133228 (593891), страница 7
Текст из файла (страница 7)
При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення шкал суб’єктивного контролю між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності: по шкалі інтернальності в області досягнень цей показник складає 2,25 (р > 0,05), по шкалі інтернальності в області досягнень – 1,76 (р > 0,05), по шкалі інтернальності в області уникання невдач – 2,39 (р > 0,01), по шкалі інтернальності в області виробничих відносин – 2,81 (р > 0,01), по шкалі інтернальності в області сімейних відносин – 2,70 (р > 0,01), по шкалі інтернальності в області здоров’я – 1,76 (р > 0,05), по шкалі інтернальності в області міжособистісних відносин – 2,08 (р > 0,05).
3.2 Особливості психічних станів, що характерні для працівників ОВС в залежності від рівня суб’єктивного контролю
Психічні стани багатомірні, вони виступають й як система організації психічних процесів, і як суб'єктивне відношення до відбиваного явища, і як механізм оцінки відбиваної дійсності. Зміна психічного стану безпосередньо в процесі діяльності проявляється у вигляді зміни суб'єктивного відношення до відбиваної ситуації або зміни мотивів стосовно розв'язуваного завдання.
У психічних станах, так само як й в інших психічних явищах, відбивається взаємодія людини з життєвим середовищем. Будь-які істотні зміни зовнішнього середовища, зміни у внутрішньому світі особистості, в організмі викликають певний відгук у людині як цілісності, спричиняють перехід у новий психічний стан, міняють рівень активності суб'єкта, характер переживань і багато чого іншого.
Відношення людини – центральна характеристика (по термінології П.К. Анохіна) усього компонентного складу психічного стану. У структурі стану вона представляє рівень свідомості й самосвідомості людини. Відношення як характеристика свідомості – це відношення до навколишньої дійсності; як характеристика самосвідомості – це саморегуляція, самоконтроль, самооцінка, тобто встановлення рівноваги між зовнішніми впливами, внутрішнім станом і формами поводження людини [27].
Особистісна регуляція психічних станів здійснюється в різних планах. І властивості особистості, і її змістовне наповнення певним чином впливають на виникнення й стійкість психічних станів. Ціннісні орієнтації, самосвідомість, самооцінка, що домінують потреби й мотиви, установки, актуалізовані цілі, наміри – кожний із цих факторів впливає на виникнення й динаміку стану. Взаємозв'язку між особистістю й психічними станами носять характер взаємовпливу – стану впливають на особистість, її розвиток і динаміку, формування одних властивостей й ослаблення інших, виникнення й переструктурування мотивів і цілей. Про зворотний вплив К. Юнг писав: «Якщо стан яким-небудь образом стає хронічним, то внаслідок цього й виникає тип, тобто звична установка, у якій один механізм постійно панує, не могти, звичайно, повністю придушити інший, тому що він необхідно належить до психічної діяльності життя» [23].
Професійна діяльність працівника ОВС досить часто накладає на нього свій негативний відтінок у вигляді наступних негативних психічних станів, що значно погіршують його самопочуття та знижують його професійну активність. Такими станами є тривожність, агресія, фрустрація.
Після проведення методики «Діагностика самооцінки психічних станів» (По Г. Айзенку) були отримані наступні результати (рис. 3.1).
Рисунок 3.1. Показники психічних станів в залежності від рівня суб’єктивного контролю
Для групи досліджуваних, що мають низький рівень суб’єктивного контролю, тобто екстерналів, характерні наступні показники негативних психічних станів, а саме: тривожності, що несе в собі здатність впадати в стан підвищеної схвильованості в тих випадках життя, які на думку даної людини, несуть в собі психологічну загрозу для нього – для 68,2% досліджуваних; агресивності, що проявляється у ворожому стані по відношенню до людей, звірів, предметів навколишнього середовища, намаганні нанести їм шкоду, знищити. Людина у такому стані проявляє здатність нападати на інших людей, ображати їх словом або ділом – для 55,7% досліджуваних; фрустрації, що являє собою стійкий, негативний емоційний стан, що з’являється у людини в результаті невдачі та супроводжується станом тривоги, подавленості, усвідомленням неможливості досягнення поставленої цілі – для 83,3%. Для 71,2% досліджених з низьким рівнем суб’єктивного контролю – стан негідності.
Для групи досліджуваних, що мають високий рівень суб’єктивного контролю, тобто інтерналів, характерні наступні показники вираженності негативних психічних станів: стан тривожності характерний для 32,4%, агресивності -27,5%, фрустрації – 26,5%, ригідності – 12,3% досліджуваних.
При порівнянні результатів, отриманих в процесі вивчення психічних станів між групами, що мають високий (інтернали) та низький (екстернали) рівень суб’єктивного контролю маємо наступні достовірні відмінності (табл. 3.2).
Таблиця 3.2. Показники психічних станів в залежності від рівня суб’єктивного контролю у працівників ОВС (в %)
№ | Психічні стани | Групи | ц | Р | |
Інтроверти | Екстраверти | ||||
1 | Тривожність | 32,4 | 68,2 | 2,25 | 0,05 |
2 | Агресивність | 27,5 | 55,7 | 1,76 | 0,05 |
3 | Фрустрація | 26,5 | 83,3 | 3,07 | 0,01 |
4 | Ригідність | 12,3 | 71,3 | 2,08 | 0,05 |
Так, достовірні відмінності маємо стосовно стану тривожності. Цей показник складає 2,25 (р> 0,05). По стану агресивності – 1,76 (р> 0,05). По стану фрустрації – 0,01 (р> 0,05) та стосовно ригідності – 2,08 (р> 0,05). На основі цього, ми можемо зробити висновок, що для групи екстернатів більш характерно переживання негативних психічних станів. На мою думку це пов’язано з відсутністю усвідомлення зв'язку між своїми діями й значимими для себе подіями життя, з нездатністю контролювати цей зв'язок, переконаність, що більшість подій і вчинків є результатом випадку або дій інших людей, схильність приписувати важливе значення зовнішнім обставинам – керівництву, товаришам по роботі, везінню-невдачі, відсутність змоги контролювати свої формальні й неформальні відносини з іншими людьми, в кінці кінців призводить труднощів, пов’язаних з нестриманістю, що заважають викликати до себе повагу й симпатію у оточуючих, до низької самооцінки, прагненню втечі від невдач, залежності, нерішучості в прийнятті рішень, непевності, метушливості.
Група інтерналів, навпаки відрізняється низьким рівнем тривожності, агресивності, а звідси досить високим рівнем самооцінки, стійкістю до невдач, відсутністю страху перед труднощами. Дана категорія співробітників характеризується як спокійна, витримана. Впевненість, самостійність, рішучість, на мою думку допомагає їм зберегти й низький рівень фрустрації та високий рівень адаптації до змінних умов та ситуацій життя.
3.2 Особливості рівня емоційного вигорання в працівників ОВС з різним рівнем суб’єктивного контролю
Синдром емоційного вигоряння являє собою стан емоційного, психічного, фізичного виснаження, що розвивається як результат хронічного недозволеного стресу на робочому місці. [3].
Основні симптоми синдрому емоційного вигоряння
-
погіршення відносин з колегами й родичами;
-
наростаючий негативізм стосовно колег;
-
зловживання алкоголем, нікотином, кофеїном;
-
втрата почуття гумору, постійне почуття невдачі, провини;
-
підвищена дратівливість – і будинку, і на роботі;
-
завзяте бажання перемінити рід занять;
-
раз у раз виникаюча неуважність;
-
порушення сну;
-
загострена сприйнятливість до інфекційних захворювань;
-
підвищена стомлюваність, почуття утоми протягом усього робочого дня [20].
«Вигорання – стан повного виснаження». Люди із синдромом вигорання звичайно мають сполучення психопатологічних, психосоматичних, соматичних симптомів й ознак соціальної дисфункції. Спостерігається хронічна утома, когнітивна дисфункція (порушення пам'яті, уваги), порушення сну із труднощами засипання й ранніх пробуджень, особистісні зміни. Можливий розвиток тривожних, депресивних розладів, залежностей від психоактивних речовин, суїцид. Загальними соматичними симптомами є головний біль, гастроінтестинальні (діарея, синдром роздратованого шлунка) і кардиоваскулярні (тахікардія, аритмія, гіпертонія) порушення. Існує безліч теорій розвитку синдрому емоційного вигоряння [27].
Ряд дослідників уважає основними передумовами наявність організаційних проблем (занадто більше робоче навантаження, недостатня можливість контролювати ситуацію, відсутність організаційної спільності, недостатня моральна й матеріальна винагорода, несправедливість, відсутність значимості виконуваної роботи). У той же час інші дослідники вважають більше важливими особистісні характеристики (низька самооцінка, високий невротизм, тривожність й ін.) Таким чином, немає єдиних поглядів на питання вигоряння, відсутні єдині устояні діагностичні критерії.
Найбільше ризику виникнення СЕВ піддані особи, що пред'являють непомірно високі вимоги до себе. У їхньому поданні теперішній фахівець – це зразок професійної невразливості й досконалості. Вхідні в цю категорію особистості, асоціюють своя праця із призначенням, місією, тому в них стирається грань між роботою й особистим життям. [16].
Після проведення вивчення рівня емоційного вигорання, були отримані наступні дані (рис. 3.2).
Рисунок 3.2. Показники рівня та фаз емоційного вигорання в залежності від рівня суб’єктивного контролю
Для співробітників з низьким рівнем суб’єктивного контролю характерний й більш високий рівень емоційного вигорання (він складає 38,6%), тоді як для групи співробітників, що мають високий рівень суб’єктивного контролю характерний й значно менший показник рівня емоційного вигорання (він складає 16,7%). При цьому слід відзначити, що для обох досліджуваних груп рівень емоційного вигорання характеризується як на стадії формування.
Так, фаза «Напруга» у групі, що має низький рівень суб’єктивного контролю, домінує в процесі розвитку емоційного вигоряння в 41,5% випробуваних. Слід зазначити, що для 34% випробуваних дана фаза перебуває в стадії формування й для 66% випробуваних вона є не сформованою. Розглянемо окремо симптоми даної фази.
Симптом «Переживання психотравмуючих обставин» для 27% випробуваних не сформований. Для 42% – перебуває в стадії формування, і є сформованим для 31% випробуваних.
Симптом «Незадоволеність собою» для 9,5% випробуваних є сформованим і для 45,5% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 45% випробуваних.
Симптом «Загнанність у клітку» не знайшов свого відображення для 76% випробуваних і для 24% є сформованим.
Симптом «Тривога та дипресія» для 52,3% випробуваних є сформованим і для 17,7% перебуває в стадії формування та не є сформованим для 30% випробуваних.
Домінуючим симптомом по даній фазі в цілому є симптом «Тривога та дипресія» тому що для 52,3% випробуваних є сформованим.
Високі показники по даній фазі в цілому говорять про те, що для співробітника характерне зниження значимості власних досягнень, він переживає незадоволеність собою, випробовує такі почуття, як «загнанність у клітку», тривогу. Подібне відчуття приводить до посилення дискомфорту, тягне втрату професійних якостей.
Наступною фазою емоційного вигоряння є «Резистенція».
Слід зазначити, що дана фаза, за отриманими даними, домінує по своїй виразності серед інших і представлена в даній групі в 75,4% випробуваних. Крім того, для 16,5% випробуваних вона є не сформованої, в 15% – перебуває в стадії формування й для 66,5% респондентів є сформованою.
Симптом «Неадекватне виборче емоційне реагування» відсутній в 14% випробуваних, для 22% він перебуває в стадії формування й для 64% є сформованим.
Симптом «Емоційно-моральна дезорієнтація» не виявлена в 13% випробуваних, в 38% перебуває в стадії формування, і для 49% – є сформованим.
Симптом «Розширення сфери економії емоцій» для 34% випробуваних є не сформованим, для 16% – перебуває в стадії формування, і для 52% – є сформованим.
Симптом «Редукція професійних обов'язків» – сформований в 61% випробуваних, для 39% перебуває в стадії формування.