113424 (591296), страница 2
Текст из файла (страница 2)
Дослідники проблем правового виховання учнівської молоді М. Володько і О. Карпов вважають, що "морально-правове виховання лише тоді може дати позитивний ефект, коли воно має комплексний характер і починається в сім'ї, дитячих садках, у школі буквально з першого класу" [6]. В.Воронов також стверджує, що з метою запобігання правопорушень з боку неповнолітніх, правову освіту й виховання потрібно розпочинати не з восьмого класу, а з 9-10 років [7].
На думку М.Орзих, систему правового виховання потрібно будувати стосовно до таких вікових груп: до 7 років – "нероздільна" програма морально-правового виховання; з 7 до 11 років – формування правових почуттів, правильного уявлення про основні права і обов'язки школярів перед державою, школою, класом, сім'єю; з 12 до 16 років – формування правової свідомості на основі сприймання підлітком елементів правового становища громадянина України, засвоєння основних уявлень і соціальної, і особистісної цінності права, правопорядку, законності; з 15 до 17 років – розширення правових знань, формування уявлень про роль держави і права у суспільному розвитку. Правовиховна робота після 17 років має будуватися передусім з урахуванням освітнього та професійного становища молодої людини [28].
У методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України з питань правового виховання школярів пропонується правове виховання учнів "здійснювати поетапно, починаючи з молодшого шкільного віку, і продовжувати протягом усіх шкільних років молодої людини" [23]. Якихось заперечень чи сумнівів серед учених, які займаються проблемами правового виховання учнівської молоді, щодо можливості розпочати його з молодшого шкільного віку, немає.
Ми цілком погоджуємося з думками цих авторів, бо фактично у людини з дитячих років закладаються елементи правових знань. Адже дитині вже у сім'ї, дитячому садочку і тим більше, починаючи з першого року навчання, доводиться стикатися з певними правилами поведінки, вибирати певне ставлення до них: бути чемною, чесною, справедливою, поважати старших, цінити працю інших, не ображати слабших і т.п. Для дітей ці явища виступають і як моральні, і як правові, тому що вони ще не можуть розділити морально допустиме і законне. Ці поняття виступають як єдине ціле. З розвитком таких якостей, як чесність, справедливість, дисциплінованість та інших, у і дітей формується і певне морально-правове ставлення до встановленого порядку вдома, у школі, на вулиці.
Наукові дослідження і нагромаджений практичний досвід дозволяють сформулювати ті завдання, які повинні вирішуватись у процесі правового виховання учнів загальноосвітніх шкіл. До них слід віднести формування поваги до законів і правил співжиття, зокрема до правил поведінки учнів у школі та за її межами.
Формування правових знань, умінь і навичок правомірної поведінки у молодших школярів ґрунтується на тому, що до школи дитина приходить з певним моральним багажем, тобто з елементарно сформованим ставленням до людей, з деяким знанням норм поведінки. Зміна умов життя, новий вид діяльності – учіння – покладає на школяра нові обов'язки, змінює його життєву позицію, характер взаємовідносин з людьми. Для нього зрозумілим стає поняття суспільного обов'язку.
У правовиховній роботі дуже важливо поєднувати зміст, форми і методи правового і морального виховання. Виділяти тільки правові норми, не пов'язуючи їх з моральними, недоцільно. Адже на практиці школяр не стикається з ситуаціями, які вимагають тільки юридичної оцінки без звертання до моральних уявлень, поглядів, почуттів.
Закон стає для учнів значущим засобом входження в соціальну дійсність тільки за умови, що в засвоєнні правових фактів бере участь їх моральна усвідомленість. Тому про правову свідомість людини можна говорити тільки у тому випадку, якщо у процесі виховання подолано суперечність між засвоєними особистістю моральними нормами і правовими вимогами, якщо правове і моральне регулювання індивідуальної поведінки діють на єдиній основі, тобто на переконаності особистості в необхідності і доцільності такої поведінки [11].
Ставлення до різних юридичних фактів часто визначається ступенем моральної вихованості людини. Не усвідомивши моральної суті права, школярі не можуть зрозуміти і суті правового регулювання різних суспільних відносин і процесів, засвоїти обов'язковість виконання вимог закону.
З іншого боку, правові знання і уявлення поглиблюють і конкретизують погляди учня на моральність, допомагають йому зробити правильний моральний вибір. Правові знання, уміння і навички корисні для школяра тоді, коли йому доводиться вирішувати моральні питання, не пов'язані з юридичною сферою. Розуміння принципів правомірної поведінки допомагає школяреві засвоювати основи моральної поведінки. Усвідомлення учнями тісного зв'язку моралі і права, що проходить на емоційному і раціональному рівнях, з'єднує окремі знання і уявлення учнів у комплекс її морально-правових переконань [11].
В умовах, коли на поведінку неповнолітніх істотно впливають недостатність власного досвіду і тенденція до його генералізації, емоційність, динамізм відносин, наслідування, навіювання, загострене прагнення до самоствердження, дорослості, не завжди легко визначити справжнє значення того чи іншого факту, явища, правильно розібратися у складній ситуації, протистояти тискові негативно впливаючого мікросередовища. У таких умовах правове виховання перетворюється у важливе джерело вироблення у молодого члена нашого суспільства системи соціальних цінностей, оволодіння ним життєвим досвідом, зафіксованим у принципах і нормах права [24].
Правове виховання може дати позитивні результати тільки за умови, що при його організації враховують не тільки вікові особливості молодших школярів, а й здійснюють його диференційовано, тобто з урахуванням реального стану правосвідомості і поведінки учнів. У школі, на жаль, такого положення не дотримуються, правовиховна робота здійснюється на загал.
Врахування рівня правової вихованості школярів має бути систематичним, а не базуватися тільки на даних, отриманих на початку організації правового виховання. Систематичні "заміри" правової вихованості школярів дозволяють вносити корективи у правовиховну роботу, необхідність у яких виникає часто [30].
У правовиховній роботі з молодшими школярами важливо дотримуватись загальнопедагогічних принципів виховання та специфічних принципів правового виховання. До специфічних принципів правового виховання відносять такі: єдність правового і морального виховання; оперативність використання правової інформації; поєднання переконання з примусом; дотримання законності у правовому вихованні; єдності прав і обов'язків школярів. "Знання педагогами особливостей загальних принципів виховання і специфічних принципів правового виховання, – пише М. Фіцула, – дозволяє добирати оптимальний зміст, ефективні форми і методи роботи з формування в учнів правової свідомості, вироблення у них навичок і звичок правомірної поведінки" [41].
Метою правового виховання слід вважати досягнення такого рівня розвитку правосвідомості особистості, коли контроль вихователя за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери свідомості особистості стає функцією самої особистості. Значить, правове виховання досягає своєї мети, якщо воно формує у дитини здатність самостійно управляти власною активністю. Ця здатність у значній мірі залежить не тільки від характеру виховного впливу, наприклад, які вимоги і в якій формі ставляться до дитини, яким чином організується її діяльність, спілкування, але й від того, як сама дитина внутрішньо сприймає ці впливи, в тому числі і свою участь у правоохоронній діяльності [35].
Правильна організація правового виховання у початковій школі, поряд із загальним процесом виховання, сприяє формуванню розуміння школярами необхідності і доцільності закону, його гуманності і справедливості. Разом з тим формує уявлення про право як систему загальних правил, за допомогою яких держава встановлює норми поведінки людей, визначає міри можливого, дозволеного і міру обов'язкового, встановлює правові заборони, порушення яких спричинює відповідальність.
Правове виховання сприяє і розширенню загального кругозору учнів, їх уявлень про життя суспільства, про діяльність нашої держави, про основні норми взаємовідношень людей, про допустиме і неправомірне. Відсутність його призводить до того, що, виявляючись у різноманітних життєвих ситуаціях, учні нерідко дають неправильні оцінки певним морально-правовим явищам, фактам і, опираючись на неточні і помилкові погляди, неправильно поводяться під час вирішення тих чи інших питань. Підвищення рівня правових знань сприяє тому, що людина отримує чіткіше уявлення про дозволене, у неї розширюються можливості для вибору у поведінці і прийнятті відповідного рішення у різних життєвих ситуаціях [26].
1.2 Молодший школяр як об'єкт і суб’єкт правового виховання
Наукові основи організації правовиховної роботи з молодшими школярами вимагають урахування розвитку їх пізнавальних процесів, особливостей формування особистості у молодшому шкільному віці.
Головна особливість розвитку особистості молодшого школяра – зміна його соціальної позиції: дитина приступає до систематичного учіння, стає членом класного і шкільного колективів. Змінюються стосунки з дорослими, головним авторитетом стає учитель. Завдання дорослих стосовно молодшого школяра в цей період полягає в тому, щоб сформувати у нього позицію учня, підвести його до розуміння його обов'язків [2].
Для молодшого школяра характерна різнобічна активність у пізнанні життя, навколишнього середовища, прагнення використати для цього "найкоротші шляхи" – безпосереднє сприймання, постійну готовність наслідувати кращі, на думку дитини, взірці та вчинки [9]. "У схильності душі до звички і наслідування, – писав К.Ушинський, – виховання знаходить дуже сильний засіб для впливу на вихованця: вся сила прикладу ґрунтується на них" [40]. У процесі правового виховання важливо створювати ситуації, де б наслідування відбувалося невимушено, природно. За таких умов успішно формуватимуться звички правомірної поведінки.
Організовуючи сприймання правових фактів і явищ, слід враховувати специфіку перебігу цього процесу у молодших школярів, що характеризується гостротою і свіжістю сприймання навколишнього життя, яке кожного дня розкриває перед ними щось нове.
У процесі навчання відбувається перебудова сприймання. Воно піднімається на вищий ступінь розвитку. Якщо, наприклад, сприймання першокласників зумовлюється перш за все зовнішніми особливостями самого предмета (діти помічають тільки яскраво виражені ознаки, часто виділяють випадкові деталі, не сприймаючи при цьому важливих, суттєвих), то до кінця четвертого класу сприймання все частіше визначається потребами, інтересами, життєвим досвідом учнів.
Для сприймання учнів 1-2 класів характерна яскраво виражена емоційність. У першу чергу сприймаються ті об'єкти або їх властивості, ознаки, особливості, які викликають у дітей безпосередню емоційну реакцію. "Емоційно-нейтральне" для цього віку недоступне.
У процесі навчання сприймання ускладнюється і поглиблюється, стає більш аналізованим, диференційованим, набирає характеру організованого спостереження. В учнів 1-2 класів слово, як правило, виконує функцію називання (словесне означення після пізнавання), цим і завершується аналіз сприймання. В учнів 3-4 класів слово – назва, є загальним позначенням об'єкта, передує глибшому його аналізу.
У роботі з правового виховання молодших школярів слід врахувати ту обставину, що ними сприймається на віру все, сказане вчителем. Його думка для них часто буває авторитетнішою, ніж думка батьків. У цьому віці діти найбільш уразливі, надзвичайно емоційні. "Незмінена дитяча психіка не завжди зможе відокремити добре від поганого, – пише Є. Мельникова. – Немає у дитини і необхідного життєвого досвіду. І ще одна важлива обставина: на жаль, зло дає нерідко більш швидкий результат. Ось і виходить, якщо підліток не набув у дитинстві позитивних уявлень про життя, він може піти на повідку у цієї спокуси – отримати швидше те, що хоче." [4]. У зв'язку з цим виховна робота з ними має базуватися на використанні моральних установок, переваг чуттєвого сприймання дітьми наявних життєвих ситуацій. На прикладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснити дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, несправедливості, заздрості і т.д. Одночасно учням 1-4 класів у доступній формі повідомляють елементарні уявлення про важливі закони нашої країни, правила праці та поведінки у школі, вдома, на вулиці, пояснюється роль осіб, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплюється повага до цих людей.
У правовиховній роботі з молодшими школярами необхідно враховувати те, що в них недостатньо розвинена довільна увага, обмежені можливості вольового регулювання і управління нею. Молодшого школяра можна примусити зосереджено працювати тільки при наявності „близької” мотивації (перспектива заслужити похвалу вчителя, отримати відмінну оцінку, краще всіх виконати завдання). Стосовно правового матеріалу, який „працює на майбутнє”, то зосередити на ньому увагу молодшого школяра треба шляхом поступового поєднання близьких і все більш віддалених цілей (наприклад, розкриваючи проблему відповідальності особистості за свою поведінку, можна малювати „перспективу”: за систематичну негативну поведінку неповнолітній може потрапити до спеціальної школи з 11 років, до спецпрофтехучилища – з 14 років, до виховної колонії – з 16 років).
Краще у молодших школярів сформована мимовільна увага. Усе нове, яскраве, цікаве захоплює увагу учнів саме по собі, без особливих зусиль з їх боку. Мимовільна увага стає особливо концентрованою і стійкою за умови, коли правовий матеріал вирізняється наочністю, яскравістю, викликає в учнів емоційне ставлення. Проте при цьому враховують, що молодші школярі надто вразливі, і яскраві наочні враження можуть гальмувати можливості розуміти пояснення, аналізувати та узагальнювати матеріал [22].
У правовиховній роботі з молодшими школярами враховують те, що у них більше розвинута наочно-образна пам'ять, ніж словесно-логічна. Вони краще і швидше запам'ятовують та міцніше зберігають у пам'яті конкретні правові відомості, події, предмети, факти, ніж визначення і пояснення. Молодші школярі (особливо в 1 та 2 класах) схильні до механічного запам'ятовування шляхом повторення, без усвідомлення смислових зв'язків між складовими матеріалу. Вони часто дослівно заучують і відтворюють навчальний матеріал без його реконструкції, без спроб передати його зміст іншими словами.
Розкриваючи зміст елементарних правових положень, важливо давати завдання на запам'ятовування: запам'ятати дослівно, якщо це важливе визначення чи формулювання; запам'ятати суть, яку можна розповісти своїми словами; не намагатись запам'ятати взагалі, якщо це неістотна деталь і т.д. При цьому слід мати на увазі, що учень запам'ятовує матеріал залежно від того, яка була установка на запам'ятовування. Якщо учень запам'ятовує один матеріал з установкою, що цей матеріал йому не буде потрібен у навчанні, а інший з установкою, що він буде використаний незабаром, то в другому випадку матеріал запам'ятовується швидше, пам'ятається довше і буде відтворюватися точніше [22].
"Спрямованість на запам'ятовування, – пише А. Смирнов, – бажання запам'ятати той чи інший матеріал, ставлення до запам'ятовуваного у значній мірі визначається тим, який емоційний вплив цього матеріалу, який його емоційний тон. Всім добре відоме із особистого досвіду бажання запам'ятати те, що сподобалось, що викликало позитивну емоцію" [34].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
