115465 (591944), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

У сучасній методиці існує декілька підходів до аналізу казок:

1. Стилістичний (мовний) аналіз показує, як в підборі слів-образів виявляється авторське ставлення до того, що зображається. Тлумачити потрібно не слова, а образи, створені з цих слів. Робота повинна бути направлена на те, щоб допомогти дітям з’ясувати сенс твору, думки і відчуття автора. Тому для мовного аналізу вибираються ті слова і вирази, які допомагають краще зрозуміти образи твору.

2. Проблемний аналіз – це аналіз проблемних питань і ситуацій.

Постановка проблемних питань доцільна при читанні тих творів, в яких зустрічаються ситуації, що припускають різне розуміння героїв, їх дій чи вчинків, епічних проблем, які зачепив автор.

Висловивши свої думки, діти повинні зробити висновок і довести його прикладами з тексту.

3. Аналіз розвитку дії має на меті роботу над сюжетом твору. При цьому завдання вчителя – знайти разом з дітьми межі цілісності в кожній частині твору.

Аналіз подій в їх послідовності близький молодшим школярам і не представляє для них труднощів, разом з цим більшість казок в підручниках початкової школи невеликі за обсягом і прості композиційно.

При проведенні цього виду аналізу потрібно прагнути до того, щоб в уяві дітей якомога повніше, яскравіше була відтворена картина, створена автором (для цього можна використовувати фрагменти інших видів аналізу).

4. Аналіз художніх образів

У літературознавстві розрізняють образ-персонаж, образ-пейзаж, образ-річ. Розглянемо, в чому ж полягає аналіз художніх образів при роботі над казкою.

Аналіз художніх образів – це робота не стільки над словом, скільки над образами в їх взаємодії. В процесі розбору учні повинні зрозуміти і характеристику образу (героя, пейзажу і т. д.), і його сенс, тобто навантаження, яке він несете загальній структурі твору. Аналіз художніх образів має наступну послідовність:

• проводиться робота над характером героя з опорою на сюжет, оскільки характер виявляється тільки у дії;

• розглядаються взаємостосунки героїв. При цьому необхідно, щоб діти зрозуміли мотивацію, причини поведінки персонажів, які криються або в особистих якостях характеру, або в обставинах, що склалися.

• якщо в творі є опису пейзажу або інтер’єру, розглядається їх роль в тексті;

• на основі взаємодії образів виявляється ідея твору. Розуміння ідеї впритул наближає до усвідомлення позиції автора, тому що ідея – це те, що саме хотів сказати автор своїм твором;

• виявляється особисте ставлення читача до описаного.

Аналіз образу героя вчить розбиратися в тому, як автор зображує персонажів: думки і відчуття персонажів, риси їх вдачі. Потрібно навчити дітей судити про основні якості персонажів, оцінювати героя не тільки за вчинками, але і за мотивами.

Діти спостерігають вчинки і співставляють з героями казки.

Таким чином, аналіз змісту твору направлений на з’ясування його теми і ідеї, сюжету і композиції, образів і художніх засобів зображення.

З’ясування ідеї – кінцева мета аналізу твору. Розкриття ідеї об’єднує всі компоненти аналізу (роботу над образом, композицією, художньо-образотворчими засобами).

Отже, вчителю початкових класів необхідно володіти всіма видами аналізу казок, щоб повніше і достовірніше донести ідею твору до дітей, виховувати інтерес і пошану до народної творчості.

Сучасні підручники з читання володіють великою кількістю різних за жанром казок. Зробимо короткий аналіз Читанок для 2,3,4 класів автора Савченко О.Я. та Букваря авторів Вашуленко М.С., Скрипченко Н.Ф. [65, 66, 67, 68, 69, 70, 13]

Клас	Назва казки
2 клас	Казки про тварин: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисиця та журавель», «Колосок», «Дрізд та голуб»
3 клас	Чарівні казки: «Кирило-Кожум’яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова»
4 клас	Соціально-побутові казки: «Мудра дівчина»

Вже в 1 класі в Букварі діти ознайомлюються з казками. «Лисичка і журавель» подана як українська народна казка, на основі якої проводиться робота власне з розвитку навички читання. Аналізується в деякій мірі і сам зміст казки.

Читанка для 2 класу особливо перша частина насичена народними казками. До неї входить цілий розділ під назвою «Українські народні казки», в який ввійшли казки про тварин виховного та розвивального характеру: «Вовк та козенята», «Рукавичка», «Лисичка та їжак», «Лисичка та журавель», «Колосок», «Дрізд і голуб».

Аналогічно побудований підручник для 3 класу. Перша частина насичена українськими народними казками чарівного змісту («Кирило-Кожум’яка», «Кривенька качечка», «Кобиляча голова»), у другій частині вміщено авторські казки.

У Читанці для 4 класу (частина перша): вміщено розділ «Усна народна творчість», в якому розглядається соціально-побутова казка «Мудра дівчина».

Загалом, практично кожен підручник з читання (при аналізі робіт різних авторів) максимально насичений народними казками, адже, по-перше, вивчення їх змісту передбачене програмою, по-друге, у казковому фольклорі закладено чимало виховних та розвивальних ідей, які беруть на озброєння автори.

2. Методика опрацювання української народної казки у початковій школі та експериментальна її перевірка

2.1 Аналіз українських народних казок на уроках читання в початкових класах

Казка відома дітям з дошкільних років. ЇЇ привабливість – у сюжетності, таємничості, фантастичності. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць, з любов’ю готують маскарадні костюми зайців і півників, а на дитячих ранках з інтересом відтворюють повадки улюблених казкових персонажів. Однак це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жанру. Від них не слід домагатися наукового визначення казки, адже діти не усвідомлять його змісту, хоч, можливо, й запам’ятають формулювання. У початкових класах мова може йти лише про набуття загальних уявлень про казку і її відмінностей від інших творів.

Дітям не слід говорити, що казкові події видумані. Умовність казки вони самі відчувають. Вона їм подобається. Вони і в класі ладні у вигаданих казкових героїв. І це треба всіляко підтримувати. Текст багатьох казок піддається читанню за особами. Методика рекомендує вчителеві скористатися цією можливістю: учні залучаються до діалогу.

У процесі такої зацікавленої роботи дітей над казкою створюються сприятливі умови для розкриття перед ними особливостей цього виду народної творчості. Вони ще раз переконують, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі – видумка, фантазія, адже насправді звірі не розмовляють, а в казках вони користуються людською мовою. Проте дітей це не бентежить, вони цікавляться казкою саме тому, що в ній звірі живуть і розмовляють зрозумілою мовою.

Діти усвідомлюють, що в житті вовк і лисиця не товаришують, а в казці вони – нерозлучні друзі. Це й переконує в тому, що казки з участю звірів – чарівні. Поряд із звірами у казках діють явища природи: Зима, Мороз, Сонце та ін. А це також дива. Діти сприймають це захоплено [41], тому досить часто вдаються до власного фантазування – створення казок про звірів, а то й про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. У меморіальному музеї у Павлиші, де працював В.О. Сухомлинський, зберігається 80 томів казок, написаних учнями. Видатний вчитель вважав, що створення казок – не розвага, а засіб розумового й естетичного розвитку дітей.

Діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри.

Тому немає потреби повторювати відоме їм і підкреслювати, що казковий персонаж видуманий. У казці йдеться про добро і зло, про погане і гарне. Дитяча увага повинна бути зосереджена на цих моральних і людських категоріях, а не на розвінчанні незвичності казкових ситуацій. Іще одна обставина застерігає вчителя від загострення уваги дітей на чарівній основі казки. Це – наявність у читанках казок, сюжет яких мало схожий на якісь дива, незвичність. Наприклад, болгарська казка «Хто ж був працьовитий?» або ескімоська казка «Мудре рішення» розповідають про реальні речі, а називаються казками. До речі, в них діють люди. Крім казок про звірів і явища природи, є й казки з участю людей. У казці «Кирило Кожум’яка» розказується про князя, князівну, Кирила. Але події, описані в ній казкові. Про казковість описаного в ній свідчить, хоч би те, що одним з її персонажів чудовисько-змій.

Багатий матеріал для розвитку дитячої уяви й творчості представляють українські народні казки, недарма вони становлять значну частину текстів, на яких діти осягають багатство рідної мови. З нею дитина знайомиться ще у ранньому дитинстві. «Колобок», «Курочка Ряба», «Рукавичка» стають першими казками, які мами й бабусі читають дитині. В дитячому садку вони також знайомляться з казками. Але казка в цьому віці захоплює дитину тільки своєю яскравою образністю і часто гумором. Вони ще не замислюються над вчинками персонажів. Школа, на жаль, робить те ж. У жодному підручнику для читання учням не пояснюють такі, на наш погляд, важливі питання, як: коли виникла казка? Навіщо вона потрібна була людям у стародавності? Навіщо вона потрібна нам сьогодні, у час телебачення й комп’ютерів? Хто і як створював народні казки? Чому казки «Колобок», «Рукавичка», «Дідова дочка і бабина дочка», «Яйце-Райце», «Лисичка і Журавель», «Солом’яний бичок» називаються народними й чим вони відрізняються від казок І. Франка, Н. Забіли, О. Іваненко?

Поверхнево розглядаються питання, пов’язані з композицією й особливостями казки, немає детальної рекомендації для того, як сам учень міг би скласти свою казку.

Зрозуміло, що навчання творчості – процес тривалий, потребує багаторазового й різноманітного повторення, але його необов’язково проводити відразу ж до кінця. Процес навчання складання казок можна включити елементом не лише в уроки читання, але й української мови, застосовувати більше наочності, елементи драматизації казкою.

Процес розвитку уяви і на його основі самостійної дитячої творчості поділяється на два етапи. Перший – в II класі, де проводиться робота над українськими народними казками про тварин. Ці казки найдавніші, невеликі за розміром й більш прості за своєю композицією. Саме тут ставиться завдання – відповісти на багаточисельні запитання, що виникають в дітей [36].

Для цього в ряді шкіл провели усне опитування з метою з’ясувати, що ж знають діти про казки взагалі і казки, присвячені тваринам зокрема, чи усвідомлюють чим казка відрізняється від оповідання і чому вона зветься народною. На запитання чи люблять другокласники казки, всі відповіли ствердно, але чому казки називаються казками, та ще й народними, точних і повних відповідей не дали.

Першим має бути ознайомлення з поняттям казка й ознаками, що відрізняють казку від оповідання, повісті. Оповідання – це твір, у якому повідомляються справжні, дійсно колишні події. Оповідання або повість мають одного автора, і міняти що-небудь у них строго заборонено. А що таке казка? Казка – це літературний твір, де завжди розповідається про щось незвичайне, чарівне. У казці завжди йде боротьба добра й зла; чесне, добре завжди перемагає. Вона несе в собі елемент моралі. Казка одержала свою назву від слова розповідь. Розповідь – це усне оповідання, оповідання-повідомлення, що передається з вуст у вуста. Людей, які вміють дуже добре розповідати казки, називають казкарями.

Чим же цікаві були казки для наших далеких предків? Вони у них передавали своє уявлення про світ. Предки не вміли пояснити, чому змінюються пори року, чому влітку дні довгі, а взимку короткі. Не могли вони пояснити, звідки з’явилися люди, тварини, чому виникають грози, сонячні затемнення. Здогадуючись, що тварини з’явилися раніше людей, вони приписували їм людські якості [36].

Казка була цікава древнім людям своєю незвичайністю. Слабкій людині хотілося хоробрих захисників, розумних порадників. Так у казках з’явилися тварини, птахи й навіть риби, які допомагають людям. Казка не тільки цікава своєю захопливістю, вона допомагала в довгі зимові вечори, коли вся сім’я при світлі скіпки трудилася, знімали утому. Якщо вам щось цікаво, то навіть важка й нецікава робота виконується швидше й легше. Крім того, у казці багато смішного й веселого, а веселощі завжди дають бадьорість.

Казки виникли багато тисячоліть назад, коли люди жили ще в основному за рахунок полювання й рибного лову, а деяких тварин тільки приручали: коня, корову, вівцю, свиню. А в будинок взяли собі служити лише кішку й собаку. Наші предки складали казки тільки про знайомих тварин і тих, на яких вони полювали. Але зброя для полювання в них було слабкою, і тому потрібно було довго сидіти в засідці, щоб підчатували звіра. Свій досвід наші предки й передали в казках про тварин.

Казка – це літературний твір, де обов’язково присутнє щось незвичайне, вигадане, те, чого не буває на світі. Народна казка – це результат уяви, вигадки, фантазії не однієї людини, а багатьох протягом цілих століть.

«Казка – животворне джерело дитячого мислення. Багаторічний досвід переконує, що інтелектуальні, моральні та естетичні почуття, які народжуються в душі дитини під враженням казкових образів стимулюють потік думки, що пробуджує до активної діяльності мозок, зв’язує повнокровними нитками живі острівці мислення. Під впливом почуттів дитина мислить словами. В казкових образах перший крок від яскравого, живого, конкретного до абстрактного. Завдяки казці дитина пізнає світ не тільки розумом, а й серцем», – писав В.О. Сухомлинський [84]

Казка – найбільш важливий помічник у розумовій роботі учня. Це можна простежити на різних етапах засвоєння нового матеріалу. Перший етап: розумова робота над новим матеріалом починається з уваги, яку К.Д. Ушинський назвав дверима, «через які проходить все, що входить у душу людини із зовнішнього світу» [88].

Ось чому матеріал який вивчається у початкових класах, має охоплювати яскраві образи. Ними можуть бути казки: розповідь з інсценізацією чи розглядом ілюстрації до неї.

Поступово перший етап переходить у другий етап розумової роботи – уяву. Саме під час роботи над казкою учень має можливість оживити матеріал, «наповнити його додатковою інформацією», «ввійти в нього». Це неповний перелік методів ейдетики, що згодом допоможуть учням запам’ятати інформацію. Ейнштейн писав, що уява – важливіша ніж знання. Вона залишає великій слід у дитячій пам’яті, викликає певні емоції, почуття» [88]

Дослідження В.О. Сухомлинського показали, що в періоди великого емоційного піднесення думка дитини стає особливо ясною, а запам’ятовування відбувається найінтенсивніше. Тепер уже другий етап розумової роботи над засвоєнням матеріалу переходить у третій – запам’ятовування (пам’ять). Ми створили умови для запам’ятовування через казку. Саме вона привабила дитину своєю яскравістю, незвичайністю, зацікавила маленького учня, зумовила виникнення асоціацій. Під час запам’ятовування дитина логічно мислить. Отже, третій етап розумової праці вміщує у собі і четвертій – мислення. Виходячи із завдань сучасної школи – навчаючи, розвивати – казку можна неповністю розповідати, не розкривати її таємниці. Створення проблемної ситуації а потім її розв’язання – це вже робота логічного мислення таким чином, казка у навчальному процесі розвиває дитячу увагу, уяву, пам’ять, мислення, які допомагають учневі в оволодінні необхідним матеріалом.

Казка відіграє важливу роль у шкільному житті дитини. С. Русова писала: «для учнів школа повинна стати чимось рідним, що задовольняє усі потреби. Дає їм не тільки знання, а й розваги, дає радість власної творчості і щастя спільного товариського життя» [63].

Характеристики

Список файлов ВКР