43277 (588315), страница 3
Текст из файла (страница 3)
«Oh, shut up! So long, Elwood.»
«So long, Basil.» Fitzgerald, 140
До таких вигуків належать частіше за все сталі словосполучення фразеологізованої семантики. Слід відзначити, що на такі вигуки також немає єдності погляду. Наприклад, О.Єсперсен вважав, що такі одиниці є одиницями інших класів слів у вигуковому вживанні. Але більшість зарубіжних дослідників, крім названих вище вчених, до вигуків відносять лише первісні вигуки, така точка зору не видається достатньо переконливою, оскільки так звані вторинні вигуки втратили первісне значення, граматикалізувалися й перетворилися на ідіоматичні звороти. Саме до такої думки схилявся Б.О. Ільїш. Формальним підтвердженням нашої думки є свідченням їхньої фіксації у деяких словниках англійської мови з позначкою «вигук».
Вигуки, що є реченнями й фразеологічними зворотами. Вони характеризуються тим, що сприймаються як специфічна форма єдиної лексеми: Well, I never; you don’t say so LDELC, 1173. Це стосується й фразеологічних зворотів, у яких окремі компоненти вже повністю десемантизувалися: go and jump in the river. До таких вигуків належать й запозичені словосполучення. Наприклад: Allez aporte! Cherchez la femme!
Вигуки-словосполучення й речення характеризуються чітким порядком розташування компонентів. Формальними засобами, що послуговуються для структурної організації таких граматичних одиниць, як правомірно вважає В.Г. Адмоні, є наступні: 1) ритміко-інтонаційні засоби та 2) чіткий структурний каркас. Саме вони відіграють своєрідну організуючу роль для вигуків-словосполучень і речень. Досліджуючи такі одиниці російської мови, Н.Ю. Шведова зазначає, що вигуки завжди несуть на собі наголос й інтонаційно виділяються. Це саме спостерігається і в англійській мові, наприклад.: For Christ’s sake, do stop that, де For Christ’s sake є вигуком, виділяється інтонацією благання і смисловим підкресленням, тобто несе на собі смисловий наголос.
Важливою є послідовність розташування одиниць у словосполученні й реченні, що зумовлено лінійністю мовлення, одного з основних принципів, від якого, на думку Ф. де Соссюра, «залежить увесь механізм мови» й «наслідки якого незлічувані». Порядок слів в англійській мові з точки зору його функціональної значущості використовується для забезпечення цілісності й організації синтаксичної групи як певної закінченої єдності. Отже, порядок слів правомірно належить до тих засобів, які зумовлюють поєднання слів в одне синтаксичне ціле, а не їх роз’єднання на окремі синтаксичні одиниці. Закріплений порядок слідування конституєнтів у словосполученні й реченні фразеологізованого характеру не припускає довільності розташування слів, їхнього позиційного варіювання. Цей висновок залишається справедливим і для вигуків відповідної структури. Наприклад: out you go; ouch, it hurts; it sounds great, eh? Англійська словоформа, як правило, закріплена у словосполученні й реченні, особливо в таких сполученнях, як означальний прикметник + означуваний іменник, наприклад, good evening, good egg; субстантивний підмет + дієслово + об’єкт, наприклад, every barber knows that, Good Lord preserve me, it takes the cake. Семантичні зв’язки у таких словосполученнях й реченнях дуже тісні, їхнє значення випливає з усього словосполучення чи речення. Закріпленість порядку слів, особлива ритміко-інтонаційна оформленість у процесі комунікації спричиняє у цілій низці випадків ресемантизацію лексем, які входять до словосполучення чи речення, що й сприяє їхньому переходу до класу вигуків.
Отже, вигуки – дуже різнорідна, гетерогенна за своїми структурними особливостями частина мови. Т. Уортон підкреслює, що гетерогенну природу вигуків підтверджує поняття «континууму», висунутого Е. Гоффманом у праці «Forms of Talk». «Виходячи з цього поняття, можна представити, що вигуки перебувають на різних ділянках вздовж континууму між демонстрацією і розповіддю, де демонстрація є відносно природною поведінкою, а розповідь – власне лінгвістичною». Не можна не погодитися з О.Єсперсеном, що всі вигуки об’єднує в одну частину мови їхня здатність бути самостійними висловленнями.
Таким чином, включення одиниць різних рівнів мовної структури до лексико-граматичного класу вигуків пов’язане з їх ресемантизацією, а в ряді випадків і десемантизацією, висуненням на перший план комунікативної функції. Стаючи прагматично значущими, такі одиниці в тексті функціонують як вигукові висловлення.
1.2 Онтологічний статус вигуків: взаємодія їх з іншими частинами мови
Кожна частина мови має властивості, притаманні тільки їй. Однак серед них є такі, що властиві в тій чи іншій мірі й іншим частинам мови, що зумовлено входженням усіх частин мови в єдину систему лексико-граматичних класів слів, взаємозбагаченням їх мотивуючими основами, переходом слів однієї частини мови в іншу. Це й створює передумови для взаємопроникнення граматичних класів, для пересічення їхніх характеристик, тобто для взаємодії на різних рівнях частин мови.
Функціонуючи в певних синтаксичних структурах, слово, словосполучення й речення окремих типів можуть набувати нових властивостей, які сприяють переходові цих мовних одиниць до складу іншої частини мови. Отже, у процесі комунікації відбувається взаємодія різних мовних одиниць на 1) словотворчому і 2) семантичному рівнях. Як вже зазначалося раніше, вигуки як частина мови не є замкненою групою слів. Вони поповнюються новими одиницями, причому цей процес характерний лише для непервісних, похідних вигуків. Група первісних вигуків лишається сталою і незмінною. Поповнення вигуків йде як на словотворчому, так і на семантичному рівнях. На словотворчому рівні взаємообмін між частинами мови відбувається шляхом переходу мовної одиниці з однієї частини мови в іншу, тобто мовні одиниці переходять у вигуки, насамперед, шляхом конверсії, при цьому, як правило, зберігається лише генетично-етимологічний зв’язок зі словом-джерелом. За даними дослідників, найбільш активно переходять до вигуків іменники: bosh!, fiddlesticks!, God!, nonsense!, stuff!; дієслова: bother!, come!, confound!, curse!, damn!, dash!; прикметники: bright!, clear!, fantastic!, gracious!; прислівники: indeed!, now!, rather!; займенники: me!, my!, why!. Причому І.І. Мещанінов відзначав продуктивність цього класу слів у різних мовах. На це вказували й інші дослідники. Однак це не єдиний спосіб поповнення вигуків. Вони можуть утворюватися також шляхом універбації: good-byе!], зрощення: alright > all right, alack > ah luck; lackaday > alack the day.
Поповнення вигуків як частини мови відбувається не лише за рахунок окремих слів, але й словосполучень і, ширше, речень фразеологізованої структури, наприклад: busk up!, dear me!, goodness gracious!, how do you do?, I’ll be bound!, I’m damned!, my goodness! та інші. Наприклад: Dear me! I’m going to be late!. На такий процес утворення вигуків у російській мові звертав увагу В.В. Виноградов: «Клас вигуків дедалі більше поповнюється фразеологічними сполученнями й зрощеннями, ідіомами, які виражають складний комплекс переживань, емоційних оцінок і волевиявлень. Пор.: вот тебе на! вот тебе раз! была не была! наша взяла! вот ещё! еще бы! то-то! і т. п.». Цю ж думку висловлює й І.Р. Вихованець, наводячи такі вигуки української мови, як «ой лишенько!», «о матінко!» . А автори «Словника лінгвістичних термінів» Д.І. Ганич і І.С. Олійник називають їх «вигуковими фразеологізмами» у складі вигуків: «До вторинних відносяться… вигукові фразеологізми…».
Отже, на відміну від первісних, непохідних вигуків, які становлять закриту групу слів, незмінну у своєму складі, непервісні, вторинні вигуки є відкритою групою мовних одиниць, яка поповнюється за рахунок слів інших частин мови, словосполучень та речень фразеологізованої структури.
Оскільки основною метою нашого дослідження є прагматичний аналіз вигуків, значний інтерес становить взаємодія вигуків з іншими частинами мови на семантичному рівні, що виявляється насамперед у процесі функціонування цього лексико-граматичного класу слів. «Як виразові мовні засоби вигуки нерідко вживаються й за межами власне емоційної мовленнєвої сфери. Таке вживання тягне за собою значне ускладнення й розширення їхніх семантичних і синтаксичних функцій і веде до їхнього зближення зі словами інших лексико-граматичних класів». Як відзначають дослідники, ознаками вигуків є:
1) емоційність, волевиявлення, оцінність, персональність;
2) морфологічна незмінюваність;
3) особлива синтаксична функція.
Вигуки як слова, що несуть прагматичну інформацію, саме в процесі функціонування тісно взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів. Ця взаємодія вигуків з іншими частинами мови відбувається на семантичному рівні в процесі їх функціонування, оскільки «їхнє значення, як правило, вгадується з контексту», хоча за низкою вигуків і закріплено вираження певних емоцій.
З точки зору семантики вигуки поділяються на кілька основних класів:
1) вигуки, які виражають різні емоції людини. На відміну від інших частин мови, для яких зазначена ознака не є основною, вигуки «спеціалізуються» на вираженні емоцій. Наприклад: My God! He’s going to have a heart attack, Jennifer thought, де вигуком My God! передається збентеження. У висловленні «Gosh! What a car!» This ejaculation was provoked by its interior. вигуком Gosh! передається захоплення;
2) вигуки, які виражають волевиявлення людини. Такі вигуки подібні до дієслів, до їх наказової форми. У цих випадках вони виступають комунікативним аналогом імперативних форм дієслова. Як справедливо у свій час зауважував В.В. Виноградов, наказовий спосіб перебуває на периферії дієслівної системи, оскільки його перетягують вигуки. Підтвердження цієї точки зору знаходимо у Н.І. Формановської, яка відзначає, що «імператив у системно-структурному розгляді входить до парадигми ірреальних способів дієслова. Як «опорна» форма спонукальних мовленнєвих актів, імператив, на наш погляд, залишає парадигму способів і вступає в системні зв’язки у функціональній парадигмі висловлень у межах відповідної КСГ – способах вираження прохання, вимоги, поради, пропозиції тощо». До таких вигукових імперативів належать мовні одиниці типу away!, come!, hear, hear!, ho!, hush!, lo!, look here!, stop! та ін. Див. різні точки зору на такі вигуки 170, І, 736;
3) вигуки, які виражають оцінність. За цим значенням вони разом з деякими прикметниками й прислівниками, яким також властива ця ознака, входять до ядра поля оцінності. Це вигуки типу fantastic, great, phooly, swell, ugh.
На синтаксичному рівні вигуки взаємодіють з іншими частинами мови за ознакою: «Функція: Член речення – вставний». Синтаксично вигуки утворюють особливий тип речення, що є однією з їхніх власних ознак. Наприклад: «Pshaw! They did not know how to look.»; «Thank you. You have made your statement very clearly.»; «…I don’t want you to get upset. Okay?». Синтаксично вигуки pshaw, thank you, okay в контексті всього висловлення є окремими реченнями, які в першому випадку є вираженням несхвалення, в другому – подяки, а в третьому – питання-згоди. Ця функція для вигуків є основною, в той час як для інших частин мови, з якими вигуки за цією функцією зближуються, не є для них характерною, головною. «До виконання функції еквівалента речення здатні всі вигуки. Вигук тут має силу висловлення і в цьому випадку характеризується самостійною інтонацією,» – зазначають автори російської граматики 170, І, 735
Серед морфологічних ознак вигуків основною є незмінюваність. За цією ознакою вигуки схожі з усіма службовими частинами мови й певними групами повнозначних слів, наприклад з іменниками 1) singularia і pluralia tantum; 2) abstract nouns, 3) речовими – material substantive. Морфологічно незмінні слова виділяються серед займенників, відносних прикметників, прислівників; усі числівники й артиклі незмінні. Проте власною ця ознака є тільки для вигуків.
Вигуки взаємодіють з іншими лексико-граматичними класами слів і за іншими ознаками, які не є власними для вигуків. Ці ознаки виділяються методом компонентного аналізу й методом словникових дефініцій, хоча, як відзначає Л.М. Медведєва, «дефініційний підхід враховує й реєструє в мові граматичні відношення… проте при ньому можливе «утворення зачарованих кіл»: вивчаючи тлумачення слів, дослідник може наштовхнутися на слово, яке вже зустрічалося». Тому в цьому випадку слід застосовувати зіставний і індуктивно-дедуктивний методи. За їх допомогою можна вичленити ознаки персональності, істоти, неістоти, темпоральності, кон’юнкції, дейксиса, за якими вигуки взаємодіють з іншими класами слів. Пор. вигук encore, який позначає вимогу повторення дії, тобто має аспектуальне значення ітеративності. Зазначені ознаки є істотними для вигуків, оскільки вони виявляються в них тільки у процесі функціонування й тісно пов’язані з їхнім прагматичним значенням. За цими ознаками вигуки взаємодіють з іншими частинами мови, в яких ці ознаки є власними, наприклад, назви істот для іменників.
Ознака персональності в певних позиціях властива вигукам, причому ця ознака виявляється в імперативних вигуках. Наприклад: Oh, come on. You must have some idea, де імперативний вигук come on є спонуканням до висловлення певного адресата, при цьому персональність виражена імпліцитно й виявляється у контексті, тобто в поєднанні з іншими словами.
В п. 1.1. зазначалось, що спонукальні вигуки тісно пов’язані з категорією на позначення істот, хоча ця ознака для них є опосередкованою. Вона виявляється тільки у функціонуванні. Пор.:» Oh, bravo!» cried Professor Tofty, who was examining Harry again, when Harry demonstrated a perfect Boggart banishing spell. «Very good indeed! Well, I think that's all, Potter… unless…». Вигук bravo спрямований на особу, тобто на живу істоту.
Емоційні вигуки можуть бути спрямованими на неістоту. В цьому випадку вони спрямовані від істоти з боку мовця на неістоту з боку адресата, що виявляється синтагматично, в контексті. Наприклад: «But, Professor, who's insulting you?» asked Parvati timidly. – «The Establishment!» said Professor Trelawney, in a deep, dramatic, wavering voice. «Yes, those with eyes too clouded by the mundane to See as I See, to Know as I Know… of course, we Seers have always been feared, always persecuted… it is – alas – our fate». В наведеному прикладі мовець висловлює за допомогою вигуку alas жаль стосовно того, що її доля бути тією, яку залякують, переслідують. За цією ознакою вигуки взаємодіють з іменниками, деякими розрядами займенників, деякими прикметниками, частіше відносними, більшою частиною прислівників, дієслів. Спонукальні вигуки, поряд з дієсловами, можуть виражати ознаку «недієслівної» аспектуальності, серед них можна назвати такі аспектуальні значення: ітеративності, завершеності, починальності. Наприклад: «OK, stop!» Harry shouted.; Whoa, stop!; Chut! Dismiss!.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
