35435 (587808), страница 27

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 27)

В.М. Усоскін виділяє в загальній організаційній структурі банку два типи відділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції. Лінійні відділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийняттям вкладів, видачею кредитів, покупкою цінних паперів тощо. Термін «лінійний» характеризує характер зв’язків цих відділів з вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює безперервне „коло команд” або „лінію” команд за вертикаллю, пов’язуючи один рівень з іншим. У свою чергу, штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, надають їм допомогу для підвищення ефективності їх діяльності. Прикладом можуть служити відділи планування, кадрів, юридичний, статистики тощо.³¹¹

Стратегія кожного банку будується на таких визначальних засадах:

– якомога дешевше придбати капітал (сплатити найнижчу процентну ставку як по залучених депозитах, так і по міжбанківських кредитах);

– продати капітал та послуги по рентабельній ставці (отримати якомога вищу процентну ставку по розміщених коштах);

– знизити ризик втрат шляхом: а) відбору надійних клієнтів та отримання гарантій; б) диверсифікації операцій та освоєння різних ринків позичкового капіталу.³¹²

Звідси можна виділити найбільш важливі види доходів та видатків банківських установ. До першої категорії відносяться: а) проценти, отримані за позичками; б) проценти і дивіденди по інвестиціях; в) комісійні збори та інші платежі за послуги. Основні види витрат банку, які мають найбільшу питому вагу: а) проценти, сплачені по депозитах; б) заробітна плата, премії і соціальні виплати; в) податки та загальнообов’язкові збори.³¹³

Окреме питання для дослідження – відокремлені підрозділи комерційних банків (філії, відділення, представництва), оскільки чинне законодавство передбачає певні особливості в регламентації їх діяльності поряд із комерційними банками, що не мають філій. Найбільшу кількість філій в Україні мають системоутворюючі банки, в першу чергу ПІБ і Ощадбанк України, що пов’язано з історичними особливостями їх утворення. Слід відзначити й процес поступового зростання мережі філій великих банків. Так, протягом січня – червня 2002 р. мережа банківських філій розширилася на 27 одиниць до 1350 філій.³¹⁴ Тим більше, що однією з найпоширеніших форм здійснення банківської діяльності на ринках інших країн є надання банками послуг через свої зарубіжні філії.³¹⁵ Зокрема, в Україні протягом 2003 р. особливістю стане вихід до регіонів фінансових установ з іноземним капіталом.

Зараз офіційна пропозиція України СОТ в сфері банківської діяльності не передбачає для іноземних банків будь-якої можливості безпосередньо відкривати філії в Україні.³¹⁶ Для іноземного банку єдиний спосіб ведення діяльності в України, таким чином, полягає в створенні дочірнього підприємства, для цього є потрібним дозвіл НБУ, рішення про надання якого ухвалюється останнім на свій розсуд. Як зазначають експерти, така ситуація не вважається прийнятною для держав – членів ЄС, які в багатьох випадках підкреслювали необхідність того, аби Україна включала в свою пропозицію СОТ створення безпосередніх банківських філій.³¹⁷

У цьому контексті доцільно враховувати зарубіжний досвід регулювання створення та функціонування філій іноземних банків на внутрішньому ринку, особливо досвід країн Центральної та Східної Європи, які, як і Україна, здійснюють трансформацію своїх економік, але які просунулися значно далі у залученні іноземних інвестицій, в тому числі і у вигляді філій іноземних банків. У деяких країнах ЦСЄ протягом 1999–2001 років діяла наступна кількість філій: Польща – 14, Чехія – 10, Болгарія – 8, Литва – 4, Словаччина – 2, Латвія – 1, Естонія – 1.³¹⁸ При цьому філії іноземних банків є повноправною складовою банківських систем європейських країн та можуть здійснювати весь обсяг банківських операцій, передбачених для місцевих банків, за незначними виключеннями. Здебільшого вони підпадають під чинність національного банківського законодавства.³¹⁹ Так, у Болгарії філія не має права здійснювати операцій, які іноземний банк не має права здійснювати у своїй країні.³²⁰ У Чехії філії іноземних банків не мають прав випускати іпотечні облігації (mortgage bonds).³²¹ Законодавство Словаччини передбачає для філій іноземних банків можливість здійснення додаткових операцій за умови, що це є необхідним для належного функціонування самої установи, та лише за дозволом Національного банку Словаччини.³²²

Водночас у кінці січня 2003 р. НБУ відкликав з Верховної Ради законопроект "Про філіали іноземних банків", який на погляд центробанку ставив вітчизняні банки в нерівні конкурентні умови.³²³ Зокрема, як зазначив голова НБУ Сергій Тигипко, йдеться про положення законопроекту, згідно з яким іноземні банки можуть керуватися їх національним законодавством у сфері гарантування вкладів фізичних осіб. При цьому голова Нацбанку зазначив, що відкликання цього законопроекту з парламенту не означає, що Україна проти присутності в країні іноземних банків.

Також 30 січня 2003 р. Національним банком України була презентована програма розвитку банківської системи України до 2005 року. Упродовж ближчих трьох років наші банки мають наростити фінансову міць, повернутися обличчям до народу і зробити ще кільканадцять слушних речей. Кредити для пересічних громадян мають подешевшати, а їхні вклади - стати більш захищеними. Війну оголошено непорядним боржникам і брудним грошам. НБУ також наполягає на терміновому схваленні парламентом 16 нових законів, які зроблять регулювання банківської діяльності більш сучасним і досконалим. Голова НБУ також повідомив про наміри застосувати найближчим часом суворі санкції до низки українських банків, які підозрюють у "відмиванні" "брудних" грошей.

Оскільки фінансова система являє собою один з найважливіших інструментів економічної політики держави, ефективність її функціонування багато в чому визначає можливості та характер державного впливу на економіку в цілому та поведінку суб’єктів господарювання. При цьому ключовим моментом залишається спрямування діяльності держави в кінцевому підсумку на забезпечення розвитку та підвищення добробуту суспільства. З іншого боку, створення ефективної системи фінансів (в першу чергу державних) може розглядатися як показник успішності реформування державної влади в її економічному контексті. ³²⁴

Будь-яка суспільнозначуща діяльність обмежується необхідністю дотримання певного набору правил та інструкцій. Діяльність у сфері надання банківських послуг не є винятком із цього правила. Є цілий ряд актів, що мають статус закону, метою яких є встановлення певних обмежень функціонування кредитно-фінансової (в тому числі банківської) системи так, як це відбувається в будь-якій галузі економіки. Основна мета встановлюваних обмежень – охорона юридичних та фізичних осіб від будь-яких зловживань та шахрайств і забезпечення дотримання договірних зобов’язань.

Вказані закони не лише значно відрізняються залежно від країни, де вони прийняті, а й змінюються з часом, оскільки банківська діяльність повинна відповідати постійно тим зрушенням, що відбуваються в економічному житті країни для забезпечення реального сектора необхідним позичковим капіталом. У свою чергу, на центральний банк та уряд покладено завдання проведення спільної економічної політики. Однак кожен з цих органів має свої специфічні завдання, які разом і дозволяють досягати спільної мети. ³²⁵

На відміну від уряду, який безпосередньо врегульовує економічні процеси, що відбуваються в країні, центральний банк впливає на розвиток економіки опосередковано, через грошово-кредитну політику. Застосовуючи законодавчо встановлені заходи впливу на кредитно-фінансові інститути, центральний банк створює певні умови для їх функціонування. Саме ці умови і визначають, певною мірою, напрямки діяльності банківських установ та інших кредитно-фінансових інститутів, які присутні в кредитних системах конкретних країн. Звідси випливає взаємозв’язок фінансових інституцій, який неодноразово відмічався в роботах науковців: з одного боку – національні особливості кредитної системи визначають ступінь регулюючого впливу центрального банку на економіку, а з іншого – зворотній зв’язок комерційних банків істотно впливає на умови функціонування самого центрального банку.³²⁶

Сучасний стан взаємовідносин центрального банку та банківського сектора держав, особливо коли мова йде про держави з розвиненою економікою, характеризується двома рисами, які є як протилежними за змістом, так і взаємопов’язаними за суттю. З одного боку, аналіз взаємовідносин зазначених банківських структур може свідчити про лібералізацію ринку позичкових капіталів, внаслідок якого банківські установи отримали більшу свободу вибору напрямків власної політики, з іншого – здійснення розвиненими країнами законодавчих заходів у рамках рекомендацій FATF, спрямованих на боротьбу з відмиванням грошей, набутих незаконним шляхом та ухиленням від оподаткування, тягне за собою значне посилення контрольних та наглядових функцій з боку центральних банків і скасування режиму дотримання банківської таємниці та свободи вибору напрямків діяльності в тому розумінні, в якому ці поняття використовувалися ще в другій половині ХХ сторіччя.

Фактично, можна сказати, що відносини між центральним банком та банківським сектором, характерним для кредитної системи конкретної країни, змінюються під впливом умов та завдань діяльності обох сторін в певний проміжок часу. При цьому слід мати на увазі, що для розробки цілісного наукового поняття про об’єктивно існуючу систему недостатньо лише вичленити та перерахувати її окремі елементи, сторони. З позицій науки необхідно „розкрити їх внутрішню закономірність, зв’язок, взаємозв’язок, виявити взаємодію компонентів цілого та відшукати адекватне їй логічне вираження”.³²⁷

Як правило, не викликає суттєвої дискусії постулат, що для управління банківською системою на верхньому рівні системи необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь-яка гілка влади. При цьому поняття „незалежність” має достатньо широкий аспект. Зокрема, з позиції Г.А. Тосуняна, поняття “незалежність” стосовно національного центрального банку характеризується достатньо широким обсягом, тобто структурно включає певну множинність елементів, кожному з яких належать ознаки, що відносяться до змісту даного поняття.³²⁸

Основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку, є:

1. вона може і повинна носити виключно правовий характер і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк.

2. виходячи із своєї суті, соціального призначення, виконуваних функцій центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, а це означає, що здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

3. незалежність центрального банку – продукт достатньо тривалого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірні та значимі результати;

4. оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов`язана із загальною системою фінансів держави, остільки будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть і повинні проводитися лише після великої системної підготовчої роботи і повинні носити поступовий характер.

Г.А. Тосунян зазначає, що уявляється можливим виділити такі елементи, які складають у своїй сукупності обсяг поняття „незалежність центрального банку”: інституціональна незалежність; функціональна незалежність; майнова незалежність; інструментальна незалежність; бюджетна незалежність; фінансова незалежність; кадрова незалежність.³²⁹ Німецькі дослідники визначають лише три складові поняття “незалежності” центрального банку: 1) функціональну (інституціональну) незалежність; 2) економічну (інструментальну) незалежність; 3) кадрову незалежність.³³⁰ У наступному розділі цьому питанню буде присвячено більше уваги.

Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку, характерні для будь-якої аналогічної установи, можна виділити основні напрямки, за якими відбувається взаємодія між центральним банком та банківською системою. Такі напрямки є характерними і для України, модель побудови банківської системи якої не має якихось значних відмінностей від класичної моделі банківської системи, розповсюдженої в банківській справі.

Характеристики

Список файлов ВКР