114820 (591723), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

- виконання дій у матеріальному чи матеріалізованому вигляді;

- формування дії як зовнішньо-мовленнєвої;

- виконання дій подумки.[19; 236-277].

Ученими (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, І.А. Зимня) розроблені основні положення особистісно-діяльнісного підходу до навчання. „Згідно з особистісно-діяльнісним підходом у центрі навчання перебуває сам школяр, його мотиви, цілі, його неповторна психологічна індивідуальність, тобто учень як особистість. Вчитель в контексті такого підходу визначає навчальну мету уроку й організовує, спрямовує і корегує весь навчальний процес, виходячи з інтересів учня, рівня його знань і умінь”[30; 63].

Розглядаючи спілкування як організацію і керування навчальною діяльністю учнів, прихильники особистісно-діяльнісного підходу орієнтують процес навчання на вирішення школярами дослідницьких, комунікативних, пізнавальних завдань, а це вимагає визначення таких видів мовних робіт, що спрямовані на розвиток творчих здібностей учнів.

Щоб створити методику, яка б сприяла розвитку комунікативних умінь і навичок учнів, необхідно спиратися на моделі формування мовлення (О.Р. Лурія, О.М. Леонтьєв, І.А. Зимня), що мають деякі загальні риси: допускають наявність проміжної фази розгортання створеної раніше програми висловлення; розглядають ступені, відбивають механізми породження висловлення.

Мовлення може бути успішним, якщо воно спрямоване на досягнення визначених цілей. Основна умова породження мовлення – мотив, ”потреба виразити в мовному висловленні який-небудь зміст”[50;117].

Таким чином, розвиток мовлення, формування комунікативної компетенції необхідні для вміння контролювати правильність і доцільність своїх висловлювань, а також для вільного володіння мовою. А це в свою чергу, допомагає особистісному розвитку учня.

Психологічну основу комунікативно-мовленнєвих умінь складає теорія діяльності, тобто мовлення організоване з точки зору психології подібно до інших видів діяльності.

Мовленнєва діяльність характеризується вмотивованістю, цілеспрямованістю, ситуативністю і складається з чотирьох фаз: орієнтування в ситуації спілкування, планування, реалізації задуму за допомогою експресивних засобів мови, контролю.

Ефективність мовленнєвого розвитку дітей значною мірою залежить від урахування даних сучасної психології і психолінгвістики, які повинен знати сьогодні вчитель.

Отже, формування вчителем комунікативних умінь і навичок учнів неможливе без певних знань з психології і вміння їх застосовувати на практиці. Бо формування комунікативності нерозривно пов’язане з формуванням в учнів уміння мислити.

Мовленнєва майстерність талановитого мовця може почати виявлятися уже на рівні граматичної правильності, тобто на першому етапі опанування мови. Засвоюючи норми учень вчиться правильності мовлення, опановує елементи його стилістичної виразності, бо неграмотне мовлення не може бути стилістично виразним. Високий рівень культури мовлення досягається учнями при засвоєнні основних норм (орфоепічних, лексичних, граматичних) літературної мови.

Які ж умови успішного формування комунікативних умінь і навичок у дітей?

Перша умова мовленнєвого розвитку дитини - це потреба у спілкуванні.

Мовлення виникає із потреби висловитись, а висловлення людини породжуються певними мотивами. Цю сторону мовленнєвої діяльності психологи називають мотивацією мовлення.

Наявність мотивації мовлення означає, що у школяра не тільки є думки і почуття, які можуть бути виражені ним, але й те, що йому хочеться поділитися, тобто в нього є внутрішнє спонукання до того, щоб висловити свої думки і почуття.

Мотив мовлення ("заради чого говорю" - Л.С. Виготський) виникає у дітей при наявності емоцій, пов'язаних з яскравими враженнями, інтересами до тієї роботи, яку пропонує вчитель [17].

В основі висловлювання дитини повинен лежати безпосередній мовленнєвий мотив, тобто бажання повідомити іншим про свої враження від побаченого і пережитого. Саме такий мовленнєвий мотив породжується ситуацією живого спілкування з дітьми.

Але спілкування можливе тільки з допомогою загальнозрозумілих знаків, тобто слів, їх сполучень. Тому дітям необхідно дати зразки мовлення, або створити мовленнєве середовище. Це друга умова розвитку мовлення дитини. Від того, яке в неї мовленнєве середовище, залежить багатство, різноманітність і правильність її власного мовлення.

Мовлення допомагає дитині не тільки спілкуватися з іншими людьми, але й пізнавати світ. Оволодіння мовленням — це спосіб пізнання дійсності. Багатство, точність, змістовність мовлення залежить від збагачення свідомості дитини різними уявленнями і поняттями, від життєвого досвіду школяра, від об'єму і динамічності його знань. Іншими словами, мовлення, розвиваючись, потребує не тільки мовного, але і фактичного матеріалу. Школяр добре розповість і напише тільки про те, що він добре знає: у нього повинен бути запас знань, матеріал по темі розповіді. Це також необхідна умова мовленнєвого розвитку учнів [11].

Отже, загальними завданнями вчителя з формування комунікативних умінь і навичок учнів є:

а) забезпечити мовленнєве середовище для учнів: сприймання мови дорослих, читання книг, слухання радіо та ін.;

б) забезпечити створення мовленнєвих ситуацій, мовленнєвої практики для учнів;

в) забезпечити правильне засвоєння учнями достатнього лексичного запасу, граматичних форм, синтаксичних конструкцій, логічних зв'язків, активізувати вживання слів, утворення форм, побудову конструкцій, забезпечити формування конкретних вмінь в області розвитку мовлення;

г) вести постійну спеціальну роботу з розвитку мовлення, пов'язуючи її з

уроками граматики, читання, з матеріалом, що на них вивчається;

ґ) створити в класі атмосферу боротьби за високу культуру мовлення, завиконання вимог до правильного мовлення.

З перших уроків вчитель повинен вчити першокласників граматично правильного мовлення. Поступово переходячи від простих до складних граматичних конструкцій, можна навчити дітей літературного мовлення.

Отже, комунікативні уміння і навички формується багатством словника, досконалим володінням способами поєднання слів у речення та текст, правильною вимовою.

1.2 Шляхи формування комунікативних умінь і навичок

Кожен урок української мови – складна, цілісна, динамічна система змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Мета уроку збігається з метою навчального процесу в цілому.

Однією з них є формування національно-мовної особистості учня. Цього можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження, спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до довкілля. Розвивається мовлення, а от же й мислення, інтелект, мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття, естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних засобів, виражальних можливостей.

Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів (бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.

Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності, виразності, образності власного мовлення, намагання дотримуватися норм у використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання навчитись майстерно оперувати мовою.

Навчанню мові належить особлива роль у вихованні школярів. Згадаймо, як зазначив В.Сухомлинський: ”Від культури слова до емоційної культури, від емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин – такий шлях до гармонії знань і моральності”, “Убогість слова – це убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної, емоційної, естетичної товстошкірості” [79].

Мета початкового навчання рідної мови розвиток мовлення і мислення молодших школярів.

У здійсненні поставленої мети важлива роль належить синтаксису, тому що вивчення синтаксису в початковій ланці школи, знання правил поєднання слів і побудови речень сприяють розвиткові і удосконаленню синтаксичної будови мовлення учнів, формуванню орфографічних і пунктуаційних навичок та формуванню комунікативних умінь.

Відомо, що центральний напрямок сучасної методики початкового навчання рідної мови полягає в реалізації лінгвістичного принципу про взаємозв'язок мовних рівнів: фонетичного, лексичного, синтаксичного, морфологічного.

Вищим рівнем мовної системи є синтаксичний рівень. На синтаксичному рівні здійснюється взаємодія всіх рівнів мовної системи, тому що взаємозв'язок лексичного значення слова, його морфологічних ознак і можливостей поєднання проявляється у будові словосполучення, речення, в зв’язному тексті.

Проведення систематичної роботи із синтаксису сприяє підвищенню орфографічної і мовленнєвої підготовки молодших школярів.

Синтаксичний напрямок роботи з розвитку мовлення полягає у роботі над словосполученням, включенні словосполучення у речення, у роботі над реченням.

Словосполучення - це поєднання двох або кількох слів, пов’язаних за змістом і граматично. Словосполучення називає одне певне явище дійсності. В мовленнєвій діяльності словосполучення, як правило, використовується не самостійно, а в реченні.

Над словосполученням проводиться така робота:

• виділення словосполучень в реченні і встановлення зв’язків між словами за допомогою запитань;

• побудова словосполучень при вивченні іменника, прикметника, дієслова і інших граматичних тем, і при активізації нової лексики.

В роботі над словосполученням слід враховувати:

• його структуру, тобто слова, що входять в його склад, запитання, яке може бути поставлене від головного слова до залежного, вживання прийменника, необхідні форми узгодження - число, рід і інше;

• семантику словосполучення.

Робота над значеннями словосполучень полягає в їх співставленні з реальними предметами, явищами.

Зразки вправ із словосполученнями в яких основна робота зосереджена на формування комунікативних умінь: 1. Постановка запитань до залежних слів від головних. 2.Схематичне зображення зв’язків між словами в реченні.

Уміння розбиратись в зв'язках між словами і між самими словосполученнями в реченнях допомагає школярам будувати все більш складні синтаксичні конструкції. 3. Пояснення значень словосполучень, що вживаються в тексті.

Виконуючи такі вправи, учні поступово переконуються в тому, що носіями значень є не тільки слова, але і словосполучення. 4.Складання словосполучень з новими словами, що трапились у тексті. Ця робота допомагає не тільки глибше розкрити значення слова, але і готує дітей до його вживання, активізує його. 5.Складання словосполучень у зв’язку з вивченням частин мови. (Кожна частина мови утворює власні моделі словосполучень).

Потрібно пам’ятати, що словосполучення не самоціль. Тому, де тільки можна, вправи із словосполученнями повинні мати вихід до більш високих ступенів мовленнєвих вправ - до побудови речень, до зв’язного мовлення.

Уміння будувати різні типи речень є основою комунікативних умінь і навичок учнів. Речення передає думку учня, в ньому реалізується уміння вибрати точне слово, утворити потрібну форму, скласти словосполучення.

Оскільки одиницею зв’язного мовлення є речення, то цілком зрозумілою є вимога програми працювати над його засвоєнням систематично, цілеспрямовано, на кожному уроці навчання грамоти, граматики і читання незалежно від виучуваної теми. Важливість систематичної роботи над реченням пояснюється і тим, що на фоні речення учні засвоюють лексичне значення слова, словотвір, фонетику, орфоепію, морфологічні форми слів та синтаксичну роль їх, пунктуацію.

Методика роботи над реченням в початкових класах передбачає реалізацію на практиці навчання двох взаємопов’язаних напрямків: по-перше, це усвідомлення компонентів і структури речення, по-друге, це відбір, використання лексики в певному типі речення. Основними засобами досягнення поставленої мети можна вважати наступне:

• засвоєння молодшими школярами основних правил поєднання слів в речення;

• встановлення смислових і граматичних відношень між словами речення;

• правильне вживання форм синтаксичного зв’язку слів як в усному, так і в писемному мовленні;

• інтонаційне оформлення речення в усному мовленні і ставлення розділових знаків на письмі.

Основна ціль роботи над реченням - навчити дітей висловлювати відносно завершену думку в чіткій і правильній синтаксичній структурі.

Робота над реченням невіддільна від курсу граматики і дуже важливо працювати над структурою і зв'язками в реченні, над різними типами речень. Дуже важливе значення має інтонація речення. Тому необхідно її відпрацьовувати, досягати розуміння зв’язку інтонації зі змістом.

У методиці викладання мови в початкових класах вправи з реченням діляться на аналітичні, якщо переважає аналіз готових речень, і синтетичні, якщо передбачається самостійне складання речень.

Характеристики

Список файлов ВКР