28816 (586969), страница 9
Текст из файла (страница 9)
4.2 Відмежування терористичного акту від подібних злочинів
У чинному кримінальному законодавстві України передбачається відповідальність за діяння, що подібні чи співпадають за деякими ознаками із досліджуваним злочином. Серед таких можна в першу чергу вказати на злочини, передбачені ст. ст. 258-1, 258-2, 258-3, 258-4 КК України, а також на диверсію (ст. 113 КК), захоплення заручників, що поєднане з погрозою знищення людей (ч. 2ст. 147 КК), посягання на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК) та інші злочини.
З іншими злочинами терористичного спрямування, передбаченими у розділі “Злочини проти громадської безпеки” досліджуваний нами злочин розрізняється передусім об’єктивною стороною. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-1, проявляється у таких формах: 1) втягнення особи у вчинення терористичного акту; 2) примушування до вчинення терористичного акту.
Втягнення у вчинення терористичного акту – це дії, внаслідок яких інша особа спонукається до вчинення дій терористичного характеру, залучається до них, в такої особи виникає бажання поводитися відповідним чином, у особи викликається бажання брати участь у вчиненні терористичного акту. Причому особа згодом вчиняє бажані для винного дії за власною волею. Втягнення полягає у впливі на свідомість іншої особи завдяки переконуванню в доцільності, вигідності брати участь у вчиненні терористичного акту. Примушування до вчинення терористичного акту – вимога до іншої особи брати участь у вчиненні терористичного акту або безпосередньо вчиняти терористичний акт. Ці дії пов’язані із застосуванням фізичного чи психічного насильства до особи і спрямовані на те, щоб у такий спосіб схилити її до вчинення терористичного акту. Внаслідок цього особа вчиняє бажані для винного дії не за власною волею, а вимушено.
Такі втягнення та примушування до вчинення терористичного акту є кримінально караними, якщо вони вчиняються одним із зазначених у ч.1 ст.258-1 способів, а саме з використанням: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи; 4) із застосуванням насильства; 5) або погрози застосування насильства.
Обман – введення особи в оману стосовно дійсних явищ і фактів, що мають безпосереднє відношення до вчинення терористичного акту; повідомлення особі неправдивих відомостей або приховування певних відомостей, повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки особи з метою введення особи в оману.
Шантаж - може передбачати два види дій: 1) погроза розголошення, викриття компроментуючих або інших відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці; 2) залякування заподіянням іншої шкоди, погроза з метою створити вигідну для себе обстановку, поставити особу в залежне становище.
Уразливий стан особи - таке становище особи, за якого вона не може повноцінно і адекватно сприймати те, що відбувається в результаті несприятливого збігу об’єктивних та суб’єктивних обставин, і в такому стані на особу простіше вплинути і примусити до вчинення певних дій. Це може бути як фізичний стан (хвороба, каліцтво, захворювання психіки, сильне душевне хвилювання з якогось приводу), так і матеріальний (відсутність грошей, проблеми в сім’ї, на роботі, безвихідність ситуації) тощо.
Насильство при втягненні або примушуванні до вчинення терористичного акту може полягати в незаконному позбавленні волі, заподіянні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень, вчиненні дій, характерних для мордування; а психічне насильство - у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій.
Погроза застосування насильства – полягає у створенні реальної загрози заподіяння фізичного насильства, матеріальної чи іншої шкоди або інших насильницьких дій та доведення у будь-якій формі (усній або письмовій) до відома потерпілого інформації про намір вчинити такі насильницькі дії [10, C. 335].
Ці статті недосконалі також з позиції канонів кримінально-правової науки та законодавчої техніки. Так, в ст. 258-1 КК встановлюється відповідальність за втягнення особи у вчинення терористичного акту, а в ст. 258-4 КК – за вербування особи з метою вчинення терористичного акту, тобто, фактично за однакові дії передбачається відповідальність у різних статтях КК, що штучно породжує колізію норм. Крім того, у диспозиції ст. 258-1 КК вказуються такі ознаки, як втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту. Однак, такі поняття як “примушування” й “втягнення” співвідносяться як частина і ціле, тому за наявності у тексті статті терміну “втягнення” термін “примушування” є зайвим, а, відповідно, зайвою є вказівка в тексті статті на способи примушування. Тому в ст. 2581 КК пропонуємо слова “втягнення особи у вчинення терористичного акту” замінити словами “втягнення особи у терористичну діяльність” чи “втягнення особи у терористичну дію”, а інші слова вилучити [18, C.14].
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 258-2, вчиняється у формах: 1) публічні заклики до вчинення терористичного акту; 2) розповсюдження матеріалів з такими закликами; 3) виготовлення матеріалів з такими закликами; 4) зберігання матеріалів з такими закликами.
Публічні заклики до вчинення терористичного акту – хоча б одне відкрите звернення до невизначеного, але значного кола осіб, в якому висловлюються ідеї, погляди чи вимоги, спрямовані на те, щоб шляхом поширення їх серед населення чи його окремих категорій схилити певну кількість осіб до вчинення терористичного акту.
Розповсюдження матеріалів - це дії, метою яких є доведення змісту відповідних матеріалів до відома багатьох людей (невизначеної їх кількості або певного кола); здійснюється шляхом підкидання листівок до поштових скриньок, розклеювання їх на дошках для оголошень, розсилання листів певним групам адресатів.
Виготовлення матеріалів охоплює як авторство (створення текстів, сюжетів, виготовлення оригіналів), так і тиражування чи розмноження відповідної продукції.
Зберігання означає утримання матеріалів, які згодом мають бути розповсюджені, в безпеці, в цілості – недопущення пошкодження таких матеріалів внаслідок дії природних чи технічних факторів, убезпечення їх від сторонніх осіб тощо.
Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 258-3 КК України, може проявлятися у таких формах: 1) створення терористичної групи чи терористичної організації;
2) керівництво такою групою чи організацією;
3) участь у них;
4) матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації.
Створення терористичної групи чи терористичної організації – сукупність дій з організації (формування, заснування, створення) стійкого об’єднання у формі терористичної групи чи терористичної організації для вчинення терористичних актів.
Керівництво такою групою чи організацією – виконання організаційно-розпорядчих функцій стосовно організації в цілому чи її структурних підрозділів; управління процесом підтримання функціонування терористичної групи чи терористичної організації як стійкого об’єднання осіб та здійснення ними терористичних актів.
Участь у такій групі чи організації – перебування в складі терористичної групи чи терористичної організації. Особа стає учасником терористичної групи чи терористичної організації з моменту її утворення або ж відтоді, коли інші учасники дали згоду на її прийняття до вже існуючої терористичної групи чи терористичної організації. Участь означає виконання в інтересах такої організації різноманітних дій, здійснення частини функцій організації. Учасник може виступати як виконавець окремих терористичних дій, планувати їх, здійснювати допоміжні функції, виконувати окремі доручення керівника терористичної групи чи терористичної організації.
Матеріальне, організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації – різноманітні дії, спрямовані на надання учасникам обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, боєприпасів, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів; підготовка проектів рішень, узгодження спорів, надання приміщень, транспортних засобів, організація зустрічей, їх охорона тощо.
Відмінність між терористичною групою і терористичною організацією полягає в тому, що терористична група створюється для вчинення конкретного терористичного акту чи кількох таких актів, а терористична організація має діяти невизначений час, займатися терористичною діяльністю постійно, до досягнення певної мети. Діяння ж, які вчиняються у зв’язку з організованою терористичною діяльністю, за своїм змістом аналогічні тим, що виконуються стосовно інших видів злочинних організацій.
З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 258-4 КК України, може мати місце у таких формах: 1) вербування; 2) фінансування; 3) матеріальне забезпечення; 4) озброєння; 5) навчання; 6) використання особи.
Вербування – безпосереднє наймання, тобто запрошення і набір добровольців для участі у вчиненні терористичного акту, а також створення із них певних груп, загонів, банд, формувань.
Фінансування – це забезпечення як окремих чи кожного із осіб, так і створення за їх участю груп, загонів тощо коштами у національній валюті України чи в іноземній валюті.
Матеріальне забезпечення – постійне тилове забезпечення осіб або разове чи кількаразове надання їм обмундирування, спорядження, засобів зв’язку, харчування, медикаментів, засобів захисту від зброї масового знищення, створення для них навчальних баз, полігонів, шпиталів тощо.
Озброєння – надання зброї, боєприпасів для використання їх у вчиненні терористичного акту.
Навчання – передача особам знань, навичок і вмінь щодо використання зброї і військової техніки, планування і забезпечення бойових та інших насильницьких дій, аналізу і оцінки обстановки, управління підлеглими, взаємодії і прийняття рішень тощо.
Використання осіб – це безпосереднє застосування їх при виконанні бойових завдань під час вчинення терористичних актів.
Водночас вважається за доцільне відповідальність за навчання терористичній діяльності передбачити у ст. 258-1 КК і вилучити з диспозиції ст. 258-4 КК ознаки навчання особи з метою вчинення терористичного акту, бо втягнення і навчання за своєю суттю, за інтенсивністю впливу на особу є більш схожими між собою діями, а ніж інше сприяння терористичному злочину взагалі чи терористичному акту зокрема. При цьому слід мати на увазі, що як за змістом Конвенції (ст. 6, 7), так й за змістом КК України (ст. 304) відповідальність за втягнення чи навчання повинне наступати не тільки тоді, коли втягнута особа може вчинити злочин, але й тоді, коли вона може вчинити певну некриміналізовану терористичну дію [18, C.13].
Терористичний акт і диверсіям (ст. 113 КК) України можуть вчинятися шляхом вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини, заподіяния майиової шкоди. Вчиняючи терористичний акт і діючи з метою впливу на прийняття рішень органами державної влади, особа може погрожувати вбивством державного чи громадського діяча або знищенням заручників. Існуюча подібність терористичного акту до вказаних та інших злочинів за деякими об’єктивними ознаками, що у ряді випадків доповнюється подібністю за суб’єктивними ознаками, обумовлює потребу у проведенні кримінально-правового аналізу та визначенні специфічних ознак терористичного акту.
Відмінність терористичного акту від диверсії полягає в об’єктивних ознаках: об’єкті та об’єктивній стороні, а також в ознаках суб’єктивної сторони, а саме - меті вчинення злочину. Відмінність диверсії від терористичного акту за об’єктивними ознаками:
Диверсія та терористичний акт посягають на різні суспільні відносини, яким заподіюється шкода. Диверсія належить до злочині в проти основ національної безпеки і посягає на внутрішню безпеку держави, її економічні основи. Терористичний акт є злочином проти громадської безпеки і заподіює шкоду стану захищеності суспільства (життю та здоров’ю людей, власності, довкіллю, нормальній діяльності підприємств, установ та організацій) від загальнонебезпечних посягань або від загроз їх вчинення [52, C.130].
З об’єктивного боку, відмінність диверсії від терористичного акту, пов’язана зі способом вчинення суспільно небезпечної дії. Якщо для терористичного акту властива більш відкрита поведінка винних осіб, публічне взяття на себе, демонстрація причетності до насталих тяжких наслідків, то для диверсії - це таємність, прихованість дій злочинця, прагнення останнього та можливих організаторів диверсії лишатись якомога довше невідомими. Саме за цих обставин особа, що вчинила диверсію, не припускається до висування вимог, наприклад, щодо виконання органами влади певних дій чи утримання від таких.
Крім цього, терористичному акту притаманний такий спосіб скоєння злочину як погроза вчинення певних дій. Вчинення ж диверсії шляхом погрози чинним кримінальним законодавством не передбачається.
Відмінність між диверсією та терористичним актом полягає у моменті визнання цих злочинів закінченими. Так, диверсія є закінченою з моменту вчинення запланованих злочинних дій (вибуху, підпалу, поширення епідемій, епізоотій та інших дій, відповідно до диспозиції ст. 113 КК). Для терористичного акту вчинення вибуху чи, наприкладад, підпалу є, як правило, лише початком виконання об’єктивної сторони. Після створення обставин громадського занепокоєння шляхом влаштування вибуху чи підпалу суб’єкти терористичного акту свої наступні дії пов’язують із вчиненим, наприклад, вимагають від opгaнів місцевого самоврядування прийняти певне рішення.
За ознаками суб’єктивної сторони терористичний акт і диверсія відрізняються між собою за змістом мети. Вчинення терористичного акту може бути обумовлене прагненням винного порушити громадську безпеку, залякати населення, спровокувати воєнний конфлікт, міжнародне ускладнення, або вплинути на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднання громадян, юридичними особами, або привернути увагу громадськості до певних своїх політичних, релігійних чи інших поглядів. У більшості випадків, особа, що вчинила терористичний акт, ставить собі за мету створення таких умов, за яких органам державної влади, юридичним чи фізичним особам найбільш ефективно нав’язується його власна воля (воля терористичної групи, організації). На відміну цьому, мета вчинення диверсії полягає в ослабленні держави з можливим наступним її знищенням як політичної організації суспільства. Щодо громадської занепокоєності, що виникає після диверсійних дій, то така не охоплюється складом злочину [26, C.227].
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
