160010 (594988), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Рахунки з вилученням дозволяють інвестору як реінвестувати доходи, вносити додаткові кошти в сплату цінних паперів фонду, так і знімати з рахунку не тільки дивіденди, а й частину основного капіталу.
Крім того, існують так звані двоцільові фонди — особливий вид закритих інвестиційних компаній, які емітують привілейовані та звичайні акції. Вони створюються на визначений строк, після закінчення якого привілейовані акції погашаються за попередньо узгодженою ціною, а між власниками звичайних акцій розподіляється залишкова вартість активів [31, c.263].
Заслуговує на увагу українського законодавства і система організації спільного інвестування Російської Федерації, де як і в Україні виникнення інститутів спільного інвестування пов'язане з приватизацією державного майна. На початку вони були представлені інвестиційними фондами, що створювались у формі відкритих акціонерних товариств. При цьому чекові інвестиційні фонди, які могли залучати приватизаційні сертифікати населення, повинні були існувати у вигляді закритих інститутів спільного інвестування. Останні становили левову частку в загальній кількості інвестиційних фондів. Інвестиційні фонди не набули розвитку через спільні для російської і української систем оподаткування причини — подвійне оподаткування коштів спільного інвестування. Аналогічна проблема постає і перед чековими фондами, але вона не настільки гостра внаслідок недооцінки вартості приватизаційного паперу (ваучера) як фінансового інструменту, а також тому, що термін існування більшості таких фондів ще не минув. Максимальна їх кількість була в 1994 р. — 662. Протягом наступних двох років вона зменшилась приблизно вдвічі. На кінець 1996 р. активи цих фондів становили 2,6 трлн. рублів, а їх акціонерами були більш як 17 млн. громадян [54, c.111].
Як альтернатива інвестиційним корпоративним фондам російськими законодавцями була розроблена схема діяльності пайових інвестиційних фондів. У цьому випадку капітал інституту спільного інвестування існує не у формі юридичної особи, а у вигляді відокремленого майнового комплексу, що знаходиться у спільній власності власників паїв фонду (специфічного виду цінних паперів). По суті, передача коштів інвестора в управління керуючій компанії не приводить до зміни їх власника і не створює бази для оподаткування. Такі фонди не мають мету отримати прибутки від інвестування коштів, а лише приріст майна, і база оподаткування також відсутня. Предметом оподаткування може бути тільки доход інвестора, який виникає в результаті перевищення ціни продажу ним паю над ціною його придбання у керуючої компанії, а також прибутки керуючої компанії, депозитарію, реєстратора, аудитора, оцінювача та торгових агентів, які надають відповідні послуги фонду [50, c.75].
До фінансової кризи 1998 р. пайові інвестиційні фонди в Росії користувалися значною популярністю, і досвід їх діяльності може бути корисним для організації аналогічних інститутів спільного інвестування в Україні.
1.3. Спільне інвестування та його значення для розвитку економіки
У світі існує чимало різних форм організації спільного інвестування. Незалежно від національної специфіки, назв та особливостей формування, сучасного регламентування національним законодавством діяльності таких інститутів можна виділити ознаки, за якими вони можуть бути класифіковані.
Інститути спільного інвестування можуть існувати у формі як юридичних осіб, так і без створення юридичної особи. У першому випадку інвестиційні фонди створюються як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому не виключаються організаційні форми з підвищеною майновою відповідальністю — повні або командитні товариства. Однак вони не відповідають досить ризиковій специфіці діяльності інвестиційних фондів. Використання форми товариства з обмеженою відповідальністю передбачає необхідність введення додаткових приписів, які б прирівнювали в правах засновників та широке коло учасників. Крім того, в даному разі необхідне створення додаткових інструментів акумуляції інвестиційного капіталу, хоча у більшості випадків такі функції виконують акції відкритих акціонерних товариств. Отже, останні являють собою оптимальну форму створення інституту спільного інвестування.
Альтернативними їм є інститути спільного інвестування контрактного типу, коли капітал існує у формі грошово-майнового комплексу — спільній власності інвесторів і управляється сторонньою особою на довірчих засадах. Такі фонди поширені в Австрії, Німеччині, Швейцарії, а також у Росії. Однак, якщо в інших країнах підґрунтям для їх створення є передусім відносно нижчі порівняно з корпоративними видатки на управління, то в Росії — несприятливий режим оподаткування юридичних осіб — інститутів спільного інвестування. Дана проблема актуальна і для українських інвестиційних фондів та компаній, а українське законодавство містить достатньо передумов для створення аналогічних інститутів.
Крім того, інститути спільного інвестування можна поділити на формування з постійним і змінним капіталом. До першого типу належать англійський інвестиційний траст, французька інвестиційна компанія з постійним капіталом, американський фонд закритого типу, іспанське товариство по інвестиціях у цінні папери та ін. Ці інститути мають статус інститутів спільного інвестування закритого типу. Як звичайні корпорації вони емітують акції при створенні. Статутний фонд може змінюватись у порядку, який регламентується національним законодавством, рішення про суттєве збільшення фонду приймається загальними зборами акціонерів. Такі фонди не викуповують акції своїх учасників, їх ліквідність досягається шляхом котирування на вторинному фондовому ринку. Прибутки та доходи акціонерів формуються за рахунок отримання дивідендів по акціях, а також курсової різниці між цінами продажу і попередньої купівлі акцій або в результаті розподілу вартості активів таких інститутів при їх ліквідації [38, c.115].
Слід зауважити, що на вторинному ринку торги акціями закритих фондів здійснюються найчастіше за цінами, нижчими від вартості відповідної частки активів компанії, оскільки ліквідність таких акцій не гарантована як, наприклад, цінних паперів відкритих фондів. Водночас це підвищує їх привабливість, адже вкладені в них кошти забезпечують (за рахунок недооцінки) контроль над порівняно більшим капіталом. Придбання акцій таких інститутів розглядається як спосіб довгострокового розміщення коштів. Інвестор, купуючи цінні папери, розраховує насамперед на зростання вартості активів закритих фондів. Закритість фонду, сталість капіталу позбавляють керуючого необхідності зменшувати інвестиційний капітал на вимогу учасників, дозволяють провадити довгострокову інвестиційну політику. Результати, адекватні реальній вартості активів, можуть бути отримані інвестором, як правило, лише після закінчення терміну існування компанії. Такі інститути спільного інвестування знаходять інвесторів серед тих, хто має можливість знерухомити свій капітал на значний період, вирішуючи питання ліквідності своїх нагромаджень диверсифікацією вкладень поряд з акціями закритих фондів у інші фінансові інструменти.
Об'єктом зацікавленості дрібних інвесторів є, як правило, інститути спільного інвестування відкритого типу, які постійно пропонують до продажу свої цінні папери в прагненні збільшити капітал і виконують вимоги власників цінних паперів щодо їх викупу. Продаж і купівля акцій чи паїв здійснюються за ціною, еквівалентною відповідній вартості активів інституту спільного інвестування, скоригованою на розмір комісійного збору. Тобто такі інститути мають змінний капітал. Це — довірчі пайові фонди в Англії, інвестиційні компанії зі змінним капіталом або спільні фонди інвестицій у Франції, Бельгії та Люксембурзі, інвестиційні фонди в Німеччині, фонди інвестицій в цінні папери в Іспанії, взаємні фонди в США. Вони можуть мати форму як юридичної особи, так і інституту спільного інвестування контрактного типу. В Україні зазначені інститути представлені інвестиційними фондами та взаємними фондами відкритого типу. Маючи визначений статутний капітал, інвестиційні фонди оперують змінними обсягами інвестиційного капіталу [47].
У національних системах організації інститутів спільного інвестування існують й інші збіжності. Наприклад, фонди відкритого типу повинні гарантувати інвесторам ліквідність своїх активів і тому мають дотримуватись певних нормативів диверсифікації вкладень. Більшістю країн встановлюються нижні обмеження розміру капіталу інститутів спільного інвестування (початкових капіталів для інститутів спільного інвестування зі змінним капіталом). Багато країн наполягають на практиці перехресного контролю за операціями інститутів спільного інвестування. Ці та інші, перевірені часом приписи закріплені в законодавствах практично всіх країн з розвинутою ринковою економікою. Незайвими вони є і для української системи регулювання діяльності інститутів спільного інвестування.
При розробці вітчизняного законодавства заслуговує на увагу і Директива Європейського Союзу «Про підприємства колективного інвестування в обігові цінні папери» від 1985 р., яка покликана сприяти розповсюдженню схем колективного інвестування в країнах ЄС за умови їх відповідності встановленим мінімальним вимогам. Останні повинні стати суттєвою частиною законодавства і нормативного регулювання держав-членів, кожна з яких має право встановлювати більш деталізовані правила та положення. Однак вони повинні відповідати мінімальним вимогам і не обмежувати конкуренцію між країнами-учасниками.
Директива зобов'язує держави встановлювати і виконувати такі вимоги. Схеми спільного інвестування повинні отримувати повноваження від відповідного регулюючого органу, а керуючі компанії, інститути спільного інвестування і депозитарії — мати досить добру репутацію і досвід діяльності у відповідній галузі. Керуючі компанії не можуть діяти одночасно як керуючий і депозитарій, а також займатися іншою, крім зазначеної, діяльністю. Депозитарії підлягають громадському контролю і повинні забезпечувати достатні фінансові та професійні гарантії.
Крім того, Директива встановлює правила розкриття інформації інвесторам і державним органам контролю, в тому числі й публікацію та оновлення проспектів емісій і регулярних бухгалтерських звітів. Всі значущі документи повинні бути запропоновані до ознайомлення інвесторам до підписання контракту придбання цінних паперів інститутів спільного інвестування. Відкрита інвестиційна компанія, що планує провести маркетинг своїх паперів у країні, резидентом якої вона є, повинна надати регулюючим органам сертифікат повноважень, проспект емісії, останні річний та піврічний звіти та план маркетингу для кожної держави-члена тощо.
Широка популярність інститутів спільного інвестування в усьому світі пояснюється тим, що цей вид комерційної діяльності ефективно поєднує інтереси всіх сторін, причетних до діяльності інститутів спільного інвестування. Воно не набуло б такого поширення, якби не пропонувало власникам грошей перспектив, більш цікавих порівняно з альтернативними шляхами розміщення коштів.
Дрібні інвестори, приймаючи рішення про придбання цінних паперів інститутів спільного інвестування, керуються наступними міркуваннями. По-перше, такі інститути значно зменшують інвестиційні ризики за рахунок здійснення диверсифікації вкладень. Втрати на окремих видах активів компенсуються прибутками від володіння та операцій з цінними паперами інших емітентів та іншими об'єктами інвестицій. Як свідчить світовий досвід, дивіденди від цінних паперів інвестиційних фондів перевищують середні дивіденди на ринку цінних паперів. По-друге, інститути спільного інвестування надають своїм учасникам послуги з професійного управління інвестиціями. При прийнятті рішень фахівці фондів постійно відслідковують зміни на ринках, опрацьовують значні обсяги статистичної інформації, використовують спеціальні методики аналізу та прогнозування, що дозволяє отримати додаткові прибутки від операцій з активами на підставі адекватної оцінки ринкової кон'юнктури, захистити об'єднані капітали від втрат, пом'якшити втрати у випадках, коли уникнути їх неможливо [39, c.547].
Акції корпорацій не є ідеальним фінансовим інструментом для індивідуального інвестора, що пояснюється зменшенням їх ліквідності. Однак при здійсненні спільних інвестицій такі цінні папери мають значні переваги над іншими видами активів. За досить значний період доход, отримуваний за акціями, вищий від доходу за облігаціями чи депозитами, доступними індивідуальним інвесторам. Останні мають значні збори (інколи приховані), які зменшують доходи інвесторів або знерухомлюють кошти на тривалий термін, передбачають значні штрафи за передчасне відкликання коштів. В умовах інфляції вони втрачають свою вартість, тоді як вартість акцій залишається сталою.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
