115422 (591916), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Отже, релятивне значення, як і дериваційне, не може виступати самостійно, воно завжди супроводжує речове значення. Наприклад, слово левеня. У корені лев- виражено лексичне значення, яке цілком зрозуміле і вживається у кореневій формі. Суфікс -ен- має значення «недоросла істота», проте це значення залежить від кореня лев-. Отже, суфікс –ен- конкретизує постійне значення кореня і водночас виступає дериваційною морфемою.

У ролі релятивних морфем можуть виступати не лише флексії, а й суфікси (заєць – зайчат-а) і префікси (читати, про-читати).

У складі простого слова української мови передбачаються позиції для чотирьох типів морфем – префікса, кореня, суфікса, закінчення. Крім цього, за позицією у структурі слова розрізняють ще такі афіксальні морфеми: інтерфікс, постфікс, конфікс.

Службові морфеми (афікси) відповідно до їх конкретної функції у слові (утворювати нові слова або нові граматичні форми) поділяються на два основні типи: словотворчі і формотворчі.

Словотворчими називають морфеми, які використовуються для утворення нових слів, виступають словотворчими засобами [5, 34]. В українській мові вони складають досить значну кількість. До них належать, наприклад, суфікси іменників: -ар-, -ач-, -ник-, -ик-, -ість, -в-, -ста-; суфікси прикметників: -ат-, -аст-, -ев-, -ов-, -ист-, -н-, -ськ-; префікси дієслів: в-, ви-, до-, за-, від-, над-,

під-, пере-, при-, роз-; постфікси займенників: -будь, -небудь, -сь і т. д. Наприклад: стіл — столяр, віз — візник; крила — крилатий, іскра — іскристий; брати — перебрати; хто — хто-небудь.

Формотворчими (або граматичними) є ті морфеми, за допомогою яких утворюються граматичні форми граматично змінюваних слів. До них належать перш за все флексії відмінюваних і дієвідмінюваних частин мови, а також деякі суфікси, префікси, постфікси: рівний — рівніший, кохати — кохатися.

Різниця між словотворчими та формотворчими морфемами полягає в тому, що за допомогою перших утворюються слова з новим лексичним значенням, в той час як другі служать для утворення граматичних форм слова.

Значущі частини слова

Частини слова	Правила	П риклади
1 .Корінь	Головна значуща частина слова, яка містить у собі лексичне значення слова.	м оре, морський, моряк
2 .Префікс	Значуща частина слова, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових слів і нових форм слів.	л іс – узлісся
3 .Суфікс	Значуща частина слова, що стоїть після кореня і служить для творення слів з новим значенням і нових слів.	г олос – голосок, с ело – сільський
4 .Інтерфікс	Сполучний голосний, що стоїть між двома коренями і служить для об’єднання двох основ.	ч орнозем, пароплав
5 .Постфікс	Різновид суфікса, виражений часткою -сь (-ся), яка стоїть після закінчення.	з устрілися, якась
6 .Закінчення	Змінна частина слова, яка виражає його граматичні значення і служить для зв’язку слів у реченні.	к нига , книги , к низі ,книг
7 .Основа	Частина слова без закінчення, яка виражає його конкретне лексичне значення.	в ікно , клас .

Префікс (лат. praefixus, від prae – спереду та fixus – прикріплений, приросток) – афікс, розташований перед коренем або іншим префіксом, що приєднується до всього слова і виконує словотворчу і(або) граматичну функцію. Термін у латинському написанні уперше (1889) вжив в українському мовознавстві О.Огоновський [16,483]. З питання про граматичну функцію префікса існує кілька поглядів. Одні мовознавці вважають, що префікси виконують і словотворчу і формотворчу функції, оскільки вони використовуються при творенні слів і при творенні форм доконаного виду дієслів (читати – прочитати) та найвищого ступеня порівняння прикметників (найсильніший). Цей погляд ґрунтується на визнанні виду дієслова і найвищого ступеня порівняння прикметників категоріями словозмінними (граматичними). Інші мовознавці у категоріях виду і найвищого ступеня порівняння вбачають явища словотворчі. Для них доконаний та недоконаний вид і ступені порівняння не різні грамеми, а різні лексеми. Тому префікси, які їх утворюють, є словотворчими. О.Земська однозначно стверджує, що «префікси не несуть інформації про граматичні властивості слова, оскільки вони стоять далеко від флексій і тому не піддаються їхньому впливу» [13, 41].

Особливість префікса як словотворчої морфеми полягає в тому, що він приєднується до цілого слова. Префікси активно утворюють нові дієслова, надаючи їм різноманітних відтінків значень: писати – розписати, недописати, переписати, надписати. Іноді префікси утворюють тільки форми того самого слова, змінюючи вид, ступінь якості, порівняння: гарний – прегарний, писати – написати, кращий – найкращий. За допомогою префіксів творяться нові слова того ж лексико-граматичного розряду (іменник → іменник, прикметник → прикметник, дієслово → дієслово). Префікси утворюють нові слова разом з суфіксами, постфіксами або в комбінації кількох афіксів: авіаконструктор, посередник, приземлення, вдивлятися. На відміну від суфіксів префікси не закріплюються за частинами мови. Тому той самий префікс може утворювати слова кількох частин мови (й іменники, й дієслова, й прикметники): спів- (співіснувати, співавтор, співвідносний), пере- (перечитати, перезміна, пережарений), анти- (антитіло, антисанітарний). Проте активність префіксів у різних частиномовних сферах неоднакова – одні префікси активніші в іменниках, прикметниках, інші – у дієсловах, а незначна кількість вживається тільки в іменниках або тільки у прикметниках чи дієсловах. Тому префікси, на відміну від суфіксів, бувають міжкатегоріальними і внутрішньо категоріальними.

Найпоширенішими серед іменників є такі префікси: без-(безнадія), від- (відбудова), до- (досвіт), за- (закордон), над-(надбудова), пере- (перехід), перед- (переддень), під- (підгрупа), по- (побажання), при- (призвук), спів-(співавтор), пре- (премудрість), ім- (іммігрант), інтер- (інтервалюта), кон- (контекст), про- (проконсул), анти- (антитеза), архі- (архієпископ), дез- (дезінформація), дис- (диспропорція). Але вони вживаються і для творення прикметників: пре- (чудовий — пречудовий), за- (дніпрянський — задніпрянський), над- (дністрянський — наддністрянський), ультра- (модний— ультрамодний). Власне прикметникові (внутрішньокатегоріальні) префікси: най-(найкращий), поза- (позашкільний), понад- (понадплановий), небез- (небезгрішний), перед- (передостанній). Однак частина з них вживається і при творенні прислівників, тобто може бути міжкатегоріальними: най- (ліпше — найліпше), пре- (гарно — прегарно), за- (мало — замало), поза- (планово — позапланово) тощо.

Серед дієслів найпоширенішими є: в- (вбігати), від- (відлетіти), за- (заїхати), з- (збити), ви- (виїхати), до- (долетіти), об- (оббігати), над- (надійти), воз- (возз'єднати), де- (демобілізуватися), дез- (дезорганізувати), ре- (реконструювати). Проте й ці префікси бувають міжкатегоріальними (мобілізувати — демобілізувати і мобілізація — демобілізація).

У слові може бути декілька префіксів: по-пере-читувати, по-від-прошуватися. Префікси можуть складатися від одного до семи звуків: з-біліти, проти-законний, екстра-ординарний.

Префікси перед коренем можуть варіювати: без- (безо-): безхмарний, безодня; в- (вві-, ві-, у-, уві-): увібрати, ввійти, входити, ухопити; до- (ді-): доказати, дібрати. Варіанти запозичених префіксів переважно зберігають традицію мови запозичення: си-(син-, сим-): си-метрія, син-гармонічний, сим-патичний; ім- (ін-): ім-портувати, ін-варіантний; де- (дез): де-градація, дез-організація. Надзвичайно рідко в сучасній українській мові відбувається накладання кінцевого приголосного префікса і початкового кореня, тобто усічення префікса: роз-сіл – росіл. Здебільшого він розширюється на одну фонему: роз-ходитися, розі-братися.

Префіксам властива широка омонімія з використанням двох або й трьох частин мови. Є живі продуктивні префікси (а-, без-, в-, ви-, від-, на-, пере-, по-, про-, роз-) і непродуктивні (воз-, па-, су-, уз-). Префікси поділяються на первинні, що в сучасній українській мові здебільшого співвідносяться з прийменниками (в-, від-, під-), і вторинні, похідні, що виникли внаслідок злиття двох і більше префіксів (з-не-: зне-болити; по-за-: поза-клітинний).

Існує аксіоматична думка про те, що в процесі словотворення суфікс приєднується до основи (тобто до частини слова), а префікс — до цілого слова (їхати — приїхати). Але є підстави стверджувати, що й префікс (подібно до суфікса) приєднується до основи, тільки структура основи при префіксі суттєво відрізняється від структури основи при суфіксі. При формуванні основи для суфікса: 1) усікається семантика твірного слова (семантичне усічення), тобто відбирається одна семема з кількох існуючих (для іменника землянка, із слова земля використовується лише семема "ґрунт" і відкидаються семеми "країна", "держава", "батьківщина", "планета", "суша"); 2) усікається частина твірного слова: такс(і)ист, паку(вати)нок; 3) чергуються кінцеві звуки: рука — ручний [к : ч]; 4) змінюється акцентна модель: стрибати — стрибунець. При формуванні твірної основи для префікса: 1) усікається семантика: дід (стара людина і ступінь спорідненості), але прадід (лише ступінь спорідненості);

Характеристики

Список файлов ВКР