73974 (589334), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Учень читає вірш Д. Павличка "У хаті Єсеніна".

V. Конкурс на кращого читця віршів С. Єсеніна

VI. Оцінювання та висновок

Учитель. З роками дедалі глибше розуміємо ми єсенінську любов до отчого краю, його вболівання за долю рідної природи, турботу за збереження її краси. Про це гарно сказав Д. Павличко у вірші "У Сергія Єсеніна":

Тільки нині ми відкрили рису,

Де заліг твій невимовний біль,

Коли людство, як твою актрису,

Шарфом диму стис автомобіль.

Струп'ям нафти вкрились океани,

Трутизняним хмар'ям - небеса...

Лиш твоя береза рано встане,

Вмиє світ лише її роса.

Море знов зеленим листям бризне,

І поллється в душі нам блакить,

У твоїй любові до Вітчизни

Сто віків є чим на світі жить.

Додаток

***

Відгомоніла золота діброва

Беріз веселих словом шелестким.

І журавлі у небі вечоровім

Вже не жаліють більше ні за ким.

Кого жаліть? Та кожен - подорожній

В цім світі: зайде і полишить дім.

Про всіх, що зникли, марить дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим.

Стою самотній на рівнині голій,

А журавлів односить вітер вдаль.

Я повен дум про юність смагночолу,

Хоча нічого, що пройшло, не жаль.

Не жаль тих літ, які на вітер кинув,

Не жаль душі бузкову рясновіть.

В саду пала багаття горобини.

Та не снага когось йому зігріть.

Не обгорять у горобини грона,

Від смаготи не пропаде трава.

Як дерево ласкаво листя ронить,

Так я роню смутні мої слова.

І якщо час із вітровієм в змові

Згребе у жмуток їх, як зайвий біль...

Скажіть ви так..., що золотій діброві

Відгомонілось любо серед піль.

(Переклад з російської

Володимира-Коломійця)

***

Відгомоніла золота діброва

Веселою говіркою беріз.

І журавлі в годину вечорову

Летять у вирій без жалю і сліз.

Кого жаліть? Усякий подорожній:

Прийшов, зайшов і знов полишив дім.

І вже за ним сумує дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим.

Стою, дивлюсь на скошену рівнину,

А журавлів несе вітрами вдаль,

Я повен дум про юність чарівливу;

Хоча мені минулого не жаль.

Не жаль тих літ, що я на вітер кинув.

Не жаль душі бузкової суцвіть.

В саду горять багаття горобини.

Та їх вогнем нікого не зігріть.

Не обгорять на горобині грона,

Не пропаде від пожовті трава.

Як дерево тихенько листя ронить,

Так я роню сумні мої слова.

І вже як час розвіє, мов полову,

Оті слова, що людям я приніс,

Скажіть тоді, що золота діброва

Відгомоніла мовою беріз.

(Переклад з російської

Костянтина Житника)

Характеристики

Список файлов ВКР