113321 (591277), страница 3

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 3)

Дж. Гілфорд вважав, що «творча обдарованість містить у собі здатність до дивергентного мислення та перетворення (IQ)» [44, 428]. На його думку, інтелект визначає успішність розуміння нового матеріалу, а дивергентне мислення детермінує творчі досягнення. Окрім того, успішність творчої активності зумовлена об’ємом знань, який у свою чергу, залежить від інтелекту. Вчений висловив припущення, що IQ визначає “верхню мету” успішності розв’язання задач на дивергентне мислення.

Результати досліджень К. Амамото, Д. Хардгрівса та І. Болтона дали змогу ввести гіпотезу “нижнього порогу”: конвергентний інтелект (IQ) обмежує прояви креативності при низьких значеннях IQ; при IQ вище деякого “порогу” творчі досягнення від інтелекту не залежить.

У дослідженнях Дж. Гілфорда та П. Крістіансена також було виявлено, що при низькому IQ практично не буває проявів творчої обдарованості, а серед людей з високим IQ зустрічаються особи як з високим, так і з низьким рівнем дивергентного мислення [18, 3].

Е.П. Торранс, узагальнивши власні дослідження, прийшов ло висновку, зо зв’язок між рівнем інтелекту і креативності односторонній. Він запропонував модель інтелектуального порогу: до рівня IQ > 120 креативність та інтелект утворюють єдиний фактор, вище цього порогу фактори креативності й інтелекту проявляються як незалежні. Іншими словами. До певного рівня IQ обмежує прояви креативності; за порогом креативність інтелектом не обмежується [44, 484].

Результати досліджень Н. Когана та М. Волаха заперечили гіпотезу “нижнього” порогу. Вчені модифікували процедуру тестування, в результаті чого фактори креативності та інтелекту виявились незалежними. Була описана група дітей з високим рівнем креативності та IQ нижче середнього. Таким чином, зняття регламентації поведінки випробуваного при тестуванні креативності призвели обґрунтування креативності та інтелекту як незалежних факторів. Окрім того, зняття регламентації більше впливає на зменшення креативності творчих дітей й менше – дітей нетворчих. Тобто адекватною для проявів креативності є система завдань, при якій поведінка випробуваного регламентована мінімально. З іншого боку, виявлено факт, що зовнішня мотивація творчих проявів (з допомогою інструкцій) впливає на покращення результатів роботи некреативних дітей, але мало впливає на творчу продуктивність креативів.

Отже, відсутність регламентації поведінки (зняття ліміту часу, змагальності, оцінювання) дає можливість виявити внутрішню мотивацію, адекватну креативній поведінці творчої дитини. Зовнішня мотивація може тимчасово стимулювати активність некреативів, але наслідки її дуже короткочасні [28, 3].

Д.Х. Доуд та Р.М. Уайт, досліджуючи зв’язок між IQ та оцінкою дивергентної продуктивності, виявили, що інтелект обмежує “зверху” рівень творчої продуктивності. Найвищі показники за тестами дивергентного мислення мають індивіди з максимальними значеннями IQ, причому зворотна залежність не виявляється.

Креативом, як і інтелектуалом, не народжуються. Все залежить від того, які можливості надасть оточення для реалізації природного потенціалу. Як відмічає Фергюссон, “творчі здібності не створюються, а вивільняються” [44, 421]. Тому, щоб зрозуміти, як розвивається творча діяльність, необхідно оцінити не лише і не стільки необхідний для цієї діяльності базовий рівень інтелекту, скільки особистість людини та умови її розвитку.

Будь-яка система виховання, створена суспільством, ґрунтується на конформізмі. Це надійний шлях забезпечення єдності усіх членів соціальної групи, але разом з тим вірний спосіб пригнічення розвитку дивергентного мислення. Проте творча особистість не сприймає конформізму. Їй властива незалежність суджень. Людина з високим рівнем дивергентного мислення важко входить в життя соціальної групи, хоча й відкрита для оточуючих і користується певною популярністю. Вона приймає загальноприйняті цінності лише в тому випадку, якщо вони співпадають з її власними. Разом з тим творча особистість недогматична, і її уявлення про життя й суспільство, як і усвідомлення смислу власних вчинків, можуть бути дуже неоднозначними.

Щоб креативність сформувалась як глибинна (особистісна), а не лише поведінкова (ситуативна) якість, процес повинен відбуватися саме під впливом умов середовища. Ґрунтуючись на дослідженнях Д.Б. Богоявленської [1] та А.М. Матюшкіна [31], згідно яким творчість можна визначити як вихід за межі (наявної ситуації чи знань), можна стверджувати, що творчість як глибинна властивість особистості виражається в оригінальній постановці проблеми, наповненій особистісним смислом. Тому необхідно здійснювати системні непрямі формуючі впливи, а таким вимогам відповідає вплив через певний комплекс умов мікросередовища.

Середовище, у якому креативність могла б актуалізуватися, має високий рівень невизначеності та потенційної багатоваріантності (багатство можливостей). Невизначеність стимулює пошук власних орієнтирів, а не прийняття готових; багатоваріантність забезпечує можливість їх знаходження. Окрім того, таке середовище повинно містити зразки творчої поведінки та її результати.

1.2 Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової

політехнічної підготовки молодших школярів

Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш ефективні технології виробництва – найважливіше джерело економічного зростання. За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя. Спочатку парова машина, потім – двигун внутрішнього згоряння, електрика і ядерний реактор замінили м’язи людини і тварин як основне джерело енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти років.

Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу. Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт, єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку, підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання [19, 24].

У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не результат "чистої науки", отриманий університетським вченим у вільному, нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що працюють у ринковій економіці.

Потенційні можливості розвитку та ефективності виробництва визначаються передовсім науково-технічним прогресом, його темпами і соціально-економічними результатами. Щоцілеспрямованіше й ефективніше використовуються новітні досягнення науки і техніки, котрі є першоджерелами розвитку продуктивних сил, то успішніше вирішуються пріоритетні (щодо виробничих) соціальні завдання життєдіяльності суспільства. Науково-технічний прогрес (НТП) у буквальному розумінні означає безперервний взаємозумовлений процес розвитку науки і техніки; у ширшому суттєво-змістовому значенні — це постійний процес створення нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки [24, 8].

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему «наука — техніка — виробництво», що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування (експлуатація) протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективнішими зразками [41, 52].

НТП властиві еволюційні (зв'язані з накопиченням кількісних змін) та революційні (зумовлені стрибкоподібними якісними змінами) форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення, модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки, а дореволюційних. — зміну поколінь техніки й кінцевої продукції, виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні (науково-технічні) революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція (НТР) відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкриттів (винаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей. Зміст сучасної НТР найбільш повно розкривається через її особливості, зокрема:

• перетворення науки на безпосередню продуктивну силу (втілення наукових знань у людині, технології і техніці; безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства);

• новий етап суспільного поділу праці, зв'язаний з перетворенням науки на провідну царину економічної і соціальної діяльності, що набирає масового характеру (наука перебрала на себе найбільш революціонізуючу, активну роль у розвитку суспільства; сама практика потребує випереджаючого розвитку науки, оскільки виробництво все більше стає технологічним утіленням останньої);

• прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки, що підтверджується скороченням проміжку часу від наукового відкриття до його практичного використання;

• інтеграція багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом з метою прискорення й підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

• якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — засобів праці (революція в робочих машинах, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчості) [60, 7-8].

Науково-технічний прогрес, що завжди здійснюється у взаємозв'язаних еволюційних і революційних його формах, є домінантою (визначальним чинником) розвитку продуктивних сил, невпинного підвищення ефективності виробництва. Він безпосередньо впливає передовсім на формування й підтримування високого рівня техніко-технологічної бази виробництва, забезпечуючи неухильне зростання продуктивності суспільної праці. Спираючись на суть, зміст та закономірності сучасного розвитку науки і техніки, можна виокремити характерні для більшості галузей народного господарства загальні напрямки НТП, а для кожного з них — пріоритети принаймні на найближчу перспективу (рис. 1).

За умов сучасних революційних перетворень у технічному базисі виробництва ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу в цілому визначаються прогресивністю використовуваних технологій — способів одержання й перетворювання матеріалів, енергії, інформації, виготовлення продукції. Технологія стає завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Якщо раніше її вважали забезпечуючою підсистемою виробництва, то зараз вона набула самостійного значення, перетворившись на авангардний напрям НТП [24, 19].

Сучасним технологіям властиві певні тенденції розвитку й застосування. Головними з них є: по-перше, перехід до малостадійних процесів через поєднання в одному технологічному агрегаті кількох операцій, що раніше виконувались окремо; по-друге, забезпечення в нових технологічних системах мало- або безвідходності виробництва; по-третє, підвищення рівня комплексності механізації процесів на засаді застосування систем машин і технологічних ліній; по-четверте, використання в нових технологічних процесах засобів мікроелектроніки, що дає змогу одночасно з підвищенням ступеня автоматизації процесів досягати більш динамічної гнучкості виробництва.

Технологічні методи все більше й усе частіше визначають конкретну форму і функції засобів та предметів праці, а отже, ініціюють появу інших напрямків НТП, витискують з виробництва технічно та економічно застарілі знаряддя праці, породжують нові машини та устаткування, засоби автоматизації [41]. Зараз принципово нові види техніки розробляються й виготовляються під нові технології, а не навпаки, як це було раніше, коли панував примат засобів праці.

Характеристики

Список файлов ВКР