розглянемо, як приклад, проведення політики захисту внутрішнього ринку вітчизняних виробників і споживачів на прикладі Польщі, а саме:

• у разі ввозу продукцію з країн, з якими немає угод про співробітництво або відсутні сертифікати походження продукції, встановлюється тарифна ставка, що становить від 20 до 100%, а на деяку продукцію сягає 395% (група 22.08 ТН ЗЕД – спирт етиловий);

• для країн, з якими укладені двосторонні угоди (до них належить і

Україна), діє пільгова тарифна ставка, що майже в 3 рази менша, ніж у першому випадку;

• для країн-членів СОТ, які також є членами ЄС, NAFTA, CEFTA, та країн, з якими укладені угоди про вільну торгівлю, встановлюються менші пільгові ставки, ніж для країн, що не входять до складу СОТ [4].

Таким чином, набуваючи членства в СОТ, а також CEFTA, Україна матиме ще більші пільги (за деякими позиціями товарів тарифна ставка становитиме 0%), що сприятиме економії коштів і призведе до підвищення обсягів випуску продукції та її експорту.

Практика митного регулювання при входженні країн Центрально-Східної Європи до СОТ з огляду на необхідність трансформації тарифів та інших змін у торговельному режимі (що є умовою вступу кожної країни до СОТ) засвідчила, що внутрішні економічні умови поліпшуються для одних секторів економіки та погіршуються для інших.

Вступ до СОТ передбачає зниження тарифних і нетарифних обмежень для надходження імпортних товарів на внутрішній ринок, що посилить конкуренцію, яку чимало вітчизняних підприємств неспроможні будуть витримати. Однак, членство в СОТ не позбавляє країну певних інструментів захисту внутрішнього ринку (наприклад, фінансування дослідницької діяльності в сільському господарстві, забезпечення продовольчої безпеки тощо).

Протекціонізм та обмеження торгівлі в процесі входження у СОТ посилюють і будуть посилюватися у найближчому майбутньому внаслідок тиску з боку секторів економіки, які не мають переваг на конкурентному міжнародному ринку (наприклад, сільське господарство). Членство в СОТ вимагатиме від України зниження тарифів на імпорт продуктів сільськогосподарського виробництва [3].

Зі вступом України до СОТ, митна політика держави повинна спрямовуватися як на лібералізацію зовнішньої торгівлі та легалізацію «тіньових» потоків імпорту, так і на захист національного товаровиробника. Зважаючи на те, що в межах Європейського Союзу передбачено тарифний захист для окремих секторів економіки, Україні необхідно ввести селективні тарифні обмеження для тих галузей, які можуть зазнати найбільших витрат у процесі лібералізації ринку. Передусім до таких галузей належать сільське господарство та автомобілебудування. Крім цього, оскільки Україна є транзитною державою, важливим аспектом торговельного режиму є прозорість і передбачуваність митної політики в транспортній галузі, тому до застосування митно-тарифного захисту у цій сфері слід підходити вкрай обережно [2].

Головним державним пріоритетом сьогодні є підтримка галузей, які застосовують конкурентоспроможні технології, мають високу додану вартість і є перспективними на світовому технологічному ринку. Така підтримка повинна відповідати стратегії національного інноваційного розвитку та її довгостроковим цілям. Для ефективної реалізації цієї політики доцільно застосовувати весь спектр інструментів захисту внутрішнього ринку, що активно використовується в межах Європейського Союзу. Це, передусім, митний контроль, квотування та сертифікація для обмеження імпорту неякісної продукції, яку здатні виготовляти вітчизняні підприємства тощо. Надання державної підтримки підприємствам у придбанні іноземних ліцензій і технологій дасть можливість швидко модернізувати національне виробництво та здобути технологічні переваги на міжнародних і внутрішніх ринках.

Таким чином, вступ до СОТ означає для України:

- інтеграцію до міжнародної ринкової економіки, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу і міжнародної торгівлі;

- доступ до міжнародного механізму вирішення торгових спорів;

- створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій;

- більш широкий вибір товарів і послуг;

- отримання Україною статусу повноправного учасника міжнародної торгівлі, що збільшить її можливості брати участь у регіональних союзах і об’єднаннях.

В свою чергу необхідно забезпечувати максимальний ефект від проведення митної політики та ефективно використовувати додаткові можливості від входження України до СОТ, а також мінімізувати можливі втрати і негативні наслідки у разі відкриття своїх кордонів для товарів країн-членів СОТ.

Членство України у СОТ не матиме значного впливу на темпи зростання імпорту, оскільки існуючий рівень тарифного захисту вітчизняних товаровиробників більше, ніж на 80% відповідає рівню зобов’язань, взятих в рамках переговорного процесу зі вступу України до СОТ.

Характеристики

Список файлов ВКР