Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 5)

У складі сучасних широколистяних лісів України визначальну едифікаторну роль відіграють Quercus robur.rQ. petraea, Q. pubescens, Fagus sylvatica, F. orientalis, Carpinus betulus, C. orientalis, Fraxinus excelsior, Tilia cordata. Меншу участь у формуванні лісового фонду країни беруть Tilia latifolia, Acer platanoides, A. campestre, A. pseudoplatanus, Ulmus laevis, U. scabra, U. glabra, Alnus glutinosa, Betula pendula, Populus tremula. У складі широколистяних лісів за межами України значного поширення набувають Castanea sativa, Zelcova carpinifolia, Z. hyrcana, Parrotia persica, Ulmus carpinifolia, Quercus bissieri та ін.

У широколистяних лісах багатий і різноманітний флористичний склад підліску. Найбільш поширеними і типовими для даного типу лісів є: Corylus avellana, Euonymus verrucosa, E. europaea, Frangula alnus, Viburnum opulus, V. lantana, Rhamnus cathartica, Sambucus nigra, S. race-mosa, Sorbus aucuparia, Swida sanguinea, Prunus spinosa, Rhus cotinus, Lonicera nigra, L. xyiosteum, L. tatarica, Cotinus coggygria, Ugustrum vui-gare, Rubus idaeus, R. caesius, Crataegus monogyna, Rosa canina, Daphne mezereum, Rhododendron luteum, Cerasus fruticosa, Laurocerasus offici-nalis, Caragana frutex та деякі менш поширені види.

Ще більш флористично різноманітним є ярус трав'янистих видів, які відрізняються за біологічними, екологічними і ценотичними властивостями та флоро-генетичним походженням. За типовістю, поширеністю і чисельністю виділяються евтрофні європейська і євразійська групи неморальних видів. У широколистяних лісах України вони утворюють флористичне ядро і відіграють істотну ценотичну роль у формуванні типологічної різноманітності. Частими супутніми видами світи едифікаторів лісоутворюючих порід є: Aegopodium podagraria, Asperula odorata, Stellaria holostea, Asarum europaeum, Mercurialis perennis, Galeobdolon luteum, Carex pilosa, Convallaria majalis, Lathyrus vernus, Viola mirabilis, V. sylvatica [26].

Ця група видів збагачується в різних регіонах за рахунок аборигенних неморальних видів, які відображають регіональні та локальні особливості грунтово-кліматичних і орографічних умов. У західних регіонах у травостої до рівня домінанта чи субдомінанта збільшується участь таких видів, як Sanicula europaea, Astrantia major, Dentaria bulbifera, D. glandulosa, Aposeris foetida; на Поліссі - Impatiens nolitangere, Filipendula denudata, Hepatica nobilis, Pteridium aquilinum, Dryopteris filixmax, Athyrium filixfemina; в Лісостепу і Степу - Carex brevicollis, Lithospermum purpureo-coeruelum, Brachypodium sylvaticum, Poa nemoralis, Carex montana, Melica picta, Melampyrum nemorosum; у Криму - Laser trilobum, Brachypodium rupestre, B. pinnatum, Dorycnium graecum, Poa sterilis, Carex humilis, C. hallerana, C. michelli.

Характерною особливістю травостою є й те, що до типового флористичного ядра мезофітів у північних районах домішуються бореальні види: Oxalis asetosella, Majanthemum bifolium, Trientalis europaea, Pyrola rotundifoiia, Luzula pilosa, Vaccinium myrtiilus, які в травостої нерідко є домінантами або асектаторами.

На півдні Лісостепу та в Причорномор'ї в угрупованнях можуть брати участь Laser trilobum, Physospermum cornubiense, Polygonatum latifolium, Asparagus verticillatus, Carex brevicollis.

У флористичному складі широколистяних лісів неподільно домінують і мають головне ценотичне значення неморальні види. На крайній північній межі поширення широколистяних лісів неморальні види поступаються місцем бореальним, а на крайній південній межі присередземноморським видам. Флористичне багатство залишається стабільним у більшості широколистяних лісів завдяки зростанню чисельності неморальних видів, що пояснюється оптимізацією умов місцезростання з півночі на південь та зі сходу на захід [26].

Наприклад, щорічно можна спостерігати зміну аспектів лісі: весняний аспект, коли більшість дерев ще не має листя, а трав'яний надґрунтовий покрив представлений квітуючими видами; літній аспект, коли дерева повністю покриті розвиненим листям і кожна порода має свої відтінки у його забарвлені, а у надґрунтовому покриві квітують типові для дібров рослини; осінній аспект, коли настає фаза пожовтіння листя, причому кожна деревна порода має своєрідне забарвлення, а у надґрунтовому покриві - відмерлі рослини, що згодом покриваються листям, яке опало; зимовий аспект - дерева голі, а внизу лежить сніг.

Завдяки різноманітному складу деревних порід ландшафти широколистяних лісів відрізняються складною будовою, утворюють лісостани зі значною зімкнутістю, яка у стиглому віці дещо знижується. Типовими широколистяними ландшафтами є діброви, у яких дуб росте сумісно з багатьма супутніми породами: липою, кленами, а на правобережжі України - грабом.

Ландшафти широколистяних лісів тінисті, але, не дивлячись на це, особливо з віком, під їх полог все ж таки проникає достатня кількість світла. У стиглому віці дерева дуба досягають великих розмірів за висотою і шириною крони, що створює величну картину лісу.

Широколистяні ліси мають гігієнічний вплив на людей лише у вегетаційний період, а взимку їх оздоровчий вплив значно понижується. Вони здатні значною мірою знижувати силу вітру, затримувати пил, ослабляти дію шкідливих газів, виділяти фітонциди. Їх психоемоційний вплив на людей дуже різноманітний.

Ландшафти дрібнолистяних лісів не відрізняються великою різноманітністю будови, зовнішнім виглядом дерев, забарвленням листя тощо, але мають і свої переваги. Найчастіше приваблюють людей березові ліси.

2.3 Вивчення бонітету деревостану

Чим кращі ґрунтово-кліматичні умови для тієї чи іншої деревної породи, тим активніше відбувається ріст дерев у насадженні та швидше накопичується органічна маса - деревини. Тому бонітет деревостану вважається показником продуктивності деревостану, адже, як було встановлено, маси деревини у деревостанах відносяться між собою так, як їх середні висоти. Проф. MM Орловим (1911) складені бонітувальні таблиці для деревостанів насіннєвого і порослевого походження, за якими визначається клас бонітету. Для цього потрібно знати середній вік і середню висоту дерево стану. Чим більша середня висота деревостану у певному віці, тим вищий і клас бонітету. За М.М.Орловим, найвищий клас бонітету I^а, а найнижчий -V^а. Як виявилося пізніше, у природі існують насадження, у яких деревостани мають як значно більші середні висоти, так і менші від передбачених М.М.Орловим [23].

Тому таблиця була доповнена I^а і V^а класами бонітету. У лісах України зростають деревостани за І^в і навіть I^е класами бонітету.

Повнота деревостану - ступінь щільності стояння дерев у дерево-стані, що відображає частку використання ними навколишнього простору. Цей показник дуже важливий не тільки для визначення запасів деревини, але і для призначення господарських заходів при лісовирощуванні.

Розрізняють повноту абсолютну і відносну. Перша встановлюється як сума площ поперечних перерізів на висоті 1,3 м усіх дерев на площі 1 і а. Друга виражається у десятих долях одиниці. При цьому за одиницю приймається повнота зімкнутого (нормального) деревостану відповідних породи, віку, бонітету, умов місцезростання. При точному визначенні повноти виконується суцільний перелік дерев на певній площі, обчислюється сума поперечних перерізів, після встановлення її величини на га площі - співвідноситься з площею відповідної таблиці ходу росту [23].

На практиці іноді встановлюється лісівницька повнота деревостану за ступенем зімкнутості пологу деревостану. Співвідношення лісівницької і таксаційної повноти деревостану змінюється залежно від деревної породи, віку, умов місцезростання. Наприклад, у густих молодняках лісівницька повнота буде мати більші значення, а у стиглих насадженнях з рідким стоянням дерев, навпаки, таксаційна повнота матиме більш високі показники за лісівницьку. За повнотою деревостани поділяють на високоповнотні (0,8-1,0) середньоповнотні (0,6-0,7), низькоповнотні (0,4-0,5) та рідколісся - менше 0,3.

Густота деревостану відображає щільність заселення лісової площі деревами, характеризується кількістю дерев на 1 га. Цей показник застосовується у лісокультурній справі, при проведенні рубок догляду за лісом. Встановлюється суцільним переліком дерев на певній площі та переведенням даних на 1 га. Від густоти деревостану залежать процеси росту дерев у висоту, очищення стовбурів від гілок, сучків. У деревостанах природного походження кількість дерев спочатку може сягати десятків тисяч екземплярів на 1 га. У міру росту та формування насадження їх у стиглому віці залишається кілька сотень. Причому у одному і тому ж віці для однієї і тієї ж породи у кращих умовах (при вищому класі бонітету) дерев залишається менше, ніж у гірших. Така ж закономірність спостерігається, наприклад, на Східно-Європейській рівнині при переміщенні з півночі на південь та зі сходу на захід, тобто з поліпшенням кліматичних умов, кількість дерев одного і того ж віку на одиниці площі зменшується.

2.4 Використання структурно-функціонального підходу до вивчення лісових екосистем

На підставі аналізу сполученості рослинних угруповань з типами місцерозташування (екотопів) виявляють еколого-фітоценотичні ряди лісових, лучних та інших груп за ступенем екологічних чинників: зволоження, трофності та ін.

Найвагоміший вклад в класифікацію місцеположення вніс Л.Г.Раменський. За ним, екологічна шкала будується на підставі зміни умов життя при сумісному існуванні у фітоценозі.

Едафічна сітка П.С. Погребняка. Вчений вивчав ліси України та Білорусії, побудував сітку за двома координатами: зміна ґрунтового багатства (трофності), зміна ґрунтової вологості. За вологістю він виділяє 6 ступенів: ксерофільні (дуже сухі), мезоксерофільні (сухі), мезофільні (свіжі), мезогігрофільні (вологі), гігрофільні (сирі), ультра-гігрофільні (болота). За родючістю він виділяє ступені: бори, суббори, складні суббори, діброви. Бори — це ліси на дуже бідних ґрунтах, суббори — ліси на відносно бідних ґрунтах, складні суббори — на відносно багатих ґрунтах, діброви - ліси на родючих ґрунтах.

Едафічна сітка має практичне значення при вирощуванні лісів та лісосмуг у лісостепових районах.

За шкалами для кожної рослини можна скласти екологічну формулу. Використання екологічних шкал дозволяє проводити екологічний аналіз умов місцезнаходження, складати еколого-фітоценотичні ряди рослинних угруповань.

Едафо-фітоценотичні ряди В.М.Сукачова. Крім субординаційних класифікацій рослинності, існують координаційні класифікації, в яких співставляються категорії приблизно одного й того ж рангу за відношенням до чинників середовища. До координаційних класифікацій відноситься схема едафо-фітоценотичних рядів типів лісу, розроблена В.М.Сукачовим. Лісові асоціації у лісівництві отримали назву типів лісу. Кожний тип лісу характеризує певні умови середовища у вузьких межах, а декілька близьких типів лісу характеризують середовище у ширших межах. Еколого-генетично близькі типи лісу утворюють едафо-фітоценотичний ряд, який показує, як асоціації (типи лісу) і групи асоціацій послідовно розташовуються залежно від зміни якого-небудь екологічного чинника, У природі асоціації і групи асоціацій, що утво­рюють едафо-фітоценотичний ряд, можуть зустрічатись на різних ділянках території.

Трофність є однією з двох ординат едафічної сітки типів лісу академіка П.С.Погребняка. Він вважає, що тип лісу є синонімом типу умов місцезростання і типу деревостану, єдністю організмів і середовища [4]. Таке розуміння типу лісу є логічним і виправданим. Якщо у детальних наукових або виробничих розробках дійсно є необхідність розділити характеристику об’єкта на 3 градації: тип умов місцезростання, тип лісу і тип деревостану, то так і роблять. Але у більшості випадків така надмірна деталізація переобтяжує виклад, тому раціональніше буде вживати усім зрозумілий скорочений варіант, наприклад: Д2 – свіжа діброва. Класифікаційна схема лісів Алексеєва-Погребняка, будучи дещо спрощеною в порівнянні з системою типів лісу В.М.Сукачова, схемою розподілення лісової і болотної рослинності Л.Г.Раменського та іншими, в той же час не поступається їм за інформативністю і глибиною трактування явищ, а безсумнівною перевагою едафічної сітки є її чіткість і лаконічність.

У класифікації П.С.Погребняка основним показником типу лісу є корінний деревостан, що сформувався на ділянці відповідної родючості і зволоження ґрунту. Видовий склад і бонітет домінантної асоціації дерев характеризують суть типу лісу, а трав’яний покрив відтіняє окремі особливості місцезростання. Академік П.С.Погребняк відмічав, що трав’яний покрив є добрим індикатором поверхневого зволоження ґрунту.

Роблячи докладніший гносеологічний аналіз едафічної сітки П.С.Погребняка, треба визначити, що трофність, маючи головною складовою родючість ґрунту, органічно пов’язана і з його вологістю. Адже ґрунт проявляє актуальну родючість тільки при достатньому зволоженні і прогріванні. Отже, при характеристиці кожної клітки едафічної сітки виступає тріада: трофність, зволоженість і рослинна асоціація. У більшості випадків саме деревостан корінного типу лісу є тим узагальнюючим (інтегральним або дедуктивним) показником, яким оперують у всіх викладках і міркуваннях.

Академік П.С.Погребняк трактував ліс як всепроникаючу єдність лісових організмів і середовища. Він вважав, що провідними факторами, які визначають різноманітність складу і продуктивності природних лісів, є світло, тепло, вода і мінеральні поживні речовини ґрунту [4]. Будучи професором не лише лісівництва, але й ґрунтознавства та фізичної географії, він постійно дотримувався положення Г.Ф.Морозова, що ліс є поняття географічне. Тому у більшості наукових праць П.С.Погребняк розглядав ґрунт не лише як продукт метаморфізму верхніх шарів гірської породи, але й як результат взаємодії літосфери з сонячною енергією та похідних цієї взаємодії – тепла, води і мінеральних сполук. Ґрунт є таким самим літописом природи, як і ліс у відображенні наук дендрохронології, палеоботаніки, палеогеології тощо. Відомий еколог-лісівник академік М.А.Голубець вважає, що гумусова оболонка Землі є потужним захисним утворенням, нарівні з озоновим шаром атмосфери [5].

РОЗДІЛ 3 Рекомендації щодо вивчення лісових екосистем та їх компонентів в позашкільній роботі з біології

3.1 Місце „лісових екосистем” в біології

Екскурсії з учнями в природу, на агропідприємства, на шкільну ділянку легко провести в сільських школах і школах невеликих міст. Вчитель, який працює в великих населених центрах має великі, іноді нереалізовані перешкоди в здійсненні подібних уроків-екскурсій. Виїзд за місто в природу, пов'язаний з великими витратами часу і коштів, а шкільна ділянка є не завжди в міській школі. А тому в таких випадках вчитель змушений або обмежитися розповіддю в класі, або шукати інші більш доступні форми роботи.

Екскурсії і спостереження паркових рослин, видів дендрофлори зелених зон міста можуть носити суто навчальний характер і використовуватися з метою закріплення матеріалу, викладеного на уроці в класі, а можуть бути і темами гурткових занять та самостійної роботи учнів. Якщо важко здійснити заміські екскурсії, то вони частково можуть бути замінені спостереженнями і вивченнями рослин в міських садах, парках, навіть на міських бульварах. Незважаючи на те. що умови росту рослин парків мають свою специфіку, зберігають всі свої видові різниці як в будові, так і розвитку, але з успіхом можуть бути використані вчителем в його роботі. В якості прикладу ми пропонуємо кілька навчальних екскурсій і можливі напрямки робіт з парковими рослинами в гуртковій роботі.

Характеристики

Список файлов ВКР