177605 (596211), страница 6

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 6)

Основними недоліками акредитивної форми розрахунків для контрагентів є :

• по-перше, визначена затримка пробігу документів через банки і,

• по-друге, висока вартість акредитива.

За проведення операцій (відкриття, авізування, підтвердження, прийом і перевірку документів по акредитиву) банки стягують комісію в залежності від суми акредитива . Тому при відкритті акредитива його наказодатель повинний чітко вказати, за чий рахунок відповідно до контракту повинні бути оплачені ті чи інші витрати по акредитиві - за рахунок наказодателя чи за рахунок бенефіціара. Звичайно в міжнародної торгівлі використовується практика поділу банківських витрат між партнерами, кожний з який оплачує банківські комісії на території своєї країни.

Документарне інкасо можна спрощено визначити як доручення експортера своєму банку одержати від імпортера через інший банк визначену суму чи підтвердження (у формі акцепту імпортером тратти (векселя), виписаної експортером на нього) того, що ця сума буде виплачена у встановлений термін.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється спеціальним документом - "Уніфіковані правила по інкасо", що розроблений Міжнародною Торговельною Палатою (ICC) [21,c.5] . В теперішній час діє редакція Правил 1978 р.

Згідно Уніфікованим правилам, інкасо означає операцію з документами, здійснювану банком на підставі отриманих інструкцій, з метою:

- одержання акцепту чи платежу;

- видачі документів проти акцепту чи платежу.

Документи, з якими виконуються операції по інкасо розділяються на дві групи: фінансові документи (переказні і прості векселі, чеки й інші документи, використовувані для одержання платежу грошима) і комерційні документи.

Розрахунки за товари у формі інкасо, відповідно до контракту можуть вимагати оформлення наступних комерційних документів:

- рахунок-фактура, що виписується експортером і містить информацию про товар;

- відвантажувальні документи;

- страхові поліси;

- сертифікати, специфікації, свідчення, що визначають кількість і якість товару.

Таким чином, інкасо комерційних документів, іноді супроводжуваних фінансовими документами, чи інкасо тільки комерційних документів і являє собою документарне інкасо.

Інкасова форма розрахунків деякою мірою вигідна експортеру тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів чи акцепту тратт (письмової згоди на оплату тратти). Право на товар імпортеру дають товаророзпорядчі документи, у володіння якими він вступає після їхньої оплати (акцепту тратт), якщо експортер не дав банкам розпорядження про видачу документів без оплати.

У міжнародній практиці можливі два варіанти оплати інкасових документів:

- інкасо з негайним платежем (документи проти платежу);

- інкасо на умовах відстрочки платежу (документи проти акцепту).

У випадку використання інкасо в розрахунках, експортеру необхідно домагатися, де це можливо, застосування інкасо з платежем проти телекса уповноваженого банку, що підтверджує виставляння документів на інкасо.

Імпортеру ж при інкасовій формі розрахунків необхідно настоювати на варіанті оплати документів проти акцепту з максимально можливою відстрочкою платежу. До настання терміну платежу по інкасо імпортер має право ознайомитися в банку з інкасовими документами. Однак, ці документи залишаються в розпорядженні банку до моменту їхньої оплати (акцепту тратт) і у випадку несплати повертаються банку експортера з вказівкою причин несплати (неакцепту). Проте, ця перевага не завжди реалізується на практиці. Так, імпортер може одержати товар (наприклад, по одному з оригіналів коносамента, висланому експортером разом з товаром) до моменту представлення йому документів. Тоді підвищується ризик необґрунтованої затримки платежу покупцем.

Інкасова форма розрахунків особливо вигідна імпортеру, оскільки вона має на увазі оплату дійсно поставленого товару, а витрати по проведенню інкасової операції відносно невеликі.

Основним недоліком інкасової форми розрахунків є тривалість пробігу документів через банки і, відповідно, періоду їхніх оплат, що може займати від декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер вправі відмовитися від оплати представлених документів.

У цьому випадку експортер понесе витрати, пов'язані зі збереженням вантажу, продажем його третій особі чи транспортуванням назад у свою країну.

У цьому зв'язку, у розрахунках по інкасо можуть використовуватися різні способи прискорення і забезпечення платежів. У розрахунках, що передбачають відстрочку платежу, інкасо документів часто супроводжується виставлянням на прохання імпортера банківської гарантії платежу на користь експортера, що забезпечує платіж у випадку несплати імпортером документів в обумовлений термін. Експортеру варто прагнути до одержання банківської гарантії платежу від імпортера, у той час як для імпортера звертання в банк за гарантією пов'язано з додатковими витратами.

Факторинг – це придбання права на стягнення боргів, на перепродаж товарів і послуг з наступним одержанням платежів по них. При цьому мова йде, як правило, про короткострокові вимоги. Іншими словами, факторинг є різновидом посередницької діяльності, при якій фірма-посередник (факторингова компанія) за визначену плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей (право інкасувати дебіторську заборгованість). Одночасно з цим посередник кредитує оборотний капітал клієнта і приймає на себе його кредитний і валютний ризики.

Предметом поступки, під яку надається фінансування, може бути як грошова вимога, термін платежу по який уже наступив (існуюча вимогу), так і право на одержання коштів, що виникне в майбутньому (майбутня вимога). Грошова вимога, що є предметом поступки, повинна бути визначена в договорі клієнта з фінансовим агентом таким чином, який дозволяє ідентифікувати існуючу вимогу в момент висновку договору, а майбутню вимогу - не пізніше ніж у момент її виникнення. Цей тип договору широко застосовується в міжнародній практиці під назвою "факторинг".

Особливістю використання в схемі розрахунків зовнішньоторговельного факторингу в цілому є його завжди відкритий характер, а також відсутність права регресу до постачальника на експорт. Останнє обумовлено тим, що основною причиною факторингового обслуговування експортера виступає звичайно захист експортера від кредитного ризику. Обслуговування всього товарообігу, що передбачається при операціях усередині країни, зустрічається при факторинговому обслуговуванні зовнішньоторговельних операцій набагато рідше, факторингові компанії в більшості випадків спеціалізуються на обслуговуванні ринку однієї країни чи ринку визначеної продукції.

Міжнародний факторинг дозволяє імпортеру на постійній основі одержувати товар з відстрочкою платежу (звичайно до трьох місяців). Зобов'язання оплати покладається на імпортера після приймання товарного постачання по якості і кількості. Факторинг відкриває унікальні можливості для підприємств, що імпортують товари , будучи не чим іншим, як товарним кредитом.

Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, прийнятої в 1988 Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з чотирьох ознак [39,c.122]:

1) наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог;

2) ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

3) инкасування його заборгованості;

4) страхування постачальника від кредитного ризику.

Можна виділити головні економічні достоїнства факторингу:

- збільшення ліквідності, рентабельності і прибутку;

- перетворення дебіторської заборгованості в готівку;

- можливість одержувати знижку при негайній оплаті всіх рахунків постачальників;

- незалежність і воля від дотримання термінів платежів з боку дебіторів;

- можливість розширення обсягів обороту;

- підвищення прибутковості;

• економія власного капіталу;

- поліпшення фінансового планування.

Форфейтингові операції [39] - це покупка боргу, вираженого в оборотному документі, у кредитора на безобіговій основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) приймає на себе зобов'язання про відмовлення – форфейтінгу - від звертання регресивної вимоги до кредитора при неможливості одержання задоволення в боржника. Купівля оборотного зобов'язання відбувається, природно, зі знижкою.

Механізм форфейтінга використовується в двох видах угод:

- у фінансових угодах - з метою швидкої реалізації довгострокових фінансових зобов'язань;

- в експортних угодах - для сприяння надходженню готівки експортеру, що надав кредит іноземному покупцю.

Основними оборотними документами, використовуваними в якості форфейтингових інструментів, є векселі [39].

Переваги для експортера :

1. Надання форфейтінгових послуг на основі фіксованої ставки.

2. Фінансування за рахунок форфейтера без права регресу на експортера.

3. Можливість одержання готівки відразу після постачання продукції чи надання послуг, що благотворно відбивається на загальній ліквідності, знижує обсяг банківських позик, дає можливість реінвестування коштів.

4. Відсутність витрат часу і грошей на керування боргом чи на організацію його погашення.

5. Відсутність ризиків (усі валютні ризики, ризики зміни процентних ставок, а також ризик банкрутства гаранта несе форфейтер).

6. Простота документації і можливість швидкого оформлення вексельних боргових інструментів.

7. Конфіденційний характер даних операцій.

8. Можливість швидко упевнитися в тім, що форфейтер готовий фінансувати угоду, оперативно погодити умови угоди.

9. Можливість заздалегідь одержати від форфейтера опціон на фінансування угоди по фіксованій ставці, що дозволяє експортеру заздалегідь підрахувати свої витрати і включити їх у контрактну ціну, розрахувати інші підсумкові цифри.

Недоліки для експортера :

1. Необхідність підготувати документи таким чином, щоб на самого експортера не було регресу у випадку банкрутства гаранта, а також необхідність знати законодавство країни імпортера, що визначає форму векселів, гарантій і авалю.

2. Можливість виникнення затруднень у випадку, якщо імпортер пропонує гаранта, що не влаштовує форфейтера.

3. Більш висока, чим при звичайному комерційному кредитуванні, маржа форфейтера.

Переваги для імпортера:

1. Простота і швидкість оформлення документації.

2. Можливість одержання подовженого кредиту по фіксованій процентній ставці.

3. Можливість скористатися кредитною лінією в банку.

Недоліки для імпортера:

1. Зменшення можливості одержати банківський кредит при користуванні банківською гарантією.

2. Необхідність платити комісію за гарантію.

3. Більш висока маржа форфейтера.

4. Можливість виникнення труднощів з оплатою векселя як абстрактного зобов'язання у випадку постачання некондиційних товарів чи невиконання експортером яких-небудь інших умов контракту.

Переваги для форфейтера :

1. Простота і швидкість оформлення документації.

2. Можливість легко реалізувати куплені активи на вторинному ринку.

3) Більш висока маржа, ніж при операціях кредитування.

Висновки до розділу 1

До зовнішньоторговельних посередницьких фірм належать фірми, що з юридичного і господарського погляду не залежать від виробника або споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії або дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради одержання прибутку, що створюється або як різниця між цінами, за якими вони купують і продають товар, або як винагорода за послуги. Як правило, торговельно-посередницькі фірми займаються лише комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар.

Основні види зовнішньоекономічної діяльності торгово-посередницьких фірм в галузі парфумерно-косметичної продукції в Україні зосереджені на:

• імпортних операціях;

- контрактах комісії (консигнація);

Імпорт товарів - це покупка (в тому числі з оплатою не в грошовій формі) у іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів з ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи покупку товарів для особистого споживання установами і організаціями України, розташованими за її межами.

Імпорт як елемент зовнішньоекономічної діяльності повинен супроводитися підписанням контракту. Зовнішньоторговельний контракт - це домовленість про взаємні обов'язки закордонних партнерів, де кожен берет на себе визначені зобов'язання. Метою однієї сторони при цьому є одержання товару, іншої сторони - виторгу за товар.

Загальний підхід до базисних умов імпортних контрактів був визначений Міжнародною Торговельною Палатою (ICC - International Chamber of Commerce) у довіднику тлумачення термінів - Інкотермс – 2000 (Incoterms).

Загальноприйняті форми міжнародних розрахунків при імпортних контрактах засновані на використанні:

• банківьких переказів між банками-резидентами та банками-нерезидентами з використанням електронної системи управління кореспондентськими рахунками за допомогою всесвітньої системи банківських переказів SWIFT;

• акредитивної форми розрахунків з використанням документарної форми наказів та повідомлень електронної системи управління кореспондентськими рахунками банків (резидент-нерезидент) за допомогою всесвітньої системи банківських переказів SWIFT;

• інкасової форми розрахунків з використанням документарної форми наказів та повідомлень електронної системи управління кореспондентськими рахунками банків (резидент-нерезидент) за допомогою всесвітньої системи банківських переказів SWIFT.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ СТАНУ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВ «L’OREAL UKRAINE"

Характеристики

Список файлов ВКР