113346 (591283), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Принцип самодіяльності, активності й ініціативи учнів означає спрямування виховного впливу на дітей з метою їх особистого вияву, розвитку власної волі й самостійного мислення, творчої думки й ініціативи, винахідливості й підприємливості, вироблення рис господаря на рідній землі, який вміє вправно вести свою справу і в майбутньому бути ощадливим хазяїном, рентабельним приватним власником бізнесменом, фермером чи промисловцем, торгівцем, громадським діячем, добрим сім'янином.
Добра початкова школа та, що більше нагадує родину, ніж школу. Цим зумовлена важливість дотримання принципу гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії у вихованні молодших школярів. Даний принцип націлює на ґрунтовну обізнаність учителя початкових класів із народною педагогікою та основами наукової теорії виховання учнів 1-4 класів, місцевими виховними традиціями та застосування їх у вихованні школярів, забезпечення єдності вимог батьків, учителів, школи, родини, громадськості до поведінки учнів, взаємодії всіх виховних ланок і напрямків.
Принцип гармонії родинно-громадсько-шкільної педагогічної взаємодії диктує планування й оцінку тих чи інших конкретних виховних дій учителя початкових класів розглядати як структурний елемент загальної системи виховання, етнічної соціалізації й освіти учнів [58, 79].
Всі вищеназвані принципи важливі, бо в педагогіці немає принципів головних і другорядних. Дотримання їх у вихованні учнів обов'язкові. Навіть незначний відступ хоч би від одного з них шкодить вихованню, підриває педагогічну позицію початкової школи,
Повне, комплексне застосування принципів патріотичного виховання у взаємозв’язку з трудовим утверджує життєвий оптимізм, ставить реальний заслін бездуховності, національному нігілізму, історичному безпам'ятству, допоможе дітям усвідомити свій громадянський обов'язок спадкоємців народних цінностей і традицій, національної культури, навчить їх продовжувати й далі розвивати справу своїх батьків, учителів, попередніх поколінь, всього українського народу [32, 27].
Патріотизм визначається єдністю думок, почуттів і діяльності, тому важливо дбати про розвиток емоційного, інтелектуального та практично-дійового компонентів громадянської культури, щоб повага до законів і символів Батьківщини, до її святинь, розуміння своїх прав і обов'язків поєднувалися з реалізацією власних патріотичних почуттів, прав і обов'язків у повсякденному житті. Результативність формування патріотизму залежить від того, як педагоги стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління молодших школярів, демократичного стилю взаємодії; сприяють формуванню критичного мислення, творчості й самостійності, усвідомленню власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення і патріотизму як особистісної якості загалом.
1.2 Аналіз літератури і передового педагогічного досвіду
Трудове навчання – загальноосвітній предмет державного компонента змісту освіти, який знайомить учнів із виробництвом як складовою навколишнього середовища і на цій основі впливає на їхній світогляд. Важлива мета трудового навчання – патріотичне виховання особистості, якнайповніший розвиток її інтересів, нахилів, здібностей, підготовка учнів до професійного самовизначення і трудової діяльності в умовах ринкових відносин. Трудове навчання має розв’язувати такі основні завдання: трудове виховання, політехнічна освіта, поєднання навчання з продуктивною працею, створення умов для формування позитивного ставлення до суспільної праці та власного професійного самовизначення.
Програма з трудового навчання для початкової школи [55] побудована за державно-регіональним принципом. Вона складається з обов’язкових для вивчення у всіх типах загальноосвітніх навчально-виховних закладів частини і варіативної. Зміст останньої вибирається з декількох варіантів, або розробляється вчителем відповідно до державних вимог і затверджується в установленому порядку. На варіативну частину відводиться не більше 40% часу, передбаченого навчальним планом.
Програму з трудового навчання для 1-4 класів розроблено відповідно до вимог стандарту з освітньої галузі "Технологія" (Трудове навчання і художня праця) для загальноосвітньої початкової школи. Зокрема, враховано вимогу щодо змістового синтезу технічної і художньої праці. Завдяки зазначеному синтезу започатковано новий конструктивно-технологічний підхід до трудового навчання. Технологічний підхід забезпечується технічною працею виконавського, репродуктивного, відтворюючого спрямування. Конструктивний підхід стає можливим завдяки художній праці, яка має творчий характер і результатом якої є пошукові макети, особистісно значущі для учнів. Мета курсу — «формування конструктивно-художніх і конструктивно-технічних умінь, які включають мовленнєву, графічну і предметно-пластичну творчість учнів початкових класів» [55, 204].
Трудове виховання у початковій школі спрямоване на формування системи якостей, необхідних для ефективної професійної діяльності. Предметом такого виховання виступає професійна компетентність вихованця. Взагалі, виховання дбайливого господаря, який невтомною працею вирощує хліб, звеличує землю, працьовитість, — традиція українського народу. Наприклад, в Павлиській школі правилом було, щоб «кожен школяр зорав свою ниву, виростив на ній свій колос, побачив сам себе у своїй праці» [42, 217].
Завданнями трудового виховання є:
психологічна підготовка особистості до праці;
прищеплення виконавчої дисципліни, свідомого підпорядкування вимогам професійної діяльності;
підняття престижу праці;
практична підготовка до праці;
підготовка до свідомого вибору професії [52, 63-64].
Досвід трудового виховання має національні особливості (традиції, погляди, звичаї, обряди, світогляд тощо), бо кожен народ творить свою систему виховання, яка відповідає характерним рисам його народності. Загальної системи виховання не існує ні в теорії, ні на практиці. У процесі виховання, першою чергою, формується характер людини. А характер і є саме той ґрунт, вважав К.Ушинський, в якому корениться народність. А. В. Духнович, котрий разом з К.Ушинським вперше ввів поняття «народна педагогіка», на перший план виховання у дітей ставив формування почуття патріотизму. Загальновідомо, що вся система педагогічних ідей Г.С.Сковороди була пройнята ідеєю народності. У притчі «Благодарный Еродій» він писав: «...Главизна воспитанія єсть: 1) благо родить; 2) сохранить птенцеви младоє здравіє; 3) научить благодарности» [65, 32].
Виховання людини триває майже все життя, але особливе значення воно має у період її росту й розвитку. Цей великий період людського життя — від народження до настання зрілості — неоднаковий ні за темпами розвитку, ні за видами діяльності людини, ні за характером протікання фізичних і психічних процесів, ні за ставленням людини до дійсності.
Розглядаючи розвиток дитини як єдиний, безперервний, динамічний процес, у ньому виділяють якісно різні ступені кожний з яких умовно називають віком: вік дошкільний, молодший шкільний, середній шкільний (підлітковий), старший шкільний (юнацький). Вчителеві початкових класів необхідно знати закономірності вікового розвитку не тільки для того, щоб до них пристосуватися, а головне, щоб учити й виховувати з найбільшим ефектом [35]. У цьому в значній мірі допомагають думки й висновки видатних педагогів про особливості розвитку дітей дошкільного віку та учнів початкових класів.
«Душа дитини в роки од двох до семи най чутливіша й найвразливіша, — писала Софія Русова, — і в цей час найкраще треба її плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, й розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально. Характер дитини складається не в часи пізнішого дитинства, а саме в ніжний вік — од двох до шести років». За її словами, за перше дитинство, до восьми років, «діти найбільш набираються вражень і треба їм усім дати лад, збудити усі здібності й викликати самостійну думку, щоб опрацювати ті враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття» [56, 1].
Аналізуючи дитячу природу молодшого школяра, К.Ушинський зауважив, що «чим молодша дитина, тим менше здатна вона до постійної, якої б то не було душевної діяльності в одному напрямі, тоді як урізноманітнюючи свої заняття, може працювати досить довго». З перших днів перебування дитини в школі треба привчати її до серйозних занять. З огляду на це дуже повчальними є слова видатного педагога про те, що в початковій школі «повинні панувати серйозність, що допускає жарт, але не перетворює всієї справи на жарт, ласкавість без солодкості, справедливість, доброта без поблажливості, порядок без педантизму і, головне, постійна розумова діяльність» [65, 152].
«Дитина є в собі м'яке створіння, серденько в неї легко приймаюче, або все приймаюче, і м'яке буває, як віск, котрий відбиває образ притиснутої до нього печатки», — висловився про учнів початкової школи О.Духнович [44, 27]. Видатний український педагог Г.Ващенко звернув увагу на те, що високий темп розвитку учнів початкових класів вимагає якнайширшого залучення їх до активної навчальної й громадської діяльності. А тому початкова школа «мусить використовувати кожний момент своєї роботи не тільки для того, щоб дати учням знання, а й для того, щоб виховувати з них повновартісних, всебічно розвинутих людей і добрих громадян своєї Батьківщини» [44, 46].
За словами В.Сухомлинського, роки навчання у початкових класах є цілим періодом морального, інтелектуального, емоційного, фізичного розвитку, який буде реальною справою лише за умови, що дитина; живе багатим життям сьогодні, а не тільки готується до оволодіння знаннями завтра. Тому особливості виховання учнів початкових класів зумовлені відчутним впливом ряду визначальних факторів:
якісно новим способом життя та діяльності — переходом до систематичного, психічного й розумового розвитку нервової системи, мислення, пам'яті, уваги, характеру, сили волі;
змістом навчальних планів, програм і підручників для 1-4 класів;
незаперечним авторитетом першого вчителя у житті дитини;
сильним впливом сім’ї і родини [42, 213-214].
У молодшому шкільному віці суттєво змінюється становище дитини серед навколишніх людей і характер її занять. Відбуваються кардинальні зміни всього її життя і стосунків. Провідною діяльністю стає учіння, міняється режим праці й відпочинку, з'являються нові обов'язки.
У вихованні молодших школярів великої уваги потребує формування патріотичних рис їхнього характеру: навичок поведінки, витривалості, чуйності, доброти й милосердя, вміння долати труднощі, вироблення цілеспрямованості й стійкості уваги, організованості, ощадності, хазяйновитості. У цьому ж руслі не менш важливе значення має вироблення духовно-моральних та вольових рис: патріотизму, працьовитості, розумної ініціативи, відповідальності, національної свідомості, рішучості й наполегливості, сумлінного ставлення до навчання, охайності, дисциплінованості, згуртованості, чесності, людської гідності, скромності, взаємної пошани й терпимості, осудливого ставлення до егоїзму, неробства.
Правильно організоване національно-патріотичне виховання формує повноцінну особистість, суверенну індивідуальність, яка цінує свою громадянську, національну й особисту гідність, совість і честь [72, 110].
Робота по вихованню патріотизму охоплює всі види діяльності школярів: навчальну, ігрову, трудову, художню, спортивну, громадську. Вчителем використовуються найрізноманітніші форми роботи. Передусім це навчальні заняття, на яких набуваються знання, що мають громадянське забарвлення. Великі можливості для формування громадянської культури мають екскурсії, походи "Козацькими шляхами", збирання краєзнавчих матеріалів, участь в експедиціях – археологічних, фольклорних, етнографічних, свята рідної мови, створення музеїв фольклору та етнографії, тематичні години про права людини, зустрічі з працівниками правоохоронних органів, ситуаційно-рольові ігри на громадянські й політичні теми ("Вибори", "Парламент", "Суд") та інші.
Вчитель виховує в учнів високу культуру виконання ручних операцій, домагаючись, щоб матеріальні результати трудових зусиль були яскравим доказом сили людського розуму. Для цього використовуються не тільки уроки трудового навчання, а й різноманітні види суспільно корисної діяльності школярів. Суспільно корисна праця учнів — це педагогічно доцільна, суспільно необхідна діяльність, яка за характером і змістом відповідає розумовим і фізичним можливостям дитини, спрямована на виховання позитивного ставлення до праці [47, 152-153].
У початкових класах школи закладаються основи психологічної підготовки дітей до праці. Вона здійснюється на роках ручної праці і в результаті залучення учнів до інших, посильних для них видів суспільно корисної діяльності. Як показує практика шкіл, ручна праця учнів дає найбільшій виховний ефект тоді, коли вона різноманітна за своїм змістом, а її продукти мають суспільне значення. Вона позитивно впливає також на піднесення якості засвоєння знань тим, що сприяє успішному формуванню умінь та навичок навчальної діяльності.
На уроках ручної праці і формуються у дітей уміння аналізувати об'єкти та способи роботи з ними, контролювати свої дії (аналізуючи зразок і продукт праці), планувати свою роботу, виявляти в ній ініціативу і самостійність. Важливе значення в їх формуванні мають вказівки вчителя. Спочатку вони повинні бути розгорнуті, деталізовані, потім їх можна поступово скорочувати, а вже далі учнів треба привчати до дедалі більш самостійної постановки трудових завдань, самостійного їх планування й контролю за їх виконанням [67, 52].
Змістом трудової діяльності у патріотичному вихованні учнів є система практичних дій, що їх спрямовує дитина на досягнення якоїсь зрозумілої їй і бажаної мети. Ця мета завжди має певну суспільну цінність. Праця дітей — серйозна і корисна справа, вона полегшує працю дорослих: накритий до обіду стіл, випрана білизна для ляльки, прибрані на місце іграшки. Навіть самостійне прибирання свого ліжка, шнурування черевиків або пришивання ґудзика, тобто всяке самообслуговування, є справжня праця, бо вона полегшує частково роботу дорослих. Звичайно, реальна цінність праці дитини, тим паче школяра, дуже невелика.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
