35432 (587807), страница 24
Текст из файла (страница 24)
Спробуємо тепер з’ясувати: коли, під впливом яких причин і яких способів оселився в Римі вільний шлюб (sine mаnu). Ми вважаємо, що остання з форм строгого шлюбу — usus — була тією сферою, через яку ідея вільного шлюбу проникла в римське життя. До закінчення річної давнини жінка була sine mаnu, а тому, з погляду древніх римлян, не могла вважатися дружиною. Виникає питання, у якому положенні вона була? Погляди вчених, що трактували це питання, розділилися. Одні483 вважають, що статевий зв’язок перед usus був подібний конкубінату‚ інші484 це відкидають, пропонуючи, зі свого боку, визнати це явище — правовідношенням sui generis і вважаючи його подобою шлюбу (pro matrimonio), а жінку, яка знаходиться у такому становищі, — подобою дружини (рrо uxore)485. На наш погляд, не можна погодитися ні з тим, ні з іншим. Дане відношення не можна назвати конкубінатом з того простого розуміння, що при конкубінаті жінка сама піклувалася б про перетворення фактичного співжиття на шлюб, тим часом як у дійсності було навпаки: чоловік піклувався про придбання влади над дружиною в силу річної давнини володіння. З іншого боку, слід сказати, що наміри сторін, що укладали шлюб (тобто насамперед батьків наречених), схилялися не до того, щоб установити тільки подобу шлюбу. Чоловік, що вступив у співжиття такого роду, мав намір придбати право на дружину, але чи не бажав, чи не міг цього зробити способами звичайними, а здобував це право після закінчення року‚ через це заперечувати в такого чоловіка матримональні наміри, заперечувати в чоловіків аffectus maritаlis було неможливо, а тому неможливо було дивитися на жінку, як на наложницю, на це не погодилися б і батьки жінки, що віддавали її в заміжжя. З погляду суворого права, жінка, звичайно, не могла бути названа дружиною (uхоr)‚ але тим не менше і протягом першого року її слід називати заміжньою. Це ясно підтверджується словами Гая, який говорить, що вираз: nuрtа — вказує, що жінка вважалася заміжньою486. Цьому не суперечить і вираз Сервія487, який стверджує, що вираз: «sine legibus» указує не на беззаконний у власному розумінні зв’язок, а на зв’язок, незгодний з положеннями найдавнішого права про шлюб cum mаnu. Незаконний у власному розумінні був зв’язок з реllех, що викликав деякі невигоди для жінки‚ але зв’язок у шлюбі sine mаnu не викликав ніяких таких наслідків, тому що був дозволеним і лише не підходив під суворі форми старого шлюбу. Каrlovа правильно порівнює шлюб при usus до закінчення річної давнини з речовим правовідношенням, яке називали: in bonis habеrе і яке являло відображення в римському житті основ загальнонародних. Такий стан матримоніальних відносин близько підходив до шлюбу вільного, але не був ще вільним шлюбом у власному розумінні‚ це було відношення тимчасове, перехідне, що перетворюється в шлюб сum mаnu. З уведенням usurpactio trinoctii як способу перерви давнини, що створили можливість продовження даного правовідношення за межі першого року, це відношення також ще не стало дійсним вільним шлюбом, хоча й одержало повну можливість стати таким. XII таблиць являли собою оплот суворого, патріархального порядку сім’ї і тому, як сказано вже раніше, несвоєчасно ще шукати в них положень, що руйнують цей порядок. Usurpatio було введено, мабуть, не для того, щоб дати можливість прищепитися вільному шлюбові488, а для тих випадків, коли той, що передав жінку в заміжжя домовладика знаходив необхідним, під впливом якихось міркувань, перервати давній термін один, два рази, наприклад з тією метою, щоб ближче ознайомитися з характером і моральними поглядами і поводженням свого зятя і потім чи вже надати йому придбання manus над дочкою, чи повернути її до себе назад. Але потім під впливом причин, про які мова буде нижче, у домовладики нареченої є мета не допускати до виникнення manus за давниною, чого він і досягає, наказуючи її робити usurpatio щорічно і внаслідок цього утримуючи її у своїй владі. Збільшення числа подібних положень поступово виводило їх з розряду випадковостей чи відступів і складувало потроху правило про вільний шлюб. Час, коли це правило склалося і коли, стало бути, шлюб вільний можна вважати виниклим, не може бути визначений точно, із указівкою на рік римської історії‚ усе це відбулося поступово і мало по малу укорінилося в житті римлян. Домовладика, віддаючи свою дочку в заміжжя, міг згодом заздалегідь домовитися з зятем (чи його батьками) про те, щоб річна давнина не тягнула за собою manus і щоб шлюб залишався вільним і після першого року. Чи міг цьому противитися зять, коли він знав, що домовладика його дружини має завжди можливість наказати їй робити щорічну usurpatio trinoctii? Унаслідок цієї і подібних їй причин щорічна перерва протягом трьох ночей (guotannis trinoctio abesset) поступово виходить із вживання і шлюб, відповідно до наміру сторін, і без перерви залишається вільним, не виробляючи влади для чоловіка. З цього часу вільний шлюб стає інститутом самостійним, незалежним від суворого шлюбу реr usum.
Коли відбувся цей переворот, з точністю визначити не можна, сказали ми вище‚ але є декілька даних, принаймні, для приблизного встановлення його дати. Так, Плавт у творі Stichus (1.2, 73) говорить про право батька зажадати назад свою дочку і дане їй майно, що можливо тільки при шлюбі вільному. Так, далі, Саtо mаjоr у своїй мові за lех Vосоnia (585 р.) говорить про майно дружини, котре вона утримує для себе, що знову таки може мати місце тільки при шлюбі вільному489. Нарешті, Ціцерон свідчить, що в його час дружини поділялися на дві категорії: «matres familias» і «uхоrеs tantum»; він говорить490, що до першої категорії відносилися усі дружини, що знаходилися in mаnu mariti, у другій — дружини, що знаходилися в шлюбі вільному491. З усіх цих свідчень можна зробити висновок, що вільний шлюб існував уже як особ-ливий інститут до другої половини шостого століття, а за часів Ціцерона став навіть рівноправним зі шлюбом суворим492.
Утворення цієї нової форми шлюбу супроводжувалося глибокою реформою в поглядах римлян на сімейний лад. Дотепер усі шлюби були сum mаnu mariti, і тому поняття: mаnus і шлюб одне одного взаємно доповнювали. Тепер же шлюб і mаnus одержують самостійне буття і здійснення першого не обумовлює виникнення останнього‚ для виникнення mаnus було потрібно здійснення одного з формальних актів: соnfarreatio чи соеmptiо, або ж потрібна була річна давнина співжиття‚ тим часом як для шлюбу без влади досить було здійснення релігійних обрядів і простої неформальної угоди між сторонами, тобто насамперед між батьками наречених, а потім і між ними самими. Унаслідок відсутності mаnus у вільному шлюбі жінка, що вступала в цей шлюб, не розривала юридичного зв’язку зі своєю колишньою, тобто батьківською сім’єю, навпаки, вона залишалася під владою свого колишнього домо-владики і безумовно підкорялася його наказам. У новій своїй сім’ї, тобто сім’ї чоловіка‚ вона не здобувала прав агнатського споріднення і тому спочатку не вважалася юридично членом її, а стояла особняком, підкоряючись лише авторитету чоловіка і то настільки, наскільки це завгодно було допустити її домовладиці. Навіть стосовно своїх дітей вона вважалася спочатку чужою, поки пом'якшені положення преторського права не установили родинного зв’язку когнатського. Відповідно до цього і в майновому відношенні жінка була незалежна від чоловіка і залежала від свого батька‚ усе принесене дружиною в шлюб майно залишалося в її руках і лише частина його, під ім’ям dos, поступала в розпорядження і навіть власність чоловіка. Навпаки, становище дітей при цьому шлюбі було відповідне до становища їх у шлюбі суворому. Шлюб sine mаnu вважався таким же законним шлюбом, як і шлюб сum mаnu, а тому і діти, що від нього пішли, вважалися законними і підпадали під владу батька.
Спробуємо тепер намітити причини, якими була викликана поява цього шлюбу, який так різко суперечить у деяких відносинах шлюбу суворому. Ми вище намагалися показати, що поява вільного шлюбу є подією природною, яка з необхідністю повторюється у всіх арійських народностей, і що римляни цей то шлюб називали martimonium juris gentium. Римський вільний шлюб являв собою застосування на ґрунті Риму цієї загальнонародної ідеї про шлюб. Утім, від martimonium juris gentium римський вільний шлюб відрізнявся необхідністю соnnubium між нареченими. Цією вимогою загальна ідея була прикріплена до римського ґрунту, тому що соnnubium, тобто uхоris jure ducendaе fасultas493 — був обумовлений у Стардавньому Римі правом громадянства і був, отже, правом цивільним. Згодом, поява і розвиток вільного шлюбу відбувалась згідно з загальним ходом розвитку римського права. Під впливом потреб, що знову утворилися і пом’якшення моралі, що стали наслідком знайомства з більш культурними народами заходу і сходу, римляни починають відступати від суворих положень свого jus civile, розрахованого на задоволення небагатоскладових і грубих потреб дрібного землероба, і поступово, у вигляді преторського права, складають нову правову систему, перейняту початками справедливості і яка дає визначення відносинам знову утворюваного торгового і грошового обігу. Розвиток грошового господарства, на противагу господарству натуральному, значно впливає на лад цивільних правовідносин і, зокрема, на відносини в сім’ї‚ він видозмінює мораль і робить більш вільними і рухливими стародавні зв’язки родового порядку494‚ економічна єдність сім’ї розпадається, і між членами її стають можливими зобов’язальні відносини, як між чужими. Усі ці новоутворення не могли ужитися зі старим ладом сім’ї і наполегливо висували вперед вільний шлюб і нову сім’ю, що спиралась на нього. Крім цих віддалених причин були і найближчі приводи, що дали, так би мовити, перший поштовх до появи і розвитку вільного шлюбу. Тут головним чином впливали інтереси домовладики жінки і її найближчих родичів, а також і інтереси її самої495. Ще при повному пануванні суворого шлюбу, з’явилось у батька жінки прагнення полегшити її положення в домі її чоловіка за допомогою договорів, підкріплених видачею приданого. Вільний шлюб був викликаний головним чином тими ж прагненнями496. Утримуючи дочку у своїй владі, при цьому шлюбі батько міг розраховувати більш сильно впливати на її становище в домі її чоловіка‚ у нього знаходився в руках наймогутніший засіб проти норовистості зятя, саме можливість зажадати свою дочку назад, чи просто кажучи, розлучити її з чоловіком. Потім, і стосовно майна, даного дочці з приводу шлюбу, батькові її належало при шлюбі вільному незмірно більше прав, тому що він утримував це майно у своїй владі, подібно пекулію сина. Унаслідок цих причин становище жінки в шлюбі sine mаnu було набагато вільнішим, зручнішим, і тому вона і її батьки починають віддавати перевагу новому шлюбу перед старим. Старий шлюб при цьому починає викликати ненависть і навіть злочини497. Такі обставини сприяли посиленому розвитку шлюбу sine mаnu, допомагаючи йому піднятися із спочатку другорядного і залежного становища в становище рівне зі шлюбом суворим‚ а потім доставили йому навіть перевагу. Так, уже наприкінці республіки вищі класи ухиляються від соnfаrrеаtio (і, звичайно, соemрtiо), унаслідок затруднення розлучення при ньому498. За часів Августа суворі шлюби стають ще більш рідкими, а за часів Тіберія знайшли необхідним зробити відступ від старого правила про шлюб flamen Dialis, походження від шлюбу сum mаnu, що вимагалося для цієї посади, і стан у такому шлюбі стали такою рідкістю, що друга вимога була пом’якшена: за свідченням Тата, імператор знайшов можливим скасувати цивільні наслідки manus, залишивши його в силі тільки стосовно справ релігійних499.
За часів коментаторів Боеція і Сервія, що жили у ІV столітті християнської ери, форми суворого шлюбу уявляються настільки віддаленими, що забувся вже їхній дійсний зміст, і автори у своїх тлумаченнях псують їхній зміст500.
З історичного співвідношення між суворим і вільним шлюбом, а також і з порівняння понять їх випливає, що остання форма шлюбу становить собою вищий культурний ступінь порівняно з формою першої501. Звільнивши жінку з під усеосяжної влади чоловіка і підкріпивши її самостійність майновою незалежністю, вона створила для жінки можливість індивідуального розвитку і поставила її в розряд рівноправних членів суспільства. Неправильним є тому погляд учених502, які вбачають у вільному шлюбі і розвиненому разом з ним індивідуалізмі ознаку падіння римського соціального життя. Розвиток індивідуалізму, навпаки, є ознакою прогресу порівняно з попереднім закріпаченням сім’ї у відношенні до її глави. Не можна, втім, заперечувати, що поява й укорінення розвитку вільного шлюбу в Римі супроводжувалося потрясіннями у сфері сімейного життя і падінням моральності‚ але ці наслідки були викликані не самим по собі вільним шлюбом, а в поєднанні з іншими причинами, про які буде йтися у наступній главі. Сам по собі вільний шлюб міг і не викликати таких наслідків і поява його в інших народів, наскільки відомо, не супроводжувалося такими потрясіннями, як у Римі.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
