161615 (595233), страница 15

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 15)

Територіальні органи управління володіють цілим рядом мір прямого і непрямого впливу на інвестиційні процеси, використовуючи при цьому як ринкові, так і адміністративні методи регулювання. Вони мають визначені ресурси й економічні важелі, у тому числі: право власності на майно і землю, що дозволяє їм виступати гарантом під інвестиційні проекти, вони мають засоби для часткового фінансування об'єктів із місцевого бюджету, тут здійснюється реєстрація підприємств і т.п.

Задача координації як засобу активізації інвестиційної діяльності і підвищення її ефективності достатньо складна, що в значній мірі пов'язано не тільки з об'єктивними причинами, наприклад, необхідністю одночасного забезпечення умов для кооперації і конкуренції, але і цілим рядом причин суб'єктивного характеру, обумовлених насамперед повільним ходом реформ і прогалинами в нормативно-законодавчій. Відсутність Концепції державного регіональної політики, у першу чергу, у частині фінансових і організаційних умов для реалізації регіональними органами своїх повноважень, не дозволяє Україні використовувати великий досвід регіонального управління Росії й у тому числі таких просунутих регіонів, якими є Саратовська, Ульяновська, Ярославська області.

Отже, оптимізація інвестиційного клімату повинна спиратися на використання організаційних, економічних, соціально-економічних і соціальних резервів власне регіонального характеру.

У їхньому числі:

1. Санація і реструктуризація неефективних виробництв на території регіону. Продовження й удосконалення процесів приватизації, у тому числі приватизація під інвестиційні зобов'язання. Розробка і впровадження системи заході постприватизаційної підтримки підприємств.

2. Формування регіональної інвестиційної інфраструктури: страхових, консалтингових, інжинірингових, аудиторських і ін. фірм, іпотечних і інвестиційних банків, створення в банках інвестиційних відділів; формування і розвиток інноваційної інфраструктури, адаптованої до ринкового середовища; пайових, пенсійних фондів для залучення заощаджень населення.

3. Сприяння в розвитку підприємництва, підтримка малого і середнього бізнесу, підвищення професіональної культури і соціальної орієнтації підприємницької діяльності, залучення Міжнародних програм до малого і середнього бізнесу.

4. Подолання інформаційної закритості підприємств, збільшення інформованості учасників інвестиційного процесу і підвищення прозорості інвестиційного ринку.

5. Зниження кримінальних і екологічних ризиків у регіоні.

6. Надання більшої керованості процесам, що відбуваються в економіці і соціальній сфері регіону. Врегулювання співвідношення владних і управлінських функцій різноманітних органів територіального управління.

7. Сприяння в підвищенні кваліфікаційного рівня управлінських кадрів, набуттю ними навичок відповідно територіального і галузевого менеджменту.

8. Розробка і реалізація міжрегіональних і міжнародних договорів про співробітництво; більш повне використання регіоном можливостей європейської інтеграції і міжнародних фінансових організацій.

9. Перехід до активної політики зайнятості, розробка і впровадження системи стимулювання створення нових робочих місць, сприяння заходам щодо ефективної зайнятості населення; формування регіональної системи соціального захисту населення, яка об'єктивно не спроможна себе забезпечити і створює соціальну напругу у суспільстві; підвищення рівня і якості життя населення, поліпшення умов життєдіяльності.

Останній чинник, як і ряд інших чинників приведеного переліку, є одночасно і резервом, і результатом активізації інвестиційної діяльності. І навпаки, інвестиції в соціально-економічні чинники інвестиційного потенціалу (усе, що пов'язано з людиною) сприяє його послідуючому росту.

Задача координації інвестиційної діяльності потребує також створення в регіоні спеціально орієнтованої інформаційної системи, основними функціями якої повинні стати: спостереження, аналіз і прогноз інвестиційних процесів на території регіону.

В даний час визначений моніторинг здійснюють органи Держкомстату, що фіксують окремі показники інвестиційного процесу. Проте висока відповідальність прийняття інвестиційних рішень потребує, щоб перелік інформаційних показників був значно ширше.

Створювана система моніторингу повинна вести спостереження і контроль, у першу чергу, по таким напрямкам:

• моніторинг попиту і пропозиції на всіх сегментах інвестиційного ринку регіону;

• моніторинг інвестиційного клімату й інвестиційної привабливості в макроекономічному, регіональному і галузевому розрізах (у першу чергу, відслідковування державних нормативно-законодавчих документів, постанов і рішень територіальних органів управління, які прямо або опосередковано впливають на інвестиційні процеси);

• моніторинг реалізації інвестиційних програм і проектів, тобто збір і надання даних для оцінки ефективності інвестиційних процесів і інвестиційної діяльності.

Інвестиційна привабливість регіону може оцінюватися по слідуючих узагальнених показниках:

1. Рівень загальноекономічного розвитку регіону;

2. Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону;

3. Демографічні характеристики регіону;

4. Рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону;

5. Рівень криміногенних, економічних і інших ризиків.

Кожний із перерахованих узагальнених показників формується на основі сукупності аналітичних показників, одержуваних із регіональної статистика і з інших джерел. Наведений перелік показників у значній мірі може бути використаний для характеристики найбільше розвинутого сегмента інвестиційного ринку - ринку капітальних вкладень.

Рівень загальноекономічного розвитку регіону характеризує потенційну потребу в обсягах інвестування, можливість формування інвестиційних ресурсів за рахунок власних джерел, сукупну ємність регіонального ринку. Для такої оцінки можуть використовуватися такі показники:

• питомий вага регіону у ВВП і національному доході;

• обсяг виробленої промислової продукції на душу населення;

• рівень самозабезпечення регіону основними продуктами харчування (обсяг виробництва відповідних видів сільськогосподарської продукції на душу населення);

• середній рівень заробітної плати робітників у регіоні;

• обсяг і динаміка капітальних вкладень і регіоні на одного жителя;

• питома вага збиткових підприємств із загальної кількості функціонуючих компаній і фірм і ін.

Рівень розвитку інвестиційної інфраструктури регіону може характеризувати темпи реалізації інвестиційних проектів. Для цієї цілі використовуються такі показники:

• число підрядних будівельних компаній і фірм усіх форм власності;

• обсяги місцевого виробництва основних видів будівельних матеріалів;

• виробництво енергетичних ресурсів (у перерахунку на електроенергію) на душу населення;

• протяжність залізничних колій повідомлення в розрахунку на 100 кв. км території;

• протяжність автодоріг із твердим покриттям;

Демографічні характеристики регіону характеризують потенційний об`єм попиту населення на споживчі товари і послуги, а також можливості залучення кваліфікованої робочої сили в виробництво. Предметом аналізу при цьому є такі показники:

• питома вага населення регіону в загальній чисельності жителів України;

• співвідношення міських і сільських жителів у регіоні;

• питома вага населення, зайнятого в суспільному виробництві на підприємствах усіх форм власності;

• рівень кваліфікації робітників, зайнятих у суспільному виробництві й ін.

Рівень розвитку ринкових відносин і комерційної інфраструктури регіону характеризує відношення місцевих органів самоврядування до проведення ринкових реформ і створенню відповідного підприємницького клімату. Для такої оцінки можуть бути використані такі показники:

• питома вага приватизованих підприємств у загальному числі підприємств комунальної власності;

• питома вага компаній і фірм недержавних форм власності в загальній кількості виробничих підприємств регіону;

• чисельність спільних компаній і фірм із закордонними партнерами;

• чисельність банківських установ у регіоні, інвестиційних відділів банків і власне інвестиційних банків;

• чисельність товарних бірж на території регіону й ін.

Рівень криміногенних, економічних і інших ризиків характеризує ступінь безпеки інвестиційної (а згодом виробничої) діяльності в регіоні. У цих цілях варто розглядати такі показники:

• рівень економічних злочинів (по основним видам і в цілому) в розрахунку на 100 тис. жителів;

• питома вага підприємств із шкідливими викидами в загальній кількості промислових підприємств;

• середній радіаційний фон і містах регіону;

• питома вага незавершених будівельних об'єктів у загальній кількості початих будівництвом об'єктів за останні роки й ін.

Крім моніторингу як власне спостереження необхідною функцією інформаційної системи повинна бути інформаційно-аналітична робота. Тут, насамперед, повинні здійснюватися:

• аналіз відповідності проектів регіональним пріоритетам, критеріям безпеки й ін.;

• оцінка динаміки інвестицій і чинників інвестиційного клімату, що забезпечують контроль чинників, що стимулюють і дестимулюють інвестиційні процеси в регіоні;

• оцінка ефективності інвестиційної діяльності й інвестиційних процесів і ін.

Саме створення інформаційної системи повинна стати передумовою більш повного використання регіоном власного інвестиційного і соціально-економічного потенціалу, його збереження і поступального розвитку.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

Підсумовуючи все вищесказане, відмітимо, що інвестиційне забезпечення суб’єктів господарювання має здійснюватись на трьох рівнях – державному, регіональному і на рівні підприємства. Основною метою інвестиційної політики повинно стати досягнення максимальної узгодженості дій на всіх цих рівнях.

На загальнодержавному рівні встановлюються визначальні параметри інвестиційного клімату (стабільність законодавчого поля, правовий захист інвесторів, критеріально-мотиваційні заходи тощо), чітко окреслюються пріоритетні шляхи його розвитку, межі компетенції органів влади і відповідних державних і регіональних інституцій. Крім цього держава має здійснювати безпосереднє регулювання сфери інвестування через податкову, фінансово-кредитну системи, а також за допомогою інших заходів загальноекономічного характеру. Таким чином, можна стверджувати про вирішальну роль держави у формуванні інвестиційного клімату.

Поряд з цим, регулюванням інвестиційної сфери на макрорівні, не може охопити всіх його аспектів, врахувати особливості розвитку кожної території. Тому важливим рівнем такого регулювання є регіональний рівень.

Саме тут повинен безпосереднє формуватися інвестиційно-привабливий імідж території, мають передбачатися заходи стимулювання тих чи інших галузей, або конкретних підприємств з метою розв’язання існуючих проблем.

На третьому рівні – рівні підприємств – мають розроблятися конкретні інвестиційні проекти і здійснюватися їх реалізація.

Важливим напрямом збільшення інвестицій є створення умов для стимулювання повернення в Україну вітчизняного капіталу, що перебуває у зарубіжних банках, та запобігання подальшого витоку капіталу з країни. Цьому сприяло б прийняття законодавчого акту про амністію коштів, які були вивезені за кордон і мають некримінальне походження.

Одним з напрямів збільшення обсягів інвестицій є залучення венчурного капіталу. Основними джерелами цього капіталу є:

• інституціональні інвестори;

• приватні інвестори;

• великі компанії.

Реалізаторами програм розміщення венчурних фінансових ресурсів мають виступати фонди ризикового капіталу.

Досвід переконує, що у пошуку потенційних інвесторів (особливо іноземних) регіонам потрібна допомога з боку держави. Адже досвід спілкування з іноземними інвесторами через посольства, різні формальні і неформальні організації свідчить, що досягти тут високого результату без системної роботи неможливо.

Що ж регіону потрібно у цьому плані від держави? Насамперед роль координатора. Регіони повинні мати постійний доступ до загальнодержавної бази даних про потенційних інвесторів, до інформації про наявні кредитні лінії.

Доцільно створити на державному рівні своєрідний банк інвестиційних пропозицій, який володів би переліком можливих інвестиційних вкладень, а регіони на конкурентних засадах пропонували б свої проекти і “приземляли”їх на конкретних територіях.

Виходячи з завдань реформування системи залучення інвестицій, постала необхідність кардинальної реорганізції акціонерної компанії “Держінвест України” і створення її структурних підрозділів чи представництв у всіх регіонах україни. Головною метою діяльності цієї структури має стати підтримка внутрішніх і іноземних інвесторів на всіх стадіях інвестиційного циклу - віід пошуку партнера і укладання угоди до отримання прибутку і повернення, у разі необхідності вкладених коштів.

Враховуючи те, що основним джерелом інвестування є внутрішні інвестиції , одним з головних завдань є їх пошук та спрямування на розвиток економіки. Джерелами накопичення внутрішніх інвестицій мають стати:

• амортизаційні відрахування суб’єктів господарювання;

• кредитні ресурси банків і кошти інших фінансово-промислових конгломератів;

• запозичення населення;

• кошти тіньового сектора економіки.

На сьогодні в Україні ще не створені сприятливі умови для інвестиційної діяльності. Виходячи з низького рейтингу інвестиційної привабливості української економіки, можна передбачити особливості інвестиційної стратегії нерезидентів на найближчий час:

• основними інвесторами швидше за все будуть міжнародні фінансові організації та уряди західних країн за неекономічними пріоритетами під гарантії Уряду України;

• особливістю інвестиційної стратегії іноземних інвесторів буде пріоритет короткотермінової максимілізації прибутків, що означає концентрацію активності насамперед у сфері послуг, торговельно-посередницькій діяльності, а також у харчовій промисловості, легкій та інших схожих за виробничо-економічними характеристиками галузях. Іноземні інвестори не зацікавлені фінансувати в Україні високотехнологічне виробництво;

• участь у інвестиційному процесі відомих фірм, найшвидше, зводитиметься до створення стратегічних засад на перспективному ринку;

• ділової активності слід чекати від малих та середніх компаній.

Виходячи з незначних обсягів інвестування, доцільно ці кошти спрямовувати в пріоритетні галузі, які є визначальними для України.

Характеристики

Список файлов ВКР