33993 (587617), страница 9

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 9)

Це твердження особливо характерне для комерційного найменування, оскільки воно (на відміну від, наприклад, торговельної марки) взагалі не забезпечено дієвим механізмом охорони: відсутній реєстр комерційних найменувань, повноцінне законодавче регулювання тощо.

Тим не менш законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту, тобто держава створила механізм відновлення прав суб’єкта господарювання, але не створила превентивний механізм охорони. Розкриття питання щодо способів захисту прав на комерційне найменування та повноваження суду у такій діяльності видається найбільш доцільним здійснити через стадії судового розгляду у відповідних справах. Це пов’язано з тим, що саме процесуальне законодавство найповніше розкриває повноваження суду щодо такого захисту, тобто визначає, які саме дії суд має право вжити для визначення прав, його відновлення та покарання порушника.

Проте перш ніж перейти до висвітлення зазначених питань слід розкрити питання про те, якім судам підвідомчі справи із захисту прав на комерційне найменування, адже це в свою чергу визначить, яке процесуальне законодавство має бути використане в подальшому.

Не викликає запитань чи заперечень твердження про те, що загальним судам підвідомчі справи про адміністративні правопорушення (за ст. 51² КУпАП), кримінальні справи (за ст. 229 КК України) та цивільні справи щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких відповідачем чи позивачем (цивільним позивачем) є фізична особа. Так, у ст. 33 КПК України зазначено, що районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, крім справ, підсудних вищестоящим судам і військовим судам. У ст. 221 КУпАП зазначено, що судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 51² КУпАП. Що ж до цивільних справ, то в ст. 15 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних відносин (це справи щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких відповідачем є фізична особа).

У свою чергу господарським судам підвідомчі справи щодо захисту прав на комерційні найменування, в яких сторонами є суб’єкти господарювання (ст. 1, 2 ГПК України). Проблемним та законодавчо неврегульованим досі залишається питання підвідомчості справ щодо захисту прав на комерційне найменування (та й взагалі об’єктів інтелектуальної власності), в яких стороною є державний орган (суб’єкт владних повноважень). Ця проблематика спричинена тим, що в КАС України передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. В той же час у ч. 3 ст. 16 ГПК України передбачено, що справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом. Дуже часто відповідачем у спорах про захист прав на комерційне найменування виступає Антимонопольний комітет України чи інші державні органи, а тому виникає питання з приводу підвідомчості таких справ. Головним при розмежуванні компетенції адміністративних та господарських судів у справах щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких бере участь державний орган, є встановлення того, чи здійснює відповідний суб’єкт владних повноважень (наприклад, якщо він відповідач) у спірних правовідносинах владні управлінські функції щодо іншого суб’єкта (наприклад, позивача). Дана позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України від 26.12.05 р. [29]. Саме тому практика вирішення справ щодо захисту прав на комерційне найменування, в яких бере участь суб’єкт владних повноважень, свідчить про те, що такі справи підвідомчі саме господарським судам, адже державні органи (якщо, наприклад, вони є відповідачами) в них не здійснюють свої управлінські функції по відношенні до суб’єктів господарювання (які є позивачами). Окрім того, справи щодо захисту прав на комерційне найменування за своїм характером є цивільно-правовими і не передбачають підпорядкованості, а тому не є адміністративними.

Проте саме це питання потребує нагального та детального регламентування шляхом внесення змін до процесуального законодавства, яке б чітко визначало саме предметну (а не суб’єктну) підвідомчість справ щодо захисту прав на комерційне найменування (та й взагалі об’єктів інтелектуальної власності) певному суду.

В багатьох випадках судові дії починаються з клопотання про застосування певної форми захисних заходів тимчасового або проміжного характеру [58, ст. 323], якими згідно із законодавством України є:

– забезпечення позову, про яке згідно з ч. 4 статті 151 ЦПК України може клопотати особа ще до подання позову, причому такий захід вживається саме з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності;

– запобіжні заходи, вжиття яких передбачено розділом V¹ ГПК України. Такі заходи вживаються також до подання позову за заявою суб’єкта господарювання;

– запобіжні заходи, вжиття яких передбачено главою 13 КПК України. Такі заходи можуть вживатися до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто на будь якій стадії дізнання, слідства, тобто навіть до судового розгляду;

– заходи забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення, вжиття яких передбачено главою 20 КУпАП.

Всі зазначені заходи є надзвичайно важливими для захисту прав на комерційне найменування. Період від початку судових слухань до моменту остаточного вирішення питання створює можливості завдання значної майнової шкоди (у вигляді нездійснення збуту і відповідно неотримання прибутку), шкоди для репутації тощо. Окрім того, обвинувачений (в кримінальному процесі) або відповідач (в цивільному чи господарському процесі) може вжити заходів до відчуження власного майна з метою уникнення відповідальності або зменшення її розміру, знищення доказів, які необхідні по справі, або й просто зникнути. Тому якщо в подібних випадках протиправна поведінка відповідача припинена на самому початку (навіть до подання позову), то проблема відшкодування збитків може зникнути зовсім або стати набагато легшою, ніж у разі незастосування таких заходів [58, ст. 323].

Найефективнішим засобом (із захисних заходів тимчасового або проміжного характеру) і таким, що використовується найчастіше, є тимчасова або проміжна судова заборона, наприклад, на вчинення певних дій: відчуження майна, митного оформлення товару тощо, основна мета якої звичайно характеризується як збереження status quo до слухання справи по суті. Хоча збереження status quo на момент подання позову буває найбільш придатною судовою постановою (ухвалою), воно як таке не є основною метою проміжної заборони. Першочерговим завданням, яке суд переслідує, видаючи санкцію на проміжну заборону, є збереження становища, яке найбільшою мірою дозволяє забезпечити справедливість до моменту, коли буде прийматися остаточне рішення.

В той же час законодавство України, визначаючи підстави застосування попередніх заходів (забезпечення позову, запобіжні заходи), виходить з більш конкретних підстав. Мотивами для вжиття попередніх заходів є:

– згідно з КПК України: запобігання спробам обвинуваченого, підсудного тощо ухилитися, зокрема, від суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень (ст. 148 КПК України). Як свідчить практика, найбільш доцільними видами запобіжних заходів перед поданням позову при захисті прав на комерційне найменування є: підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації, застава, взяття під варту (стаття 149 КПК України);

– згідно з ГПК України: те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Найбільш доцільними видами запобіжних заходів до подання позову при захисту прав на комерційне найменування є: витребування доказів, огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб (ст. 43² ГПК України);

– згідно з ЦПК України: запобігання порушенню права інтелектуальної власності (ч. 4 статті 151 ЦПК України, п. 1 ч. 2 ст. 432 ЦК України). Найбільш доцільними видами заходів до забезпечення позову при захисту прав на комерційне найменування є: накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб, заборона вчиняти певні дії, встановлення обов'язку вчинити певні дії, передача речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам (ст. 152 ЦПК України);

– згідно з КУпАП: припинення адміністративних правопорушень забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов по справах про адміністративні правопорушення тощо. Найбільш доцільними видами заходів до забезпечення провадження у справах про адміністративне правопорушення при захисті прав на комерційне найменування є: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів (ст. 260 КУпАП).

Таким чином, навіть з простого перерахування того, яких заходів може вжити суд для того, щоб на момент винесення рішення не тільки реалізувати свої функції встановлення факту порушення, а й забезпечити реальність виконання судового рішення, вбачається відмінність судової процедури захисту порушених прав від інших (позасудових) способів захисту таких прав. Перш за все слід зазначити, що тільки суд наділений повноваженнями припиняти правопорушення (звичайно, якщо сторона-заявник доведе його наявність) ще до того, як розпочнеться безпосереднє дослідження всіх обставин. Винятком є лише діяльність органів внутрішніх справ та прокуратури, а також органів Антимонопольного комітету України. Так, міліція (прокуратура) має повноваження затримувати порушника, присікати його діяльність, наприклад, шляхом вилучення контрафактної продукції, проте навіть такі дії можуть бути одразу оскаржені до суду. Що ж до повноважень органів Антимонопольного комітету України, то вони згідно з ч. 1 ст. 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» мають право надавати рекомендації, зокрема, суб'єктам господарювання стосовно припинення дій, які містять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, усунення причин виникнення цих порушень і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, – щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень. Проте суб’єкт господарювання, який отримав такі рекомендації, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону України «Про захист економічної конкуренції» зобов’язаний лише їх розглянути, а от виконати – ні. Ці рекомендації не забезпечені гарантованим державою механізмом виконання. В той же час судові документи, в яких викладаються попередні заходи (по забезпеченню позову, запобіжні), – ухвали (постанови – в процесі вирішення кримінальних справ), самі по собі є виконавчими документами (за умови, що вони відповідають вимогам, передбаченим у ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»). Після їх отримання заявник (потенційний позивач) може направити такий документ до державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (або органів внутрішніх справ) для здійснення виконавчого провадження. Крім того, такі документи, зокрема, ухвала про вжиття запобіжних заходів (або забезпечення позову), згідно з ст. 43⁶ ГПК України та ч. 9 ст. 153 ЦПК України підлягають негайному виконанню.

В процесі судового розгляду кримінальної справи (далі – кримінальний процес) порядок вжиття запобіжних заходів та подання в зв’язку з цим позову є дещо іншим. Для подання будь-яких заяв (про вжиття запобіжних заходів) в такому процесі необхідно, щоб особу, яка вважає, що її права порушені, було визнано потерпілим (фізична особа, якій заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду) чи цивільним позивачем (фізична чи юридична особа, які зазнали матеріальної шкоди), адже тільки в такому статусі особа може виступати в кримінальному процесі. Визнання в якості потерпілого чи цивільного позивача суб’єктів господарювання, які є власниками комерційних найменувань, може бути здійснено і на стадії досудового слідства (ст. ст. 28, 49, 123 КПК України), наприклад, слідчим, і на стадії судового розгляду (ст. ст. 49, 253 КПК України) – суддею, але до початку судового слідства. І тільки після визнання цивільним позивачем чи потерпілим суб’єкт господарювання має право подавати заяви про вжиття запобіжних заходів (ст. 49, 50 КПК України). Окремо слід зазначити, що фізичну особу, яка одночасно є фізичною особою-підприємцем і якій злочином завдано і матеріальну, і моральну шкоду, може бути визнано і потерпілим, і цивільним позивачем [103, ст. 372].

Характеристики

Список файлов ВКР