14037 (585349), страница 4
Текст из файла (страница 4)
Рибницькі стави в результаті експлуатації зазнають суттєвих змін, викликаних природними процесами й активною дією людини з метою підвищення рибопродуктивності. Поєднання природних процесів і господарської діяльності на ставах призводить до замулювання і заболочування. При цьому змінюються фізико-хімічні параметри води й погіршується санітарний стан. Ці негативні фактори, на фоні адаптивного характеру росту риб, призводять до зниження темпів росту, відставання у розвитку, що зумовлено не тільки прямою дією на рибу, а й на кормову базу. Наслідком такого становища є зниження природної рибопродуктивності та різке обмеження здійснення інтенсифікаційних заходів.
Меліорація – це система заходів, орієнтована на докорінне поліпшення ставу і прилеглої території для оптимізації середовища мешкання риби. Всю різноманітність меліоративних заходів можна поділити на дві групи: докорінні, що забезпечують глибокі зміни режиму водойми, дія яких зберігається протягом ряду років, і поточні, що діють нетривалий період.
Екологічна меліорація. Тенденція зростання щільностей посадок від монокультури до полікультури коропа та рослиноїдних риб в Іркліївському риборозпліднику зумовила необхідність збільшення глибини ставів до 2–3 м.
Гідрохімічний режим ставу значною мірою впливає на екологічні параметри, що дає можливість регулюванням водообміну оптимізувати ряд фізико-хімічних показників, які визначають умови вирощування риби. При ущільнених посадках риби доцільно забезпечувати водообмін у літній період на рівні 20–25 діб. При появі ознак заморних явищ водообмін збільшують.
Використання мінеральних добрив не тільки забезпечує оптимальне співвідношення розчинених у воді азоту і фосфору, а й сприяє збагаченню води киснем у денні години за рахунок інтенсивного розвитку фітопланктону, що можна розглядати як біологічне аерування. Ефекту-хімічного аерування можна досягти внесенням калію перманганату з розрахунку 20–50 мг/л у поєднанні з вапнуванням.
Використання вапна або вапнування ставів має багатоплановий характер. Цей захід сприяє поліпшенню фізико-хімічного режиму середовища і може розглядатись як удобрення. Але головне значення вапнування ґрунтів – меліорація, яка сприяє облагороджуванню води і ґрунту ложа ставів, знижує можливість виникнення ряду захворювань риб.
Вапнування ставів найефективніше восени і навесні після опускання води. Вапно вносять на вологу поверхню ложа ставів за 15–25 днів до заповнення водою, рівномірно розсипаючи по дну, або вносять на пониження ложа, в яких затримується вся вода.
Біологічна меліорація ставів. Біологічна дія на середовище мешкання риб при їх культивуванні в ставах може бути орієнтована на пригнічування рослинності, скорочення видів риб, які самопливом потрапляють у стави, профілактику виникнення захворювань. Біологічні принципи меліорації мають перевагу, бо не виключають невластиву природним процесам дію і характеризуються високою вибірковістю й цілеспрямованістю.
Для пригнічення вищої водної рослинності та макроформ нижчих рослин широко використовують білого амура.
Для пригнічення розвитку м'якої і плаваючої, водної рослиннності ефективним є вселення однорічок білого амура з розрахунку 150–1500 шт./га. Для знищення надлишкової жорсткої рослинності доцільно утримувати спеціальне меліоративне стадо, представлене дво- і трирічними особинами.
Радикального ефекту досягають механічними та біологічними методами меліорації, що дає змогу білому амуру поїдати молоді пагони, сприяючи інтенсивному очищенню водойм та їх оздоровленню.
Для максимального зменшення в ставу видів риб, які не об’єктами культивування, але конкурують у живленні з об’єктами ставкового рибництва чи поїдають молодь культивованих видів риб, переносять захворювання, як біологічних меліораторів використовують риб-хижаків.
Добрива у технологічному циклі виробництва риби в сучасних умовах сприяють не тільки підвищенню природної рибопродуктивності, а й виступають як регулятор гідрохімічного режиму. Крім того, дефіцит концентрованих фізіологічно повноцінних кормів потребує часткової компенсації потреб риби в поживних речовинах за рахунок високоцінних кормових гідробіонтів.
Мінеральні добрива. В рибництві дія хімічних добрив, як і в рослинництві, базується на стимулюванні утворення первинної продукції за рахунок забезпечення рослин елементами мінерального живлення, яких не вистачає, головним чином азотом і фосфором. Однак механізм дії в ставах значно складніший. У рослинництві добрива діють безпосередньо на культуру, яку вирощують, а у водоймах вони забезпечують розвиток першої ланки трофічного ланцюга – водоростей. Фітопланктон не є кормом винятково для організмів зоопланктону та бентосу, значна його частина може бути утилізована рибами – фітопланктофагами. Мінеральні добрива представлені азотними та фосфорними сполуками, які іноді поєднуються з калійними, кальцієвими, органічними добривами та мікроелементами.
Використання добрив може бути ефективним за певних умов: вода має нейтральну або слаболужну реакцію; активна реакція ґрунту нейтральна або слабокисла; водойма не заростає жорсткими надводними рослинами або має не менше 70% площі, вільної від заростей; проточність або зовсім відсутня, або не перевищує зміни води в ставу за 15 днів, очевидний дефіцит біогенних елементів.
Удобрювальний коефіцієнт – число, яке показує, скільки необхідно внести добрив для одержання одиниці приросту риби. Згідно з рибницько-біологічними нормативами, удобрювальний коефіцієнт прийнятий рівним 2,5–3,0. Удобрювальний коефіцієнт дає можливість зробити правильний розрахунок кількості добрив для ділянки ставу. Для цього необхідно виходити з природної рибопродуктивності, планового приросту рибопродукції за рахунок добрив та удобрювального коефіцієнта. Якщо прийняти природну рибопродуктивність за 200 кг/га і передбачити довести її до 400 кг/га, то за рахунок добрив слід одержати 200 кг/га риби. При удобрювальному коефіцієнті 3 витрата добрив на 1 га становитиме 200 кг * 3 = 600 кг/га. При співвідношенні азоту і фосфору 1: 1 потрібно внести на гектар 300 кг аміачної селітри і 300 кг суперфосфату. Розраховану кількість добрив на 1 га множать на площу ставів і одержують загальну кількість потрібних добрив.
Органічні добрива. До органічних добрив належать гній, компост, пташиний послід, зелені добрива. На бідних піщаних, солонцюватих, підзолистих ґрунтах, де відсутній шар родючого мулу, вони дають більший ефект, ніж мінеральні. Велика різноманітність за якістю органічних добрив утруднює встановлення норми їх внесення.
Гній є одним з найпоширеніших видів органічних добрив. Застосовують добре перепрілий гній великої рогатої худоби, коней, свиней, птиці, а також свіжий гній свиней і коней, рідкий свіжий гній великої рогатої худоби.
Кількість внесеного гною не може бути однаковою внаслідок різної його якості, різного стану ставів, форми їх використання, ґрунтових умов. Тому наведені норми можна використовувати як орієнтовні. У стави з піщаними, супіщаними, глинистими й солонцюватими ґрунтами вносять по 10–15 т і більше гною на 1 га. Для таких же ставів, але з відкладеним вже родючим шаром мулу, норму зменшують до 5–10 т/га. На родючих ґрунтах вносять по 3–5 т/га гною. Вносять його також по-різному: восени розкидають по осушеному ложу і приорюють на глибину до 5–15 см чи розкладають купами по 2–3 т у мілководних зонах ставів, краще в шаховому порядку; взимку – на льоду у зонах мілководдя у неспускних ставах чи по замерзлому ложу; весною – по ложу ставу, до заливання чи по урізу води, тобто розкладають вздовж берегової лінії купами, потім бульдозером зіштовхують у воду так, щоб вони постійно наполовину чи на 2/3 омивались водою.
Переробка і утилізація гною великих тваринницьких комплексів – це перспективний напрям у рибництві, оскільки дає змогу значно скоротити затрати на годівлю риби і певною мірою забезпечити охорону навколишнього середовища від забруднення.
Кращий ефект дає застосування органо-мінеральних добрив, тобто комплексне застосування органічних і мінеральних добрив у різних поєднаннях залежно від екологічних умов ставу, форми водопостачання, господарських можливостей.
Види мінеральних добрив, які використовують нині, не задовольняють сучасних вимог ставового рибництва. Широко застосовувана аміачна селітра містить до 34–35% азоту і не має небажаних для риби домішок. Але це дуже дороге водорозчинне азотне добриво. Внесення його в стави у високих дозах значно здорожує собівартість рибної продукції. Крім того, внаслідок швидкої розчинності аміачної селітри у воді відбуваються величезні невиробничі втрати азоту внаслідок фільтрації та проточності ставів.
Як добрива добре зарекомендували себе складні і комбіновані види мінеральних туків – нітрофоски, амофоски. До їх складу входить комплекс біогенів, що значно знижує затрати на внесення їх у стави, крім того, вони не містять баластних речовин і токсичних домішок.
Основним методом підвищення рибопродуктивності ставів в Іркліївському риборозпліднику є годівля риби при високій інтенсифікації рибництва. її роль неухильно зростає у міру підвищення інтенсифікації виробничих процесів, а вартість годівлі до цього часу становила близько 40% вартості риби із тенденцією до підвищення. Тому раціональне використання кормів – найбільш актуальне завдання у загальному технологічному процесі вирощування риби.
Проблема годівлі коропа у ставових господарствах складається із загальних і спеціальних завдань. Найбільш серйозним залишається питання про загальну рибницьку культуру. Його вирішення повністю перебуває у компетенції керівництва риборозплідника. Захист ставів від смітної риби, викошування жорсткої водної рослинності, меліорація ложа, правильний режим годівлі, здійснення санітарно-профілактичних заходів, селекційно-племінна робота, механізація – все це резерви підвищення ефективності годівлі. До загальних питань належить і взаємодія годівлі з іншими засобами комплексної інтенсифікації. Це питання ще далеке від повного практичного вирішення і потребує серйозних розробок наукового характеру.
Підвищення щільності зариблення коропа – вихідний компонент інтенсифікації, проте паралельне зростання щільності зариблення і кількості кормів, які вносять у став, до нескінченності неможливе. При високій щільності зариблення коропа й інтенсивній його годівлі удобрення ставів набуває нової функції регулятора кисню, а не лише засобу підвищення запасів природних кормів. Ефективність годівлі коропа тісно пов'язана з впровадженням полікультури. Таким чином, щільність посадки коропа і його годівля виявляються тісно пов'язаними не лише між собою, а й з іншими компонентами інтенсифікації.
Крім згаданих проблем загального характеру, існують також проблеми якості кормів і правил годівлі. Рецептура комбікормів для коропа багато років залишається найактуальнішим питанням. Практично в усіх дослідницьких організаціях працюють над тим, як зробити корми добрими і дешевими. Добрі корми – це корми повноцінні, збалансовані за білками, жирами, вуглеводами і біологічно активними речовинами. Але такі корми дорогі, а найдорожчий компонент у них – білки, тому й проводиться пошук синтетичних білкових речовин. У вартісному відношенні питання зводиться до визначення оптимального мінімуму білкової цінності комбікорму. У ставових умовах невигідно застосовувати абсолютно повноцінні кормосуміші протягом усього періоду годівлі.
Режим годівлі, тобто розподіл, раціону за часом, представляє собою завдання переважно технічне: чим більший відносний раціон, тим частіше і дрібно його необхідно згодовувати, що прямо пов'язане з механізацією і автоматизацією годівлі.
Основою підвищення природної рибопродуктивності в Іркліївському риборозпліднику є спільне вирощування різних видів риби на одній площі включаючи утримання як мирних, так і хижих. При цьому, чим більше об'єктів з несхожим спектром живлення перебуває в ставу, тим вища його віддача. Спільне вирощування кількох цінних видів риби, підібраних за характером їх живлення з таким розрахунком, щоб найповніше використати природний корм і одержати максимально високу рибопродуктивність, не виключаючи при цьому стимуляції збільшення природної рибопродуктивності шляхом застосування різних методів меліорації та удобрення, і є суттю поняття полікультури.
Полікультура з давніх часів емпірично є основною формою озерного й ставового господарств. Вони розрізняються за ступенем конструювання штучної екосистеми, що забезпечує управління продукційним процесом. Доцільність посадки риби того чи іншого виду для спільного вирощування визначається в значній мірі конкретними умовами З бентосоїдних риб для цієї мети можуть бути рекомендовані срібний карась; з хижих – судак, щука; з рослиноїдних – білий амур, та білий товстолобик.
Звичайними культурами з бентосоїдних риб можуть бути короп, веслоніс; з планктоноїдних – строкатий товстолобик.
У повністю спускних ставах з добрим кибневим режимом можливе спільне вирощування з коропом сигових риб, зокрема зоопланктофага – пеляді. Це дасть змогу додатково одержувати 90–180 кг риби з 1 га площі ставу. Введення консументів першого порядку в екосистему інтенсивно експлуатованих коропових ставів Іркліївського риборозплідника дало можливість одержати значну кількість додаткової товарної продукції за рахунок скорочення довжини харчових ланок і перетворення невикористовуваних коропом кормових ресурсів у кормову базу рослиноїдних риб.
Рівень природної кормової бази в рибницьких ставах при полікультурі визначається також впливом рослиноїдних риб на середовище водойми за рахунок так званого ефекту самоудобрення водойми: рослиноїдні риби споживають нижчу і вищу водну рослинність, їх екскременти є добривом для ставів.
Полікультуру можна розглядати як ефективний інструмент ресурсозберігаючої технології: споживаючи сестон, використовуючи його для нарощування маси, товстолобики повертають у вигляді тваринного білка біогени, втрачені виробництвом. Крім того, представники комплексу амурських риб відіграють певну роль у компенсації втрат, які є в теплоенергетиці, шляхом часткової утилізації тепла у водоймах-охолоджувачах.
Полікультуру як метод підвищення рибопродуктивності ставів застосовували в господарстві здавна. Проте вирощування спільно з коропом додаткових риб – карася, лина, хижаків – давало незначний приріст продукції. Рослиноїдні риби зробили полікультуру провідним фактором інтенсифікації ставового рибництва без докорінної ломки біотехніки вирощування коропа к монокультурі. Рослиноїдні риби нині вже дають у середньому 25% продукції товарного рибництва.
Таким чином, значне збільшення рибопродуктивності ставів можливе насамперед за рахунок білого товстолобика. Цей вид є провідним у полікультурі Іркліївського риборозплідника, а основним засобом спрямованого формування кормової бази при цьому є удобрення ставів. Певне значення у даному плані мають строкатий товстолобик. Товстолобики відіграють суттєву роль у формуванні якості води,: відфільтровуючи значну кількість фітопланктону, детриту та іншої органіки. Вони докорінно змінюють хід продукційних процесів, прискорюють кругообіг речовин і енергії в екосистемі, стабілізують гідрохімічний режим, поліпшують санітарний стан водойм, у кінцевому рахунку забезпечуючи підвищення рибопродуктивності по коропу. Встановлено, що підвищення щільності посадки білого товстолобика у меншій мірі позначається на його темпі росту порівняно з коропом.
Білому амуру в ставовому господарстві відводиться роль ефективного біологічного меліоратора. Його меліоративні здатності збільшуються з віком і широко використовуються у боротьбі із заростанням водойм. Разом з тим відмічається пряма залежність природної продуктивності по коропу від величини продуктивності по амуру. В умовах інтенсивного рибництва білий амур може бути рекомендований лише як додаткова риба до основної вирощуваної культури для біологічної меліорації ставів, оскільки при нестачі природних кормів він переходить на живлення комбікормами.
В умовах ставів, де рибництво ведеться за екстенсивною чи напівінтенсивною формами, білий амур може відіграти певну роль у створенні нових форм полікультури, заснованих на годівлі амура наземною рослинністю і утриманні інших компонентів її на природних кормах.
![](https://s.studizba.com/z.php?f=/templates/si/i/noavatar.png&w=100&h=100&t=1"){kind=avatar}
