26441 (586627), страница 11

Просмтор этого файла доступен только зарегистрированным пользователям. Но у нас супер быстрая регистрация: достаточно только электронной почты!

Текст из файла (страница 11)

Протиставляти ці методи неприпустимо, оскільки вони діють у взаємозв’язку, у них єдина мета − вимагати належної поведінки піднаглядного об’єкта. Крім того вони застосовуються щодо тих самих піднаглядних об’єктів, тими ж самими суб’єктами адміністративного нагляду тощо.

Отже, при виділенні адміністративних і економічних методів розуміються ті ж самі якості, властиві управлінському впливу, але виражені по-різному (наприклад, у результаті позбавлення ліцензії піднаглядного об’єкта для нього настають негативні матеріальні наслідки. Тут економічний метод виступає опосередковано в результаті застосування адміністративного методу).

Випереджаючи розгляд конкретних методів наглядової діяльності міліції в сфері охорони громадського порядку, уявляється важливим зупинитися на таких положеннях.

Розвиток функції адміністративного нагляду в системі державного управління взагалі, і управління в сфері охорони громадського порядку, зокрема, здійснюється шляхом комплексного забезпечення цієї діяльності.

Проявляється остання в тому, що суб’єкти нагляду виступають не лише як органи, що здійснюють нагляд за станом об’єкта і застосовують у потрібних випадках заходи примусового характеру, спрямовані на підтримку відповідного правового режиму об'єкта, але й здійснюють значну організаційну роботу.

Така сторона функціонування органів адміністративного нагляду в системі міліції відображає загальну спрямованість правоохоронної діяльності, в характеристиці якої значне місце посідає профілактична робота. Риси цього напряму повною мірою характерні для діяльності міліції. Для неї, як і для підсистеми органів адміністративного нагляду, профілактика правопорушень, її організаційне забезпечення є одним із головних завдань у забезпеченні встановленого правопорядку в країні.

Сказане дозволяє зосередити увагу в цьому дослідженні на тих методах нагляду, які походять з основних методів адміністративного права, тобто з переконання і примусу як основних методів (способів впливу на зовнішнє середовище), де й реалізується функція адміністративного нагляду.

У теорії адміністративного права переконання визначається як система заходів правового і неправового характеру, які проводяться державними та громадськими організаціями з використанням заохочувальних методів, спрямованих на формування у громадян розуміння потреби чіткого виконання законів та інших правових актів. [13, С. 150]

З точки зору правоохоронної діяльності, переконання полягає у впливі на свідомість і волю людей з метою добровільного дотримання ними норм права, що регулюють суспільні відносини в сфері діяльності правоохоронних органів, взагалі, і органів внутрішніх справ, зокрема.

У свою чергу адміністративний примус − це владне, здійснюване в односторонньому порядку і в передбачених правовими нормами випадках застосування від імені держави до суб’єктів правопорушень, по-перше, заходів попередження правопорушень, по-друге, запобіжних заходів щодо правопорушень, по-третє, заходів відповідальності за порушення нормативно-правових положень. [70, С. 194]

Примус виражається в тому, що такий вплив припускає однобічне юридично обов’язкове розпорядження, виконання якого гарантується, а при потребі забезпечується примусовою силою держави.

Варто мати на увазі, що на першому плані виступає переконання, а потім примус. На базі співвідношення методів переконання і примусу можна виділити інші спеціальні методи адміністративного нагляду:

• морально-політичні;

• організаційні;

• адміністративні та економічні.

Морально-політичні методи являють собою найширший набір способів агітаційно-масового впливу, об’єктами якого є населення країни, посадові особи всіх ланок управління. Спеціальними ж об’єктами ідеологічного, виховного впливу з окремих напрямків наглядової діяльності виступають реальні й потенційні учасники конкретних суспільних відносин.

Певною мірою саме ці методи зближаються з функцією адміністративного нагляду. Наприклад, пропаганда, як спосіб діяльності відповідних ланок у системі органів адміністративного нагляду, стає їх основною функцією. У процесі її практичної реалізації вступають у дію спеціальні методи пропагандистської діяльності, що підтверджує складну природу категорії методів, їх нерозривний зв’язок з функціями управління.

Важливо підкреслити, що в діяльності суб’єктів нагляду, які функціонують у системі міліції, правова пропаганда займає особливе місце. Мабуть, її треба оцінювати як одну з головних форм профілактики правопорушень, оскільки в якій би формі не проводилися заходи попереджувального характеру, вони завжди своїм змістом мають агітаційно-пропагандистську спрямованість. Тут, як ніде більше, дістають відображення методи переконання, спрямовані на виховання в людей поваги до права взагалі, і до норм, що регулюють конкретні суспільні відносини, зокрема.

Розглядаючи пропаганду із названих позицій, скажемо, що її прикладні дослідження в системі МВС України свідчать про істотні розходження в розумінні цієї діяльності. Деякі автори, наприклад, відкидають наявність інших класифікацій методів переконання у пропагандистській роботі в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім тих, у яких критерієм розмежування беруться засоби реалізації методу. [145, С. 52]

Методи переконання, реалізовані в пропагандистській діяльності суб’єктів адміністративного нагляду по його основних напрямках (паспортна система, дозвільна система, громадський порядок, дорожній рух), потрібно розглядати як один з найважливіших засобів впливу на правосвідомість громадян України. Цей метод використовується практично на всіх етапах нагляду, оскільки навіть у випадку притягнення винуватого правопорушника до адміністративної відповідальності суб’єкт нагляду не обмежує свої дії процесуальними рамками, а досягає їх шляхом роз’яснення і переконання з метою усвідомлення винною особою неправомірності своєї поведінки.

Доречно підкреслити також тісний зв’язок методів адміністративного нагляду і методів галузевого управління, причому перші опосередковано впливають на реалізацію інших.

Взаємовплив методів очевидний. Спільними зусиллями органів нагляду та адміністрації підприємств досягаються бажані результати запрограмованого стану відповідних об’єктів нагляду. Тому застосування методів морального і матеріального заохочення варто розглядати і як наслідок, результат методу переконання, який лежить в основі діяльності органів адміністративного нагляду.

Реалізація вказано зв’язку реальна лише стосовно методів наглядової діяльності міліції, реалізованих, головним чином, у сферах охорони громадського порядку, дорожнього руху, тобто там, де управлінський вплив адресований трудовим колективам, об’єднанням громадян за виробничою або іншою соціальною ознакою (підприємства, мешканці будинків тощо).

Характеризуючи метод переконання у діяльності органів адміністративного нагляду в системі міліції, зазначимо, що ці методи в поєднанні з опосередкованим економічним і організаційним впливом складають таку групу способів впливу на піднаглядний об’єкт, що і є основним засобом реалізації пропагандистських і організаційних функцій суб’єктів нагляду. Така практика діяльності всіх систем нагляду в державному управлінні, компетенція яких далеко не вичерпується лише наглядовими повноваженнями.

Методи діяльності суб’єктів нагляду, що дістають відображення в організаційному впливі на охоронювані суспільні відносини, складають особливу групу. Цей вплив за своїм характером не є завжди владним стосовно адресата. Значною мірою він реалізується в рекомендаціях органів нагляду, у процесі методичної допомоги при налагодженні взаємодії з органами галузевого управління.

Практично організаційні методи застосовуються в діяльності всіх органів адміністративного нагляду, що входять у систему міліції. Їх організуюча роль помітно виявляється, наприклад, щодо громадських формувань з охорони громадського порядку. Так, відповідно до ст. 15 Закону України від 22 червня 2000 року “Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону” [52], місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування спільно з органами внутрішніх справ, підрозділами Прикордонних військ України організовують діяльність громадських формувань з охорони громадського порядку та державного кордону шляхом залучення їх членів до проведення патрулювання та інших спільних заходів, проведення інструктажів та оперативного надання відповідної інформації, крім таємної, залучення їх членів до правового навчання та ознайомлення з формами та методами боротьби з правопорушеннями. У зв’язку з цим стає очевидним, що ігнорування організаційних методів в умовах сьогодення, призводить до ослаблення взаємодії суб’єктів нагляду і громадських формувань з охорони громадського порядку.

Питання щодо організації роботи органів внутрішніх справ України з населенням та громадськими формуваннями з метою посилення боротьби зі злочинністю і профілактикою правопорушень врегульовані на відомчому рівні наказом МВС України від 24 червня 1997 року № 400 “Про затвердження типових штатів та Типового положення про підрозділи органів внутрішніх справ по роботі з населенням та громадськими формуваннями”. [101]

З цього приводу хотілося б зазначити, що сьогодні багато громадських формувань з охорони громадського порядку практично припинили свою діяльність (наприклад, добровільні народні дружини), лише органам адміністративного нагляду в державному управлінні характерна позиція активно організуючої ланки системи управління. Ця позиція закріплена практично в усіх актах − положеннях, що визначають статус цих органів, їх компетенцію у функціональній структурі державного управління.

Отже, розглянуті групи методів, на перший погляд, не є характерними для діяльності, здійснюваної органами нагляду. Проте, зіставлення повноважень системи в державному управлінні і методів діяльності дозволяє зробити деякі висновки. Вони, як уявляється, мають істотне практичне значення в удосконаленні управління і нагляду в системі міліції. Тенденція закріплення в компетенції органів нагляду організаційних засад у правоохоронній сфері очевидна і безперечна.

Уявляється, що бажаний ефект діяльності може мати місце тоді, коли суб'єкт має чітко визначену компетенцію, що відповідає головним його завданням, і використовує з метою досягнення позитивного результату всі доступні і дозволені правом методи. Таке посилання може бути прийняте й стосовно основних робочих методів адміністративного нагляду. До їх числа відносяться адміністративні методи, за допомогою яких орган нагляду реалізує владні повноваження.

Адміністративні методи становлять собою основну групу засобів-способів охорони піднаглядних об’єктів від різного роду неправомірних посягань. Не завжди така діяльність закінчується застосуванням заходів стягнення. Значна частка примусового впливу органів на піднаглядні об’єкти носить директивний характер і не пов’язана безпосередньо із застосуванням адміністративних санкцій.

Незважаючи на владний характер адміністративно-директивного методу впливу на середовище управління в механізмі адміністративного нагляду все ж таки за своїм змістом він близький до організаційного.

Отже, адміністративно-директивний метод, що застосовується в практиці роботи суб’єктів нагляду, має складну природу. Будучи конкретним вираженням адміністративного примусу в управлінні, він зберігає також свій організуючий початок, оскільки примусити зобов’язану сторону вчинити певні дії або утриматися від їхнього здійснення − значить організувати належне функціонування піднаглядного об’єкта.

Що ж стосується сторони розглянутого методу, пов’язаної із застосуванням інших видів адміністративного примусу, то його реалізація має місце, в основному у випадку протиправних дій.

Якщо у процесі здійснення адміністративного нагляду переконання не досягає своєї мети, то суб’єкти адміністративного нагляду застосовують адміністративний примус, який полягає у здійсненні примусових заходів з метою попередження, припинення протиправних дій, процесуального забезпечення і накладення адміністративних стягнень.

Адміністративний примус, застосовуваний суб’єктами адміністративного нагляду міліції, має деякі особливості. Це, як правило, позасудове застосування примусових заходів (за винятком деяких адміністративних стягнень; примусові заходи застосовують органи (посадові особи), наділені спеціальними повноваженнями по здійсненню адміністративної влади; адміністративний примус застосовується з метою забезпечення дотримання загальнообов’язкових правил поведінки в сфері державного управління (наприклад, правила дозвільної системи, паспортної системи, правила безпеки дорожнього руху тощо).

В теорії адміністративного права виділяються три групи примусових заходів:

а) заходи адміністративного запобігання;

б) заходи припинення правопорушень;

в) адміністративні стягнення. [13, С. 152]

Критерієм, за яким конкретні заходи адміністративного примусу, що входять до названих груп, відрізняються один від одного є їх “розміщення” стосовно протиправної дії.

Характеристики

Список файлов ВКР