114795 (591709), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Оскільки строфа поділена на рядки, то ці рядки, за переконанням дітей, необхідно виділяти. Інакше не вийде вірш.

Саме тому учні при читанні поезій схильні "відрубувати" рядки. Тим часом цього не можна припускати.

Щоб зберегти своєрідність поетичного твору, робляться паузи в кінці рядка незалежно від того, закінчується в цьому місці чи не закінчується речення. Але, як правило, робляться незначні паузи. Вони надають прочитуваному специфічного колориту віршованої передачі думки. Якщо кінець рядка збігається із закінченням розповідного речення, то перед паузою, зрозуміло, голос знижується. Коли ж рядок завершується питальним знаком чи знаком оклику, то голос у цьому разі підвищується.

А як же бути з віршованим рядком, яким речення не закінчується, але в кінці якого, як сказано вище, рекомендується зробити незначну зупинку? Пауза тут потрібна. Але перед нею не можна припускати зниження голосу, оскільки ж речення не закінчується. Тому, хоч пауза й розчленовує речення на кілька частин, зміст й інтонаційний малюнок його не розриваються. Розглянути це можна на початковій строфі вірша М. Рильського "Квіти друзям":

Текст	Зауваження
В сизому тумані в сині димовій – яблука рум'яні, груші медові.	пауза, але голос не падає; пауза без зниження голосу; пауза, яка не свідчить про закінчення речення; пауза, якою завершується речення; перед нею йде спад вимови.

Щоправда, у навчанні дітей інтонувати кінець фрази учителя підстерігає неприємність іншого роду. У значної частини учнів спостерігається, як прийнято говорити, "ковтання" кінцевої частини слова: окремих звуків, складів і навіть знезвучення цілих слів. Воно помічається, коли завершується речення, а найчастіше - весь віршований твір, особливо при читанні його напам'ять. Щоб запобігти цьому, методика пропонує зосередити увагу на поясненні того, що виразність читання полягає в повноцінному прочитуванні чи декламації всього тексту від початку до кінця. Ясна річ, що крім застереження необхідний конкретний показ, як уникнути "ковтання" кінцевих слів.

Виразному проказуванню останнього слова сприяє пауза, яку можна вжити перед його вимовлянням:

Ось і ти часу не гай –

будь, як хлопчик / Помагай!

Корисно буде, якщо учні навчаться під кінець твору не знижувати голосу, а навпаки заключні слова проговорювати з наростанням завершальної інтонації. Показати це можна на рядках вірша С. Олійника "Наші мами":

Хай усі / запам'ятають: //

і листи, / і телеграми /

шліть туди, / де їх чекають,//

виглядають // ваші мами!

Слова "виглядають ваші мами!" доцільно прочитати з поступовим наростанням голосу. Останні слова рекомендується вимовляти за складами у розтяжку, наприклад:

Шліть туди, / де їх чекають, //

виглядають // ва-ші ма-ми!

Отже, можна й потрібно застосовувати різні прийоми проказування завершальних слів речень і цілого тексту. Важливо, щоб вимога "не ковтати" закінчення фраз була усвідомлена учнями. Роботу над дотриманням цієї вимоги не можна послаблювати протягом усього часу навчання.

Як у прочитуванні прозових творів, так і при читанні, а особливо при декламуванні віршів невиразність дається взнаки, коли перелічуються однорідні члени речення. Вражає одноманітність інтонації: однорідні члени речення промовляються скоромовкою. Тим часом для проказування повторюваних слів, переліку назв предметів і дій існує вимога, яка не повинна бути таємницею для школярів. Вона формулюється так: повторювані і перелічувані слова не вимовляються з однією і тією ж інтонацією. Залежно від тексту їх рекомендується прочитати (продекламувати) з наростаючим підвищуванням чи понижуванням тону, вимовити з різним темпом, з різною висотою голосу. У вірші І. Франка "Навесні" є кілька однорідних членів речення - означень, підметів, додатків:

Надійшла весна прекрасна,

многоцвітна, тепла, ясна,

ніби дівчинка в вінку,

ожили луги, діброви,

повно гомону, розмови

і пісень в чагарнику.

Підходить кілька варіантів їх читання: 1) вимовити з наростанням голосу; 2) проказати перші слова з деяким наростанням тону, а інші - за складами.

Різної тональності слід надавати вимові повторюваних фраз, з яких починається нова частина твору, як-от у вірші П. Воронька "Осінь". У ньому тричі звучить фраза "Ходить осінь по току". Відповідатиме задумові автора такий спосіб читання, при якому кожне повторення вимовлятиметься з більшою звучністю. Так буде досягнута кульмінація, переліки того, що дає осінь, щедра, золота.

Вдосконаленню навичок читання віршів і їх декламації має сприяти участь учнів у різних позакласних заходах ранках, святах. До цього по можливості слід залучати всіх учнів.

Щоб читати виразно, учні мають навчитися аналізувати твір, визначати емоційний настрій твору, героїв, автора; уявляти описані картини, розуміти їх зміст, мати про них свою думку тощо; користуватися інтонаційними засобами виразності.

На основі інтонаційних схем речень можна навчити дітей дотримуватися пауз.

,–"один".

; – : – "один, два".

. ! ? – "один, два, три".

Перед абзацом - "один, два, три, чотири".

Після заголовка – "один, два, три, чотири, п'ять".

З метою підготовки до виразного читання доцільно використовувати такі вправи:

• Прочитай речення з різною інтонацією.

• Прочитай речення з різною силою голосу.

• Прочитай речення з різною швидкістю.

• Перестав слова в реченні.

• Зміни одне слово.

• Прочитай, змінюючи логічні наголоси.

• Визнач загальний настрій твору.

1.4 Формування швидкого й свідомого читання як засобу успішного навчання дитини в школі

Навичка читання - це основа, яка дозволить нарощувати духовний та інтелектуальний потенціал особистості, її формуванню приділяється максимальна увага на уроках читання. Під час роботи з художнім твором навичка читання включається до складнішої читацької діяльності, спрямована на сприйняття, усвідомлення, відтворення тексту.

Щоб душа дитини відгукнулась на художній твір, задзвеніла чарівною музикою, треба, як зазначив В. О. Сухомлинський, "зуміти торкнутися її струн" [48].

Духовне відродження українського народу неможливо уявити без живодайного впливу художньої літератури на формування національної свідомості, бо саме література є одним з активних чинників суспільного виховання - совісті, моралі, загальнолюдських цінностей, інтелігентності.

Результати досліджень засвідчили, що лише частина дітей (38 %) читають багато, вважають читання своїм улюбленим заняттям. Творами, що викликають особливу зацікавленість, залишаються казки (1-3 класи), оповідання (4 клас). Менше діти захоплюються поезією, низьким виявився інтерес до науково-пізнавальної літератури.

Тривогу викликає те, що значна частина дітей на запитання "Чим ти любиш займатися у вільний час?" відповіли: "Дивитися телевізор".

У частини школярів (28 %) відсутня елементарна бібліографічна грамотність. Так, за порадою вчителя вибирають книжки лише 33 % опитаних, за порадою бібліотекаря - 21 %.

Судження школярів про прочитаний твір часто виявляються стандартними, позбавленими почуття особистого ставлення. Звідси висновок: у таких учнів немає справжнього читацького інтересу, такого потягу до читання, який викликає співчуття, співпереживання, робить процес читання творчим.

На наше переконання, втрату зв'язків із книжкою в ранньому віці неможливо компенсувати в майбутньому. Маленький читач лише вступає в життя, у нього ще немає життєвого досвіду, і книга для нього є невичерпним джерелом відомостей, у ній він знаходить відповідь на свої незліченні "Чому?". Книжки, прочитані в дитинстві, часто запам'ятовуються на все життя, впливають на подальший розвиток, на світосприймання, виробляють певні норми поведінки.

Навчити по-справжньому добре читати непросто. Крім підручників і методик, необхідно забезпечити кваліфіковане керівництво навчанням, основою якого є знання особливостей механізму читання, вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Найважливіше завдання початкової школи - навчити дітей вчитися, а це неможливо без уміння читати і працювати з книжкою. Як зробити урок читання цікавим для кожного учня? Основними правилами при плануванні уроків читання є: логічне поєднання всіх видів роботи; неможливість виконання наступного завдання без опрацьованої попередньої вправи; чітка установка щодо роботи: Для чого? Як робити? Скільки часу витратити?

Кожен урок має формувати в учнів свідоме, правильне, виразне читання з відповідною для кожного віку швидкістю. Для цього учні мають чітко розуміти лексичне значення і бачити ціле слово, а згодом – словосполучення, смислову фразу, речення. Тому велике значення на уроці необхідно надавати словниковій роботі, яка органічно випливає із завдань упродовж уроку. Спрямовують ЇЇ на збагачення активного словника учнів, на розвиток словотворчих навичок, уміння бачити в тексті художні засоби та використовувати їх у своєму мовленні. У ході словникової роботи необхідно працювати над розвитком швидкості читання, розширенням кута зору читця, розвитком уваги, зорової пам'яті, удосконаленням артикуляційних навичок. Завдання на класифікацію, вилучення зайвого, визначення спільних і відмінних ознак під час цієї роботи вчать дитину логічно мислити. А вміння є невід'ємною умовою успішного подальшого навчання. Під час завдань словникової роботи можна запропонувати учням такі вправи:

1. Прочитайте слово. Як можна сказати по-іншому?

2. Серед словосполучень знайдіть і назвіть ті, які вжиті в переносному значенні. Поясніть свою думку.

3. Замініть вислови словами з тексту.

4. Читання з наростанням швидкості.

5. Читання таблиць-пірамід для розширення кута зору.

6. Читання з різною силою голосу.

Якщо готувати кожний урок творчо, то цей ряд завдань можна продовжити залежно від конкретного тексту, мети, яку ставить перед собою вчитель.

В. О. Сухомлинський радив учителям початкових класів: "Навчіть усіх дітей читати так, щоб вони вміли читаючи думати і думаючи читати" [48]. Щоб досягти такого рівня читання, треба учнів навчити аналізувати текст, тобто осмислювати його тему, ідею, ставлення автора до того, що він пише, висловлювати свою оцінку щодо прочитаного, бачити в тексті художньо-виражальні засоби мови, запам'ятовувати їх з метою збагачення власної мовної культури. Крім цього, аналіз має сприяти і вдосконаленню навичок читання. Тому основним прийомом роботи над художнім твором є багаторазове звертання до тексту, перечитування його кожного разу після одержання нового завдання. Вибіркове читання застосовується на всіх етапах уроку: і під час бесіди за змістом, і в ході складання характеристики дійових осіб, словесних малюнків, порівняння фактів на початку твору і в кінці, під час обговорення ілюстрацій, прислів'їв до тексту, підготовки переказу, озвучування кадрів складеного за змістом прочитаного діафільму. Така організація роботи над текстом вчить дітей свідомо сприймати прочитане, вдосконалює навички швидкого інтонаційного читання, розвиває мову учнів.

Аналіз художнього твору можливий після емоційного первинного сприйняття тексту. Спираючись на безпосереднє розуміння змісту, подальша робота має поглиблювати і коригувати думки дітей щодо прочитаного. Після першого читання, залежно від літературного твору, його жанру, теми, складності, які розкривають емоційний вплив твору на учнів, слід поставити такі запитання:

• Які почуття виникли у вас під час слухання оповідання?

• Що вас вразило? Чому?

• Що найбільше сподобалось? Чому?

• До яких дій, вчинків спонукає це оповідання?

Відомо, що аналіз твору потребує багаторазового перечитування. Як зацікавити дитину, щоб для неї це було захоплюючою справою? Для цього перед кожним читанням треба ставити нове завдання, причому таке, щоб, шукаючи відповідь на нього, дитина відкривала для себе щось нове, чого не помітила раніше. Краще підбирати такі запитання, на які, звертаючись до тексту, відповісти неможливо. Отже, кожному учневі текст необхідно прочитати насамперед осмислено. Даючи запитання, які вимагають роздумів, учитель створює мовну ситуацію, спонукає учня до висловлення. У процесі аналізу діти проходять довгий шлях пошуку, сперечаються, відстоюють свою точку зору, вчаться розуміти інших людей. Учні вчаться висловлювати своє ставлення до прочитаного, оцінювати вчинки дійових осіб, виявляти мотиви їхньої поведінки, зіставляти вчинки персонажів, вибирають правильний вихід з тієї чи іншої ситуації. Оцінюючи інших, діти вчаться оцінювати й себе, а отже, у них виробляється уміння жити серед людей, удосконалюються навички спілкування. Такі завдання формують моральну свідомість особистості. Наприклад:

• зіставлення й порівняння вчинків дійових осіб;

• складання характеристики дійової особи за допомогою опорних слів і без них;

• знаходження слів, словосполучень для змалювання усного портрета, змалювання усного портрета;

• складання порівняльної характеристики дійових осіб;

• знаходження і читання речень, які передають хвилювання, тривожність, радість, злість;

• читання найкрасивішого місця в оповіданні чи вірші (найсмішнішого, найнапруженішого моментів).

Обов'язково слід використовувати на уроках читання вправи на вироблення техніки читання. У букварний період навчання грамоти, оволодіння механізмом поскладового читання увага дітей фіксується на складовій та складо-буквенній структурі слова, яке прочитується. Внутрішній механізм читання являє собою складне явище з розгорнутою системою орієнтування зорового, мовленнєво-слухового, розумового характеру. Через зорові впізнавання букв, буквосполучень і окремих слів сигнали йдуть у ті частини мозку, де зберігаються знання про еталони-зразки букв, про їхні зв'язки із звуками, способи позначення відмінних ознак звукових варіантів різних фонем.

Зорові сигнали, які надійшли у мозок, дають поштовх і збуджують мовнорухові органи - язик, губи, гортань. Одночасно з мовноруховими збудженнями підключається тісно з ними пов'язане слухове сприймання, слух. Таким чином, при початковому читанні виникає своєрідне коло зв'язків - зорових, мовнорухових, слухових, які разом забезпечують розуміння, усвідомлення всього того, що здобуто під час активізації всіх трьох видів сприймання.

Характеристики

Список файлов ВКР