103195 (590718), страница 9
Текст из файла (страница 9)
деЛЦП – ліквідність цінного папера;
Pd – demand price – поточна ціна попиту;
Pof – offer price – поточна ціна пропозиції.
Можуть використовуватися і інші формули для визначення ліквідності, але економічне значення ліквідності від цього не зміниться [85, c. 54, 148, c. 120].
У рамках розробки емісійної стратегії обов’язковою умовою підвищення інвестиційної привабливості корпорації є комплекс заходів, що включає докладне і детальне вивчення її фінансового стану, аналіз бухгалтерської звітності, вироблення рекомендацій щодо оптимізації структури пасивів, приведення звітності у відповідність до стандартів GAAP і IAS. Це можливо за рахунок розробки емісійної політики та експертизи установчих документів з метою приведення їх у відповідність до вимог вітчизняного і світового законодавства щодо акціонерних товариств.
Ключовим моментом при розробці концепції розвитку ліквідного ринку акцій є формування пакетів акцій необхідних розмірів для виконання того або іншого завдання в процесі випуску цінних паперів на внутрішній і зовнішній фондові ринки.
Першим етапом є консолідація пакета акцій, мета якої – збереження контролю над управлінням дочірнім підприємством і залучення коштів, достатніх для фінансування як мінімум пріоритетних проектів корпорації.
Етап
Рис. 2.3. Етапи емісійної політики корпорації
У зв’язку з цим можливі такі варіанти концентрації акцій в пакет:
– витратний (скуповування акцій);
– такий що вимагає незначних витрат (командитне товариство).
Надалі корпорація здійснює операції на вторинному ринку в рамках злагодженої політики з метою впливу на курсову вартість акцій, що обертаються на вторинному ринку, для максимізації прибутку від операцій з власними цінними паперами (купівля / продаж) і створення сприятливих умов розміщення додаткових пакетів акцій.
Купівля / продаж цінних паперів на біржовому і позабіржовому ринках з метою його стабілізації і регулювання включає у тому числі і консолідацію великих пакетів акцій для їх подальшого розміщення серед інвесторів.
Рис. 2.4. Структура емісійної політики корпорації
Можливою альтернативою продажу акцій є надання акцій в заставу з отриманням кредиту для подальшого ефективного управління грошовими ресурсами, а також доручення брокерським конторам здійснювати операції з цінними паперами підприємства на вторинному ринку як уповноваженим ділерам [14, 16].
Ще одним елементом є цикл управління корпоративним нерухомим майном. Система управління корпоративною власністю в частині об’єктів нерухомого майна базується:
– знаннях про склад об’єктів корпоративної власності;
– визначенні ринкової вартості об’єктів нерухомості і прав користування ними;
– створенні єдиного банку даних корпорації про всі об’єкти нерухомості;
– вживанні всього дозволеного законодавством інструментарію при використовуванні об’єктів нерухомості;
– повноцінному захисту майнових прав корпорації;
– досягненні максимальної прибутковості об’єктів нерухомості.
Цикл управління нерухомістю має специфіку, що визначається в основному, особливостями використання корпоративної нерухомості. На нашу думку, цикл управління корпоративним нерухомим майном може мати такий вигляд (рис. 2.5).
На першому етапі необхідно знайти і внести до реєстру всі об’єкти корпоративного нерухомого майна. Далі необхідно оцінити вартість і юридичну чистоту об’єкта. Оцінка ефективності проводиться для оцінки доходів і витрат конкретного об’єкта. Результати оцінок використовуються для планування подальшої долі об’єкта. Реалізація плану здійснюється шляхом проведення конкурсів або інших заходів щодо передачі певних прав на об’єкт, а потім використання цих прав контролюється відповідними корпоративними органами.
Оцінка вартості і правового положення об’єкта нерухомого майна здійснюється за допомогою методів оцінки. Методи оцінки об’єктів нерухомості базуються в основному на трьох підходах:
– з погляду порівнянних продажів;
– на основі витрат;
– з погляду капіталізації доходу.
Рис. 2.5. Цикл управління корпоративним нерухомим майном
У разі проведення оцінки об’єктів нерухомості в рамках даних підходів звичайно використовують такі методи:
– метод оцінки з порівнянного продажу (метод порівняння продажів);
– методи співвідношення (перенесення) і екстракції;
– метод капіталізації земельної ренти (метод розвитку).
Метод оцінки з порівнянного продажу найбільш прийнятний і широко використовується в країнах з розвиненим земельним ринком. Він базується на порівнянні і зіставленні відповідних даних проданих аналогічних об’єктів нерухомості на момент проведення оцінки. При цьому найкращим чином відображає ринкові умови ціна поточних продажів аналогічних об’єктів, хоча можна проводити оцінку і з урахуванням аналізу ринкових цін попиту і пропозиції.
Для визначення порівнянності об’єктів нерухомості необхідно використовувати такі шість елементів порівняння: фінансові умови (умови фінансування операції); умови продажу; ринкові умови (час операції);
місцезнаходження об’єкта; фізичні характеристики; показники прибутковості.
Як одиниця порівняння звичайно використовується відсоток підвищення або зниження ринкової ціни за рахунок впливу даного фактора. Корекція ціни проводиться в стандартизованій послідовності з наростаючим підсумком в абсолютному вираженні. Тобто формула оцінки з порівнянного продажу може бути також:
, (2.10)
деЦПП – ціна порівнянного продажу;
ЦБ – ціна базова;
ki – коефіцієнт i–го елемента порівняння, виражений в частках одиниці (причому знак коефіцієнта визначається напрямом впливу: позитивний вплив – знак “+”, негативний – “–”).
Очевидно, що якщо сума негативних впливів більше суми позитивних, то кінцева ціна буде нижче базової і навпаки.
При використанні методу капіталізації доходу (земельної ренти) оцінюється поточна вартість майбутніх доходів корпорації від володіння майном. Потоки доходів і виручка від перепродажу (реверсія) капіталізуються в поточну загальну вартість.
Відповідні розрахунки проводяться за такими формулами:
, (2.11)
деЦКЗР – ціна при капіталізації земельної ренти;
Д – доход;
НК – норма капіталізації.
, (2.12)
деФ – фактор капіталізації.
Норму або фактор капіталізації, що використовуються при розрахунках методом капіталізації доходів, визначають на основі дослідження прийнятних ставок доходу від експлуатації аналогічних об’єктів нерухомості з урахуванням аналізу факторів ризику і дисконту [3, 14, 19].
Під ефективністю використання корпоративних об’єктів нерухомості може розумітися ступінь відповідності напряму використання даних об’єктів інтересам корпорації як складної економічної системи. На практиці виділяють три аспекти, з позицій яких керівництво корпорації може оцінювати ефективність використання нерухомого майна:
1. Земельний.
2. Містобудівний.
3. Природоохоронний.
У загальному випадку ефективність використання об’єкта нерухомості характеризується відношенням фактичного ресурсоспоживання на конкретному об’єкті до проектного. Показник ефективності використання об’єктів нерухомості (E) розраховується як величина, обернена показнику рівня диспропорцій (D) між існуючим і проектним використанням даного об’єкта:
. (2.13)
Безрозмірний комплексний показник диспропорцій (розбіжностей) між існуючим і проектним використанням об’єкта визначається таким чином:
, (2.14)
деks – коефіцієнт “жорсткості” політики штрафних санкцій за неефективне використання об’єкта нерухомості;
Bi – ваговий коефіцієнт дефіцитності i –го виду ресурсів;
Di – показник рівня диспропорцій по i –му виду ресурсів.
Чим менше безрозмірний комплексний показник диспропорцій, тим вище показник ефективності використання об’єкта нерухомості. Максимальне значення останнього (100%) означає повну відповідність існуючого ресурсовживання проектному. При цьому всі частини диспропорції відсутні.
Коефіцієнт “жорсткості” політики штрафних санкцій визначає, у скільки разів сума додаткових штрафних платежів за неефективне використання об’єкта може перевищувати величину початкової орендної плати. При ks = 1 максимальна величина штрафів не зможе перевищити початкової орендної плати; інакше кажучи, найменше ефективне використання об’єкта подвоює плату за користування землею; при ks = 2 – потроює і т. д.
Значення Bi – вагових коефіцієнтів дефіцитності i – го виду ресурсів – найчастіше визначаються експертно [14, 19, 23].
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ КОРПОРАТИВНОЮ ВЛАСНІСТЮ ПРЕДСТАВНИЦТВА АМЕРИКАНСЬКОЇ ТОРГІВЕЛЬНОЇ ПАЛАТИ В УКРАЇНІ
3.1 Удосконалення механізму взаємодії менеджерів і ради директорів в управлінні корпоративною власністю Представництва Американської Торгівельної Палати в Україні
Для вирішення цього питання, вважаємо за необхідне розглянути модель інфраструктури функціонування корпоративного управління власністю Представництва Американської Торгівельної Палати в Україні, яку наведено на рисунку 3.1.
Держава
Інститут
власників
Фінансовий ринок
Представники
Інституту
власників
Ринок
праці
Інститут
найманих управлінців
(менеджери)
Бізнес
Рис. 3.1. Модель інфраструктури фукціонування корпоративного управління власністю Представництва Американської Торгівельної Палати в Україні
Як видно з рис. 3.1, учасниками корпоративних відносин в рамках даної моделі є власники, менеджери, внутрішні і зовнішні посередники. Для характеристики механізму корпоративного управління необхідно розглянути такі відносини: всередині групи власників, всередині групи менеджерів, відносини між менеджерами і власниками, відносини між власниками і фінансовим ринком, відношення між представниками власників і ринком праці, відношення між менеджерами і товарними ринками. Розглянемо ці корпоративні відносини докладніше. Щодо відносин усередині групи власників, необхідно визначити, хто є власником. Власників корпорації поділяють на індивідуальних і інституційних. До індивідуальних інвесторів належать фізичні особи, організації і корпорації, до інституційних – пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, банки.
Управління такою складною організаційною системою, як Редставництво Американської Торгової Палати В Україні, неможливо здійснити одній особі, і тому корпорація керується групою менеджерів, які створюють орган управління корпорацією, наділений певними повноваженнями. У економічній літературі, присвяченій проблемі корпоративного управління, не розглядаються питання відносин усередині групи менеджерів корпорації, хоча достатньо описані взаємодії менеджерів у складі Ради директорів, про що буде зазначено при описі його функціонування. Треба відзначити, що цей окремий напрям досліджень, що вивчається такими науковими дисциплінами, як теорія організації, організаційна поведінка, психологія менеджменту та ін., де детально описані процеси взаємодії усередині групи менеджерів і їх ефективна організація1.
Відносини між власниками і фінансовим ринком, відносини між представниками власників і ринком праці, відносини між менеджерами і товарними ринками виходять за рамки відносин усередині корпорації і будуть розглянуті нижче в обсязі участі цих інститутів як посередників у корпоративних відносинах.















