35163 (587778), страница 4

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 4)

Проте найсуттєвішою особливістю цього деліктного зобов’язання є те, що проходить відмежування особи, яка ефективно завдала шкоду, та особи, яка має нести деліктну відповідальність.

Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК УКРАЇНИ вважається:

1. працівник (службовець);

2. підрядник;

3. учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Однак відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов’язків, законодавець покладає відповідно на:

1) юридичну або фізичну особу, при цьому законодавець має насамперед на увазі фізичну особу – підприємця наділену правом найму працівників за трудовим договором (контрактом), з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;

2) замовника за цивільно-правовим договором підряду;

3) підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Внаслідок такої диференціації виникає питання: у чому полягає вина осіб, на яких накладається тягар відповідальності за завдану шкоду? Слід вважати, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов’язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов’язаних суб’єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовників та підприємницьких товариств і кооперативів Тому і вина безпосередньо заподіювача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем, має визнаватися вагою останніх.

Так, наприклад, коли працівник діє від імені юридичної особи, його дії створюють юридичні наслідки для юридичної особи, яка є роботодавцем, оскільки він перебуває з нею у трудових відносинах і виконує покладені на нього трудові обов’язки. А це означає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеної юридичної особи. Однак у літературі висловлюється також і інші думки. Так наприклад, М.М. Агарков – вважав, що вина юридичної особи полягає в неуважності у виборі працівника [26]. А інші взагалі не пов’язують вину юридичної особи виною окремого працівника.

Іншим важливим аспектом, який слід враховувати при втрачанні винності юридичних, фізичних т інших осіб, є те, що їх вина в цьому делікті презношується, і тому тягар доказування відсутності вини у завданій шкоді покладається саме на зазначених зобов’язаних суб’єктів.

Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична и юридична особа, а також інші суб’єкти відповідальності за ст. 172 ЦК УКРАЇНИ мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого була завдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інші розмір не передбачений законом.

Перейдемо до розгляду відповідальності за шкоду заподіяну органами державної влади, правоохоронними та удовими органами.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями органів дізнання, визначається Цивільним кодексом України статті 1173 – 1175 та спеціальним законом.

Відповідно до Закону України від 1 грудня 1994 р. “Про порядок відшкодування шкоди, заподіяної громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду” шкода, заподіяна особі, відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини осіб названих державних органів.

У статті 1 Закону наводиться перелік незаконних дій:

• незаконне засудження, незаконне притягнення як обвинуваченого, незаконне взяття і тримання під вартою, незаконне проведення в ході розслідування . ст. 502-505 [47].

Аналізуючи зазначені статті ЦК УКРАЇНИ, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійснені ними своїх повноважень, посадовими або службовими особами цих органів, а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був всуканий незаконним і скасованим, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.

Найбільш суттєвою відмінністю цього виду спеціального делікту є суб’єктивний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:

• органи державної лади, тобто колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховного суду України, Вищий господарський Суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та установчої (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);

• органи влади АРК, тобто виборні та інші органи територіальній громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);

• органи місцевого самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення (скільки, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх виконавчі комітети та голови тощо);

• посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими ж.-п. Станами покладено здійснення організаційно-розпорядчий та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність н загальних підставах.

Ці суб’єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держави України, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК бо органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України). Матеріальна шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття органом державної влади, АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК УКРАЇНИ) заподіював шкоди та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов’язанні не зберігається.

Держава Україна АРК та територіальна громада будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну її органами та посадовими чи службовими особами, за рахунок винного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності. Про цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту [48].

Особливості відшкодування шкоди заподіяної органами державної влади.

Окрім специфіки суб’єкта, певними особливостями за цим деліктом наділені також і загальні умови деліктної відповідальності. Що стосується такої умови як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльності відповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб’єктів, мають здійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволене все, що не заборонно законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових та службових осіб, які прямо заборонні в законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищенням чи зловживаннями [31].

Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (дані або письмові розпорядження, накази, постанови, рішення, тощо), так і у формі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов’язані були виконати на підставі покладених на них обов’язків.

При цьому закон не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них можуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов’язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових (службових) обов’язків.

Іншою особливістю цього делікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був висунутий незаконним і скасований.

При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.

При вирішенні питання про скасування чинності нормативно-правового акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насамперед нормативно-правові акти не повинні суперечити К.У., міжнародно-правовим актам, законам Упр. тощо.

Переважна більшість нормативно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх неконституційними можливе лише КСУ.

Певну особливість має юридично-наслідковий зв’язок, який у цьому випадку має, як правило, складний характер, оскільки часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного органу чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона відшкодовується в повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода [47].

Найбільш специфічною у цьому випадку є можливість відшкодування заподіяної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влад АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавство, варто дійти висновку, що вина відповідних органів та їх посадових і службових осіб цьому випадку передбачається. Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб’єкти, які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та в інтересах осіб. Крім цього, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх посадовими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов’язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої майнової шкоди держава Україна АРК та територіальні громади мають право регресу до винної у цьому завданні шкоди посадової чи службової особи [49]

Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами передбачений ст. 1176 ЦК УКРАЇНИ. Додаткове регулювання деліктних зобов’язань здійснюється З.У. “Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” [50].

Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності. Цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед суб’єктом – заподіювачем матеріальної шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких за ЦК УКРАЇНИ належить: [21]

1. органи дізнання, тобто органи, наділені правом провадити слідчі дії, що є початковою фермою досудового розслідування у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством органами дізнання є:

1) міліція, податкова міліція (у справах про укладення від оплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки);

2) органи безпеки (у справах, віднесених законом їх відання);

3) командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їх військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини.

Розглянемо питання відповідальності за шкоду, заподіяну малолітніми і неповнолітніми особами.

Відповідно до чинного законодавства малолітніми визначаються особи, які не досягли 14 років. Ці особи не заважаючи на те, що наділені часткою цивільною дієздатністю, визнаються повністю неделіктоздатними, але шкода завдана ними підлягає відшкодуванню. Відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, покладається на їхніх батьків (усиновлювачів) або опікунів чи інших осіб, які на правових підставах здійснюють виховання малолітньої особи. Аналогічний порядок поширюється і на заклад, які за законом здійснюють щодо малолітніх осіб функцій опікуна.

Протиправність діяння полягає в тому, що ці особи неналежно виконували покладений на них згідно із законом чи договором обов’язок здійснювати виховання та нагляд за малолітнім. Що стосується батьків то відповідальність буде покладена на обох незалежно від того, проживають вони чи окремо.

У разі, коли батьки були позбавлені батьківських прав, обов'язок відшкодовувати завдану шкоду за протиправні діяння своїх малолітніх дітей лежить на них ще протягом трьох років після позбавлення батьківських прав (ст. 1183 ЦК України). Це пояснюється тим, що виховання чи неналежне виховання є процесом, який має тривалу дію в часі і його вплив не може припинитися з моменту позбавлення батьківських прав.

Наслідки неналежного виховання матимуть свої негативні прояви і після факту позбавлення батьківських прав. Оскільки функціональні обов'язки батьків, усиновителів та опікунів щодо дітей є ідентичними, то доцільно було б названі правила щодо позбавлення батьківських прав поширити і на випадки скасування усиновлення та припинення прав опікуна.

У ЦК України вперше введена можливість покладення відповідальності на фізичних осіб, які здійснюють виховання та (чи) нагляд за малолітніми особами на правових підставах (гувернантки, няні, домашні вчителі, репетитори тощо), переважне місце серед яких посідає договір.

Протиправним діянням у цьому випадку буде невиконання чи неналежне виконання обов'язку здійснювати виховання та (чи) нагляд за малолітнім, покладеного на них згідно з договором чи іншою правовою підставою. Однак доволі спірним видається можливість розглядати цей вид зобов'язань у структурі деліктних, а значить, позадоговірних зобов'язань, оскільки підставою їх виникнення здебільшого є невиконання вказаними особами умов договору щодо виховання чи нагляду за малолітнім.

Характеристики

Список файлов ВКР