133231 (593893), страница 8
Текст из файла (страница 8)
В основі методу лежить уявлення про існування у всіх людей особливого психофізіологічного механізму — адаптивної інформаційно-переробляючої системи. При її активізації відбувається спонтанна переробка і нейтралізація будь-якої травмуючої інформації, причому спостерігаються позитивні зміни в когнітивній сфері, емоціях і поведінці. Важкі психічні травми і стреси можуть блокувати діяльність системи. В цих випадках спогаду про травму і пов'язані з ними уявлення, афектні, соматовегетативні і поведінкові реакції не одержують свого адаптивного дозволу, продовжуючи зберігатися в центральній нервовій системі у формі, обумовленій пережитим станом. Негативна інформація як би «заморожується» і тривалий час зберігається в своєму первинному, непереробленому вигляді за рахунок ізоляції нейронних сіток мозку, що забезпечують доступ до цих спогадів, від інших асоціативних сіток пам'яті. При цьому не відбувається нового навчення, оскільки відповідна психотерапевтична інформація не може зв'язуватися з ізольованою інформацією про травмуючу подію. В результаті негативні емоції, образи, відчуття і уявлення з минулого проникають в його теперішній час, викликаючи сильний душевний і фізичний дискомфорт. Передбачається, що рухи очей (або інші альтернативні подразники), що використовуються при ДПДГ, запускають процеси, що активізують прискорену переробку травматичного досвіду по аналогії з тією, що в нормі відбувається на стадії сну з швидкими рухами очних яблук (ШРОГ-сну). Ряд дослідників вважає, що фаза ШРОГ-сну є тим періодом, коли несвідомий матеріал, у тому числі пов'язаний із стресами, спливає для адаптивної переробки.
Ф. Шапіро вважає, що використовування в ході проведення процедури ДПДГ серій рухів очей, що повторюються, ймовірно, приводить до того, що розблокував ізольованої нейронної сітки мозку, де зберігається травматичний досвід, який, у свою чергу, піддається десенсибілізації і прискореній когнітивній переробці. Спогади, що мають високий негативний емоційний заряд, переходять в більш нейтральну форму, а відповідні їм уявлення і переконання набувають конструктивного характеру.
ДПДГ може застосовуватися як самостійний метод психотерапії при ПТСР або як один з етапів лікувальної дії, направлений на швидке усунення найобтяжливіших переживань і симптомів, пов'язаних з перенесеними психічними травмами. Залежно від поставленої мети і задач кількість сеансів ДПДГ може варіювати від 1—2 до 6—16, а тривалість кожного з них складає від 30 до 90 хвилин. Середня частота сеансів 1—2 рази на тиждень.
Вісім стадій стандартної процедури ДПДГ
1. Оцінка чинників безпеки і планування психотерапії. Основний критерій відбору клієнтів для ДПДГ — їх здатність справлятися з високим рівнем турботи, який може виникати під час сеансу при переробці спогадів про травму, а іноді і між психотерапевтичними сесіями. Тому важливо правильно оцінити особисту стійкість клієнта і рівень можливого емоційного дискомфорту, який можуть привносити несприятливі життєві обставини (сімейна криза, фінансові проблеми, втрата роботи і т.п.). В більшості випадків слід спочатку надати людині психотерапевтичну підтримку в дозволі поточних проблем і лише потім переходити до переробки минулих психічних травм. Для забезпечення максимальної безпеки на стадії підготовки доцільно навчити клієнтів прийомам зниження емоційного стресу: вправі по створенню в уяві безпечного місця; техніці світлового потоку; самостійному використовуванню рухів очей або нервово-м'язової релаксації.
Якщо психотерапевт ухвалює рішення про використовування методу ДПДГ у конкретної людини, йому необхідно провести аналіз всієї картини розладу і виділити специфічну мету, вимагаючі переробки. Для осіб, страждаючих ПТСР, можна виділити чотири основні мета дії:
1) спогади про травмуючу подію, що дійсно відбулася;
2) будь-які інші обтяжливі нав'язливі спогади, навіть якщо вони відрізняються від подій, що реально відбулися;
3) кошмарні сновидіння;
4) різні зовнішні або внутрішні подразники, які нагадують про травму і викликають пов'язані з нею емоції, відчуття, думки і поведінкові реакції (наприклад, голос, схожий на голос насильника і т.п.).
2. Підготовка. Стадія підготовки припускає встановлення продуктивних терапевтичних відносин з клієнтом і створення атмосфери безпеки і довіри. Необхідно стисло роз'яснити значення ДПДГ-терапії, наприклад, таким чином: «Якщо відбувається травмуюча подія, вона може блокуватися і тривало зберігатися в мозку разом з первинною картиною стресової ситуації. При будь-якому нагадуванні про психічну травму переживання оживають з колишньою гостротою, серйозно порушуючи душевний і фізичний стан людини. Рухи очей, які ми використовуємо при ДПДГ, розблокують нервову систему і дозволять мозку переробляти травматичний досвід. Щось подібне відбувається на стадії «швидкого сну», коли ми бачимо сновидіння, коли виникаючі спонтанно рухи очей допомагають переробити отриману інформацію. По суті, методика активізує природний процес самозцілення від душевних травм, причому клієнт сам може його контролювати, даючи психотерапевту зворотний зв'язок про те, що з ним відбувається в ході сеансу».
На цій же стадії визначається здатність клієнта виконувати рухи очей. В ДПДГ використовують декілька видів рухів очей. Задача психотерапевта полягає в тому, щоб визначити найкомфортніші рухи для конкретної людини. Слід врахувати, що біль в очах при виконанні рухів вимагає негайного припинення процедури з подальшою консультацією з окулістом на предмет виявлення можливих протипоказань до навантажень на рухові м'язи очей.
Задача психотерапевта — викликати у клієнта рух очей від одного краю його візуального поля до іншого. Такі повні двосторонні рухи виконуються з максимально можливою швидкістю, проте слід уникати появи відчуття дискомфорту. Клієнту пропонують стежити за двома пальцями психотерапевта. Два пальці руки психотерапевта (вказівний і середній) використовують як точку фокусування погляду клієнта. При цьому психотерапевт тримає пальці вертикально з долонею, зверненою до пацієнта на відстані 30—35 см від його обличчя. Далі психотерапевт просить пацієнта стежити за його пальцями очима, не повертаючи голови, і починає поволі, а потім все швидше рухати ними горизонтально від правого краю візуального поля до лівого, указуючи клієнту напрям рухів очей. Необхідно підібрати оптимальну швидкість руху, відстань до пальців, висоту, на якій тримається рука і т.п. Якщо при виконанні тестування виявляється, що клієнту важко стежити за пальцями (відбувається збій рухів, зупинка або мимовільні рухи), достатньо попросити його просто натиснути пальцями на очні яблука. В більшості випадків це допомагає відновити контроль над рухом очей. Потім можна перевірити ефективність інших варіантів рухів очей: діагональних, кругових або у формі вісімки. Вертикальні рухи надають заспокійливу дію і особливо корисні для зниження турботи або відчуття нудоти, а також при запамороченні.
Звичайно в ході ДПДГ-терапії застосовуються серії, що складаються з 24 рухів очей (вперед і назад — 1 рух). Залежно від конкретної реакції клієнта і швидкості переробки травматичного матеріалу серії можуть бути збільшений до 36 рухів, а при виникненні емоційного відреагування — до ще більшого їх числа.
Якщо у клієнтів є проблеми із зором, якщо вони носять контактні лінзи або переживають неприємні відчуття при рухах очей, можна використовувати альтернативні форми стимуляції (постукування по руках або звуки). Психотерапевт ритмічно і з такою ж швидкістю, як при проведенні серій рухів очей, постукує по черзі по руках, які лежать на колінах і обернутими догори долонями. При звуковій стимуляції психотерапевт по черзі клацає пальцями то у коло одного, то у коло іншого вуха.
Для зниження рівня турботи клієнтів перед початком переробки, в час і між сеансами корисно навчити їх техніці «Безпечне місце». Особі пропонують пригадати ситуацію, де вона відчувала себе спокійно, в цілковитій безпеці. При цьому важливо зосередитися на образі безпечного місця, відчути виникаючі при цьому позитивні емоції і приємні фізичні відчуття. Психотерапевт використовує інструкції суггестій, щоб підсилити відчуття комфорту і душевного спокою. Крім того, позитивна реакція клієнта може бути посилена, якщо на фоні занурення в приємні спогади він зробить від 4 до 6 серій рухів очей. Можна запропонувати клієнту назвати ключові слова, відповідні до образу безпечного місця (дерева, озеро, запах лісу, спокій і т.п.), і повторювати їх про себе, сполучаючи з відповідними їм картинами, звуками і відчуттями. При цьому наголошується відчуття повної безпеки, яке підкріплюється психотерапевтом додатковими суггестіями і проведенням 4—6 серій рухів очей. В подальшому при необхідності понизити емоційну напругу клієнт може самостійно повернутися в уяві в це безпечне місце.
Сильні негативні емоції, які іноді виникають в ході сеансу ДПДГ, також можуть зажадати для клієнта відпочинку і посилення відчуття безпеки, що досягається його зверненням до приємних і заспокійливих подій минулого.
На стадії підготовки клієнту пояснюють, що під час сеансу він контролюватиме те, що все відбувається і у будь-який момент зможе зупинити процедуру, підвівши руку або подавши інший умовний сигнал психотерапевту. Встановлення сигналу «стоп» служить додатковим чинником безпеки клієнта. Фактично дві перші стадії відносяться лише до першого сеансу ДПДГ. Надалі психотерапевт починає кожний сеанс з оцінки стану клієнта і аналізу досягнутих результатів, а потім переходить відразу до третьої стадії.
3. Визначення предмету дії. На цій стадії психотерапевт визначає мету дії. Як указувалося вище, при ПТСР спочатку це будуть реальні травмуючі події (сцени насильства), потім переробці піддаються нав'язливі думки і інші негативні спогади, кошмарні сновидіння, будь-які чинники, оживляючі хворобливі переживання минулого.
Після ідентифікації пов'язаного з травмою конкретного спогаду жертві пропонують вибрати образ, який краще всього відповідає йому (відображає найнеприємнішу частину події, що відбулася). Потім виявляються знижуючі самооцінку переконання з приводу травмуючого інциденту. Клієнта просять висловити ті неприємні, хворобливі уявлення про себе, які в даний час відповідають що зберігається в пам'яті інформації про психічну травму. Виказувати це негативне переконання про себе клієнт повинен в теперішньому часі, з використанням займенника «я». Приклади негативних самоуявлень: «Я не заслуговую пошани»; «Я не можу довіряти самому собі»; «Я робив щось погане»; «Я заслуговую на смерть»; «Я нікчемність» і т.п.
Наступний крок — визначення бажаного позитивного самоуявлення, тобто більш доречного, конструктивного уявлення, яке хотів би мати клієнт зараз, коли він згадує про травмуючу ситуацію. Наприклад: «Я заслуговую пошани»; «Я можу довіряти самому собі»; «Я контролюю себе»; «Я зробив краще, що міг»; «Я можу справитися з цим» і т.п.
Позитивне уявлення пізніше використовується для заміни негативного уявлення на п'ятій стадії — інсталяції. Введення позитивного самоуявлення стимулює когнітивне переоцінення клієнтом травмуючих подій і полегшує формування більш адекватного до них відношення. На третій стадії позитивне самоуявлення оцінюється по семибалльній шкалі відповідності уявлень (ШСП), де 1 бал — повна невідповідність, а 7 балів — повна відповідність істинному уявленню про себе. Клієнт дає оцінку, не спираючись на логічні побудови, виходячи з інтуїтивного відчуття того, наскільки далеко позитивне самоуявлення від його сьогоднішнього погляду на пережите. Якщо ця оцінка не вище за 1 бал по ШСП, психотерапевт повинен зважити, наскільки реалістичні побажання клієнта, і разом з ним уточнити або змінити позитивне самоуявлення.
На наступному кроці клієнт визначає негативні емоції, які виникають у нього при зосередженні на картині травмуючої події і повторенні слів, відповідних негативному уявленню. Після того, як ці емоції названі, психотерапевт пропонує йому оцінити рівень турботи, заподіюваної спогадами, по шкалі суб'єктивної турботи (ШСБ), де 0 — стан повного спокою, а 10 — максимальна турбота (найгірше з того, що тільки можна представити). На цьому ж етапі визначаються локалізація і інтенсивність дискомфортних тілесних відчуттів, супутніх зануренню клієнта в травмуючі спогади. Надалі зміна відчуттів в тілі буде одним з важливих індикаторів переробки травматичного матеріалу.
4. Десенсибілізация. Стадія зосереджена на зниженні негативних емоцій клієнта при його зверненні до спогаду про травму до 0—1 бала по ШСБ. При проведенні десенсибілізації йому пропонують пригадати картину події. Далі психотерапевт просить його стежити очима за рухами пальців, одночасно утримуючи образ, що відображає найнеприємнішу частину спогаду, вимовляючи про себе негативне самоуявлення («Я погана людина» і т.п.) і відзначаючи відчуття, які виникають в тілі. Якщо клієнт зазнає труднощі з візуалізацією травмуючого епізоду, він може просто про нього думати в ході виконання рухів очей. Після кожної серії клієнту говорять: «А зараз відпочивайте. Зробіть вдих і видих. Хай все йде, як йде (забудьте про це.)». Потім питають: «Що відбувається зараз?» або «Що ви відчуваєте в тілі? Що приходить в голову?» Важливо, щоб клієнт повідомляв про зміни зорових образів, звуків, думок, емоцій і фізичних відчуттів, які є індикатором переробки дисфункціонального матеріалу, що відбувається. У ряді випадків зосередження клієнта на травмуючій події в ході серій рухів очей, які чергують з відпочинком, що повторюються, приводить до зниження емоційного і фізичного дискомфорту, а спогади поступово втрачають колишній хворобливий характер. Психотерапевт контролює ефекти переробки травмуючого матеріалу, час від часу задаючи питання: «На скільки балів Шкали турботи ви оцінюєте свій стан зараз?» Необхідно добиватися зниження рівня турботи по ШСБ до 0— 1 бала.
Нерідко в процесі роботи спостерігається короткочасне посилення негативних емоцій і відчуттів або наступає відреагування. У разі відреагування ЖСН як би наново переживає ситуацію психічної травми, випробовуючи при цьому колишні думки, емоції і відчуття. При ДПДГ, на відміну від гіпнозу, не відбувається повного занурення в спомин, оскільки клієнт зберігає подвійне фокусування — і на усвідомленні минулого, і на відчутті безпеки в теперішньому часі. Початок відреагування припускає збільшення кількості безперервних рухів очей до 36 і більше, щоб по можливості завершити його в ході однієї серії. Часто це вдається, оскільки відреагування в ході сеансу ДПДГ відбувається в 4—5 разів швидше, ніж в трансі, а клієнт при цьому перескакує від одного ключового моменту події до іншого. Після завершення відреагування подальша робота продовжується в звичайному ключі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
