115035 (591772), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

7. Господарство (характеристика провідних галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, сфери послуг і територіальної структури економіки) [32, с.9-18].

Характеризуючи географічне положення, природні умови і ресурси країн учні повинні спиратися на вже здобуті знання про їх розташування, рельєф, клімат, внутрішні води, ґрунти, корисні копалини, водні, лісові, агрокліматичні, рекреаційні ресурси з попередніх курсів географії. Країнознавство обов'язково містить історичний елемент, щоб не бути «блідою копією місцевості», тому згадка про основні події та їхні наслідки, пов'язані з історією заселення і господарського освоєння території, дає можливість повніше задіяти міжпредметні зв'язки з історією. Питання особливостей народонаселення, своєрідності культури та господарської діяльності є основою змісту курсу. У програмі зазначено конкретні видатні особистості, перелік яких узгоджений передусім з навчальною програмою із зарубіжної літератури для учнів старшої школи. При характеристиці господарства акцентується увага на галузях спеціалізації. У сфері послуг окремих країн виділяються галузі освіти, спорту, туризму, знання про які особливо актуальні й цікаві для молодої людини. Під час розгляду туристичних можливостей країни, звертають увагу на найбільш атрактивні (найпривабливіші) місцевості та об'єкти. У зовнішньоекономічних зв'язках держав потрібно виділяти зв'язки з Україною. Детальність і глибина, з якою розкривається кожний пункт характеристики країни, визначаються проявом її специфічних і типових рис.

У розділі ІІ − «Людство на рубежі століть» − розглядаються глобальні проблеми сучасності та концепція сталого розвитку як оптимальної моделі соціально-економічного розвитку країн. Програмою передбачено виконання практичних робіт.

Комплексні підходи до вивчення країн розширюють практичне значення країнознавства, яке, володіючи значним інтеграційним потенціалом, об'єднує фізичну, економічну, соціальну, політичну географію та матеріал негеографічних наук стосовно конкретних територій.

Основне завдання курсу − формування у старшокласників сучасних уявлень про географічну картину світу через комплексне, ширше за своїм змістом вивчення країн шляхом систематизації та узагальнення різнорідних даних, які ґрунтуються на раніше здобутих знаннях з різних предметів шкільної програми − історії, зарубіжної літератури, музики й образотворчого мистецтва. Характеризуючи географічне положення, природні умови й ресурси країн, учні повинні спиратися на вже здобуті знання про їх розташування, рельєф, клімат, внутрішні води, грунти, корисні копалини, водні, лісові, агрокліматичні, рекреаційні ресурси з попередніх курсів географії. У курсі «Країнознавство» простежуються тісні міжпредметні зв'язки географії з історією, економікою, літературою, мистецтвом та ін.

1.2. Дидактичні засади вивчення країнознавства

Актуальним при вивченні географії в старшій школі є реалізація ідей особистісно-орієнтованого навчання, що означає створення кожним школярем особистісно-орієнтованого образу світу, заснованого на його особистому досвіді. Проблема активізації процесу навчання не може на сучасному етапі розвитку освітніх систем розглядатися без обліку особистісної позиції того, кого навчають, до процесу навчання.

Ідеї особистісно-орієнтованого навчання знаходять своє відбиття у вимогах «Тимчасового Державного освітнього стандарту. Освітня область «Земля», де навчання географії представлене як процес взаємодії учня (суб'єкта) з об'єктом Земля. Підкреслюється, що учень розглядає об'єкти навколишньої дійсності багатоаспектно, цілісно, інтегровано [20, с.13-18].

Поступовий перехід у нашій країні до особистісно-орієнтованої освіти також бачиться в умовах розвитку «навичок самостійної роботи й творчості». Таким чином, підвищення якості освіти в цей час неможливе без задоволення особистісних запитів, вимог ринкової економіки й потреб суспільства. На думку І.С. Якиманської (1994, 1995), у сучасній психолого-педагогічній науці намітився принципово новий підхід до розуміння суб'єктивної активності школярів. «Суть його зводиться до того, що учень не є тільки продуктом навчання (а все при ньому − результат навчання). Кожен учень − носій індивідуального, особистого (суб'єктивного) досвіду. Він насамперед прагне до розкриття власного потенціалу, даного йому від природи в результаті індивідуальної організації, і потрібно тільки допомогти йому, надавши відповідні умови».

Особистісно-орієнтоване навчання припускає визнання за кожним учнем його самоцінності, індивідуальності, його суб'єктивний досвід постійно узгоджується зі змістом освіти, збагачується й заглиблюється. Реалізація ідей особистісно-орієнтованого навчання в шкільній географії означає створення кожним учнем особистісно-значимого образу світу, заснованого на його власному, суб'єктивному досвіді [31, с.13].

Унікальність шкільного курсу країнознавства полягає в тому, що це єдиний предмет, що поєднує знання про природне й соціально-економічне повсякденне оточення підлітка, отже, країнознавчі знання можуть стати базою для різноманітної практичної його діяльності у творчому рості особистості підлітка. Країнознавство є для старшокласника не тільки джерелом нових відомостей про світ, не тільки інструментом пізнання частини об'єктивної дійсності, але й необхідним фактором його нормального психічного розвитку.

У цей час проблеми творчого становлення молодого покоління українців здобувають пріоритетне значення як для системи освіти, так і для розвитку суспільства в цілому, для історичної долі України в найближчі десятиліття.

Останнім часом помітно зростає інтерес авторів до проблеми розвитку творчості у викладанні окремих шкільних предметів. Однак у географічній освіті творчість, як правило, погоджується з поняттям «ігрова діяльність», розглянуту через призму наукового змісту курсу [50, с.15]. Цим ми істотно звужуємо освітні рамки предмета, по суті, ігноруємо особистісну позицію учня до процесу географічного пізнання світу, що, у кінцевому результаті, дає малоефективний навчальний процес і має спільне із процесом розвитку творчості.

Зростаюча кількість навчальних програм, підручників і навчальних посібників, а також інших засобів навчання очікуваних результатів, а саме: різкого підвищення пізнавального інтересу учнів до предмету, активізації їхнього творчого потенціалу − не принесли.

Невідповідність шкільного курсу географії пізнавальним потребам старшокласників, їх діяльнісним запитам, насамперед − у плані творчої самореалізації, виявлено в дисертаційному дослідженні Ю.П. Іванова [50, с.14]. Виявлено також і те, що звертання до внутрішньої − мотиваційно-потребнісної − сфери школяра в навчанні географії може дати разючі результати. Надалі, у ході проведення описуваного експерименту, були виявлені нові проблеми. Зокрема, − виявлено значне «нестикування» початкового курсу географії, досліджуваного в V−VІ класах, з наступними курсами географії. Виявлено, що інтерес школяра до оточуючої його дійсності до старших класів не зникає, а стає ще і більш специфічним для кожного учня. Отже, пізнання навколишнього геопростору також повинне мати свій неповторно-індивідуальний характер.

Учні старших класів частіше, ніж підлітки, вказують на те, що пізнання навколишньої їхньої природи, соціально-економічного оточення вони бажали б проводити особисто, у ході самостійних подорожей, експедицій, досліджень. В умовах традиційного навчання це виконати вкрай складно. Процес дорослішання підлітків незмінно ускладнює питання, що стоять перед ним і спрямовані на пізнання навколишнього світу. Розширення психологічного «свого простору» уже на початку підліткового періоду виходить за рамки своєї місцевості й рідного краю, включаючи й більш віддалені регіони Землі (О.А. Манзадей, 1994), що стають в умовах звуженого інформаційного простору, до того ж − недоступного для безпосереднього відчуття, усе більше входить у конфлікт із традиційною системою навчання географії − вивчаються географічні об'єкти, віддалені на тисячі кілометрів, а масштаб і тривалість географічних явищ унеможливлює спостерігати їх у природних умовах.

Така географія стає для учнів усе більше незрозумілою, нудною, «річчю в собі». До старших класів конфлікт усе більше наростає, у результаті чого географія до XI класу стає чи ледве не самим непопулярним для школярів предметом [50, с.13].

Нові інформаційні технології, що широко входять у життя суспільства, з одного боку, жадають від школи якнайшвидшого їхнього впровадження в процес навчання, у тому числі − у курсі географії, з іншого боку, дозволяють значно розширити рамки навчального процесу, інтенсивно впливаючи на всі сторони особистості учня, включаючи емоційно-ціннісні складові психіки.

У наш час у процес навчання вводяться нові засоби: відеопрограми, аудіокурси, електронні навчальні програми. Особливо необхідно відзначити ідею створення електронного підручника. З 1995 р. ведуться роботи зі створення електронного підручника з географії. Його можливості практично безмежні (якщо враховувати постійне вдосконалювання машин). Поряд з текстом, усілякими графіками, таблицями, завданнями для практичних робіт, електронний підручник містить у собі експертну систему, що автоматично, непомітно для учня налаштовує навчальну програму під індивідуальні особливості кожного школяра. Крім того, учень сам може вибрати для себе найбільш прийнятний шлях оволодіння матеріалом, аж до повної відмови від послуг «електронного вчителя», використовуючи машину лише як засіб тестування. Мультимедіа-система електронного підручника дозволяє наповнити програму звуком природних процесів, продублювати текст голосом диктора, створити необхідне музичне тло для роботи, включити будь-який відеофрагмент, «пожвавити» мультиплікацією будь-який географічний процес.

Все це дозволяє школяреві застосувати свої знання на якісно новому рівні, включаючи такі методи досліджень, як географічний прогноз і складання проектів природних і соціально-економічних систем. «Гра масштабами» за допомогою електронних карт підручника легко дозволить учневі перейти від карти рідного краю до карти півкуль, або до фотографії Землі із глибин Космосу − по суті, учень зможе за частки секунд зробити заочну космічну подорож навколо планети.

Зміст електронних підручників відрізняє більша мобільність, його постійно може доповнювати й коректувати будь-який учитель у відповідності зі специфікою місцевих умов. Наукова географічна картина світу, що виникає у свідомості школяра за допомогою нових засобів навчання (електронного підручника й відеопрограм), емоційно переживається, створює «ефект присутності», стає яркою, насиченою, такою, що мало чим відрізняється від безпосереднього спілкування учня з недоступними для безпосереднього сприйняття об'єктами і явищами.

Отже, географічна інформація, що надходить до учня за допомогою нових засобів навчання, перетворює образ світу не в застигле й незрозуміле чуже утворення, а в барвистий, доступний, цікавий образ рідної планети, що гарно запам’ятовується.

Однак дані унікальні можливості нових засобів навчання в географічному пізнанні світу − не більш, ніж можливості, які можуть бути реалізовані тільки за умови психологічного комфорту, вірного визначення зон найближчого розвитку кожного учня, його пізнавальних інтересів. Тільки в такому випадку можна буде говорити про творчість географічного пізнання світу.

Надання вчителям можливості вибирати засоби й методи у викладанні курсу географії також не призвело до різкого підйому їхньої творчої активності. Більше того, вже в стінах педагогічного вузу, в умовах традиційного навчання з першого по п'ятий курс значно зростає негативна реакція майбутніх педагогів-географів на свою педагогічну діяльність. У зв'язку із чим, проблема розвитку творчості в рамках колишньої освітньої парадигми, на погляд Ю.П. Іванова, вирішена бути не може [50, с.13-15]. Таким чином, в проблемі розвитку творчості в шкільному курсі географії актуальним є визначення рушійних мотивів географічного пізнання світу особистістю школяра.

Вирішуватися зазначені проблеми можуть на двох рівнях − теоретичному й практичному, у тісній їхній взаємодії. Останнє можливо, з огляду на останні досягнення вітчизняної й закордонної психологічної науки, практики шкіл, особливо інноваційної. Необхідний досить широкий банк даних, що ілюструють реальне становище справ з викладанням географії в різних регіонах України й за її межами.

Виділені на основі великого аналізу характерні риси творчого вивчення країнознавства дозволять підійти до розуміння суті даного феномена, що, в остаточному підсумку, приведуть нас до психологічних умов творчої діяльності на уроках країнознавства.

Розробка надалі засобів діагностики й навчання, з використанням нових інформаційних технологій, дозволить вивести процес навчання країнознавству на якісно новий рівень, перетворивши навчальну працю в процес творчого пізнання учнем географічного простору.

Отже, підсумовуючи погляди провідних педагогів на викладання географії, стосовно курсу «Країнознавство» ми дійшли наступних висновків. При вивченні даного спецкурсу необхідно застосовувати особистісно-орієнтований підхід, при цьому визначити рушійні мотиви географічного пізнання світу особистістю школяра; враховувати наступність між шкільними курсами географії в цілому і «Економічної і соціальної географії» зокрема; застосовувати нові засоби навчання, особливо інформаційні технології (електронні підручники, атласи, презентації).

Розділ 2

СТРУКТУРА ЗНАНЬ УЧНІВ З ТЕМИ «АФРИКА»

1. Загальний огляд регіону

Одна з головних задач навчальної географії − формування системи уявлень про соціально-економічну структуру сучасного світу. Тому, на наш погляд, важливо сформувати в учнів об’єктивне уявлення про місце країн Африки за рівнем соціально-економічного розвитку серед інших держав світу. Однак відповісти на ці питання не просто, оскільки не існує ні єдиного показника, ні їхньої системи, здатної охопити всі сторони економічного і соціального розвитку держави. В навчальних цілях використовують ряд комплексних показників і коефіцієнтів економічного і соціального розвитку.

Найкраще рівень економічного і соціального розвитку країни можна визначити за допомогою показника ІРЛП. Середньосвітове значення ІРЛП − 0,764. Промислово розвиті країни мають 0,911, країни, що розвиваються − 0,576. Нарешті, найменш розвинені країни, до яких і відноситься більшість країн Африки − 0,366 [5, с. 52-59].

Про рейтинг країн Африки за рівнем економічного розвитку можна судити, використовуючи показники ВНП. На території "чорного континенту" динаміка величин ВНП (як і ВВП) дуже контрастна. Це відбиває широкий діапазон показників розвитку продуктивних сил, їхню нестійкість під впливом економічних і політичних катаклізмів і стихійних лих. Так, у 1995−1999 р. у 12 країнах абсолютна величина ВНП зменшилася (у 1985−1990 р. таких країн було 6), причому особливо велика була деградація економіки в Ліберії і Руанді, які дуже сильно потерпіли від політичних і етнічних конфліктів. У першій половині 90-х рр. найуспішніше ріс ВНП (більш ніж на 3,5% у рік) у Тунісі, Гвінеї, Буркіна-Фасо, Гані, Уганді і Ботсвані. У підсумку в 1995 р. лідерами Африки за абсолютною величиною ВНП (у млрд. доларів США) стали наступні країни: Південна Африка − 110,2, Алжир − 57,0, Єгипет − 53,3, Нігерія − 35,6, Лівія − 30,3 і Марокко − 27,6. Цей перелік свідчить про чільне значення республіки Південної Африки, а також країн Північної Африки у всій економіці цієї частини світу [12, с. 33-34].

Заслуговують на увагу показники величини ВНП на душу населення за рік: у 16 країнах це менше 300 доларів, що говорить про дуже низький рівень розвитку виробництва, але разом з тим у 7 країнах цей показник перевищує 2000 доларів. П'ять з цих країн великій (для Африки) величині ВНП на душу населення зобов'язані своїм природним ресурсам, розвинутій гірничодобувній промисловості й експорту [43, с.40-42]. У Лівії більше 2/3 ВВП і понад 90% доходів від зовнішньої торгівлі формують видобуток і переробка нафти, в Алжирі ведучі галузі виробництва − видобуток нафти і природного газу, а також руд металів і фосфатів, головні козирі Габону − видобуток нафти і марганцевої руди, виробництво уранового концентрату і заготівля деревини. У Ботсвані головні статті економіки − підприємства з видобутку алмазів, вугілля, виробництва мідно-нікелевого концентрату. Південно-Африканська республіка, власне кажучи, найбільш розвинена країна в регіоні, у якій одержали високий розвиток багато галузей господарства, але і тут головна роль належить видобутку корисних копалин, що забезпечує більше половини експортних надходжень. Ця країна займає одне з перших місць у світі за запасами і видобутком золота, алмазів, руд хрому і марганцю, урану, ванадію [13, с.6-7].

В острівних державах Маврикій і Сейшели основа економіки інша. Маврикій − одна з тих країн Африки, що найбільш динамічно розвиваються завдяки створенню вільної економічної зони і стимулюванню туризму. Туризм став головним джерелом ВНП і на Сейшелах, хоча інші сфери економіки тут розвинені слабко.

Характеристики

Список файлов ВКР