113185 (591246), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

При подальшому удосконалюванні оплати праці вузівських працівників необхідно перебороти зрівнялівку, забезпечити обґрунтовану диференціацію в оплаті праці, поставити її в залежність від конкретного внеску кожного працівника в кінцеві результати праці. Для окремих вузівських працівників, що домоглися видатних результатів, потрібно встановлювати персональну оплату праці. Тут можна використовувати досвід закордонних країн, коли в окремих випадках не працівника підбирають під оклад, як це практикується в нас при проведенні конкурсу доцентів і професорів, а встановлюють оклад працівникові з обліком його індивідуальних здібностей і досягнутих результатів.

Науково-технічна революція здійснюється на основі різнобічного і повного використання потенційних можливостей людини, впровадження у виробництво новітніх технологій. В основних напрямках економічного і соціального розвитку, намічено принципово нові технології — електронно-променеві, імпульсні, біологічні, радіаційні, мембранні, хімічні й ін. Ці технології, а також індустріальні, інтенсивні технології в рослинництві і тваринництві, використання методів біотехнології і генної інженерії дадуть можливість у кілька разів підвищити продуктивність праці. Під впливом науково-технічної революції підвищуються вимоги до інтелектуальних і психічних якостей, до фізичних можливостей людини в трудовому процесі, росте кількість інформації, що людина повинна сприйняти і переробити. Значно зростає інтенсивність спілкування людей, більш різноманітними стають його форми. Найважливішою ланкою прискорення суспільного прогресу в нашій країні визнана активізація людського фактора. У суспільстві склалося і зміцнилося розуміння того, що воно не може ефективно функціонувати.

Поняття "людський фактор" включає різноманітні функції, властиві людини не тільки в системі виробничого відношення, але і соціальних, економічних, науково-технічних, організаційно-управлінських і ін. Людський фактор виступає двигуном усіх змін у матеріальному виробництві. Використовувані виробничі фонди відбивають минулий рівень розвитку науки і техніки. Майбутні якісні зміни утримуються в поточних розробках, у проектах або визрівають у свідомості людей. На думку економістів, у сучасних умовах, працівник виступає як носій потреб, матеріалізованих у попиті, і перспективах, що з'являються тільки у вигляді невідповідностей, вузьких місць у виробництві і споживанні.

Ведуча роль людського фактора виявляється у вихованні, утворенні, підвищенні кваліфікації, науці, технічних розробках і ін., на всіх стадіях відтворення (обмін, розподіл, споживання). Людський фактор є головною продуктивною силою суспільства, перетворювачем суспільних і виробничих відносин, суспільної свідомості і духовного життя.

Прискорення суспільного прогресу не можна розглядати без обліку досягнень науково-технічної революції, тенденцій і протиріч її розвитку. Вона активно впливає на життя людини як у соціокультурному, так і природно-біологічному аспекті. Однак темпи науково-технічного прогресу істотно залежать від людського і соціального факторів.

Наша країна в умовах економічного розвитку вступає не тільки у світ роботів, електроніки, комп'ютерів і інформатики, але й у світ максимального розвитку людського в людині — його інтелекту і гуманності, унікальності і різноманіття його особистих проявів як у матеріальній, так і духовній сфері. Під впливом науково-технічної революції темпи зміни нових поколінь техніки стали стрімко випереджати темпи зміни поколінь працівників. Тепер протягом активної трудової діяльності працівника (30—40 років) відбувається 5-7 – кратна зміна поколінь техніки. І в цьому процесі вирішальна роль належить людині, тому що в новій техніці матеріалізуються нові людські знання. Однак у сучасних умовах багаторазово зросла не тільки упредметнена роль, але і живих знань. Як справедливо зауважують фахівці, навіть найновіший і швидкодіючий комп'ютер без відповідного програмного забезпечення і висококваліфікованих програмістів, аналітиків буде тільки дорогим технологічним брухтом. Відповідно до підписаних договорів у рамках державних планів вузи зобов'язані забезпечувати на високому рівні підготовку і підвищення кваліфікації кадрів у необхідній кількості й у встановлений термін, а галузі народного господарства і підприємства — часткове відшкодування витрат на навчання кожного фахівця і створювати умови для раціонального використання випускників.

Для поліпшення якості підготовки майбутніх учителів педвузам надане право використовувати на свій розсуд до 15% навчального часу для оперативного відображення в навчальних планах і програмах новітніх досягнень науки і техніки, а також специфіки майбутньої роботи фахівця. Цикл спеціальних дисциплін, що забезпечують предметну підготовку вчителя, змінений таким чином, що в процесі навчання проводиться більш поглиблена фундаментальна підготовка студентів. Це досягається інтегруванням досліджуваних курсів, виключенням допоміжних дисциплін народного господарства. Педвузи, що мають факультети підвищення кваліфікації, можуть покривати свої видатки з прибутку, одержаного за навчання фахівців, виконання науково-дослідних, консультаційних і пошукових робіт, забезпечення підприємств розробленою методичною літературою, зібранням інформації про новітні науково-технічні досягнення і передовий досвід, за надання іногороднім слухачам гуртожитку, за інші види робіт та послуги, які можна виконувати навчальному закладу відповідно до профілю діяльності.

Велика робота проводиться педвузами з довузівської підготовки та пошуком абітурієнтів, що мають схильність і здібності до педагогічної професії. Нововведенням у розвитку вищої школи стали учбово-методичні об'єднання і регіональні центри, створювані групами родинних спеціальностей. Їхнє завдання полягає у визначенні перспективних напрямків підготовки і перепідготовки кадрів, модернізації змісту розвитку відповідно до потреб галузей народного господарства, тенденціями розвитку науки, техніки і культури. Учбово-методичні об'єднання займаються удосконалюванням наукової організації і методичного забезпечення навчально-виховного процесу, вивченням і поширенням передового досвіду навчально-виховної роботи, вирішують питання народного розвитку, науки і виробництва. Вони систематично аналізують вимоги галузей народного господарства до підготовки фахівців, разом із зацікавленими організаціями розробляють кваліфікаційні характеристики фахівців, типові навчальні плани зі спеціальностей. Поряд з цим вони координують плани випуску наукової і навчальної літератури вузами об'єднання, беруть участь у розробці й оцінці засобів і методів навчання, учбово-лабораторного устаткування, спрямовують роботу учбово-науково-виробничих комплексів, філій кафедр у науково-дослідних установах і на промислових підприємствах, узагальнюють досвід науково-дослідної роботи студентів і ін.

1.2 Розгляд технологій навчання в контексті розвитку системи освіти та становлення особистості студента

Використання поняття "педагогічна технологія" пов'язується з багатьма чинниками. По-перше, стрімкий розвиток науково-технічного процесу зумовив технологізацію не тільки виробничої галузі, а й втрутився в гуманітарні галузі знань. Як зазначив філософ Г.Маркузе, "історичне досягнення науки та техніки зробило можливим переведення цінностей у технологічні завдання – матеріалізацію цінностей. Отже, на карту поставлено перевизначення цінностей у технічних термінах, як елементів технологічного процесу". До того ж, технічний розвиток збагатив арсенал засобів навчання, значно розширив його можливості.

По-друге, звернення до технологій зумовлювалося незадовільним станом традиційних форм і методів навчання. Сам термін "технологія" стосовно навчального процесу було вжито у 1886 р. американцем Дж.Саллі, але поширення він набув значно пізніше. Сьогодні є дуже багато (науковці вважають понад триста) визначень понять "технологія навчання" і "педагогічна технологія".

Педагогічна технологія – це педагогічно і економічно обґрунтований процес досягнення гарантованих, потенційно відтворюваних педагогічних результатів, який включає засвоєння знань і формування умінь студентів розкриттям спеціально переробленого змісту, який реалізується суто на засадах НОП і поетапного тестування їх досягнень.

Залежно від того, як автори уявляють структуру і складові навчального процесу, ці поняття трактуються як:

1. системний метод (С.Гончаренко, І.Прокопенко)

2. педагогічна (дидактична) система (О.Савченко)

3. діяльність (Н.Абашніна, Е.Бережна)

4. спосіб організації навчального процесу (М.Кларін)

5. конструювання, моделювання навчального процесу (І.Богданова, В.Воронов, О.Гохберг)

Усі ці визначення поєднує спільне спрямування на підвищення ефективності навчального процесу, що гарантує досягнення запланованих результатів навчання. Загальноприйнятим є уявлення про технологію, як конструювання навчального процесу за поданою нижче схемою (схема 1).

Схема відбиває риси притаманні традиційній організації навчального процесу: впорядкованість процесу навчання, мети і оцінювання результатів. Але простежуються особливості "педагогічної технології".

Не зважаючи на те, що "технологія навчання" і "технологія виховання" загалом є педагогічними технологіями, але з огляду на досвід вітчизняної педагогічної практики, уявляється важливим вживання двох окремих понять "технологія навчання" і "технологія виховання", тим більше, що останній має національне історичне коріння і був введений в педагогічну науку А.Макаренком. За поняттям "педагогічна технологія" може зберігатись загальна назва технологій, що застосовується в процесі виховання, в широкому розумінні цього слова. Ось чому вважаємо недоцільним вживання в окремих працях останніх років таких словосполучень, як "педагогічна технологія навчання", "педагогічна технологія гуманістичного виховання" тощо.

Ускладнює розуміння поняття "технологія навчання" вживання його на різних рівнях. За визначенням Г.Селевка, це: 1) загальнодидактичний рівень, на якому "технології навчання вживаються, як синонім дидактичної системи, що включає сукупність цілей, змісту, засобів, методів навчання і навіть алгоритму діяльності суб'єктів процесу; 2) суто методичний (предметний) – на зразок приватних методик, тобто як сукупність методів і засобів для реалізації певного змісту в межах одного класу; 3) елементарний (модульний), технологія окремих елементів навчального процесу, окремих видів діяльності тощо (Селевко Г.).

Протягом тривалого часу вітчизняна школа перебувала в інших умовах, ніж зарубіжна. Виконання завдань, що покладались на школу за радянських часів здійснювалося під жорстким контролем з боку держави. Відповідно регламентувалась і діяльність вчителя, який в свою чергу створював систему контролю за перебігом навчальної діяльності студентів. Відсутність інформації про досвід зарубіжної школи зумовлювала спрямуванням на досвід вітчизняних педагогів-новаторів, поширення якого потребувало ретельного поетапного опису у формі чітких рекомендацій. Тому вітчизняна школа виявилася більш схильною до сприйняття технології моделі навчання, а не пошукової. До того ж, педагоги, які обирали самостійний шлях пошуку оптимальної системи навчання і підходили до цього по-справжньому творчо, рано чи пізно створювали свої технології.

Останнім часом у педагогіці все рідше трапляється поняття "методика", натомість частіше вживається поняття "технологія" – педагогічна, освітня, навчальна… Складається враження, що це те саме. Тож назріла потреба розібратися. Насамперед варто визначитися з поняттями.

Поняття "технологія" (з грецької techne – мистецтво, майстерність, уміння і logos – вчення, поняття) в педагогіку прийшло з виробництва, означає сукупність методів обробки, виготовлення, зміни стану, властивостей, форми речовини (сировини), матеріалу чи напівфабрикату, здійснюваних у ході вироблення продукції. Отже, включає в себе сукупність методів, що представляють її структурні елементи. Послідовність використання методів у кожному технологічному процесі відіграє роль алгоритму, за допомогою якого отримується запланований результат.

Поняття "педагогічні технології" відоме з 20-х рр.. у ХХ столітті, зустрічаються у працях А.Ухтомського, С.Шацького, В.Бехтєрєва, І.Павлова. Вже тоді воно трактувалося по-різному. В одному разі – як сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку і ефективну організацію навчальних занять, що нагадує виробничу технологію; в іншому – як уміння оперувати навчальним і лабораторним обладнанням, використовувати наочні посібники.

Прикладами освітніх технологій можуть бути концепції освіти, освітні закони, освітні системи. На сучасному етапі – це гуманістична концепція освіти в України (дошкільна від 3-х до 6-ти років, шкільна від 6-ти до 18-ти років, вузівська, поствузівська) та інші.

2. Педагогічні технології. Якщо освітні технології відбивають стратегію освіти, то педагогічні втілюють тактику в її реалізації (за Т.Назаровою) у навчально-виховному процесі шляхом впровадження моделей останнього і тотожних йому моделей управління цим процесом.

Кожний освітній заклад можна розглядати як модель у підсистемі загальної системи освіти, що відповідає певній освітній концепції, посідає в ній відповідне місце, виконує чинний закон про освіту. Така модель включає сукупність змісту, форм засобів (управлінських, дидактичних, розвиваючих, матеріально-технічних, інформаційних), адекватних впроваджуваній педагогічній парадигмі.

Оптимальними для розв’язання сучасних освітніх завдань вчені вважають парадигми педагогіки та інформаційно-комп'ютерну технологію. Вони потребують спеціальної структуризації змісту, а до змісту – добору форм, засобів його реалізації. Завдання особистісно-орієнтованої освіти будуть вирішуватися за умови, коли управління навчальним закладом, а також весь навчально-виховний процес здійснюватимуться на однакових засадах особитісно-орієнтованого підходу. Якщо парадигма моделі навчально-виховного процесу не збігається з парадигмою управлінської моделі, то порушується єдність змісту, форм, засобів системної роботи закладу освіти. Це означає, що освітнє завдання не виконуватиметься повною мірою.

Характеристики

Список файлов ВКР