130308 (593464), страница 2
Текст из файла (страница 2)
У немовлят є тільки дві домінанти – харчова та пов‘язана із зміною положення. Тільки поступово у дитини розвивається зорова, слухова та інші домінанти, і тільки з їх появою стає можливим утворення нових умовних рефлексів з зору та слуху.
Таким чином, домінантна реакція стоїть на самому початку утворення нових зв‘язків у корі головного мозку дитини та визначає характер і напрямок цих зв‘язків. Весь цей період у розвитку дитини ми називаємо періодом натурального або примітивного розвитку її уваги [9].
На думку Л.С. Виготського, існують дві лінії розвитку уваги дитини: лінія натурального та лінія культурного розвитку уваги.
Культурний розвиток уваги починається, суворо кажучи, також у самому ранньому віці дитини, при першому ж соціальному контакті між дитиною та оточуючими її дорослими людьми. Як і всякий культурний розвиток, він є розвитком соціальним і полягає в тому, що дитина з мірою вростання її в оточуюче її соціальне середовище, у процесі пристосування до цього середовища розвиває та формує ту основну операцію соціальної поведінки, яку назвали в психології довільною увагою [60].
Сам собою органічний, або натуральний, розвиток уваги ніколи не призвів би та не призводить на справді до виникнення довільної уваги. Вона виникає, як показують наукові дослідження, з того, що оточуючі дитину люди починають за допомогою ряду стимулів та засобів спрямовувати увагу дитини, керувати її увагою, підкоряти її своїй владі і цим самим дають до рук дитини ті засоби, за допомогою яких вона потім і сама оволодіває своєю увагою за тим же типом.
Таким чином, механізм довільної уваги може бути зрозумілий тільки генетично та соціально [10].
В останні роки все більшого значення починають набувати уявлення про ведучу роль кори великих півкуль у системі нейрофізіологічних механізмів уваги. На рівні кори великих півкуль з процесами уваги пов‘язують наявність особливого типу нейронів: нейрони уваги – детектори новизни та клітини установки – клітини очікування.
Структура уваги
Увага характеризується різними якісними проявами - властивостями. До них відносять: стійкість, концентрацію, переключення, коливання, розподіл та обсяг уваги.
Стійкість уваги характеризується тривалістю зосередження на об’єктах діяльності. Зосередженість уваги та ії стійкість у процесі діяльності можуть порушуватися: сила і тривалість зменшується, увага слабшає, людина відволікається від об’єкта діяльності. Відволікання настає тоді, коли відсутні чинники, які сприяють зосередженості та стійкості уваги.
Особливо помітно відволікання уваги виявляється у неуважних людей. Розосередженість – це негативна особливість уваги, яка зумовлюється послабленням сили зосередженості. Фізіологічним підґрунтям її є слабкість збудження у ділянках кори головного мозку. Люди, а особливо діти, яким властива слабкість уваги, постійно відволікаються, їхня увага швидко переходить з предмета на предмет, не затримуючись на жодному, їм важко зосередитися на чомусь одному більш-менш тривалий час. Такі люди, головним чином учні, потребують, щоб їхню розумову діяльність підтримували засоби унаочнення, активізували збудженням інтересу до завдань, не затримували на одноманітному матеріалі, навантажуючи лише один різновид сприймання – зоровий або слуховий. [36].
Однією з важливих умов тривалого зосередження є мінливість, рухомість об’єктів уваги.
Стійкість уваги підвищується із збільшенням складності об’єкта. Складні об’єкти викликають активну розумову діяльність, з чим і пов’язана тривалість зосередження. Увага може бути стійкою, коли людина усвідомлює важливість, значущість виконуваної роботи. Тому формування стійких пізнавальних інтересів – одна з важливих умов підвищення уважності учнів на уроках, успішності навчального процесу.
Велике значення для збереження стійкої уваги має активність особистості. Важливу роль грає внутрішня активність, пов’язана з рішенням різноманітних перцептивних та розумових задач, які потребують найбільш повного відображення об’єктів зосередження.
Стійкість тісно пов’язана з динамічними характеристиками уваги.
Однією з динамічних особливостей уваги є коливання уваги. Під коливанням уваги розуміють періодичні короткочасні мимовільні зміни ступеня інтенсивності уваги, періодичне мимовільне її посилення або послаблення [60].
Коливання уваги легко простежуються при сприйнятті так званих подвійних зображень.
Динаміка уваги виявляється й у зрушеннях стійкості протягом тривалої роботи. Такі зрушення розглядають як стадії зосередження.
Переключення уваги – це навмисне перенесення уваги з одного на інший предмети, якщо цього вимагає діяльність.
Переключення може бути зумовлене або програмою свідомої поведінки, вимогами діяльності, або необхідністю включення в нову діяльність відповідно до умов, що змінюються, або здійснюватися в умовах відпочинку.
Виділяють ряд показників переключення уваги. Це передусім час, витрачений на перехід від однієї діяльності або операції до другої; продуктивність роботи; якість, точність роботи. Можна говорити про повне завершене переключення або про неповне незавершене. При неповному незавершеному переключенні людина, приступивши до виконання нової роботи, неповністю відключається від попередньої. Тому при організації уваги учнів на уроці необхідно враховувати як час переключення, так і особливості виконання роботи після переключення уваги.
Переключення пов’язано з особливостями попередньої діяльності та наступної діяльності. Успішність переключення залежить від ставлення людини до попередньої та нової діяльності. Чим цікавіша була попередня діяльність і чим менш цікава наступна, тим важче відбувається переключення [14].
Поряд з переключенням уваги виділяють її відвернення (відволікання). Під відволіканням розуміють мимовільне переміщення уваги з основної діяльності на об’єкт, що не має значення для її успішного виконання.
Розподіл уваги – властивість, з якою пов’язана можливість одночасного виконання двох і більше різних видів діяльності.
Важливе значення має розподіл уваги в педагогічній діяльності. Вчитель, який пояснює матеріал на уроці, повинен стежити за змістом свого мовлення, контролювати логіку, послідовність викладання й на той же час спостерігати за тим, як сприймають матеріал учні.
Можливість розподілу уваги залежить від ряду умов. Чим складніше сполучувані види діяльності або вирішуванні задачі, тим складніше розподіляти увагу. Труднощі представляє сполучення двох видів розумової діяльності. В усіх випадках основною умовою успішного розподілу уваги є автоматизація хоча б однієї з одночасно здійснюваних видів діяльності.
Уміння розподіляти увагу формується в процесі оволодіння діяльністю, воно може бути розвинене шляхом вправ та накопиченням відповідних навичок [26].
До властивостей уваги відносять її обсяг, який визначається кількістю одночасно чітко сприйнятих об’єктів. Встановлено, що при сприйнятті безлічі простих об’єктів у інтервалі часу 0,07-0,1 секунди обсяг уваги у дорослої людини дорівнює в середньому 
елементам. Обсяг уваги залежить від особливостей сприйняття об’єктів. Обсяг уваги молодших школярів дуже обмежений. З віком він розширюється. Основною умовою збільшення обсягу уваги є формування вмінь групувати, систематизувати, об’єднувати за змістом матеріал, який сприймається.
Однією з негативних сторін уваги є неуважність. Неуважність може проявлятися в нездатності до тривалого інтенсивного зосередження, у легкому та частому відволіканні. Цей вид неуважності нерідко є однією з причин зниження працездатності та неорганізованості поведінки.
Причин неуважності багато. Як стійка особистісна особливість неуважність є показником слабкої довільної уваги і може бути результатом неправильного виховання. Боротися з такою неуважністю треба передусім шляхом формування вольових якостей особистості. Постійна неуважність може пояснюватися поганим станом здоров’я, загальним розладом нервової системи дитини. Неуважність може носити і тимчасовий характер, являючись наслідком надмірного емоційного збудження або перевтомлення.
Психологічно обґрунтований облік якостей уваги, як і її можливих розладів та порушень, є необхідною передумовою розгляду пізнавальних процесів, в яких проявляє себе увага [32].
1.2 Особливості уваги молодшого школяра
Молодший шкільний вік (з 6-7 до 9-10 років) визначається вступом до школи. У теперішній час навчання в школі починається з 6-7 років. Шкільний колектив бере на себе відповідальність визначити готовність дитини до початкового навчання за допомогою різноманітних бесід з психологом.
Дитина, що вступила до школи, переходить на нову сходинку системи відносин між людьми: у неї з’являються нові обов’язки, пов’язані з навчальною діяльністю.
Навчання дітей починається з початкових класів. У цьому віці для них характерні деякі особливості фізичного розвитку. До цього часу взагалі закінчується закостеніння черепу голови, закриваються роднички, оформлюються черепні шви та триває зміцніння скелету в цілому. Однак розвиток та закостеніння кінцівок, хребта та тазових кісток знаходиться у стадії великої інтенсивності [64].
Суттєвою особливістю молодших школярів є посилене зростання мускулатури, збільшення м’язів у обсягу та значне зростання м’язової сили.
Суттєвим фактором розвитку психіки є удосконалення нервової діяльності. Розвиток головного мозку у молодших школярів проявляється як у збільшенні його ваги, так i в зміні структурних зв’язків між нейронами.
Суттєве значення для розумового розвитку молодших школярів має правильна організація та удосконалення їх пізнавальної діяльності. Передусім важливо розвивати ті психічні процеси, які пов’язані з безпосереднім пізнанням довкілля, тобто відчуття та сприйняття.
У молодших школярів інтенсивно розвивається друга сигнальна система, пов’язана з абстрактним мисленням та мовленням. Це створює умови для засвоєння багатьох питань програмного матеріалу не тільки на рівні уявлень, а й на рівні теоретичних понять, особливо з мов та математики.
Успішна організація навчальної роботи молодших школярів потребує постійної турботи про розвиток у них довільної уваги та формування вольових зусиль у подоланні труднощів при оволодінні знаннями. Знаючи, що у дітей цієї вікової групи переважає мимовільна увага i що вони важко зосереджуються на сприйнятті “нецікавого” матеріалу, учителі намагаються використати різноманітні педагогічні засоби, щоб зробити навчання цікавим [58].
Пізнавальна активність дитини, спрямована на обстеження довкілля, організує її увагу на досліджуваних об’єктах доволі довго, поки не пропаде інтерес. Якщо 6-7-річна дитина зайнята важливою для неї грою, то вона, не припиняючи може грати дві, а то й три години. Так же довго вона може бути зосереджена і на продуктивній діяльності (малювання). Однак такі результати зосередження уваги - наслідок інтересу до того, чим зайнята дитина. Вона ж буде томитися, відволікатися та відчувати себе зовсім нещасною, якщо треба бути уважною в тій діяльності, яка їй байдужа, або зовсім не подобається.
Дорослий може організувати увагу дитини за допомогою словесних вказівок. Їй нагадують про необхідність виконання заданої дії, вказуючи при цьому способи дії.
Молодший школяр деякою мірою може й сам планувати свою діяльність. При цьому він словесно промовляє те, що він повинен і в якій послідовності буде виконувати ту чи іншу роботу. Планування, безумовно, організує увагу дитини [59].
І все ж, хоча діти в початкових класах можуть довільно регулювати свою поведінку, мимовільна увага переважає. Дітям важко зосередитись на одноманітній та малопривабливій для них діяльності, або на діяльності цікавій, що вимагає значного розумового напруження. Відключення уваги врятовує від перевтомлення. Ця особливість уваги є однією з підстав для включення до занять елементів гри та достатньо частої зміни форм діяльності.
Діти молодшого шкільного віку здібні утримувати увагу на інтелектуальних задач, але це вимагає деяких зусиль волі та організації високої мотивації.
Увага дітей молодшого шкільного віку характеризується малою стійкістю (10-15 хвилин), малим обсягом (2-3 одиниці), слабким розподілом, нерозвиненим переключенням. У дітей цього віку переважає мимовільна увага. Зазначені особливості уваги необхідно враховувати в процесі навчання та виховання молодших школярів. Викладання в початкових класах повинно бути безпосередньо цікавим, емоційно насиченим, з широким застосуванням наочності. У молодших класах, особливо 1 та 2, через кожні 15-20 хвилин треба змінювати вид діяльності, щоб попередити втому уваги, неможна давати учням цих класів матеріал, великий за обсягом, і такий, сприйняття якого вимагає високого рівня розподілу уваги [56].
Молодших школярів приваблює те, що для них нове; при цьому необхідно, щоб був зв’язок між новою інформацією і тим, що їм вже відомо; тільки за таких умов учні здібні зрозуміти та добре засвоїти новий для них матеріал.
Навчальна діяльність учнів молодших класів в основному протікає на рівні мимовільної уваги, це зовсім не означає, що довільна увага виключена з їх навчальної роботи.
У процесі навчання треба вимагати у учнів свідомого ставлення до навчання, розвиваючи у них довільну увагу.
Довільна увага формується на нижчих ступенях навчання, хоча тут вона не грає основної ролі.
Окрім довільної та мимовільної уваги, виокремлюють ще один особливий вид – післядовільну увагу.
При організації навчально-виховного процесу в школі необхідно враховувати особливості всіх видів уваги.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
