32233 (587394), страница 2

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 2)

Підводячи підсумок усьому сказаному про поняття тлумачення права, сформулюємо його визначення. Тлумачення права — це визначений вид юридичної діяльності, що є обов'язковим етапом реалізації права, спрямований на з'ясування змісту підмета реалізації правового розпорядження, а також роз'яснення його змісту.

Тепер дамо загальну характеристику цієї діяльності.

Дати загальну характеристику якої-небудь діяльності значить відповісти на наступні питання:

1. На що спрямована розглянута діяльність?

2. Чим вона викликана?

3. Що складає специфіку цієї діяльності?

Відповідаючи на перше з питань стосовно тлумачення права, варто сказати, що кінцева мета тлумачення правового припису — це встановлення його істинного змісту, тобто виявлення того, що сказав законодавець у тексті нормативного акту, у якому міститься тлумачувана норма права, чи можливо застосувати її до тих чи інших осіб та життєвих ситуацій. Таким чином, інтерпретатор повинний правильно зрозуміти правовий припис, що витлумачується ним, і на основі цього вирішити питання про можливість його реалізації у визначеному випадку.

Що стосується необхідності тлумачення права, то дана діяльність обумовлена багатьма важливими причинами.

По-перше, вона викликана тим, що мова права є особливою мовою. З його допомогою формулюються загальні правила поведінки, які завжди абстрактні по своєму змісту. Відповідно всі норми права мають загальний і абстрактний характер. Їхня дія поширюється на всі ті випадки, коли виникають ситуації, на які дані норми розраховані. Однак передбачити в нормі права всі можливі життєві випадки не реально. Конкретний випадок завжди індивідуальний. У ньому неминуче присутні обставини, які безпосередньо нормою права не передбачені. Більш того, прагнути до максимального наближення норми права до можливих життєвих ситуацій і не потрібно. У цьому і полягає специфіка мови права. Суб'єктам реалізації права дається можливість самим вирішити питання про те, при наявності яких конкретних життєвих обставин можуть діяти ті чи інші норми права. Наближення ж змісту правової норми до конкретних життєвих випадків саме і досягається в процесі її тлумачення.

По-друге, необхідність тлумачення права зв'язана також з тим, що, формулюючи правила поведінки, суб'єкт правотворчості використовує різноманітні засоби юридичної техніки (юридичні терміни і конструкції, загальномовні засоби й ін.). Зрозуміти зміст правових приписів у цих умовах знов-таки неможливо без їхнього тлумачення.

По-третє, потреба в тлумаченні права обумовлена також і тим, що право має таку властивість як системність, а значить норми права регулюють суспільні відносини не ізольовано один від одного, а спільно. Тому правильно реалізувати будь-яку норму права не можна поза її зв'язком з іншими правовими нормами. Виявлення ж цього зв'язку можливо тільки в ході тлумачення права.

По-четверте, тлумачити право необхідне ще і тому, що в текстах нормативних актів нерідко зустрічаються неточності, протиріччя й інші правотворчі помилки, перебороти які теж неможливо без тлумачення.

Таким чином, судження про необхідність тлумачення права спирається на дуже вагомі аргументи. Причому дана діяльність викликана не тільки суб'єктивними, але й об'єктивними причинами. Тому удосконалювання законодавства, усунення правотворчих помилок не спричиняє втрату ролі тлумачення права в процесі його реалізації. Більш того, чим досконаліше діюче законодавство, тим більш вдумливим повинне бути тлумачення його розпоряджень. Адже закон завжди має дуже високий ступінь абстрактності закріплених у ньому правил поведінки.

Ну а тепер про те, які ж особливості тлумачення права як специфічної діяльності.

Однією з її особливостей є те, що здійснюване в ході тлумачення пізнання норм права не є єдиною метою. Пізнання норм права здійснюється винятково для того, щоб застосувати (пристосувати) правові норми до конкретних життєвих ситуацій. Таким чином, пізнання правових норм виробляється не заради їхнього пізнання, а для їхнього застосування. Звідси і коло тих задач, що зважуються в ході тлумачення.

Інша особливість тлумачення права полягає в тому, що інтерпретатор має справу зі своєрідним об'єктом свого дослідження. У тексті, який тлумачиться міститься думка законодавця, яку потрібно правильно зрозуміти.

Нарешті, ще одна важлива особливість тлумачення права полягає в тому, що воно не може здійснюватися довільно (як здумається інтерпретатору правових розпоряджень), а повинно протікати (у всякому разі коли тлумачення права здійснюється державними органами і посадовими особами) у визначених рамках, обкреслених законом. Правда, чинним законодавством правова регламентація тлумачення права здійснюється недостатньо повно. Однак це ненормально, а значить процедура тлумачення повинна бути регламентована більш ретельно. Необхідність цього важлива тим, що внаслідок неправильного тлумачення закону суспільству може бути заподіяна велика шкода. Тому вкрай важливо, щоб законом були встановлені такі рамки тлумачення, які б у максимально запобігали можливості неправильного тлумачення правових норм.

Такі основні характеристики тлумачення права як виду юридичної діяльності.

2. Доктринальне тлумачення права

Доктринальне тлумачення права — це, як відомо, один з різновидів неофіційного, тобто необов'язкового, що не має юридичної чинності тлумачення. Проте таке тлумачення має дуже важливе значення для правотворчої і правозастосовчої практики. Адже багато норм права трактуються в юридичній практиці саме так, як це робиться в юридичній науці. Останнім часом роль доктринального тлумачення права ще більш підвищується. Це зв'язано з тим, що юристи-вчені стали більш активно залучатися до участі в правотворчому і в правозастосовчому процесах як розроблювачі законопроектів, експертів, фахівців, різного роду консультантів. Більш того, багато хто з них стали депутатами Верховної Ради, суддями вищих судів, ввійшли у виконавчі органи державної влади різних рівнів, а також в органи місцевого самоврядування, отже стали самі безпосередньо здійснювати правотворчість і правозастосування.

Участь юристів-вчених в правотворчості й у правозастосуванні і їхнє входження у владу у визначеній мірі розмиває об'єктивно існуючу межу між ними і юристами-практиками. У свою чергу це породжує цілий ряд проблем, у тому числі і проблем, зв'язаних з доктринальним тлумаченням права, які вимагають свого наукового рішення. Так, зокрема, потребують дослідження питання про роль доктринального тлумачення права в сучасних умовах, про його співвідношення з професійним тлумаченням, а також про його вплив на офіційне тлумачення права.

Взагалі необхідно відмітити, що доктринальному тлумаченню права у вітчизняній юридичній літературі практично завжди приділялася дуже незначна увага. Лише поверхово розглядалося таке тлумачення в дореволюційних дослідженнях¹¹ .

У радянський же період даній проблемі була присвячена всього одна стаття В. В. Лазарєва¹² . Крім того, фрагментарно вона висвітлювалася в монографіях, які торкаються питання тлумачення права, і в навчальній літературі¹³. У сучасних роботах до цієї теми недавно знову звернувся В. В. Лазарєв, приділивши їй увагу в написаному ним в одному з параграфів глави “Тлумачення права” навчального курсу “Проблеми загальної теорії права і держави”¹⁴ . В інших наукових працях і в навчальній літературі тема доктринального тлумачення права якщо і розглядається, те дуже і дуже коротко. Тим часом необхідність її всебічного і глибокого дослідження очевидна. В даній главі курсової роботи я спробував узагальнити все те суттєве, що сказано про доктринальне тлумачення права в літературі, а також висловити свою думку по всіх проблемних питаннях такого тлумачення.

Доктринальним тлумаченням права (від лат. doctrina — “навчання, наукова чи філософська теорія, політична система, теоретичний чи політичний принцип”¹⁵ ) є те, про що можна прочитати в будь-якому підручнику по теорії права, таким тлумачення, що дається вченими-юристами в монографіях, інших наукових публікаціях, коментарях до законів тощо. Воно є результатом саме наукового аналізу норм права. У літературі звичайно підкреслюється важливість цього тлумачення, вказується на його велике значення для правотворчої і правозастосовчої практики¹⁶ .

Міркуючи про доктринальне тлумачення права, важливо торкнути неоднаково розглядуване різними авторами питання про те, на що може бути спрямоване дане тлумачення. Відповідаючи на нього, В. В. Лазарєв, наприклад, пише, що “наукові праці, хоча і є основою до з'ясування і пояснення права, але не переслідують в цілому чи частково мету тлумачення окремих норм чи основ і змісту права в цілому, не відносяться…до результатів доктринального тлумачення”¹⁷ . Правда, при цьому він робить застереження, що “не завжди можна провести чітку межу між тими чи іншими роботами, але в теоретичному плані вона існує”¹⁸ . Вважається, що спроби проведення такої межі, визнання самого факту її існування, нехай навіть тільки в теоретичному плані, неприйнятні, оскільки істотно звужують область доктринального тлумачення права. Будь-яке наукове положення, що дозволяє краще зрозуміти зміст права, істинний зміст його окремих норм, є результатом саме доктринального тлумачення права. Причому в цьому випадку зовсім несуттєво, переслідував чи ні інтерпретатор права мету розкрити зміст яких-небудь його конкретних норм. Так, формулюючи ті чи інші юридичні поняття, дослідник може найменше думати про визначені норми права. Однак ці поняття (особливо якщо в законодавстві відсутні їхні визначення) здатні істотно полегшити розуміння відповідних норм права. Тому всі ті теоретичні пошуки в області права, що тією чи іншою мірою сприяють збагненню змісту норм права, являють собою доктринальне тлумачення права.

Тепер доречно буде сказати про значення доктринального тлумачення права для юридичної практики. Безперечно, таке тлумачення впливає на правотворчу і правозастосовчу практику. Адже як правотворчі, так і правозастосовчі органи, як правило, враховують у своїй роботі результати доктринального тлумачення. Причому особливу важливість здобуває таке тлумачення саме зараз, коли, по суті справи, стерта межа між позитивним і природним правом і на конституційному рівні знайшли своє закріплення ідеї природного походження і невідчужуваності прав людини. У цих умовах юрист-практик як ніколи має потребу в рекомендаціях юриста-вченого з розв’язання виникаючих у правотлумачній практиці питань. Однак, при цьому не потрібно перебільшувати можливості доктринального тлумачення права. Його сила лише в авторитеті вченого, що тлумачить норми права, у вагомості аргументації на користь того чи іншого варіанта їхнього розуміння. Але останнє слово завжди залишається за суб'єктами правотворчості і правозастосування.

У зв'язку з обговорюваною проблемою необхідно звернути увагу на те, що не слід ототожнювати доктринальне тлумачення права з офіційним тлумаченням, як це роблять деякі дослідники. І. Е. Фарбер, наприклад, взагалі не виділяв такий вид тлумачення як доктринальне, оскільки вважав, що офіційне тлумачення завжди є науковим розумінням права¹⁹. Деяке змішування доктринального й офіційного тлумачення права знаходимо ми й у В. В. Лазарєва. На його думку, “воно може бути як офіційним, так і неофіційним”²⁰. У тій своїй частині, у який доктринальне тлумачення права лежить в основі офіційного тлумачення, воно є офіційним доктринальним тлумаченням права. Ті ж наукові інтерпретації тлумачення права, що не були сприйняті і відбиті в актах офіційного тлумачення права, необхідно віднести, по В. В. Лазарєву, до неофіційного доктринального тлумачення права.

Вважаю, що поділ доктринального тлумачення права на офіційне і неофіційне тлумачення неприйнятним. І от чому. Офіційне тлумачення права — це все-таки тлумачення, що здійснюється відповідними державними органами і посадовими особами і має обов'язкову юридичну чинність. Неофіційне ж тлумачення здійснюється не уповноваженими на це особами, а тому не володіє обов'язковою юридичною силою. При розмежуванні офіційного і неофіційного тлумачення змістовна сторона тлумачення права не має ніякого значення. У цьому випадку важливо тільки те, хто тлумачить право. Що ж стосується офіційного тлумачення права, то саме суб'єкт такого тлумачення (а ніхто інший) є його “автором”. Те, що останній може використовувати при цьому результати доктринального тлумачення права, анітрошки не применшує його “авторства”, оскільки саме він додає цим результатам юридичну чинність і несе за своє рішення відповідальність. Таким чином, доктринальне тлумачення права це завжди неофіційне тлумачення.

Те, що доктринальне тлумачення права не може ні при яких умовах називатися офіційним тлумаченням, однак, не зменшує його ролі в тлумаченні права взагалі. Взагалі, як справедливо пише В. В. Лазарєв, “офіційне нормативне тлумачення, щоб бути цілком науковим, повинне спиратися не на минущі розуміння доцільності в рішенні виникаючих справ, а на створені доктриною і підтверджувані практикою наукові цінності, що мають в умовах даного місця і часу неминуче значення”²¹. Тому в ідеалі офіційне тлумачення права завжди повинне спиратися на відповідні наукові положення, які більш об'єктивно відбивають зміст права чим уявлення, які виникли під впливом розумінь доцільності.

Останнім часом у зв'язку з розвитком чинного законодавства дуже гостро встало питання про співвідношення доктринального тлумачення права з професійним тлумаченням. Дані види неофіційного тлумачення права дуже тісно зв'язані між собою, а тому проблема їхнього співвідношення має потребу в науковому аналізі.

Розглядаючи дану проблему, потрібно наголосити на тому, що деякі автори взагалі не проводять межу між доктринальним і професійним тлумаченням права. Так, Г. Ф. Шершеневич, як і багато інших дореволюційних юристів, писав тільки про “науково-судове тлумачення, що виходить від вчених чи практиків і яке черпає силу переконливості в моральному авторитеті науки і суду”²² . Наукове і судове тлумачення права виступає в Г. Ф. Шершеневича, таким чином, у якості одного виду тлумачення. В дослідження останніх років не розрізняється доктринальне і професійне тлумачення права, наприклад, у В. Н. Хропанюка²³ . Він виділяє тільки доктринальне тлумачення права, що охоплює в нього собою і все те, що в даній роботі іменується професійним тлумаченням. Я ж виходжу з необхідності розрізнення як доктринального, так і професійного тлумачення права.

Характеристики

Список файлов ВКР