35435 (587808), страница 49

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 49)

У ст. 71 Закону „Про банки і банківську діяльність”, що регулює порядок проведення інспекційних перевірок на місцях, містяться норми, які визначають мету та порядок проведення таких перевірок. Зокрема, перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

За часом проведення перевірки поділяються на планові та позапланові. Планові перевірки здійснюються відповідно до плану, затвердженого Національним банком України, не частіше одного разу на рік. Про проведення планової перевірки Національний банк України зобов'язаний повідомити банк не пізніше, ніж за 10 днів до її початку. Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.⁵⁹²

За організацією проведення перевірки поділяються на виїзні та безвиїзні. При проведенні виїзних перевірок банки зобов'язані забезпечити інспекторам Національного банку України та іншим уповноваженим ним особам вільний доступ до всіх документів та інформації з дотриманням вимог чинного законодавства , а при перевірці на місці – можливість вільного доступу в робочий час у всі приміщення банку. Крім того, законодавство покладає на керівництво банку обов’язок призначити компетентного представника для надання необхідних документів та пояснень, а також забезпечення приміщенням для роботи працівників служби банківського нагляду Національного банку України. ⁵⁹³

Також НБУ приділяє увагу питанням організації і проведення валютного контролю. Зокрема, з 20 жовтня 2002 р. набрало чинності Положення про порядок проведення виїзних перевірок щодо дотримання банками та фінансовими установами вимог валютного законодавства України, затверджене постановою Правління НБУ від 20.09.2002 р. N 352 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 09.10.2002 р. за N 818/7106.

До уповноважених осіб, що здійснюють виїзні перевірки в сфері дотримання вимог валютного законодавства, віднесено працівників Департаменту валютного контролю та ліцензування, відділу валютного ліцензування і контролю Операційного управління НБУ, управління контролю валютних операцій Головного управління НБУ по місту Києву і Київській області, відділів валютних операцій і контролю Головного управління НБУ в АРК та територіальних управлінь центробанку. В той же час вимоги зазначеного акта не поширюються на перевірки пунктів обміну іноземної валюти, порядок та організація проведення яких визначаються відповідним нормативно-правовим актом Національного банку.⁵⁹⁴

Планові перевірки дотримання валютного законодавства проводять уповноважені працівники Департаменту і валютних підрозділів не частіше одного разу на рік відповідно до плану перевірок, який складає на кожний рік Департамент і валютні підрозділи та затверджує Голова Національного банку або його заступник. До плану перевірок включаються такі банки та фінансові установи:

– щодо яких отримана письмова інформація про порушення ними валютного законодавства;

– аналіз статистичної звітності яких свідчить про можливі порушення валютного законодавства;

– протягом двох років жоден із структурних підрозділів яких у регіоні не перевірявся відповідним валютним підрозділом або Департаментом.

Позапланові перевірки дотримання валютного законодавства проводять уповноважені працівники за наявності обґрунтованих підстав, до яких, зокрема, належать: матеріали перевірок, документи органів валютного контролю, інших державних контрольних і правоохоронних органів, результати аналізу статистичної звітності, що свідчать про можливі порушення валютного законодавства, виявлені негативні тенденції на валютному ринку України. Позапланові перевірки дотримання валютного законодавства призначають за рішенням Голови НБУ або уповноваженої ним особи, що оформляється у формі розпорядження. Здійснення позапланових перевірок дотримання валютного законодавства валютними підрозділами обов'язково попередньо узгоджується з відповідним Департаментом.

За результатами проведення виїзних перевірок повинен складатися Акт перевірки з обов’язковими реквізитами.⁵⁹⁵ Якщо під час перевірки були виявлені порушення банківського законодавства, то такі порушення повинні бути обов’язково відображені в акті перевірки із зазначенням конкретних статей законодавчих актів та пунктів нормативно-правових актів НБУ, вимоги яких були порушені. Відображаються також факти протидії проведенню перевірки (якщо такі були).

Акт складається не менше ніж у двох примірниках і підписується не пізніше останнього дня перевірки всіма членами робочої групи (уповноваженим працівником) та керівником банку (фінансової установи). Керівник банку зобов'язаний забезпечити надання на усну чи письмову вимогу керівника робочої групи (уповноваженого працівника) засвідчених копій потрібних йому матеріалів і документів. У разі неподання окремих документів керівник банку дає щодо цього письмові пояснення. Цей факт відображається в акті перевірки. У разі відмови відповідальних працівників банку в поданні будь-яких матеріалів і документів, потрібних для здійснення перевірки дотримання валютного законодавства, складається акт та підписується не пізніше ніж на другий день перевірки. Пропозиції та висновки за результатами перевірки подаються на розгляд керівникові перевірки не пізніше 10 робочих днів від дня її закінчення.

В свою чергу, при здійсненні безвиїзного контролю фінансового положення банків працівниками служби банківського нагляду ключову роль відіграє банківська статистика. Однак тільки перевірка на місці може дати детальну інформацію про операції, процедури, систему контролю і процес керівництва банком, яка необхідна для оцінки фінансового становища банку і його відповідності вимогам банківського законодавства.

Як і при здійсненні інших форм фінансового контролю, за центробанком закріплено право для здійснення повноважень щодо нагляду безоплатно одержувати від банків інформацію про їх діяльність та пояснення з окремих питань діяльності банку. Такі ж вимоги поширюються і на будь-яку звітність афілійованої особи банку щодо взаємовідносин з банком з метою визначення впливу відносин з афілійованою особою на стан банку. НБУ намагається розширити свої повноваження в частині проведення перевірок підприємств, що пов’язані з банківськими установами. Відповідно до підготовленого НБУ проекту змін до постанови про консолідовану звітність під перевірку центробанку може підпасти будь-який об’єкт господарювання, який володіє не менше ніж 10 % акцій банку. ⁵⁹⁶

Інформація, що надається банками та їх афілійованими особами, буде зберігатися як у НБУ, так і в Державній податковій адміністрації України, з якою центробанк не так давно підписав угоду про співробітництво. В той же час законодавством встановлено заборону надавати матеріали перевірки третім особам у разі, якщо в матеріалах перевірки відсутні дані про факти порушень законодавства. Крім того, ст. 63 Закону „Про Національний банк України”, що встановлює обмеження вимог центробанку, визначає, що Національний банк не має права вимагати від банків виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та його нормативно-правовими актами.⁵⁹⁷

Аналізуючи міжнародні стандарти діяльності супервізорів, можна визначити наступні основні аспекти діяльності банків, що охоплюються при проведенні перевірок фінансового стану банків:

– визначення фінансового стану банку та якості операцій, що проводяться. В ході перевірки здійснюється інвентаризація активів та каси, стан дотримання заходів внутрішнього контролю, правильність ведення документації та дотримання встановлених правил;

– оцінка якості управління включає декілька напрямків. По-перше, оцінюється якість контролю керівництва з боку управлінського органу (наприклад Ради директорів або Правління), а також повноваження, що їм надані, та порядок їх здійснення. З іншого боку, оцінюються відповідність персоналу посадам, які вони обіймають, порядок перепідготовки та підвищення кваліфікації, а також ієрархічна структура банку;

– контроль за дотриманням законів та нормативно-правових актів центробанку. Включає в себе, як правило, перевірку документації та дотримання чинного законодавства і встановлених методик;

– перевірка ведення бухгалтерської звітності. Дається оцінка правильності й точності ведення документації по банківських угодах, виконання санкцій та дотримання рекомендацій, що отримані внаслідок аудиторських перевірок;

– перевірка якості активів, включає повний огляд кредитної політики, що розроблена керівництвом банку і здійснюється за наступними напрямками: співвідношення кредитів, що видаються юридичним особами та громадянам; види цінних паперів, що застосовуються у банківській діяльності; порядок оцінки; г) межові розміри позичок; методологія оцінки кредиту; контроль кредитоспроможності та зворотності кредиту; створення резервів для покриття збитків по кредитних операціях. Крім того, перевіряючи якість активів, ревізори звертають увагу на схильність до ризиків по відношенню до іншого майна, зокрема землі, споруд, портфеля довгострокових облігацій, валютної позиції тощо;

– оцінка платоспроможності банку. За підсумками, що отриманні ревізорами від застосування попередніх методів, здійснюються загальна оцінка платоспроможності банку та аналіз бухгалтерського балансу, що надається банком.

Як свідчить практика, в залежності від того, є банк стабільним чи ні, інспектування може здійснюватися за двома основними напрямами. Якщо банк стабільний, контроль зводиться, головним чином, до перевірки його рентабельності, організаційної структури і положення на ринку. Інспектор швидко перевіряє ті елементи, на яких заснована міцність положення банку. Якщо банк є стабільним і „здоровим”, час проведення перевірки мінімальний. Інспектори, як правило, зосереджують увагу на інформації, що доповнює вже наявну доступну, шляхом пруденційного нагляду, картину загальної діяльності банку.

Навпаки, якщо банк не є стабільним, інспектор повинен не лише провести загальну повну перевірку, а й зосередити свою увагу на аналізі причин та наслідків специфічних проблем, що є підставою для відсутності стабільного становища банку на фінансовому ринку.

Постановами Правління НБУ від 20.03.1998 р. № 114 „Про затвердження Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України” та від 15.03.1999 р. №110 „Про внесення змін до Положення про організацію внутрішнього аудиту в комерційних банках України” регламентуються порядок створення і організація роботи служби внутрішнього аудиту в банках. Враховуючи вимоги Положення, та з метою надання методичної допомоги у роботі служб внутрішнього аудиту банків Постановою Правління НБУ від 20.07.1999 р. № 358 затверджено „Методичні вказівки щодо застосування стандартів внутрішнього аудиту в комерційних банках України”.

Ще у 1999 р. за повідомленням Управління по роботі з проблемними банками НБУ констатувалося, що в основі оцінки стану банку застосовується система аналізу ефективності роботи та фінансового стану банку CAMEL. Рейтингові оцінки комерційних банків за цією системою визначаються НБУ самостійно і є “внутрішніми”, тобто не оголошуються. Рейтинг здійснюється за п`ятибальною шкалою, в якій найкраща оцінка – “одиниця”, а найгірша – “п`ятірка”. Банки, які хронічно отримують за системою CAMEL четвірку – п`ятірку, відносяться до проблемних і становляться клієнтами вищезазначеного управління. Ті, які мають трійку, можуть бути визнані НБУ проблемними, а можуть бути і залишені в загальному режимі діяльності, при цьому їх діяльність контролюється іншим підрозділом банківського нагляду. Крім оцінки CAMEL, використовуються й інші аналітичні схеми та показники роботи банку – виконання обов`язкових нормативів, в першу чергу вимог щодо резервування на кореспондентському рахунку, формування резервів під кредитні ризики, дебіторської заборгованості, нормативів платоспроможності, ліквідності тощо.⁵⁹⁸

Істотно, що стан окремих банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення, значно кращий, ніж окремих банків, що працюють у загальному режимі. Це пояснюється тим, що перед виведенням проблемного банку з режиму фінансового оздоровлення в загальний режим такий банк “доводиться” до нормального фінансового стану і лише після цього випускається в загальний режим.

Неодноразово траплялися ситуації, коли Правління НБУ приймає рішення про ліквідацію комбанків, але процедура ліквідації – не одноденна, цей процес розтягується іноді на декілька років. Іноді “поставлені” на ліквідацію КБ можуть бути “перекуплені” працюючими банками. Так, наприклад, сталося із банком „Сервіс” (м. Ужгород), який був “поставлений” на ліквідацію, але Укргазбанк погодився приєднати його до себе, і тепер на базі КБ „Сервіс” в Ужгороді працює філія Укргазбанку. В основному ж такі банки більш доцільно ліквідовувати, тому що за кожним з них тягнеться значна кількість фінансових проблем – неповернених у строк кредитів, значна дебіторська заборгованість.

Вже у 2000 р. Комісія з банківського нагляду НБУ призупинила діяльність окремих пунктів банківських ліцензій 29 комерційним банкам в зв`язку з невиконанням ними затверджених раніш програм докапіталізації. За словами директора Департаменту пруденційного нагляду НБУ Віктора Зінченка, у кожного з цих банків призупинено дію двох і більше ліцензій.

У липні 2001 р. був позбавлений ліцензії на право банківської діяльності АКБ „Україна”. Ситуація, що виникла навколо агропромбанку, поставила під загрозу інтереси майже 1,8 млн вкладників – фізичних осіб і понад 200 тис. юридичних осіб. Це зачіпало інтереси загалом майже 8,5 млн громадян України. Сума боргових зобов’язань банку перевищила 1 млрд грн. ⁵⁹⁹

На початок липня 2002 р. за повідомленням НБУ в стадії ліквідації перебував 31 банк, з яких: 14 – ліквідуються за рішенням НБУ, 15 – за рішенням господарських судів, 2 – за рішенням зборів акціонерів. Також було прийнято рішення про ліквідацію банку INKO. Щодо останнього, то ще у 1999р. його діяльність була призупинена за рішенням арбітражного суду (як і для Градобанку). По INKO було прийнято рішення про санацію. Згідно з чинним на той момент законодавством НБУ не міг скасувати рішення арбітражного суду і тим самим змінити санацію, результатами якої був не дуже задоволений. Градобанк також за рішенням арбітражного суду не міг здійснювати свою діяльність по жодному виду банківських операцій. На жаль, тривалість процесу ліквідації може бути від двох до чотирьох років. За цей час спостерігаються такі негативні наслідки, як зникнення позичальників, розтаскування майна банку, внаслідок чого можливість виконання банком своїх зобов`язань перед кредиторами зменшується з кожним днем.

Характеристики

Список файлов ВКР