116091 (592350), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

власник скоро піде з цього світу”.

“Якщо на Благовіщеня вагітна жінка працюватиме –

дитина народиться калікою”.

А християнські святі сприймалися народом як видозмінні образи язичницьких богів. Святий Ілля – з’єднувався з Перуном, а дрібні божества і духи дожили навіть до нашого століття:

“Якщо прийде Ілля, то наробить у полі гнилля”.

“До Іллі мужик купається, а після Іллі і на кущі не сохне”.

“Збіги християнських і язичницьких свят занадто численні, щоб бути лише справою випадку. Вони свідчать про компроміс, до якого церква у час свого торжества вимушена була вдатися з протидіючими культами, що навіть переможені, ще не втратили свого впливу” [41].

У багатьох традиційних святах існує чимало язичницьких рис. На Різдво – це ряджені, колядники, ворожіння: на погоду, на рік, на майбутній врожай, людські долі.

На календарно-обрядовий цикл, в основі якого лежали старі вірування та уявлення, накладалися церковні свята, які за своєю суттю залишалися язичницькими [38].

Священне право на вільну працю народ вироблював століттями, у праці він відстоював свою честь, гідність. Цінність людини вимірювалася передусім її ставленням до праці. І не випадково основу народної педагогіки становило трудове виховання:

“Якщо хочеш грибів назбирати – треба до схід сонця вставати”.

“Змарнуєш на жнивах хвилину – втратиш не одну зернину”

Згідно з народним світоглядом людина була невід’ємною від природи. За аналогією з природою навіть вік людини порівнювався до певної пори року (дитинство – весна, молодість – літо, зрілість – осінь, старість - зима). Основним осередком виховання була сім’я, тут дитина пізнавала перші моральні цінності, любов до краси свого краю, а саме головне правило – поводження в природі, сезонні зміни, прикмети:

“Як у серпні дбаємо – так зимою маємо”.

“На нивку гній, на скотину лій, а на спину здоров’я”.

“Не чіпай гнізда лелеки – хата згорить”.

Народна метеорологія – одна з найдавніших галузей народних знань, що обіймає систему народних прикмет, раціональних спостережень і достовірних передбачень про природні зміни на близький чи віддалений час [40].

Землеробський характер господарських занять українців зумовлював цілковиту залежність успішного проведення сільськогосподарських робіт, а відтак кліматичних умов. Усвідомлення цього вимагало уважно приглядатися до навколишнього середовища, розвивати спостережливість, виявляти причинно-наслідкові зміни між зміною певних атмосферних явищ, характером поширення звуку, поведінкою тварин, станом рослин та наступною зміною погоди.

Широко побутували прикмети, що дозволяли прогнозувати погодні зміни протягом найближчого часу за особливостями сходу і заходу сонця, його кольору, за виглядом нічного неба, за яскравістю зірок та місяця.

Так, повсюди вважалося чистий захід сонця – на добру днину, яскраво-червоне сонце – на вітер. Червоно-багряні зорі – на непогоду, ясне зоряне небо на погоду.

Довголітній набуток ставав стрункою системою господарської та побутової діяльності.

Навіть в наш час, коли виникли наукові теорії народні прикмети не витратили своєї пріоритетності, а сприяють виробленню обґрунтованих традицій величезного досвіду народу.

Система, на якій базуються сільськогосподарські народні прикмети була живучою на Україні ще в 20-30рр., переважна більшість хліборобів користувалося нею. Селяни безпомилково могли визначати строки посіву городніх і зернових культур, підтримувати родючість ґрунтів, вміло завбачати погоду. Власне довголітній досвід допоміг селянам отримувати високі врожаї на своїх присадибних ділянках, що значною мірою врятувало багатьох від страхітливого голодомору, штучно створеного сталінською системою на Україні [2].

Це – словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені форми, образні кліше. Побутуючи частина з них втратила своє первісне значення:

“Якщо здалеку чути потяг – буде дощ”.

“Придивіться до візерунку на шибці: якщо їх пагони спрямовані вгору – морози триватимуть, а коли вниз – бути відлизі”.

Релігією давніх українців було язичництво, яке в усіх своїх проявах протиставляється християнському вченню. Дохристиянських світогляд дає можливість пояснити різноманітну тематику народних прикмет, яка пов’язана з язичницькими культами (вогню, води, грози, землі, хліба, дерев, тварин рослин, небесних світил, сонця, предметів землеробських знарядь, предків), залишки яких наявні у християнській релігії та поєднані з календарно-обрядовими святами (дідух, обереги). Будучи від природи дуже спостережливими та користуючись попередніми знаннями селяни узагальнювали природні та біологічні фактори у прикмети:

“Якщо вітер посилюється під час дощу і напрямок його змінюється проти годинникової стрілки – чекай швидкого потепління”.

Які мають практичну вартість ще на сьогоднішній день, бо національними рисами української ментальності є їх любов до рідної природи, її обожнення та прагнення з нею гармонічних стосунків.

“Соловей співав усю ніч – перед гожим днем”.

“Якщо початок травня холодний,

то наприкінці місяця буде тепло і навпаки”.

Не знаючи природних законів, люди не розуміли до кінця чому певні причини викликають завжди ті ж наслідки, але спостерігали залежність між різними явищами, укладаючи ці спостереження у словесні формулювання, поради. Ці явища поступово прив’язувалися до дня, що запам’ятовувався (здебільшого якогось свята). Поступово утворився народний календар – перелік прикмет на кожен день і пов’язана з ним народна мудрість, де використано власні імена:

“На Юрія (5 травня) роса – не треба коням і вівся”.

“На Василя (14 січня)на деревах біло, то буде і в коморі мило”.

“Який день на Різдво – такий і на Петра”.

Народний календар мав практичне застосування і багато в чому впливав на господарську діяльність селян-хліборобів.

Початкові вірування українського народу найбільше зв’язані з життям, з природою свого довкілля, бо це вимагалося їх господарським побутом, їх натуралістичними віруваннями. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясна річ бачила, що в усьому залежить від неї, і тому постійно зверталася до сонця, зірок, Землі [19].

Знамення чи явище на небі – дивували весь народ, комети завжди віщували нещастя, і люди боялися їх з найдавніших часів. А от сонце з давніх-давен наші предки вважали святим. Зроду віку пращури були сонцепоклонниками, обожнювали небесні світила і його променисту вогняну силу. Сварог, Дажбог, Хорс – всі ці слов’янські божества так чи інакше пов’язані з сонцем і його життєдайним початком.

Стародавня людина уявляла сонце у вигляді вогняного колеса, що котилося небом. Гріхом було показувати на сонце пальцем – усохне палець, або виколе собі око; кидати каміння на сонце – бог хліба не дасть.

Образ сонця часто зустрічається в народних прикметах:

“Стовп біля сонця взимку – на мороз, влітку – на посуху”.

“Якщо сонце сходить в тумані – буде тихо і душно”.

“Духота під час ходу сонця означає, що під вечір задощить”.

“Не лягай спати перед заходом сонця – матимеш страшний сон”.

Образ грому, посланця неба й вогню, який має цілющу силу привертав увагу спостережливого народу. Люди помітили, що весною як гримить перший грім, треба спиною обпертися об дерево чи об щось інше і спина не болітиме до нового грому у наступному році.

“Грім на початку березня – на шкоду житу і ячменю,

бо буде рання весна”.

Особливе значення надавали люди вперше почутому грому. Вважали, що грім, блискавку, град викликають духи:

“Перший грім при північному вітрі – холодна весна,

при східному – суха й тепла, південному – тепла,

західному - мокра”.

“Вранці чути безперервний грім -

надвечір піде дощ з градом”

“Глухий грім – на тихий дощ”.

Образ води шанувався народом. Вода – колиска людства, першість. Слово “Рус” – означає “вода.”

“Якщо вода дуже шумить у горах – буде непогода”.

“Якщо на воді під час дощу з’являються.

бульбашки, то негода недовго”.

“Вода потемніла в річці – перед грозою”.

Багато народних передбачень становлять прикмети пов’язані зі станом атмосферних змін, різними метеорологічними явищами. Наявність туману, роси вранці вважалося доброю ознакою погоди, а рух хмар проти вітру – вірною прикметою негоди. Зважали також на колір та форму хмар: важкі та сірі – на грозу, червонувате при заході сонце – на вітер.

“Білі зимові хмари – на мороз”

“Якщо після нового року хмари рухаються проти вітру –

падатиме сніг”

До достовірних належали також прикмети пов’язані з певними змінами в атмосфері, які спричиняють зміну стану предметів та явищ:

“Духота в повітрі – на грозу”.

“Зволожується сіль чи хліб – на негоду”.

“Дим стелиться, погано горять дрова – на відлигу”.

Значна група прикмет ґрунтується на спостереженнях за поведінкою тварин, комах, птахів, риб. Перед дощем крила комах зволожуються і комахи опускаються в нижчі шари повітря, де їх ловлять птахи та риби. Через те поширені такі прикмети:

“Ластівки літають низько – на дощ”.

“Риби вискакують з води і ловлять комах – на непогоду”.

“Якщо бджоли не вилізають з вуликів – слід чекати дощу”.

“Перед негодою мурашки закривають більшість ходів у мурашник”

“Горобці літають зграйками – на суху і ясну погоду”.

Значна увага приділялася спостереженням за поведінкою тварин, птахів. Переважали тут свійські тварини і птахи. Кіт дере лапами, собака качається – на вітер. Кури чубаються – на дощ. Качка ховає голову – на холод.

“Голуби розворкотілися – на тепло”.

“Якщо кіт згорнувся в клубочок і лапками приховав писок –

похолодає, а коли вмивається – на суху погоду”.

“Корови лягають спати на дворі – буде гарна погода,

під навісом - занегодить”.

“Худоба збивається докупи – на негоду”.

Достовірними прикметами вважали також зміни у рослинному світі:

“Якщо шишки високо на смереці – на довгу холодну зиму,

а якщо низько навпаки”.

“Рано жовтіє листя – рання зима буде”.

“Багато лушпиння на цибулі – буде люта зима”.

Спостерігаючи за життям рослин люди помічали, що окремі з них розкривають своє листя або квіти в теплу погоду і закривають в холодну.

“Квіти сильно пахнуть перед дощем”

“Квіти пахнуть здалека – на вітер”.

“Багато було пролісків – гарно вродить картопля”.

“Доки не розвилася жовта верба –

не висаджуй у ґрунт будь-якої рослини”.

Образ Місяця часто приваблював увагу людей. Особливо багато прикмет пов’язано з молодим місяцем, його появою на небі (“місяць-молодик”). Матері впевнені: якщо немовля народиться на молодика, то і в старості виглядатиме молодо. Повний місяць приносить багатство немовляті;

“Місяць блідий – буде дощ”.

“Райдужне коло навколо місяця-молодика – буде вітер і хмари”.

“Якщо місяць народився і водою обмився, незабаром задощить”.

“Круті роги взимку – на мороз, влітку на мокру погоду”.

Цікавим виступає у народних прикметах образ веселки. Здається кольори всіх зелених квітів відбилися в ній. Кольори веселки, її розміри та поява у різних кінцях неба багато про що говорить бувалому мандрівнику:

“Висока крута веселка – на погоду, низька і смугаста – на дощ”.

“Вечірня веселка обіцяє добру погоду, а ранкова на заході - мокру”.

“Червона веселка – спека і вітер”.

“Якщо веселку видно і після дощу, але вона швидко зникає –

на погожу днину”.

Річний календар українці поділили на чотири пори року, кожна з яких має свою систему свят. Левова частка цього набутку традиційно припадає на січень. З останнім місяцем зими у хліборобів було пов’язано багато прикмет. Особливо довіряли люди Стрітенню, оскільки в цей день начебто зустрічається зима з літом:

“Відлига на Стрітення – рання і тепла весна”.

“Якщо на стрітення холодно, то вже скоро весна”.

Характеристики

Список файлов ВКР