Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 8)

Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавства досягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно, потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структура ж лишається практично незміною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестівське законодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), Законом Клейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточно сформувались ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масиву конкретизуючи ми та уточнюючими правовими нормами.

Отже, основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі - формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене.

Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольного регулювання в Україні - Закону "Про захист економічної конкуренції" дозволяє зробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушень антимонопольного законодавства, а саме:

анти конкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

вчинення антиконкурентних дій органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність.

Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутим вище прикладам США та Японії. Однак, підхід до опису складів правопорушень, який використано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України - з іншого, принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомого світовій практиці як "дії по монополізації" (у законодавстві Японії - "приватна монополія", у законодавстві України - "зловживання монопольним становищем" і "володіння ознаками ринкової влади").

Параграф 2 Закону Шермана (антитрестівське законодавство США) визначає, що "будь-яка особа, яка буде або спробує монополізувати, або об'єднатися, або змовитись із будь-якою особою або особами, щоб монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, буде вважатись повинною у здійсненні злочину." [25, с.224].

Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольний закон Японії. У п.5 ст.2 якого зазначено: "приватна монополія - це дії, які полягають у тому, що підприємець одноосібно, або об'єднавшись у таємній домовленості з іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренцію в установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючи або усуваючи інших підприємців" [9, с.56].

У теорії антимонопольного права Японії на основі аналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецендентів склався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленню контролю та панування. Так, Кавагоє Кендзи зазначає, що під "усуненням" розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарювання стає неможливим або воно утруднено [23, с.61]. Таніхара Осамі характеризує усунення ще більш жорстко: "Усунення - це перешкоджання протягом підприємницької діяльності. або, іншими словами, відсторонення з ринку" [38, с.12].

Під "пануванням і контролем" слід розуміти вплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі.

Важливо підкреслити, що і усунення, і встановлення панування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. Таніхара Осамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення, яке здійснюється третіми особами, тобто особами. які безпосередньо не беруть участь у справі [38, с.12]. Отже, безпосереднє панування - це підпорядкування своїй волі, а посереднє - чужій.

Таким чином. поняття "дії по монополізації" охоплює, з точки зору суб'єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу - як тих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповідна правова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринку інших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців; антиконкурентний характер результату подібних дій.

Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японії законодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальної узагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами, що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічної системи.

З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявність певного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізацію регламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідного органу.

Український законодавець пішов шляхом конкретного опису складу правопорушення "зловживання монопольним становищем" та "неправомірні узгоджені дії", деталізуючи регламентовані дії - способи уже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхід до опису складів правопорушень не може бути ефективним в умовах, коли антимонопольне регулювання робить свої перші кроки, а досвід право прикладної практики ще явно недостатній. У зв'язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольного законодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових норм окремими деталізованими способами опису складів об'єктивного боку правопорушень, які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідність з реаліями економічного життя.

Хотілося б відмітити необхідність зміни опису такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання [3, с.4]. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Проблемні питання виникають щодо тлумачення "відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання". Наприклад, при розгляді справи по зловживанню монопольним становищем ВАТ "Содовий завод" м. Слов'янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області, ВАТ "Содовий завод" відмовило в укладенні угоди на постачання розсолу Слов'янському солевиварочному заводу. Відмова була обґрунтована тим, що сторони не досягли згоди щодо додаткових умов реалізації угоди: необхідності часткового утримання солевиварочним заводом солевих свердловин, а також тим, що ВАТ "Содовий завод" не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковій відстані від м. Слов'янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганської області. Отже, постає питання: чи передбачає включення до ринку видобутку розсолу підприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємств від Слов'янського солевиварочного заводу? Чи при тлумаченні "відсутності альтернативних джерел" спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, які б зазнав солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську чи Артемівську. Це є важливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однією із сторін якої виступає монополіст [14, с.41].

Отже, можна було б запропонувати, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

3.3 Види санкцій за порушення антимонопольного (конкурентного) законодавства

Питанням відповідальності за порушення антимонопольного законодавства присвячений розділ VШ Закону України "Про захист економічної конкуренції", статті Закону України “Про Антимонопольний комітет України”.

Загалом, виходячи з уже відомих положень про відповідальність у господарському праві та спираючись на зміст актів антимонопольного законодавства, можна виділити наступні види санкцій, що застосовуються за порушення антимонопольного законодавства до суб'єктів підприємницької діяльності.

По-перше, це майнові санкції за порушення антимонопольного законодавства (в тому числі - за зловживання монопольним становищем на ринку, укладання неправомірних угод між підприємцями, дискримінацію підприємців органами влади і управління та недобросовісну конкуренцію) передбачені статтею 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції" у формі штрафу, що накладається на підприємців - юридичних осіб. Розмір штрафів та порядок їх обчислення залежать від виду порушення та отриманого доходу (виручки) суб'єкта господарювання, який порушив конкурентне законодавство.

Органи Антимонопольного комітету України мають право накладати штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання юридичних та фізичних осіб; групу суб'єктів господарювання - юридичних та/або фізичних осіб. Такий вид санкцій передбачено за порушення, передбачені пунктами 1, 2 та 4 статті 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накладаються штрафи у розмірі до десяти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф. У разі наявності незаконно одержаного прибутку, який перевищує десять відсотків зазначеного доходу (виручки), штраф накладається у розмірі, що не перевищує потрійного розміру незаконно одержаного прибутку. Розмір незаконно одержаного прибутку може бути обчислено оціночним шляхом; пунктами 5, 8, 10, 11, 12 та 19 статті 50 вказаного Закону, накладаються штрафи у розмірі до п'яти відсотків доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф; пунктами 9, 13-16 та 18 статті 50 згаданого Закону, накладаються штрафи у розмірі до одного відсотка доходу (виручки) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за останній звітний рік, що передував року, в якому накладається штраф.

При цьому доход (виручка) суб'єкта господарювання від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається як сумарна вартість доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) усіх юридичних та фізичних осіб, що входять до групи, яка визнається суб'єктом господарювання.

У разі, коли декілька юридичних та/або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, які входять до групи, що визнається суб'єктом господарювання, вчинили діяння (дії, бездіяльність), які призвели до порушення законодавства про захист економічної конкуренції зазначеним суб'єктом господарювання, та мають права, без яких вчинення порушення було б неможливим, або отримали чи можуть отримати переваги у конкуренції чи інші вигоди, штраф накладається на суб'єкт господарювання в особі юридичних або фізичних осіб, які вчинили наведені діяння (дії, бездіяльність) або отримали чи можуть отримати наведені вигоди. Під вигодою вважається, зокрема, можливість впливати на діяльність інших юридичних або фізичних осіб - суб'єктів господарювання, одержання частини їх прибутку [3, с.13].

У разі, якщо суб'єкт господарювання працював менше одного року, розмір штрафу обчислюється від доходу (виручки) суб'єкта господарювання за весь час до прийняття рішення про накладення штрафу.

Особа, на яку накладено штраф за рішенням органу Антимонопольного комітету України, сплачує його у тридцятиденний строк з дня одержання рішення про накладення штрафу.

За кожний день прострочення сплати штрафу стягується пеня у розмірі півтора відсотка від суми штрафу. Розмір пені не може перевищувати розміру штрафу, накладеного відповідним рішенням органу Антимонопольного комітету України.

Справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у межах компетенції розглядаються в залежності від скоєного правопорушення відповідними органами АМК України:

Комітетом;

постійно діючою адміністративною колегією Комітету;

тимчасовою адміністративною колегією Комітету;

державним уповноваженим Комітету;

Характеристики

Список файлов ВКР