178046 (596249), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Формування ринкових відносин в Україні, супроводжуване зміною умов господарювання, у цілому характеризується істотним економічним спадом, що знайшло відповідне відображення в негативній динаміці окремих макроекономічних показників. Так, наприклад, за період з 2006 р. по 2008 р. відбулося практично дворазове зниження індексів фізичного обсягу валового внутрішнього продукту й обсягів виробництва промислової продукції, чотириразове - інвестицій в основний капітал; фізичний знос основних виробничих фондів промисловості досяг рівня 50,1%, а частка уведених виробничих потужностей зменшилася практично в чотири рази. І хоча в останні роки в національній економіці спостерігаються визначені позитивні зміни, загальне положення все-таки залишається не зовсім привабливим, тому що сучасні темпи розвитку дозволять вийти на рівень 1990р. не раніше, ніж до 2015-2020 р. У цьому зв'язку сьогодні потрібне прийняття кардинальних мір, що сприяють не просто стабілізації досягнутих темпів росту, а наступному істотному їхньому збільшенню.[1]
У відношенні останнього слід зазначити, що подолання кризи в національній економіці і прискорення темпів її розвитку можливо на основі ефективного використання нових методів керування й організації виробництва, а також високопрогресивних техніки і технологій, що заміняють існуючі морально застарілі і фізично зношені [3]. Тобто за допомогою різного роду інновацій, що дозволяють різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентноздатну продукцію як єдиний засіб виживання в умовах конкурентної боротьби за споживача [4]. У цьому зв'язку особливого значення набувають питання активізації інноваційної діяльності, що реально сприяє інтенсифікації процесів розробки, впровадження і широкого поширення передових досягнень науково-технічного прогресу [5].
Однак сьогодні в Україні, як відзначено в "Концепції науково-технологічного й інноваційного розвитку України", "...швидко губляться можливості розвивати належним образом наукові дослідження, оперативно впроваджувати їхні результати в практику, реагувати на світові науково-технологічні досягнення й ефективно використовувати них у національних інтересах..." [1]. Так за даними Держкомстату України [3] у 2008 р. тільки 18 % обстежених промислових підприємств займалося інноваційною діяльністю, при цьому дослідження і розробки здійснювало усього біля чверті з них. Лише кожне десяте обстежене підприємство займалося освоєнням виробництва товарів народного споживання; кожне двадцять п'яте - упровадженням нових технологічних процесів; кожне п'ятидесяте здійсненням комплексної механізації й автоматизації виробництва.
Не є виключенням і такою важливою галуззю промисловості, як машинобудування, від ступеня активності й ефективності інноваційної діяльності в якій значною мірою залежить швидкість подолання сучасних проблем більшості інших галузей, а також підвищення їхнього експортного потенціалу і зниження залежності держави в цілому від імпорту.
Проведений аналіз статистичних даних свідчить про те, що існуюча державна політика в сфері науки і науково-технічної діяльності (позначена Законом України "Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності" [1]), що традиційно зводиться до вибору пріоритетів у науці і техніку, а також створенню сприятливих умов для подальшого успішного розвитку наукової і науково-технічної сфер, сьогодні є недостатньо ефективною і бідує в удосконалюванні. Однією з причин зазначеного виступає зміна умов господарювання в Україні, що обумовлює необхідність використання іншого підходу до здійснення нововведень. Більш детально зупинимося на останньому аспекті.
Насамперед, слід зазначити, що сучасні умови господарювання кардинально відрізняються від існуючих раніше при централізовано-плановій економіці. Так однію з характерних рис економіки доперебудованого періоду була перевага масового виробництва стандартизованої продукції. З обліком цього, а також у силу переважної орієнтації більшості вітчизняних підприємств на задоволення масових потреб і випуск стандартизованих продуктів, необхідність у використанні різного роду нововведень відчувалася не так гостро. Крім того, нововведення в основному здійснювалися методами активного державного втручання, що також було немаловажним, а часом визначальним (так, наприклад, у ході формулювання змісту планового завдання по реалізації нововведення, як правило, заздалегідь був установлений його споживач, що істотно знижувало рівень ризикованості). Як наслідок цього - незначні (у порівнянні із сучасними умовам господарювання) індивідуальна відповідальність новатора за можливі негативні наслідки і роль результатів економічного обґрунтування в мотивації нововведень. У цьому зв'язку, для забезпечення успішності процесу нововведення нерідко досить було організувати тісний взаємозв'язок науки і техніки.
Однак остання умова, як правило, є достатньою тільки при використанні директивного підходу до керування нововведеннями, що деякою мірою обумовлює затребуваність генерируючих наукою нововведень . Унаслідок цього зміни, що відбуваються, у національній економіці і, насамперед, відмовлення від директивних методів керування в істотній мері знижують (часом до нуля) ефективність використання традиційно існуючого підходу до нововведень, тому що в рамках ринкової волі дій кожен окремий елемент: наука, техніка і споживання може мати власні цілі функціонування, часом ніяк не співпадаючі з цілями інших. Таким чином, на сучасному етапі господарювання зростає імовірність виникнення ситуації, коли процес трансформації наукових знань у конкретне нововведення відбувається успішно, а таке, у кінцевому рахунку, виявляється незатребуваним.
Виходячи з зазначеного, новим і принципово важливим аспектом здійснення процесу нововведення, в істотній мірі визначальний його зміст, сьогодні стає необхідність обов'язкової орієнтації на кінцеве споживання. Саме тому ще на стадії генерації ідей необхідно визначити конкретного споживача планованого нововведення або, принаймні, заздалегідь передбачити комплекс заходів, спрямованих на його пошук. Іншими словами, у процесі розробки і впровадження різного роду нововведень визначальне значення повинен грати ринок (точніше кінцевий споживач або попит на плановані нововведення). Тобто, новизна споживчих властивостей сьогодні не менш важлива, чим наукова або технічна. І якщо раніше, у рамках проблеми прискорення НТП, основний акцент ставився на безперервний розвиток науки і техніки, то в зв'язку з переходом до нових умов господарювання необхідно здійснювати поступове перенесення акценту від чисто технократичного підходу до нововведень убік безпосереднього задоволення конкретних потреб (людей, виробництва і т.д.) .
Зазначене, у свою чергу, обумовлює необхідність орієнтації сучасного виробництва не на масового "знеособленого" споживача, а на задоволення конкретних потреб окремих індивідів, невеликих ринків і їхніх сегментів [6]. Тобто в сучасних умовах господарювання економічний ріст за рахунок використання нововведень стає можливим тільки у випадку ринкової їхньої перспективності. З обліком цього інноваційна діяльність, у відмінності від науково-технічної, не зводиться просто до практичного використання нововведень, її кінцевий продукт інновація — завжди повинна бути орієнтована на конкретного споживача або потребу. При цьому, "...інноваційний процес не закінчується впровадженням, тобто першою появою нового продукту, послуги або доведення до проектної потужності нової технології ..., тому що в міру поширення (дифузії) нововведення удосконалюється, робиться більш ефективним, здобуває нові, раніше не відомі споживчі властивості. Це відкриває для нього нові області застосування і ринки, а, отже, і нових споживачів, що сприймають даний продукт, технологію або послугу як нові саме для себе...". Іншими словами: "... інноваційний процес спрямований на створення необхідних ринком (споживачем) продуктів, технологій або послуг і здійснюється в тісній єдності із середовищем: його спрямованість, темпи, мети залежать від соціально-економічного середовища, у якій він функціонує і розвивається." [4].
Таким чином, якщо зовсім недавно у світовій практиці основною проблемою активізації процесів розробки і упровадження високопрогресивних нововведень вважалася проблема інтеграції науки і техніки, то в даний час постановка задачі розширилася: тепер уже необхідним є забезпечення тісної інтеграції науки, техніки і кінцевого споживання. У цьому зв'язку вже на початкових етапах розробки нововведень обов'язково необхідно враховувати потреби конкретного споживача, що, забезпечуючи наступний попит на підсумок науково-технічної і запроваджувальної діяльності прогресивне нововведення, буде робити реальне сприяння прискоренню одночасного розвитку науки, техніки і виробництва. Саме така постановка питання і передбачається інноваційним типом розвитку, перехід до якого є найбільш перспективним і неминучим, однак предполагающім здійснення відповідних перетворень.
Таким чином, у черговий раз підкреслюється пріоритетність підходу "від ринку". Однак не слід принижувати ролі іншого не менш ефективного (але більш ризикованого) підходу - "агресивного", коли розробка інновацій проводиться при відсутності реального попиту майбутнього ринку, а створені нові продукти потім "протаскуються" на ринок (наприклад, за допомогою активної рекламної компанії).
У той же час структура витрат на інноваційну діяльність у 2008 р., наприклад, по Дніпропетровській області (одному з найбільш розвитих промислових регіонів України) показує, що сьогодні підприємства основну увагу приділяють поточним потребам, направляючи близько 95 % засобів на технологічну підготовку виробництва і закупівлю устаткування. Що ж стосується маркетингових досліджень і реклами, те навіть у інноваціойно набудованих суб'єктів частка витрат на їхнє здійснення в загальному обсязі постійно знижується. Так, якщо в 2005 р. вона складала 2,1 %, у 2006 р. - 2,0 %, у 2007 р. - 1,2 %, а в 2008 р. - усего 0,9% [5]. У цьому зв'язку для підвищення результативності інноваційної діяльності на сучасному етапі господарювання вітчизняним підприємствам необхідно не тільки підвищувати конкурентноздатність продукції, що випускається, але і приділяти більшу увагу формуванню кінцевого споживання, тому що одних зусиль по нарощуванню обсягу науково-технічних розробок недостатньо.
Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що трансформація традиційних підходів до процесу здійснення інновацій, породжена принциповою зміною умов господарювання [1], обумовлює необхідність перегляду ролі і змісту окремих складових його етапів, в істотній мірі визначальну кінцеву його ефективність. Одним з таких є економічне обґрунтування нововведень, результати якого дозволяють судити про можливість і доцільність реалізації планованого нововведення.
Характеризуючи позначений етап інноваційного процесу, насамперед, необхідно вказати на високу його значимість, обумовлену, по-перше, твердим дефіцитом вільних інвестиційних ресурсів і, по-друге, особливою важливістю інноваційних рішень. Останнє в істотній мері обумовлено наступними немаловажними аспектами: інновації, як правило, носять стратегічний характер; впливають на поточну діяльність суб'єктів господарювання; безпосередньо зв'язані з їх фінансовим станом.
У відношенні першого аспекту слід зазначити, що вдало прийняті інноваційні рішення значною мірою визначають майбутні, насамперед, економічні можливості підприємства і його місце на ринку на тривалий період. Іншими словами - закладають і упрочняют основи наступного розвитку. Саме тому, навіть, незважаючи на змушену орієнтацію більшості вітчизняних підприємств на збільшення поточного прибутку, важливо не упускати з уваги довгострокових перспектив науково-технічного розвитку і впровадження радикальних нововведень планувати завчасно, а не під тиском різкого падіння ефективності виробництва, коли вже неможливо запобігти великі економічні втрати. Тобто сучасна політика у відношенні нововведень повинна обумовлюватися не тільки поточними умовами господарювання і короткострокових вигод, але й інтересами перспективного розвитку. Однак важливо пам'ятати, що сформульовані сьогодні мети і пріоритети відбивають положення речей лише на даний момент часу, хоча згодом вони можуть істотно змінюватися з урахуванням нових фактів і умов. У цьому зв'язку сучасна стратегія у відношенні нововведень повинна бути розроблена так, щоб, по-перше, нею був охоплений весь інноваційний процес, позначені основні пункти "утручання" у нього, визначені темпи підвищення технологічного рівня виробництва і способи перебування необхідних для цього ресурсів; по-друге, при необхідності її можна було змінити.
Не менш важливий вплив роблять інновації і на тактику підприємства, оскільки спрямовані на впровадження більш зробленої техніки, технологій і інших нововведень, в істотній мірі сприятливої структуризації поточних виробничих витрат шляхом оптимізації витрати сировини, матеріалів, паливно-енергетичних ресурсів, витрат на ремонт, обслуговування і т.д. Крім того, інвестиції в інноваційну діяльність збільшують частку постійних витрат у собівартості продукції, що випускається, що підвищує імовірність утрат, обумовлених зміною структури вкладення засобів в основні й оборотні активи. У результаті зміни в зовнішнім середовищі можуть викликати більш вагомі для підприємства збитки, чим при короткочасному збільшенні тільки перемінних витрат. Це в черговий раз свідчить про те, що рішення про інвестування інновацій повинне бути детально обґрунтовано.
Здійснення інноваційного процесу, як було відзначено вище, безпосередньо зв'язане з фінансовим станом суб'єктів господарювання, оскільки не тільки визначає необхідність мобілізації визначеного обсягу стартового капіталу, але і сприяє формуванню наступних витрат і доходів, зв'язаних з реалізацією нововведень. При цьому необхідний обсяг капіталу може бути отриманий, наприклад, шляхом нагромадження в результаті обмеження споживання частини отриманого раніше доходу, тобто в результаті добровільного або примусового відмовлення від споживання. У випадку недоліку власних фінансових засобів, як правило, залучаються позикові. Такого роду рішення (про залучення позикового капіталу) є особливо важливими для суб'єктів, що хазяюють, тому що помилкові дії здобувають форму важких наслідків.
Значимість зазначених аспектів інноваційної діяльності обумовлює необхідність здійснення процедури різнобічного обґрунтування планованих нововведень. Однак, як відзначають окремі дослідники [7], що визначає значення все-таки належить саме економічному їхньому обґрунтуванню, у ході ухвалення остаточного рішення про реалізації інноваційних проектів крім його параметрів немаловажне значення мають що дозволяє зіставити сучасні витрати на розробку і впровадження з майбутніми доходами від реалізації, а також визначити можливість і доцільність мобілізації необхідного обсягу капіталу. Практика показує, що навіть у випадку реалізації технологічно бездоганного нововведення, без проведення попереднього економічного аналізу або, незважаючи на низькі показники його ефективності, ринковий механізм автоматично може зруйнувати створюваний інноваційний процес, що згодом обертається значними фінансовими втратами для новатора. Справедливість приведених суджень підтверджується результатами проведеного анкетування 56 промислових підприємств східного регіону, відповідно до якого велика частина з них головним фактором при ухваленні рішення про доцільність реалізації різного роду нововведень визначила саме економічну їхню ефективність. Безумовно, доцільності економічних технічні, технологічні, екологічні, соціальні й інші. Однак у національних умовах господарювання останні, як правило, стають визначальними лише в тому випадку, якщо для фінансування інновацій виділяються цільові засоби різних фондів і організацій або коли інвестор переслідує особливі цілі (наприклад, створення відповідного іміджу на ринку) [1].
Узагальнюючи вищевикладене, слід зазначити, що питання економічного обґрунтування нововведень завжди займали важливе місце в інноваційному менеджменті. Однак кардинальна зміна умов господарювання (придбання підприємствами більшої самостійності, посилення індивідуальної відповідальності за економічні наслідки реалізації нововведень, а також наявність твердого дефіциту інвестицій), з одного боку, обумовило посилення ролі цього етапу інноваційного процесу в ході формування і наступного прийняття управлінських рішень, а з іншої визначило необхідність його удосконалювання з метою забезпечення відповідності сучасним вимогам. При цьому важливість і складність аналізованого об'єкта визначають доцільність використання комплексного підходу до проведення заглибленого дослідження. У цьому зв'язку, перш ніж формувати рекомендації з економічного обґрунтування нововведень, необхідно попередньо розглянути цілий ряд важливих питань, успішний дозвіл яких буде сприяти підвищенню об'єктивності й ефективності розроблювальних рекомендацій. У числі таких питань: визначення ролі економічного обґрунтування нововведень, аналіз діючої державної інноваційної політики в Україні, а також дослідження сутності і специфіки інноваційного процесу.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
