116061 (592342), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Основу народної педагогіки становлять реалістичні, стихійно-матеріалістичні погляди.

Народна педагогіка передає уявлення народу про роль середовища у вихованні. Народ не вірив у фатальну спадкоємність: "І від поганого народжується гарний, і від гарного — поганий чоловік". Багатовікові спостереження народу дали змогу враховувати у вихованні вікові психологічні особливості людини, добирати відповідні засоби і методи впливу.

У народній педагогіці немає сформульованих законів, систематизованих положень, наукових термінів. Народна мудрість зберігає місцевий діалект, типові народні вислови. Це робить народну педагогіку зрозумілою і близькою широким верствам населення.

Характерною рисою народної педагогіки є те, що імена авторів фольклорних пам'яток не відомі. Колективні та індивідуальні творчі акти розділені часом і простором. Творці народної педагогіки не знали один одного. Кожний автор доповнював або змінював почуте. Традиційно передавалося лише те, що запам'ятовувалося. А отже, саме воно і було найвдалішим і найхарактернішим для того середовища, в якому використовувалося. Через цей процес фольклоризації пройшла вся система правил і норм поведінки в суспільстві.

Народна педагогіка увібрала в себе все найкраще, що було у педагогічній культурі суспільства: поважливе ставлення до старших, гостинність, чесність, скромність, працелюбність, високу моральність і людяність. Усі ці норми відображені у своєрідному моральному кодексі честі, закріпленому у специфічних формах народної творчості.

Однією із центральних ідей у народній педагогіці є ідея досконалої людини. У цьому образі втілено своєрідний ідеал людини, яка увібрала в себе всі кращі риси особистості. У цьому полягає мета виховання і самовиховання кожного члена суспільства. Кожний народ має свої уявлення про національного героя і підкреслює в його особі саме ті риси, які притаманні ідеалові національної системи виховання. Доречі, потрібно зауважити один дуже цікавий факт: ідеали, створені різними народами, культурами, не суперечать один одному. Вони взаємодоповнюються, створюючи образ ідеальної людини. Серед головних рис характеру такої особистості народна педагогіка вирізняє працелюбність, почуття патріотизму, в основі якого лежить прагнення до вдосконалення свого народу. Досконала людина не існує сама по собі. Вона представляє громаду, рід, сім'ю, які підтримують і доповнюють особистість героя. Народний герой — не індивідуаліст, його істинна сила — в єднанні з іншими, в загальнолюдській значущості його подвигів, усього життєвого шляху. Найдійовішою рисою народної педагогіки є її зв'язок із життям, практикою навчання та виховання підростаючих поколінь.

Педагогічний досвід народу зберігся не тільки в усній народній творчості, а й у звичаях, обрядах, дитячих іграх та іграшках. Ядро народної педагогіки становлять виховні традиції як засіб збереження, відтворення, закріплення та передачі соціального досвіду, Духовних цінностей народу. Від старших поколінь до молодших передаються норми поведінки людей у суспільстві, вимоги громадськості до якостей особистості тощо.

Суть народних традицій полягає в незмінності успадкованих форм поведінки, дбайливому ставленні до сформованого устрою життя та культурної спадщини. Вони потребують уваги не тільки до змісту поведінки, а й до її зовнішніх виявів і стилю, завдяки чому зовнішня форма поведінки набула особливої стійкості. Традиції завжди відбивали об'єктивні умови життя суспільства, закріплювали найсуттєвіші елементи і сприяли їх успадковуванню. Виховна роль традицій полягає в стереотипних вимогах до особистості та її поведінки в суспільстві і привабливій силі прикладу.

У кожному суспільстві були і є люди, для яких педагогічна діяльність становить сенс життя, але як головний учитель завжди постає громадська думка. Вона формується під впливом випробуваних тисячоліттями традицій, а також понять про моральні й правові норми, добро і зло.

Педагогічний досвід сімейного, родинного виховання відбивається в обрядах, пов'язаних з народженням дитини. З перших років життя дитина традиційно підпадає під вплив "чоловічої" та "жіночої" шкіл виховання: у дівчаток культивують риси, які притаманні майбутній господині, матері; а в хлопчиків — риси майбутнього захисника сімейного вогнища, господаря своєї хати.

Історична пам'ять, традиції сім'ї — найважливіші чинники соціалізації особистості. У них концентрується сімейний досвід, його моральні цінності, а також цінності роду. В сімейному досвіді виховання зберігають своє значення і відтворюються в кожному новому поколінні національні традиції, що становлять педагогічну культуру країни.

Традиції народного мистецтва, народної творчості, художні промисли формувалися в трудовій діяльності людей і позначалися на ній. Виховання працелюбності завжди було основною турботою сімейного виховання. Казки, легенди, повір'я, які супроводжували людину від раннього дитинства, були не тільки витвором народного мистецтва, а й прийомом виховання. В них програвалися ситуації, які мають соціально-навчальний зміст. Виховну роль виконують і традиційні масові свята, ритуали, звичаї.

Основними в народних педагогічних традиціях є такі соціальні елементи:

• колективна, загальна форма — вияв і застосування на практиці всіх можливих виховних, педагогічних елементів життя й побуту;

• прагнення максимально педагогізувати навколишнє середовище;

• громадський контроль за дотриманням традицій у різних наіональних формах;

• соціальна пам'ять, передача соціального досвіду.

Народні традиції виховання мають глибокі корені й віддзеркалюють позитивний досвід, накопичений людством упродовж тисячоліть. Вони пов'язані із середовищем і соціально зумовлені. Народні традиції виникли за покликом соціальних потреб суспільства, підтримувалися громадською думкою. В них концентрувались найголовніші риси матеріального й духовного життя, особливості історичного розвитку народу, відносини з іншими народами, державами. І головним джерелом цих знань є не навчальні заклади, а такий соціальний інститут, як сім’я, що є основним чинником формування особистості, мова про яку вестиметься нижче.

2.3 Соціальний аспект виховання дитини у сім’ї

Засади народної педагогіки на сучасному етапі широко використовується в процесі соціального виховання дитини в школі. Але вони є тією основою, тим фундаментом, на якому тримається виховання в середині сім’ї.

На сьогодні сфера сімейного виховання менш вивчена у порівнянні із суспільним вихованням. Це можна пояснити різними причинами. Так багато років у нашій країні здійснювалася державна політика, що була зорієнтована виключно на суспільне виховання.; Це принижувало роль сім'ї як соціального інституту, робило мало актуальним вивчення теорії і практики сімейного виховання. Але виступаючи одним із найскладніших утворень в історії людства, сім'я має багато взаємопов'язаних напрямків своєї діяльності (функцій), і тому вона є об'єктом дослідження інших наук (філософія, соціологія, демографія, економіка, юриспруденція, психологія, медицина, етнографія та інші), які вивчають ті чи інші сторони її розвитку та функціонування. А отже, вивчення особливостей сімейного виховання неможливо вести автономно у межах однієї педагогіки.

Сімейне життя і родинне виховання - складні предмети наукового дослідження, оскільки являють собою "замкнену скарбницю", в яку неохоче впускають сторонніх, у тому числі й дослідників.

Традиційні педагогічні методи дослідження навчально-виховного процесу у суспільних інститутах виховання мають дещо обмежене використання при дослідженні сім'ї і сімейного виховання. Мається на увазі педагогічний експеримент, оскільки використання цього методу передбачає створення спеціальних умов його проведення протягом певного періоду часу. При цьому експериментатор активно втручається у процеси, що досліджуються, усуває одні фактори і підсилює інші. Сім'я ж, з причин своєї відносної замкненості, неохоче впускає дослідника до свого внутрішнього світу.

Сім'я як соціальний інститут виховання має широкі і різноманітні можливості впливу на дитину, майбутнього батька чи матір, формуючи у них певні шлюбно-сімейні уявлення. Виховна діяльність батьків передбачає вирішення різноманітних завдань, які умовно поділяють на стратегічні (спрямовані на віддалені цілі та розраховані на тривалі зусилля) та оперативні (спрямовані на вирішення наболілих питань сьогодення) Проте коло впливу сім'ї на дитину не обмежується тільки виховною діяльністю батьків - на формування особистості дитини значний вплив справляє весь спосіб життя сім'ї.

Крім того, наявність у сім'ї батька і матері, кількість дітей у її складі, чисельність і співвідношення поколінь справляє значний вплив не тільки на життя конкретної сім'ї, а й на певні аспекти життя суспільства. Дослідження психологів і соціологів свідчать, що неповна сім'я - одна із найсерйозніших причин шкільної неуспішності, правопорушень і певних відхилень у моральному розвитку дітей.

Розглянемо виховні можливості сім'ї з точки зору формування адекватних шлюбно-сімейних уявлень у молоді, тобто те, чим володіє сім'я як соціальний інститут, чого немає в інших соціальних інститутах виховання.

Під специфікою сімейного виховання розуміється комплекс відмінних, притаманних тільки йому, особливостей. На думку І.В.. Гребеннікова, сім'я є тим соціальним інструментом, за допомогою якого суспільство впливає на особистість, передає новим поколінням накопичені людством досягнення культури, соціального досвіду.

Специфіка сімейного виховання, включає в себе:

• своєрідність сім'ї як соціального інституту виховання та її виховних можливостей;

• засоби і процес реалізації мети й завдань виховання;

• особливості сім'ї як об'єкта педагогічних впливів з боку школи і громадськості.

Аналіз чисельних джерел, присвячених сім'ї і сімейному вихованню, дозволив визначити певні особливості виховання. у сім'ї як соціальному інституті виховання у порівнянні з вихованням у інших соціальних інститутах:

• Сімейне виховання - тільки одна з форм виховання у суспільстві. Проте сім'я, виступаючи одним із перших інститутів виховання, виконує функцію ранньої соціалізації.

• Особливістю є неперервне поєднування цілеспрямованих педагогічних впливів батьків та інших дорослих на дітей із повсякденним впливом на них устрою життя сім'ї.

• Сімейному вихованню притаманні неперервність і довго тривалість, а, отже, виховний вплив сім'ї зазнають на собі не лише діти, а й дорослі.

• Людина зазнає на собі вплив сім'ї з дня народження до кінця свого життя. Неперервність сімейного виховання проявляється у тому, що у час вечірнього відпочинку сім'ї, у вихідні та святкові дні, під час канікул, у період відпустки батьків дитина засвоює дуже багато, продовжує пізнавати життя, себе, дорослих. З роками забуваються деталі сімейного виховання, але на все життя залишаються у пам'яті яскраві, емоційно забарвлені образи близьких дорослих і типова атмосфера взаємин, що панувала у сім'ї.

• Вплив сім'ї на дітей у різні періоди їх життя неоднаковий. Особливо сильний вплив батьків на дітей раннього віку. Дитина відчуває на собі в один і той же час багато різноманітних впливів.

• Батькам та іншим членам родини належить вирішальна роль у тому, щоб дитина розвивалась як людина, як особистість. Із народженням дитини ще не народжується особистість - вона формується у людському оточенні. А найближче оточення новонародженого - сім'я: мати, батько, бабусі, дідусі, брати і сестри.

Госпіталізм та "синдром Мауглі" - яскраві приклади порушення розвитку дитини внаслідок відлучення малюка від матері і людського оточення.

• Сім'я справляє на розвиток дитини, особливо у перші роки її життя, вирішальне значення:

а) у новонародженого закладені задатки чисельних здібностей. І якщо на початку життя дитини (особливо перші півроку життя) для їх розвитку немає сприятливих умов або не робиться спеціальних зусиль для їх розвитку, то вони настільки затухають, що багато з них відродити дуже складно, а іноді і неможливо.

б) у зв'язку з гнучкістю і пластичністю нервової системи діти раннього віку найбільш сприйнятливі до різних видів впливу. У них ще відсутній власний досвід, тому їх сприйняття виливів середовища (у цей час сім'ї) є найбільш міцне і тривке.

• Особливий вплив матері в перші роки життя дитини. Біологічно обумовлений зв'язок матері і дитини, наявність тісного фізичного контакту між ними сприяє задоволенню фізіологічних потреб малюка і формуванню почуття захищеності і спокою. Природний інстинкт прив'язаності малюка до годувальниці поступово переростає у любов до матері. А це дає могутній поштовх для розвитку багатої гами морально-етичних почуттів. Збуджені до матері почуття дитина переносить на близьких членів родини, а в міру: розширення кола спілкування – на інших людей.

• Сімейне виховання більш емоційне за своїм характером, ніж будь-яке інше виховання, оскільки взаємостосунки у сім'ї носять неформальний характер. Афективна насиченість спілкування між членами сім'ї, перевантаження позитивних та негативних емоцій істотно відбивається на самопочутті дитини, її світосприйманні та усвідомленні образу близьких дорослих.

Є дуже багато факторів емоційного впливу сім'ї на дитину. Із них можна виділити:

а) Психологічний клімат сім'ї - включає в себе особливості, якими відзначається найбільш типова гама переживань членів родини, їх настрої,: афекти, емоційні контакти, а також прояви любові та поваги один до одного;

б) Взаємини батьків - розлад у стосунках між батьками дуже негативно позначається на самопочутті дитини і обумовлює виникнення так званих конфліктних переживань. Подібні переживання є наслідком зіткнення у свідомості дитини протилежних за своїм емоційним забарвленням ставлень до близької людини.

в) Поведінка і розмови батьків - проявляється у характері ігор, в яких діти відтворюють те, що їх найбільше вражає. Якщо ж при дитині ведуться "дорослі" розмови, вона не розуміє змісту розмови у цілому, проте запам'ятовує лише окремі слова, які найчастіше вживаються батьками, і емоційно сприймає саме ставлення батьків до предмета їхньої думки.

г) Різні прояви оцінного ставлення близьких дорослих до дитини. Так осуд - веде до зниження самоповаги і вияву негативних емоцій. Якщо він виражений у різкій емоційній формі, то сприймається дітьми як глибока образа. А от похвала - підносить дитину у власних очах, викликає позитивні емоційні переживання, проте якщо перетворюється у захвалювання, може дезорієнтувати дитину у власних можливостях, знизити активність. Розглянуті фактори емоційного впливу сім'ї на дитину, позначаються на зниженні або підвищенні рівня її емоційно-ціннісного ставлення до самої себе.

• Сім'я об'єднує людей різної статі, віку і, нерідко, з різними професійними інтересами. Це дозволяє дитині проявити свої емоційні та інтелектуальні можливості.

• Правильне відношення батьків до. виховання дітей, раннього і дошкільного віку позитивно відображається потім на їх навчальній, трудовій та суспільній активності. Подібна залежність виявлена при аналізі впливу сім'ї на формування таких якостей, як працелюбність, самостійність, ініціативність.

• Своєрідним є вплив виховного потенціалу сім'ї на дітей. Він по можливості повинен мати інтегративний характер сукупності усіх компонентів. Під виховним потенціалом сім'ї розуміється.комплекс умов і засобів, які у сукупності складають педагогічні можливості сім'ї. Виховний потенціал включає в себе:

- матеріальні та побутові умови життя;

- чисельність і структуру сім'ї;

- рівень розвитку сім'ї як колективу (взаємодопомога);

Характеристики

Список файлов ВКР