35062 (587766), страница 9
Текст из файла (страница 9)
На наш погляд, істотне підвищення законодавцем розміру матеріальної шкоди у значному, великому та/або особливо великому розмірі, завданої суб’єктам авторського права та суміжних прав, на підставі положень ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб, не сприяє підвищенню ефективності кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав та запобіганню вчиненню злочинних порушень авторського права і суміжних прав. Навпаки, воно фактично заохочує злочинців до вчинення даних порушень, гарантуючи їм уникнення кримінальної відповідальності, якщо розмір матеріальної шкоди, завданий зазначеними діяннями суб’єктам авторського права та (або) суміжних прав, буде складати суму, яка є меншою від необхідної для притягнення до кримінальної відповідальності. [32]
П.П. Андрушко і А.М.Коваль вважають, що родовим об’єктом злочинів, передбачених ст. 176 «Порушення авторського права і суміжних прав» та ін. щодо порушень права інтелектуальної власності є право інтелектуальної власності. С.Я. Лихова, разом із П. Берзіним, відмовилась від висловленої нею раніше думки і також визнала родовим об’єктом вказаних вище злочинів право інтелектуальної власності.
Тому, цілком логічним було б об’єднання перелічених вище злочинів у одному розділі, який можна назвати «Злочини проти інтелектуальної власності». Саме так вирішили проблему місця кримінально-караного порушення авторського права і суміжних прав в особливій частині кримінального закону в Естонії та Болгарії. Законодавець Боснії та Герцеговини, Колумбії взагалі помістив в окрему главу лише злочини у сфері авторського та суміжних справ. [34]
У Федеративній Республіці Німеччині норми, які передбачають кримінальну відповідальність за порушення авторського права і суміжних прав, є частиною спеціального кримінального права (“Nebenstrafrecht”) і містяться в Законі про авторське право. Особливої уваги охороні авторського права і суміжних прав надають в Італії, Польщі, Португалії та Франції, також помістивши кримінально-правові норми в закони (кодекси) про авторське право і суміжні права (інтелектуальну власність).
У вітчизняній науковій літературі немає особливих заперечень щодо виділення в Особливій частині КК окремого розділу «Злочини проти права інтелектуальної власності».
Однак, прихильники вказаної реформи вітчизняного кримінального закону недостатньо активно аргументують власну позицію. Зокрема, А.М. Коваль вірно вказавши, що авторське право і суміжні права не є виборчими чи трудовими правами і свободами людини, основною причиною подібних змін, проте, вважає необхідність підкреслення високої суспільної небезпеки злочинів проти права інтелектуальної власності та уваги, яку приділяє держава боротьбі з ними.
Як вбачається з аналізу ст. 176 КК України, на наш погляд, з позицій правил законодавчої техніки вказана стаття має істотні вади.
По-перше, юридичний склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 176 КК України, потребує вдосконалення шляхом вказівки у тексті диспозиції даної частини статті Кодексу на конкретних суб’єктів, яким повинна бути завдана матеріальна шкода у великому розмірі. Такими суб’єктами мають визнаватись відповідні суб’єкти авторського права та (або) суміжних прав.
По-друге, ст. 176 КК України однаковою мірою охороняє як авторське право, так і суміжні права. При цьому порушення авторського права не обов’язково тягне за собою порушення суміжних прав, зважаючи на що, дана стаття відповідно до правил законодавчої техніки повинна бути сформульована як «Порушення авторського права і суміжних прав».
По-третє, четверта форма вчинення даного злочину (інше умисне порушення авторського права і суміжних прав) може бути вчинена не лише шляхом активного діяння - дією, але і пасивним діянням – бездіяльністю винної особи. Останнє, наприклад, може мати місце у випадку порушення майнового права суб’єкта авторського права та (або) суміжних прав шляхом невиплати винагороди (пасивна поведінка винної особи у формі бездіяльності) за договірне використання об’єктів авторського права та (або) суміжних прав. З огляду на це слід змінити термін «дія», наведений у диспозиціях частин 2 та 3 ст. 176 КК України на більш загальний термін «діяння», що включає у себе як дію винної особи (активне діяння), так і її бездіяльність (пасивне діяння) стосовно порушення авторського права та (або) суміжних прав. Саме такий підхід вже знайшов своє застосування у ст. 146 Кримінального кодексу РФ (1996 р.). [34]
Порівняльний аналіз санкцій ст. 176 КК України з санкціями, встановленими за аналогічні порушення авторського права і суміжних прав у кримінальних законах зарубіжних країн, а також з вимогами міжнародно-правових норм дає змогу дійти висновку про необхідність посилення покарання за ст. 176 КК України.
Слід наголосити, що, виходячи зі ст.ст. 3, 41, 54 Конституції України права інтелектуальної власності у ієрархії соціальних цінностей повинні стояти на більш високому рівні цінностей, ніж право власності, що має відзначатися і на мірах охорони даних прав, зокрема кримінально-правовими засобами.
Також слід позначити, що порушення авторського права і суміжних прав, поєднані із вчиненням інших із наведених злочинів, значно посилюють як кримінальну відповідальність винних осіб, так і їх покарання.[33]
Подальше вдосконалення кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав має йти шляхом посилення покарання за ст. 176 КК України та виведення даного злочину із категорії злочинів середньої тяжкості до категорії злочинів тяжких та особливо тяжких злочинів (у випадку вчинення порушення авторського права і суміжних прав організованою групою, службовою особою з використанням службових повноважень щодо підлеглої особи, завдання даними діяннями матеріальної шкоди в особливо великому розмірі). [34]
У цьому випадку винуватих осіб практично неможливо буде вже звільнити від кримінальної відповідальності та покарання, наприклад, застосувавши акт амністії чи уклавши угоду про примирення з потерпілим автором чи суб’єктом суміжних прав. Тому за таких обставин знайде своє практичне застосування найважливіший принцип кримінального права – невідворотності кримінальної відповідальності та покарання за вчинене.
З іншого боку, на наш погляд, не можна не відзначити, що така ситуація одночасно сприяє істотному зміцненню кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав і дозволяє, хоча і штучним шляхом, застосувати достатньо суворі кримінальні покарання за порушення цих прав, виправивши таким чином ситуацію із проблемою м’якості та недосконалості покарань, які наразі встановлені за порушення авторського права і суміжних прав у відповідних санкціях ст. 176 КК України. [33]
Інститут кримінальної відповідальності за порушення авторського права і суміжних прав, звичайно, не повинен застосовуватись ізольовано від інших статей Кримінального закону, а за наявності для того підстав, саме у сукупності з низкою інших кримінально-правових норм. Вважаємо, що це додатково акцентуватиме увагу на непорушності авторського права і суміжних прав, неприпустимості посягань на них з боку правопорушників, і, таким чином, більш дієво охоронятиме ці права та запобігатиме вчиненню злочинів.
Варто додати, що в законі (не має значення, в якому) має бути норма, яка зобов'язувала б суд визначити у рішенні точні строки виконання рішення. У разі прострочки виконання рішення судом повинен накладатися штраф за прогресивною шкалою. Це нововведення має забезпечити ефективність виконання судових рішень й ймовірність їх виконання в повному обсязі взагалі.
ВИСНОВКИ
ХХІ ст. справедливо називають століттям інтелектуальної власності. Адже щодоби з’являються нові літературні, художні, музичні твори різноманітних жанрів та напрямів. Розпочався цей процес не сьогодні і принаймні вже понад два століття людство усвідомлює необхідність ефективної правової охорони авторського і суміжних прав.
Ще у 1886 р. з цією метою на рівні міжнародного співтовариства було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, у 1952 р. – Всесвітню конвенцію про авторське право, у 1961 р. – Римську конвенцію про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення, у 1971 р. – Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм. Дані міжнародні акти проголошують необхідність створення національного режиму охорони прав авторів, інтересів виконавців, виробників фонограм.
В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов’язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.
У період переходу нашої країни до ринкових відносин система законодавства перетерпіла кардинальні зміни. Це відноситься і до правових норм, що регулюють створення, правову охорону і використання продуктів інтелектуальної творчості, зокрема авторського права та суміжних прав.
В наш час новації складають більшу частину людського життя. Новації вже стають вигідним товаром, тому що їх можна на певних умовах передавати для використання іншим людям чи навіть продавати. Це часто призводить до виникнення правопорушень у сфері інтелектуальної власності, тому вона потребує охорони та захисту.
З'являються нові об'єкти, які охороняються авторським правом або суміжними правами, що є наслідком зміни ставлення до продуктів інтелектуальної діяльності людини, вона стало більш “ринковим”, а самі продукти інтелектуальної діяльності усе більш чітко здобувають риси товару (продукту інтелектуальної праці, створеного для функціонування його на ринку).
Особливо важливим для іміджу України, як країни, де дотримуються права та свободи громадян, – є прозора економічна діяльність, здатність держави швидко виявляти правопорушення та злочини і приймати ефективні заходи щодо попередження і припинення протиправної діяльності осіб, які їх вчиняють. Якщо у перехідний період поширення набуло порушення авторських і суміжних прав, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними факторами, то зусилля держави у даній сфері повинні бути спрямовані на захист саме цього сектору економіки. Значна частина порушень зумовлена появою на ринку інтелектуальної власності нових товарів – носіїв об’єктів авторського і суміжних прав, швидким моральним старінням і наявністю швидкісних каналів й технологій розповсюдження. З поширенням на пострадянському просторі індустрії шоу-бізнесу зміщуються й акценти у праві інтелектуальної власності. Більшої значимості набуває авторське право і суміжні права.
Як показує практика, значна частина правопорушень і злочинів у сфері інтелектуальної власності реєструється саме у цій галузі. Тому виникає питання, чому, а відтак – що робити: якими правовими та організаційними заходами запобігти порушенням? Тим більше, що внаслідок поширення порушень прав виробників фонограм зростає тиск на економіку України з боку розвинених країн світу.
В Україні підвищення уваги до охорони прав на інтелектуальну власність пов’язують зі здобуттям нею незалежності. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, Цивільного, Господарського, Митного та Кримінального кодексів, Кодексу України про адміністративні правопорушення та процесуальними кодексами, діють спеціальні закони. Крім того, Україна є учасницею багатьох міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності.
У відповідності зі ст.41 Закону України “Про власність” об'єктами права інтелектуальної власності є здобутки науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці [9]. Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту поряд із законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України “Про авторське право і суміжні права”, у ст.1 в якій вказується, що дійсний Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням досягнень науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм, організацій мас-медіа (суміжні права) [10]. Іншими словами, у законі прямо закріплений двуединий зміст авторського права і суміжних прав як різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих (немайнових) прав.
Конституція України гарантує свободу літературної, художньої, наукової та технічної творчості. Кожний громадянин України має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може використовувати їх без згоди, за винятками, встановленими законом.
В Україні право інтелектуальної власності відносно нове правове явище, яке хоча й побудоване на тих же засадах, що і в інших країнах, але ще не забезпечене належним чином ні матеріально, ні організаційно, ні кадрово. Не потрібно забувати і реалії перехідного періоду: значна криміналізація економіки, корупція, низька законослухняність населення, низький рівень достатку основної частини населення, зокрема молоді і проблеми її працевлаштування, що призводить до вимушеного придбання контрафактного товару. Здебільшого, як свідчить практика, порушниками авторських і суміжних прав є молоді люди, які обізнані у технічних особливостях копіювання носіїв. Крім того, ослабли публічно правові способи охорони прав інтелектуальної власності.
В силу того, що авторське право та суміжні права належать до предмета права інтелектуальної власності їхній правовий статус є таким само, як і статус будь-якого іншого права власності з притаманною йому ознакою недоторканості. Однак межі недоторканості будь-якого права інтелектуальної власності не можуть бути абсолютними. Прикладом тому є права авторів і виконавців на створені ними твори науки, літератури та мистецтва, коли автор, перебуваючи в договірних відносинах із видавництвом, театром та іншими організаціями-користувачами, припускає, що в ході підготовки твору до видання до нього будуть внесені відповідні зміни. Але редактор або режисер, довершуючи твір, не мають права без згоди автора порушувати його задум, особливості стилю тощо.
З іншого боку, недоторканість твору для автора може породжувати майнові наслідки, оскільки перекручення або спотворення театром п’єси під час постановки може знизити відвідуваність установи або призвести до виключення п’єси з репертуару театру. В свою чергу, це призведе до зменшення розміру винагороди автора або припинення її виплати. Такі умовності вносять деякі корективи в розуміння як недоторканості об’єктів авторського та суміжних прав, так і в саме поняття захисту авторських прав.
Зважаючи на вищевикладене можна дійти висновку, що об’єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом правових інститутів, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності.
Чинне законодавство України щодо інтелектуальної власності заклало досить ґрунтовні засади правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності. Проте, оцінюючи це законодавство в цілому позитивно, все ж не можна не відзначити його окремих недоліків.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
