114450 (591633), страница 7

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 7)

Півтисячолітня історія чумацтва наклала відбиток не тільки на економічне життя народу, але й залишила глибокий слід у духовній культурі. Тисячі пісень відображують усі сторони чумацького побуту. Протягом століть чумацьке житія змінювалося мало. Основними його етапами були: збори у дорогу та вихід із села чумацької валки; дорожні пригоди - як правило, сумні (падіж худоби, напади татар або грабіжників, хвороба і смерть); повернення чумаків додому. Більша частина пісень згрупована за тематикою саме навколо цих стрижневих ліній чумацького побуту. А зміст настільки детально, поетапно висвітлює усі повороти чумацької долі, що чумацькі пісні викликають аналогії з подорожніми нотатками.

Чумацькі пісні належать переважно до чоловічих співочих стилів і, певно, складені здебільшого самими чумаками під час довготривалих подорожей. Це пісні, які можна віднести до суто чумацьких.

Дещо менше, але також досить повно представлені в чумацькій пісенності лірика кохання, стосунки між подружжям, а також гумор (як правило, об'єктом жарту є чумак і чумацьке життя). Теми кохання, родинного життя та гумор відтворено в піснях, які складені не так самими чумаками, як їх оточенням. Серед них багато жіночих пісень. Така тематика до суто чумацької не належить. Проте пісні такого змісту цілком мотивовано вміщують у збірниках і рубриках чумацьких пісень. Якщо суто чумацькі пісні показують мандрівне життя з середини, очима самих чумаків, то пісні про кохання, родинне життя та гумористичні - це наче погляд на чумацтво ззовні, як його сприймали інші верстви народу, а також родичі і односельці чумаків.

Побутові пісні. Пісні про кохання та родинний побут.

Пісні про кохання і ліспі про родинний побут - два значних тематичних розряди української лірики. В них окреслюється лірико-побутова тематика, показова для двох різних за віком і сімейним станом категорій співаків: кохання (у його інтимно-радісних і драматичних проявах) особливо цікавить неодружену молодь, зокрема дівчат; родинні стосунки (в усій їх складності) глибше зачіпають інтереси, а, отже, художню уяву людей середнього покоління (передусім жіноцтва). Такий розподіл тем та інтересів, звичайно, не абсолютний, в житті пісні вільно переходять від однієї вікової категорії співаків І до іншої. Молодь співає про родинне життя, бо її, природно, хвилює той родинний і громадський стан, в який незабаром доведеться ввійти; старші люди виконують пісні про кохання з інших причин: в них - і подих молодих літ, і сум нерозділеного почуття, і невгасаюча надія, і заповіт молодим.

За структурою текстів, музичними і виконавськими особливостями пісні про і кохання майже неможливо відокремити від пісень про родинний побут. їх розрізняють, виходячи із змісту текстів. Тому вони входять в коло спеціальної уваги словесної фольклористики, де можлива їх більш глибока характеристика з погляду поетики і змісту. В етномузикологічному ж аспекті пісні про кохання і родинний побут доцільно розглядати сукупно і певною мірою конспективно: їх музичні відміни «розчиняються» в регіональній специфіці соціальної та побутової лірики.

Загалом пісням про кохання та родинний побут властиві:

• поглиблений ліризм (щирість наспівів і змісту роблять їх однією з вершин ліричного роду у фольклорі);

• єдність інтимного і побутового, що дає підстави класифікувати пісні про кохання і родинний побут як лірично-побутові;

• ці пісні - провідна частина сучасного ліричного репертуару народних співаків (значна їх кількість виконується селянами, робітниками, інтелігенцією);

• пісні про кохання та родинно житні у повному розумінні - актив сучасної пісенності (їх співають поряд з масовими піснями композиторів; вони звучать у місті і на селі, в домі і на сцені, їх викопують гуртом і «для себе», в будні свята і за весільним столом); як кожне живе явище, ці пісні еволюціонують у сучасному співочому побуті;

3міст - це головне, чим пісні про кохання найбільше відрізняються від пісень про родинний побут. Тому під цим кутом їх доцільно розглянути окремо.

Зміст пісень про кохання такий же різноманітний, як самі обставини зародження почуттів і стосунки закоханих. Але у цьому розмаїтті виділяється кілька основних тематичних грон.

У сучасному збірнику «Пісні Явдохи Зуїхи» лірика кохання (за винятком жартівливих пісень) групується так:

• зародження почуттів, взаємна любов, думки про одруження;

• батьки на перешкоді закоханих;

• вороги-розлучники;

• розлука;

• підмова і зрада;

• нещасливе кохання

Через те, що па перший план виступає критично-зважлива оцінка людських стосунків, піст про родинний побут за змістом монологічні. Монологічно-оповідальна композиція має цензом більшості пісень про родинний побут є жінка, а основою художнє зображення жіночої долі. Набагато менше місця займають у піснях інші теми: сирітство; чоловік-вдівець; життєво-філософські роздуми, (сенс життя - наприклад, як у відомій пісні «Ой з-за гори кам’яної горить..”

У згаданому збірнику І.Колосси пісні про родинний побут згрунтовані основними проявами: нелюб, вдівець, муж-п’яниця, жінка-п’яниця, сирота, стара мати. Це традиційна класифікація, яка може мати варіанти. У виданні „Пісні Явдохи Зухи” вона має такий вигляд:

• любов і злагода в сім'ї;

• жаль за батьківським домом, лиха свекруха;

• життя з нелюбом;

• лихий чоловік, п'яниця;

• подружня зрада;

• сирітство, вдівство, мати.

З переліку тематики видно, що побутові пісні переважно відображують негативні сторони життя старої патріархальної родини.

Жартівливі і сатиричні пісні

У жартівливих і сатиричних піснях за допомогою засобів гумору, іронії, сарказму піднімається на сміх усе, що викликає громадський осуд, що суперечить моралі. Сміх - ознака сили. Сміятися може лише духовно чиста і сильна особа, переконана у власній правоті. Історичний оптимізм, віра в колективну силу, мудрість і розум завжди були моральною основою, з височини якої народ висміював вади окремих людей.

Жарт - це доброзичливий сміх, скерований на виявлення неглибоких, не принципових відхилень від загальноприйнятих норм поведінки чи стилю життя. Жарт, як правило, застосовується у межах свого середовища. Сатира ж спрямовується проти аномалій принципового, часто - класового характеру. Жарт властивий народним пісням тією ж мірою, що й ліризм. Гумористичні образи і ситуації можна зустріти і в рядках дум, і в історичних піснях, і в ліриці кохання. Не кажучи вже про веснянки, купальські, жнивні, новорічні, танцювальні пісні, коломийки, які буквально насичені гумористичними образами, виразами, подіями. У весіллі, як найбільшому за масштабом побутово-обрядовому дійстві, не менше двох третин загального часу віддано жартам і сміхові (враховуючи не лише суто обрядовий бік, а усі співи, танці, інші, необрядові дії, що відбуваються протягом усіх весільних днів). Що ж стосується танцювальних пісень, то вони за змістом безпосередньо змикаються з жартівливими і сатиричними піснями, відрізняючись головним чином формою виконання: танцювальні пісні співаються під час танцю, жартівливі і сатиричні - це, як правило, форми «для слухання». В цьому їх своєрідність з-поміж інших жанрів фольклору.

Через це найбільш показові жартівливі і сатиричні пісні нетанцювальної будови мають певні стильові ознаки, що і дає підстави для виділення їх в окрему жанрово-тематичну групу. До них наложать гумористичний зміст, виключно побутова тематика, свідома орієнтація виконання на слухача (ліричні пісні, як відомо, співаються для себе) Крім того, що в жартівливих піснях основне гумористичне навантаження несе текст; наспіви, композиція строфи і виконавство також належать до дієвих засобів розкриття і посилення закладеного в тексті комічного ефекту.

Найчастіше сміх викликається тим, що слухач ніби залучається на роль свідка і спостерігача подій, які «збоку» сприймаються або парадоксально, або в зниженому ключі. Щоб показати комізм ситуацій і вчинків дійових осіб пісні, народ звертається до таких засобів, як діалог, саморозповідь, описовість, а також їх поєднання. Ефект сміху засновується на різного роду невідповідностях: між запитанням і відповіддю; між претензією і безпідставністю на неї; між позою чи формою і реальністю.

Діалог, як правило, побудований так, що один із його учасників дає не ті відповіді, які очікуються. Це й викликає сміх.

Танцювальні пісні

Оскільки пісні викопуються під час танців, їх ритмомелодика має багато спільного з народними інструментальними награваннями. Адже основне призначення музичних інструментів у народному побуті - це супровід танців.

Побутове виконання танцювальних пісень складається з трьох компонентів: слова, музики і танцювальних рухів. Причому, рухи - надзвичайно важливий складник танцювальної пісенності. Тому групування пісенно-танцювальних (а також інструментальних) мелодій провадиться за одним принципом - за формою танцю, який вони супроводять (козаки, гопаки, метелиці, краков'яки, польки тощо).

Отже, танцювальні пісні - це розділ фольклору, основне призначення якого полягає у співах під час виконання побутових танців. При цьому здійснюється єднання слова, наспіву і танцювального руху. Головним об'єднуючим елементом виступає танцювальний рух.

Танцювальні пісні звичайно виконуються під акомпанемент музичних інструментів. В минулому, однак, практикувалися і танці «під язик» (особливо на Лівобережжі).

В народі танцювальні пісні називаються по-різному: «пісні до скоку», «скочні», «шумки», «триндички» тощо, а також за видом танцю - «козаки», «гопаки» і т.д. Чи за власною назвою: «Горлиця», «Катерина», «Шевчик». Або ж пісні не виділяються ніяк і в народній свідомості приєднуються до широкого класу «жартовних» чи «шуточних» (народні назви жартівливих пісень). На гуляннях, на весіллях в танці строфи пісень ніби самі зринають у пам’яті танцюристів.

Танцювальні пісні належать до необрядової творчості. Вони увійшли в побут народу набагато пізніше, ніж весняні, русальні, купальські танки. Існують відомості, що в часи Київської Русі з основного масиву обрядово-магічної культури язичництва почали виділятися побутові елементи, які згодом створили стильову основу ліричного роду у фольклорі. Напевно, вже тоді танцювально-пісенна творчість стає частиною нової народної «сміхової культури». Вагомий внесок у. становлення танцювальних пісень східних слов’ян зробили скоморохи Вони були постійними учасниками народних свят, дружинних «бесід». В билинному епосі, в літописах IX-XIV ст. згадується мистецтво скоморохів - визначних музикантів, співаків і танцюристів.

З ХVІ ст. важливу роль у розвитку танцювальних пісень відіграють кобзарі, які наче перейняли естафету „сміхової культури” від скоморохів. Щоправда, танцювальні пісні і гумор не були провідними у мистецтві кобзарів: головні їх місія полягала у поширенні героїко-патріотичного епосу, дум. Однак на другому місці перебували гумористичні і танцювальні пісні.

Найглибше танцювальна пісня пронизує народні звичаї, свята, розваги молоді. Танцювальні пісні виконуються коли молодий приходить до молодої, у неділю після обіду (понеділок, вівторок – на перезві і під час „циганщини”); чути їх в хаті взимку і на вулиці у теплу пору року; на обжинках танцювальні пісні після вручення вінка господареві, коли розпочинаються застілля, розваги з танцями. Колядники, особливо на Гуцульщині танцюють та приспівують. Танцювальні пісні були також складником дозвілля козаків, чумаків, жовнірів. Коротше кажучи, розваги, гуляння тощо не обходилося і не обходиться без танців і співів.

Усно-писемна культура. Пісні-романси.

До народних романсів зараховуються пісенні твори, що здобули поширення серед освічених верств суспільства та у міському середовищі. Нескладна структура (куплет чи куплет з приспівом), дохідлива проста мелодія, імпровізований акомпанемент - ці риси відповідають головному призначенню - домашньому побутовому виконанню. Народний романс називають також побутовим романсам або романсом-піснею (чи піснею-романсом), щоб відрізнити від складних, психологічно поглиблених композиторських творів - романсів.

Термін «романс» виник в Іспанії, де так називали побутові пісні, що виконувалися іспанською мовою (в середні віки іспанська мова звалась «романською», а в музиці у той час використовувалися латинські тексти).

Як жанр пісня-романс склався на Україні у XVII —XVIII ст. Більшість пісень-романсів - це індивідуальна творчість, вони поширюються переважно усним шляхом. Тому тексти і мелодії зазнають змін, їх автори забуваються. Так утворився цілий пласт пісень-романсів, автори яких невідомі («Місяць на небі, зіроньки сяють», «Ой не світи, місяченьку» та ін.). Пісні-романси, поширюючись в усній формі, фольклоризуються, що і дає підстави називати їх народними романсами.

Дуже близькі до народних романсів пісні літературного походження. Різниця між ними швидше умовна. Пісні літературного походження - це ті ж народні романси, але створені на тексти здебільшого відомих авторів. Деякі пісні літера­турного походження також фольклоризуються - і тоді різниця між ними і безіменними народними романсами зовсім стирається. До таких належать: «Повій, вітре, на Вкраїну» (слова С. Руданського), «Стоїть гора високая» (слова Л. Глібова) та ін. Вони, однак, в переважній більшості залишаються анонімними з боку мелодій. Суть фольклоризації авторських творів і полягає в тому, що пісні живуть, їх виконують, вважають за народні. Не випадково у фольклористиці замість двох термінів (пісні-романси та пісні літературного походження) вживається один - пісня-романс. Цей термін одним з перших вжив М. В. Лисенко.

З початку свого зародження і далі пісня-романс пов'язується з літературною творчістю та міським музичним побутом. Найдавніші пісні-романси належать до XVII ст. Вони були знайдені у тогочасних рукописних віршовниках, що збереглися в старовинних бібліотеках та архівах. Пісня-романс продовжує активно розвиватися у наш час за рахунок фольклоризації авторських творів.

1.4. Виховний потенціал української народної музики

Морально-виховні можливості музики вперше були усвідомлені і привернули до себе увагу суспільства багато віків тому. Ще у древньому Китаї музика вважалась важливим і могутнім засобом виховання громадян держави. Давньокитайський філософ Конфуцій та його найвидатніший послідовник Сюнь-Цзі вважали, що музика глибоко входить у свідомість людини, швидко змінює її, тому предки передбачливо творили музику гарну, мужню, гармонійну, милозвучну.

Антична теорія епосу, вчення Аристотеля про катарсис, були першими науковими ідеями, які визначали інтерес до проблеми специфіки сприйняття і своєрідної духовної "користі" музики. З особливим пафосом давньогрецькі мислителі говорили про значення, музичного виховання для підростаючого покоління. Адже саме у дитячому віці формуються моральні і громадянські якості майбутнього члена суспільства. Музика в той час вважалась одним з могутніх засобів формування цих якостей. Аристотель вважав, що в музиці знаходяться зародки моральних станів тому вона повинна бути обов'язковим предметом навчання і виховання. З давніх часів нашими предками через слово і мелодію проводило навчання й виховання дітей. Усна народна творчість увібрала у себе багато тих ідеалів якими керувались батьки та вчителі у вихованні дітей. У народній фольклорній спадщині прославлялися праця і мужність людей, їх допитливий і глибокий розум, відображались багатство природи, видатні події з історії країни і народу, через них передавався досвід виховання дітей, поширювалася народна педагогіка (1).

Характеристики

Список файлов ВКР