178777 (596319), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

- низькі витрати на НИОКР і технологічну підготовку виробництва;

- гнучкість у виробництві різних моделей і типорозмірів, можливість обліку індивідуальних запитів покупців.

КФУ, засновані на маркетингу:

- добре організована власна виробнича розподільна мережа чи наявність твердих партнерських відносин з незалежною розподільною мережею;

- низькі витрати розподілу; швидка доставка;

- добре підготовлений персонал, зайнятий збутом;

- доступний і добре організований сервіс;

- акуратне виконання замовлень;

- широта асортименту і можливість вибору товарів;

- привабливе, надійне і зручне упакування;

- наявність гарантій на товари і гарантій виконання зобов'язань.

КФУ, засновані на володінні знаннями і досвідом:

- професійна перевага, визнана талант;

- володіння секретами виробництва;

- уміння створювати оригінальний і привабливий дизайн товарів;

- наявність досвіду у визначеній технології; використання розумної реклами, що захоплює;

- уміння швидке розробляти і просувати нову продукцію.

КФУ, зв'язані з організацією і керуванням:

- наявність ефективних і надійних інформаційних систем;

- здатність керівництва швидко реагувати на зміни ринку;

- досвідчена в даній сфері діяльності і добре збалансована управлінська команда.

Інші КФУ:

- наявність гарної репутації в споживачів;

- доступ до фінансового капіталу й ін.

Етап аналізу порівняльної оцінки конкурентоспроможності підприємств дає можливість оцінити порівняльну силу підприємства і його найближчих конкурентів. Послідовність аналізу:

Визначаються 5 – 10 найбільш важливих для даної галузі КФУ. Для кожного фактора визначається його вага виходячи з його значимості. Сума ваг по усім виведеним КФУ дорівнює 1.

Позиція кожного конкурента по окремому КФУ оцінюється експертної шляхом виходячи з деякої шкали. Оцінки можуть бути, наприклад, від 1 до 10, де 1 – сама слабка позиція, а 10 – найдужча позиція.

Визначається загальна оцінка конкурентоспроможності шляхом підсумовування зважених рейтингових оцінок для кожного конкурента.

Позиції, по яких виявлені істотні чи слабості сила підприємства, повинні бути використані при виробленні стратегії. Позиції, по яких відзначена перевага підприємства, повинні бути використані для посилення його конкурентної позиції. По тим позиціям, де переваги в конкурентів, повинні бути вироблені міри, що перешкоджають їм використовувати ці переваги.

В умовах ринкової економіки аналіз конкурентоспроможності підприємств стає об’єктивною необхідністю, так як в сучасній конкурентній боротьбі при всій її масштабності, динамізмі і гостроті виграє той, хто аналізує і бореться за свої конкурентні позиції. Важливою проблемою стає кількісна оцінка рівня конкурентоспроможності підприємства і управління нею.

Оцінка конкурентоспроможності підприємства базується на аналізі його сильних і слабих сторін, а головне, - потенційних можливостей. Оцінка потенційних можливостей підприємства – складна і трудомістка задача, яка дозволяє забезпечити баланс ринкових запитів з реальними можливостями самого підприємства, розробити основні програми його виробничого розвитку і поведінки на ринку, а також підвести реальну і компетентну основу під рішення, що приймаються.

Аналіз зовнішніх умов є базою для прийняття рішень про підвищення конкурентоспроможності, сприяє росту ефективності і рентабельності його виробничої збутової діяльності, створенню основи для становлення маркетингового підходу у рішенні ключових задач управління.

Дослідження внутрішніх умов формування виробничо-ресурсної бази передбачають:

оцінку фінансово – економічного положення підприємства – характеристика економічного потенціалу і господарської діяльності підприємства, ефективності роботи підприємства і його рентабельності, фінансового положення;

ревізію товарного асортименту підприємства і аналіз конкурентоспроможності продукції, що випускається – складання переліку номенклатури виробів, що випускаються, оцінка внеску кожного виду товару у прибутковість роботи підприємства, оцінка технічного і якісного рівня випущеної продукції, оцінка витрат виробництва за номенклатурою виробів, що випускаються підприємством, аналіз цін по кожному з видів продукції;

аналіз стратегії підприємства на ринку – аналізується стратегія на ринку в цілому і по окремим його сегментам;

аналіз організаційної структури управління підприємством і складання його схеми;

діагностику і облік виробничих потужностей підприємства;

оцінку матеріально-технічної бази підприємства (забезпеченість матеріалами, енергією і сировиною);

оцінку науково-технічного потенціалу підприємства – ступінь забезпеченості науково-дослідницьких лабораторій і конструкторських бюро, рівень оперативності впровадження інновацій у виробництво, якість науково-технічних нововведень, рівень кваліфікації інженерних кадрів тощо;

оцінку планової роботи підприємства і ефективності виробничо-збутових і науково-технічних прогнозів;

оцінку робочої сили підприємства, його кадрового складу, рівня освіти і підвищення кваліфікації;

оцінку інформаційної інфраструктури підприємства;

оцінку маркетингових і комерційних складових діяльності підприємства;

оцінку системи формування і стимулювання попиту на продукцію, що випускається тощо.

Підхід Портера [104] до генерування альтернативних стратегій ґрунтується на твердженні, що стійкість позицій підприємства на ринку визначають:

витрати, з якими виробляється і збувається продукція;

незамінність продукту;

сфера конкуренції (тобто питома вага на ринку).

Досягти конкурентних переваг і зміцнити свої позиції підприємство може за рахунок:

- забезпечення більш низьких витрат на виробництво і збут товару. Низькі витрати означають здатність підприємства розробляти, робити і продавати товар з порівнянними характеристиками, але з меншими витратами, чим конкуренти. Продаючи свій товар на ринку зі сформованої (чи навіть меншої) ціні, підприємство дістає додатковий прибуток;

- забезпечення незамінності продукту за допомогою диференціації. Диференціація означає здатність підприємства забезпечити покупця товаром, що володіє більшою цінністю, тобто більшої споживчою вартістю. Диференціація дозволяє встановлювати більш високі ціни, що дає великий прибуток.

М. Портер [104] пропонує застосовувати такі три основні стратегії підприємства по досягненню конкурентних переваг(табл. 1.5): стратегію мінімізації витрат, стратегію диференціації, стратегію концентрації.

Таблиця 1.5

Особливості конкурентних стратегій підприємства по Портеру [104]

В умовах державного регулювання цін реалізації газу єдиною стратегією розвитку ВАТ «Дніпропетровськгаз» є стратегія зниження мінімізації витрат, тобто зменшення собівартості реалізуємої продукції та послуг.

Розділ 2. Обґрунтування заходів з підвищення економічної ефективності операційної діяльності ВАТ «Дніпропетровськгаз»

2.1 Техніко-економічне обґрунтування заходів

В умовах державного регулювання цін реалізації газу єдиною стратегією розвитку ВАТ «Дніпропетровськгаз» та відміченої в аналізі розділу 1 дипломного дослідження хронічної збитковості діяльності за рахунок не покриття реалізацією газу за регульованим тарифом фактичних витрат підприємства є, основною стратегіє діяльності та розвитку є - стратегія зниження мінімізації витрат, тобто зменшення собівартості реалізуємої продукції та послуг.

Основним інструментом реалізації стратегії мінімізації витрат є досягнення мінімуму розбалансу газу в газорозподільних мережах, тобто розбалансу між вхідними обсягами газу, постачаємого з магістральних газопроводів високого тиску ДП «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в газорозподільну мережу середнього та низького тиску ВАТ «Дніпропетровськгаз», та доставленими до споживачів та сплаченими обсягами газу.

Розбаланс газу між вхідними та реалізуємими обсягами газу виникають в газорозподільних мережах за причинами:

- відсутності газових лічильників на входах в газорозподільну мережу відповідальності ВАТ «Дніпропетровськгаз» та врахування вхідних обсягів газу за розрахунковим методом;

- відсутності газових лічильників на входах в мережу споживачів та врахування вихідних, сплачуємих споживачами, обсягів газу за розрахунковим методом;

- відсутності газових лічильників на лініях власного споживання газу робочою інфраструктурою ВАТ «Дніпропетровськгаз»;

- втрати газу за рахунок витоку в трубопроводах газових мереж та в пристроях обладнання регулювання тиску в газових мережах при переході з високого та середній та малий тиск;

- кримінально-несанкціонованого відбору газу з газорозподільних мереж ВАТ «Дніпропетровськгаз» за рахунок несанкціонованих «врізок» в розподільні трубопроводи.

Загальний рівень оцінки розмірів втрат газу при транспортуванні (розбаланс газових мережах) спирається на терміни виробничо-технологічних втрат природного газу - нормованих та понаднормативних, балансових втрат, втрат внутрішнього використання газу.

У 2006 році ці втрати по Україні склали 1,9 млрд. м3 (1,1 млрд. м3 – нормовані втрати, 0,8 млрд. м3 – понаднормативні) або 2,8% від обсягів використання газу споживачами України. У 2007 році з урахуванням розвитку газорозподільної мережі нормовані втрати склали 1,2 млрд. м3 [119].

Втрати природного газу в газотранспортній системі України (балансові втрати) у 20064 році склали 1,06 млрд. м3, або 0,5% від обсягів надходження газу. У 2007 році вони зменшились на 90 млн.куб.м і склали 0,97 млн.куб.м.

Під час транспортування природного газу в газотранспортній системі щороку витрачається (переважно на роботу газоперекачувальних агрегатів) 5,5 - 5,8 млрд. м3 газу, в газорозподільній мережі – 0,016 млрд. м3.

У зв'язку з розвитком газифікації (збільшення протяжності газопроводів, зростання кількості газифікованих квартир, об'єктів тощо), старінням газопроводів і зношеністю обладнання нормовані втрати газу в газорозподільних мережах дещо підвищаться і до 2030 року складуть близько 2% від обсягів споживання, а втрати природного газу в газотранспортній системі у 2030 році досягнуть рівня 0,3% від обсягів його транспортування.

Основні напрямки зменшення втрат природного газу в Україні [119]:

вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення надійної роботи газотранспортної системи та обліку виробничо-технологічних витрат природного газу;

модернізація та заміна фізично зношених газоперекачувальних агрегатів;

завершення оснащення житлового фонду лічильниками природного газу до 2015 року;

введення розрахунків за спожитий газ в енергетичних одиницях – ТДж або ГВт/год.;

Характеристики

Список файлов ВКР