161117 (595168), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Закон «Про Державний бюджет України на 1998 рік» передбачив 100% надходження до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя прибуткового податку з громадян та податку на землю.

Закон «Про Державний бюджет України на 1999 рік» передбачив нормативи відрахувань від прибуткового податку з громадян для Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя визначаються окремо для кожного регіону; податок за землю зараховується в розмірі 100%.

До 1995 року законодавство не передбачало розподіл закріплених доходів по рівня бюджетної системи. Перелік закріплених доходів усіх рівнів бюджетної системи встановив Закон «Про бюджетну систему України» від 29 червня 1995р., але у ньому не передбачено таке поняття як «закріплені доходи місцевого самоврядування». Перелік закраплених доходів по рівням місцевих бюджетів був наданий у І главі. Але прийнятий Закон навіть звужує повноваження органів місцевого самоврядування.

Серед визначених у законі принципів бюджетного устрою України (єдність, повнота. Достовірність, гласність, наочність) передбачено і принцип самостійності бюджетів, що входять до цієї бюджетної системи, отже і місцеві бюджети. Є самостійними, і це забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства України. Однак передбачений цим законом спосіб формування доходів місцевих бюджетів задекларованому принципу їх самостійності не відповідає. Так,

• податок на прибуток підприємств і організацій всіх форм власності, крім комунальної;

• прибутковий податок з громадян;

• плата за землю до районних бюджетів;

• частина доходів від приватизації державного майна;

зараховуються до місцевих бюджетів у розмірі, визначеному радою вищого рівня.

Замість вжити заходи до зміцнення економічної автономності органів самоврядування, норму Закону про бюджетну систему від 1990 року: «втручання вищих рівнів та їх виконавчих органів в процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається» законодавці замінили, приймаючи нову редакцію Закону у 1995 році на «втручання інших органів і організацій у процес складання, затвердження та виконання бюджету не допускається, крім винятків, встановлених законами України» На жаль, такі винятки залишаються майже правилом.

Як ми бачимо перелік закріплених доходів місцевих бюджетів залишається нестабільним. Проблема доходних джерел, які б надходили до місцевих бюджетів на стабільній основі, залишається таким чином відкритою.

3.2. Регульовані доходи

Регульовані доходи -це доходи, що розподіляються між різними рівнями бюджетної системи. На сьогоднішній день вони є основним джерелом надходжень до місцевих бюджетів. В Законі «Про бюджетну систему Української РСР», прийнятому в 1990році визначено перелік регульованих доходів.(Перелік цих доходів наданий у І главі).Закон «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року уніс зміни до переліку регульованих доходів та форм бюджетного регулювання це, як вже зазначалося стосується податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, плати за землю, доходів від приватизації державного майна та деяких інших. Згідно з ним окремі доходи стали певною мірою закріпленими і регульованими одночасно.

Розподіл цих видатків здійснюється за принципом «згори донизу»: до 1997 року Верховна Рада законом про Державний бюджет на наступний рік щороку встановлювала нормативи відрахувань від кожного податку окремо для кожної з областей. Ці нормативи щорічно змінювалися, що не давало можливості областям не тільки приймати, але й розглядати власні бюджети до прийняття Верховною Радою Державного бюджету України.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів встановлюються (у %) пропороції розподілу цих доходів між різними рівнями бюджетної системи. Склалась певна практика регулювання бюджетних доходів. На державному рівні встановлюються нормативи розподілу доходів між державним бюджетом України і бюджетами областей, міст Києва і Севастополя.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя розраховуються Міністерством фінансів України і за поданням Кабінету Міністрів України щорічно затверджуються Верховною Радою в Законі України «Про Державний бюджет».

У межах переданої Автономній Республіці Крим, областям, містам Києву і Севастополю частки регульованих доходів здійснюється подальший розподіл їх між іншими ланками бюджетної системи. Ця частка, в свою чергу, розподіляється між республіканським бюджетом Автономної республіки Крим, обласними і міськими, міст Києва і Севастополя бюджетами і бюджетами міст республіканського підпорядкування, районів Автономної республіки Крим, міст обласного підпорядкування, районів, районів у містах Києві і Севастополі.

Нормативи відрахувань до бюджетів міст республіканського підпорядкування, районів Автономної Республіки Крим. Міст обласного підпорядкування, районів, районів у містах Києві і Севастополі затверджуються відповідною Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними радами, Київською і Севастопольською міськими радами.

Частка регульованих доходів, передана бюджетам міст республіканського підпорядкування, районам Автономної Республіки Крим, містам обласного підпорядкування. Районам, підлягає подальшому перерозподілу. Визначається пропорція розподілу цієї частки між бюджетами міст республіканського підпорядкування, районів Автономної Республіки Крим, міст обласного підпорядкування. Районів у містах, міст районного підпорядкування, сільських і селищних рад.

Нормативи відрахувань від регульованих доходів до бюджетів районів у містах, міст районного підпорядкування, сільських і селищних рад затверджуються відповідними міськими і районними радами.

В Закону «Про Державний бюджет України на 1998 рік» була зроблена спроба відмовитися від так званих регульованих доходів. У Законі вперше доходи між державним бюджетом і місцевими бюджетами не розподіляються за допомогою такого інструменту як нормативи відрахувань від регульованих доходів. До бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя зараховувалися в повному обсязі:

• місцеві податки і збори;

• прибутковий податок з громадян;

• податок на прибуток підприємств;

• плата за торговий патент та деякі види підприємництва;

• плата за землю;

• податок з власників транспортних засобів;

• податок на промисел;

• надходження від приватизації комунальних підприємств (80%);

• інші надходження в розмірах, визначених законодавством.

За такою нестабільною системи формування бюджетів згори донизу міста об’єктивно не зацікавлені в розвитку своєї податкової бази бо при щорічному встановлені обласною радою нормативів відрахувань до бюджетів міст на наступний рік їх зусилля зводяться нанівець встановленням менших відрахувань від цих податків до їх бюджетів.

В Законі «Про Державний бюджет на 1999 рік» повернулися до розподілу регульованих податків (прибутковий податок з громадян, прибутковий податок підприємств, акцизний збір з вітчизняних товарів) для кожної з областей окремо, податок на додану вартість повністю зараховується до Державного бюджету.

За наявністю постійних змін в законодавстві щодо регульованих доходів, які складають майже 80% доходів місцевих бюджетів, проблема доходних джерел, які б надходили до місцевих бюджетів на стабільній основі, залишається таким чином відкритою. Проблема запровадження стабільних нормативів відрахувань до міської казни із загальнодержавних податків обговорюється вже кілька років. В Законі «Про бюджетну систему України» в редакції 1995 року було передбачено, що 70% зборів від податку на прибуток буде зараховуватися до обласного бюджету, не менше 20% - від податку на додану вартість, стільки ж від акцизного збору і т.ін. Проте, врешті-решт, у законах про Держаний бюджет на 1996 і наступні роки з’явилася така позиція як перевищення норм доходів над видатками. І отой, хай і частковий принцип стабільності нормативів, було знівельовано.

Тобто, слід припинити практику щорічного затвердження нормативів відрахувань від регульованих доходів у законах «Про Державний бюджет України». Необхідно в законодавчому порядку визначити переліки податків, що зараховуються до відповідних рівнів системи бюджетів. Ці нормативи повинні залишатися незмінними декілька років, що надасть змогу прогнозувати доходи регіонів на перспективу.

4 Розділ. Бюджетні трансферти, як один з основних засобів фінансового вирівнювання місцевих бюджетів

Регульовані доходи є одним з головним інструментом збалансування доходів бюджетів. Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає запровадження державами - членами Ради Європи процедур усунення диспропорцій або аналогічних заходів з метою подолання наслідків нерівного розподілу потенційних джерел фінансування місцевих властей і фінансового тягаря, який вони повинні нести. Цій вимозі цілком відповідає передбачене чинним в Україні законом про місцеве самоврядування визначення мінімальних розмірів місцевих бюджетів на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом. Але ж як засвідчує В.Кравченко «у практиці 1990-1998 років ці норми не застосовувалися. В 1999 році, як засвідчив Міністр фінансів України Мітюков вони теж не були розроблені. Аналіз зарубіжного досвіду та національні реалії засвідчують: постановка питання про розробку таких нормативів є некоректною. Єдиних нормативів бюджетної забезпеченості на душу населення взагалі не може бути, оскільки різні територіальні одиниці мають різні витрати для забезпечення одного й того ж обсягу послуг.

В Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року є показник оцінки доходної бази територій рівень такий як рівень»мінімальних соціальних потреб, який гарантується державою. Коли ж власних доходів у місцевому бюджеті для забезпечення цього рівня недостатньо, держава надає органу місцевого самоврядування відповідну фінансову допомогу. У разі перевищення доходів бюджету для задоволення цих потреб держава вилучає надлишок коштів до державного бюджету згідно із Законом «Про Державний бюджет». Проте поняття мінімальні соціальні потреби не може бути прийнятними. Ці потреби на практиці визначити не можливо.

Реально регулювання доходів бюджетів в Україні поки що здійснюється в режимі «ручного управління», з великою часткою суб’єктивізму та під тиском на центральну владу регіональних еліт. На основі наявних мережі, контингентів і штатів установ та об’єктів, що фінансуються з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, складаються проекти видаткової частини зведених бюджетів цих рівнів. Їх подають на погодження з Міністерством фінансів України, після чого визначаються суми видатків указаних місцевих бюджетів. Потім із суми видатків вираховуються власні й закріплені доходи бюджетів цих рівнів і визначаються обсязі ресурсів, котрі слід пережати цим територіям з державного бюджету України у формі частки від регульованих доходів. Після визначення обсягів ресурсів, які має бути передано регіонам, містам Києву і Севастополю, розробляються проекти єдиних чи індивідуальних нормативів відрахувань до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя від загальнодержавних податків.

Проаналізована процедура регулювання доходів бюджетів засвідчує: чим більшими будуть власні й закріплені доходи, тим меншими, відповідно, стануть відрахування від регульованих. Якщо ж за допомогою нормативів відрахувань від регульованих доходів не вдається відрегулювати бюджети, то застосовуються дотації, субвенції з державного бюджету.

Бюджетними трансфертами в Україні є дотації, субсидії, субвенції.

Як вже зазначалося вони є одним з методів регулювання доходів бюджетів, вирівнювання фіскального дисбалансу регіонів. Необхідність запровадження в Україні фінансового вирівнювання зумовлено рядом об’єктивних причин.

По-перше. Це нерівномірність територіального розміщення продуктивних сил, яка зумовлює диференціювання податкової бази регіонів та територій України. Причому, диференціація податкової бази зростає. Зміщуються центри її розміщення. Порівняно зменшується роль традиційних індустріальних областей і зростає значення столиці держави. Ще більш занепадає податкова база аграрних регіонів України.

По-друге. Необхідність фінансового вирівнювання зумовлюється значною диференціацією обсягів витрат у сфері державних і громадських послуг та цін на ці послуги. З урахуванням екологічної забрудненості більш високі витрати на ці послуги несуть східні регіони України та регіони зони Чорнобильської катастрофи. Зростає ціна таких послуг у столиці держави та в інших великих міських агломераціях.

По-третє. Гарантовані Конституцією України соціально-економічні права громадян України зумовлюють проведення центральною владою ефективних заходів із забезпечення єдиних стандартів державних і громадських послуг на всій території держави. Сьогодні такі стандарти не розроблено і вони не забезпечуються Внаслідок цього сформувався і поглиблюється розрив у рівнях життя в окремих регіонах України.

Суттєво розрізняються рівні доходів і видатків з місцевих бюджетів на душу населення. У 1996р. видатки місцевих бюджетів на душу населення в розрізі областей України порівняно із середніми в Україні становили 187,6%, як максимальна величина у місті Києві, і 58,9%, як мінімальна величина у Волинській області. В цілому менш, ніж середні в Україні, душові бюджетні видатки в 1996 році мали 16 областей України. Розрив між максимальними і мінімальними душовими видатками в 1996 році склав 3,18 рази. У 1991 році такий розрив становив 1,55 рази.

Характеристики

Список файлов ВКР